Ліна Костенко. Життєвий і творчий шлях. Риси індивідуального стилю, українська література

Ліна Костенко. Життєвий і творчий шлях. Риси індивідуального стилю, українська література

Хід заняття Ліна Костенко. Життєвий і творчий шлях. Риси індивідуального стилю, українська література

I. Актуалізація опорних знань

Перевірка домашнього завдання.

Розповідь напам’ять поезії М. Вінграновського «Сеньйорито акаціє, добрий вечір…».

ІІ. Мотивація навчальної діяльності

7 лютого 2011 року. Харків. Величезний палац Театру опери та балету в центрі міста. На сьому годину вечора призначена зустріч із живим класиком, легендою української літератури, поетесою Ліною Костенко. Четверта дня. Зал переповнений, хвилюється, очікує. А на вулиці — не черга, потік людей. Так і хочеться сказати словами Т. Шевченка: «Наша дума, наша пісня не вмре, не загине… От де, люде, наша слава, Слава України!»
Книгу Ліни Костенко «Записки українського самашедшего» купують навіть ті, хто ніколи не купував українських книжок. У чому ж феномен цього явища? Про це поговоримо сьогодні на уроці.

ІII. Сприйняття та засвоєння навчального матеріалу

Прослуховування аудіозаписів.
(Прослуховуються пісні на слова Ліни Костенко у виконанні О. Богомолець та ін.; художнє читання віршів поетеси.)

Обмін враженнями.

Розповідь
Ліна Василівна Костенко народилася 19 березня 1930 року на Київщині, у Ржищеві.
1936 року родина Костенків перебирається до Києва, де Ліна закінчує школу й вступає до педагогічного інституту ім. М. Горького (нині — Національний педагогічний університет ім. М. Драгоманова). Тут, у Києві, вона вдається до одного зі своїх вирішальних кроків: 1951 року залишає педінститут та їде до Москви у Літературний інститут ім. О. М. Горького, який 1956 року закінчує із відзнакою. Період навчання в Літінституті залишився у віршорядках і поезіях пам’ятними асоціаціями, що «прописані» молодістю духу, безпосередністю вражень, письменницькими іменами, колористичністю природи:

Там Пастернак, а там живе Чуковський,
а там живе Довженко, там Хікмет.
Все так реально, а мороз — чукотський,
а ми на лижах — і вперед, вперед!
Ще всі живі. Цитуємо поетів.
Ми ще студенти, нам по двадцять літ.
Незрячі сфінкси снігових заметів
перелягли нам стежку до воріт.
(«Підмосковний етюд»)

Л. Костенко дуже рано відчула потяг до поезії. Вірші вона писала з дитинства. Як свідчать історики літератури, перша її публікація припала на юнацький вік і сталася 1946 року. В повоєнний час Ліна Костенко друкувалася в часописі «Дніпро», молодіжних літературних альманахах. У другій половині 1950-1960-х років її вірші публікувалися в часописах «Вітчизна», «Дніпро», «Прапор» (нині «Березіль»), «Жовтень» (нині «Дзвін»), «Літературна газета» (нині «Літературна Україна»).
Перша збірка її поезій — «Проміння землі» (1957) — вийшла друком тоді, коли в митцеві поєднуються свіжість думки й початки світоглядної зрілості. Услід за цим побачила світ збірка «Вітрила» (1958). Невдовзі було опубліковано й збірку «Мандрівки серця» (1961).
1963 року підготовлено до друку нову збірку Ліни Костенко — «Зоряний інтеграл», проте тоді вона не побачила світ, бо її було розсипано. 1972 року та ж своєчасно «невтілена» доля випала й збірці «Княжа гора», що стало свідченням складності стосунків поетеси із чинною системою.
Недрукування поетичних книжок Ліни Костенко тривало шістнадцять років. У цей час Українським видавництвом «Смолоскип» ім. В. Симоненка було випущено збірку Ліни Костенко «Поезії» (1969, Балтімор — Париж — Торонто), до якої увійшли твори з усіх написаних на той час книжок, у тому числі й «Зоряного інтегралу».
«Відлига» у ставленні влади до постаті й творів Ліни Костенко позначилась виходом збірки віршів «Над берегами вічної ріки» (1977). Після цього було випущено історичний роман у віршах «Маруся Чурай» (1979), що став однією з найвищих і найвражаючих «пірамід» у творчості Ліни Костенко, та збірку «Неповторність» (1980).
Книжка «Сад нетанучих скульптур» (1987) вкотре засвідчила тяжіння поетеси до жанрової поліфонії, явивши у своїй структурі як ліричні вірші (розділ «Невидимі причали»), так і нові для письменниці форми — драматичні поеми «Сніг у Флоренції», «Дума про братів не-азовських», поему-баладу «Скіфська Одіссея».
До «Вибраного» (1989) увійшли як твори з опублікованих раніше книжок, так і вірші із «Зоряного інтегралу» та «Княжої гори», а також найновіший цикл під назвою «Інкрустації». Історичний роман «Берестечко» (1999) також став духотворною культурною подією.

До цього переліку варто додати літературознавчу розвідку Ліни Костенко «Поет, що ішов сходами гігантів», у якій розглядаються драматичні поеми Лесі Українки й видрукувану як передмову до книжки «Леся Українка. Драматичні твори» (1989). Окремим виданням вийшла лекція, що була прочитана поетесою 1 вересня 1999 року в Національному університеті «Києво-Могилянська академія» і мала назву «Гуманітарна аура нації, або Дефект головного дзеркала» (1999).
Виявом повномасштабного визