Євген Гуцало. Основні відомості про письменника. Вічне протистояння добра і зла — наскрізна тема світового мистецтва (за оповіданням «Лось»), українська література

Євген Гуцало. Основні відомості про письменника. Вічне протистояння добра і зла — наскрізна тема світового мистецтва (за оповіданням «Лось»), українська література

Люби природу не як символ душі своєї,
Люби природу не для себе, люби для неї.
М. Рильський

Перебіг заняття Євген Гуцало. Основні відомості про письменника. Вічне протистояння добра і зла — наскрізна тема світового мистецтва (за оповіданням «Лось»), українська література

ІІІ. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

1. Слово вчителя

Сьогодні ми познайомимося з митцем, який любив природу. Усю творчість присвятив їй. Це письменник, закоханий у рідний край, чарівне Поділля,— Євген Гуцало.

2. Робота з епіграфом

(Учитель читає вголос епіграф уроку, коментує його, залучає до бесіди учнів.)

  • До чого закликає Максим Рильський? (Розуміти, що ми — частина природи, тому не повинні бути лише її споживачами.)

V. ОПРАЦЮВАННЯ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ

1. Слово вчителя

Народився Євген Пилипович Гуцало в селі Старому Животові на Вінниччині в сім’ї вчителів. Батькам доводилося переїздити з однієї сільської школи в іншу, і малий Євген з дитинства надивився подільської розмаїтої природи, наслухався співучих і щирих подолян.
Як і в багатьох ровесників, у пам’яті Євгена Гуцала назавжди залишилася війна, чорні дні окупації України гітлерівськими загарбниками.
Після звільнення Вінниччини Євгенові батьки вчителювали у школі села Гулівці. Тут хлопець пішов до першого класу, а середню освіту здобув у сусідньому селі Корделівка.
Юнак потай мріяв про журналістику. Закінчивши 1959 року Ніжинський педагогічний інститут, він не став учителем, а пішов працювати в редакцію молодіжної газети у Вінниці. Потім співпрацював у редакціях газет на Донеччині, Львівщині, у молодіжній газеті в Чернігові, у «Літературній Україні» в Києві. Саме тоді молодий журналіст мав можливість ближче знайомитися з новими краями й новими людьми. Це давало йому розмаїтий матеріал для творів, а гостре око журналіста помічало й закарбовувало в пам’яті цікаві людські характери, життєві історії. Не випадково свою першу книжку письменник назвав «Люди серед людей».
Художня творчість цілковито захопила Євгена Гуцала. Збірки оповідань та повістей виходили з-під його пера одна за одною.
Письменник постійно працював над творами для юного читача. Його книжки оповідань «Олень Август», «Пролетіли коні», «З горіха зерня», «У лелечому селі», «Дениско», «За обручем», «Зелене листячко з вирію» та інші набули широкої популярності серед дітей. Дослідник літературної спадщини письменника Юрій Сердюк влучно зазначив, що його твори — «це завжди подорож у таємницю людської душі, зустріч з натурами чистими й нелукавими».
Непересічність таланту Євгена Гуцала гідно поцінована: книжки для дітей «Саййора» та «Пролетіли коні» було відзначено Державною премією імені Т. Г. Шевченка. На жаль, письменникові судилось недовге життя. Його не стало — і земля осиротіла ще на одного щедрого і талановитого майстра слова. Його проза сьогодні — феномен у нашій літературі. Яскравий літературний талант, незвичайна любов до рідного українського слова, доброта, порядність і міцна моральна позиція визначають внутрішню суть будь-якого твору письменника.
У нашому неспокійному XXI столітті добро не припиняє бути добром, а зло — злом. Необхідно сказати людям про найдорожче, святе так, щоб воно знайшло відгук і розуміння. Добро і зло — найбільш загальні поняття моральної свідомості категорії етики, що характеризують позитивні і негативні моральні цінності, протиріччя того, що є протилежним моралі. Протилежним моралі є те, що людина потривожила природу, забувши, що вона людина, не господар, а частина природи! Свідченням цього болісного втручання людини в природу є оповідання Є. Гуцала «Лось».

2. Виразне читання уривків оповідання Є. Гуцала «Лось»

3. Словникова робота

  • Залужжя — місцевість за лугом, галявиною;
  • оскніле — нерухоме, завмерле;
  • стригти вухами — водити вухами назад і вперед (так кажуть про коней, зайців);
  • здуховина — місце у верхній частині тіла між ребрами і черевом.

4. Бесіда

  • У яку пору року відбуваються події? Підтвердьте свою відповідь текстом. (Це зима. «Вгамувавшись, він лизнув язиком припорошену снігом землю…»)
  • Звідки лось потрапив до заповідника? (З тайги)
  • Де любив гуляти звір? (На галявині зі струхлявілими пеньками.)
  • Чому лось постійно насторожувався? (Бо в тайзі, у лісі може загрожувати небезпека).
  • Знайдіть у творі місця, де описано, як хлопчики врятували лося. Які почуття переживали діти? («Лось уже зовсім знесилився і байдуже спостерігав, як наближаються діти. Усе нижче осідав у воду, і роги похилитувались над крижаним місивом, як незвичайний кущик. Під цим кущиком червоний розпач трохи вгомонився, але був тепер такий безмежний, що очі для нього були замалі, і той розпач струменів із них увсібіч. Спершу діти не знали, як до лося підступити, щоб і самим не провалитись. Але старший брат був розсудливий та відважний, і сокира в його руках не закуняла. Узявся рубати лід, прокладаючи хід до берега, а молодший тупцяв біля нього і, не знаючи, чим допомогти, тільки зітхав та нетерпляче бив себе долонями по стегнах та по боках. Лось не боявся людей. Він стежив за їхньою роботою, і по його тілу подеколи пробігали дрижаки, ніби йому було дуже морозко або ж знову хотів спробувати вискочити, але сили покинули його. Мабуть, спочатку нічого не розумів у тій роботі, та коли канал ще більше наблизився до берега, його очі засвітилися тямою, і тепер поводився смирно, вже не кидався, а тільки чекав.
    Заскучавши сама, з лісу вийшла їхня гніда конячина, тягнучи сани, й поволеньки потюпала до річки. Вона зупинилася віддалік і, помахуючи хвостом, спостерігала. Потім ще пройшла трохи вперед. Менший підберезник помахав кулаком і крикнув:
    — Ти теж хочеш провалитись?!
    Обидва брати й не думали про те, що весняна крига — зрадлива, не зважить і на те, що вони рятівники.
    Старший ще рубав, коли лось відчув під собою мілке і, вперто гойднувши головою, вискочив передніми ногами на лід, а потім уже й задніми. Аж захитався і, розкарячившись, ось-ось, здавалось, впаде. Обидва підберезники дивилися на нього з недовірою — ого, який великий, і тепер, коли він виліз, жодному з них не вірилося, що такий міг втопитись. Вони безпорадно усміхалися, їм хотілося підійти до нього ближче, але діти не наважувались».)
  • Знайдіть у тексті портрети братів і дядька Шпичака. Як автор ставиться до цих персонажів? Підтвердьте свою думку словами з твору. (Автор називає хлопців ласкавим словом «підберезники», в них лагідні обличчя, вони глибоко відчувають красу природи, милуються нею, а це ознака людської доброти. «Підійшов до них дядько Шпичак. Кругленький, з підпалкуватим, добре випеченим обличчям, в розтоптаних, з довгими халявами, чоботях, у яких він тонув мало не по пояс…»)
  • Як відреагували хлопці на жорстокий вчинок Шпичака? («Діти спочатку й уваги не звернули на постріл, але коли лось упав на сніг, вони зрозуміли, по кому стріляли. Озиралися, намагаючись побачити мисливця, проте не запримітили і, набравши в груди гіркого повітря, чимдуху погнали туди, де лежав лось. Обидва думали, що не встигнуть вони добігти, як лось підведеться, знову неспішно почвалає до лісу, що не було ніякого пострілу, — проте лось не вставав.
    Менший підберезник одвернувся, приховуючи сльози. Старший брат узяв його за руку й, не кажучи більше ні слова, повів до саней.
    І роги вам віддам,— крикнув услід дядько. Вони й не обернулися, тільки наддали ходи.
    Роги віддам! — ще гукнув дядько.
    Коли брати вдарили по гнідій своїй конячині, то дядька наче щось тіпнуло. Спочатку повільно ступив один крок, другий,— а потім і побіг навздогінці.
    Роги віддам! — кричав, захлинаючись, ніби вони не чули».)
  • Чому хвилювався і про що думав Шпичак після від’їзду братів? Чим зумовлені ці переживання? Чи справді дядькові стало шкода лося? (Шпичак злякався. Його мучитиме страх перед розплатою за сподіяне. Спокійного життя йому не буде навіть за умови, що хлопчики нічого не розкажуть.)
  • Чи потрібно карати зло? (Звичайно, бо злочинець повинен нести відповідальність за свої гріхи.)

Робота зі словником літературознавчих термінів.

5. Робота у групах

1- ша група. Характеристика образу лося.

Лось:

  • красивий;
  • обережний;
  • любить голявину;
  • чутливий;
  • спостережливий;
  • бореться з небезпекою.

Цитатна характеристика.

  • «Це був великий звір з широкими грудьми, які легко здималися од дихання. Його роги нагадували осінній низькорослий кущ, з якого обнесло листя».
  • «Лось був старий і бувалий самець».
  • «Неквапно попрямував до тієї поляни, на якій любив найчастіше бувати… Ранньої весни вона перша вбиралася квітами, і хутко тут виганялась така висока трава. Що в ній, прилігши, лось міг сховатися до половини».
  • «Намагався поводитися обачно… сили поступово покидали його; він поводився смирно».
  • «Він пробуватиме безперервно, доти, доки дихатиме; лось виявився дужий і життєлюбний».

2- га група. Характеристика дядька Шпичака.

Орієнтовний план до характеристики дядька Шпичака.

  1. Шпичак — браконьєр лісу.
  2. Портрет, зовнішність дядька Шпичака.
  3. Риси характеру:
    а) спостережливий;
    б) боязливий;
    в) хитрий;
    г) підступний;
    г) жорстокий;
    д) брехливий.
  4. Інші риси: прагнення до наживи, до збагачення.
  5. Шпичак — це людина, яка на перше місце ставить власну вигоду.

6. Дослідницька робота

Використовуючи текст (зміст) твору, заповніть таблицю «Добро і зло в оповіданні Є. Гуцала «Лось».

ДОДАТОК

Найбільший олень на Землі — лось. Зустрівшись з ним у лісі, мимоволі дивуєшся величезним розмірам звіра. Це й зрозуміло: двометрова людина здається гігантом, а зріст великого лося на цілий метр вище, і ваги в ньому більше півтонни.
Він дуже високоногий, з потужною грудною кліткою, відносно коротким тулубом і важкою горбоносою головою. Верхня губа роздута і сильно нависає над нижньою.
За таких розмірів і сили лось, здавалося б, повинен був розселитися по всій зоні лісів. А він віддає перевагу тільки північній частині, де і корму менше, і зими суворіші.
У чому ж справа? У тому, виявляється, що лось любить прохолоду і не виносить спеки. Навіть у північних лісах він улітку відсиджується в хащах, дрімає, лежачи на мілинах річок, а то і зовсім залізає по горло в стоячу воду. І лише коли спека спаде, вирушає лось за харчами та їсть усю ніч. Узимку ж він блукає весь день, не знаючи втоми. Причиною цього є особливості його терморегуляції.
Лось щорічно скидає роги, як дерева листя. Роги ростуть з квітня по червень. У цей час вони м’які, чутливі до ударів і навіть до укусів комах. У серпні роги твердіють, стають грізною зброєю.
Заповідник — це територія або акваторія, яка зберігається в природному незмінному стані, охороняється державою. Будь-яке порушення правил заповідника карається законом. Охорона здійснюється спеціальною державною службою. У заповідниках заборонено полювати на звірів, рвати рослини тощо. На території України знаходиться більше десяти великих заповідників і багато малих. Найвідоміші з них: Асканія-Нова, Канівський, Карпатський, Луганський, Поліський, Чорноморський, Український степовий, Ялтинський гірсько-лісовий…

Євген Гуцало. Основні відомості про письменника. Вічне протистояння добра і зла — наскрізна тема світового мистецтва (за оповіданням «Лось»), українська література

Повернутися на сторінку Українська література

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *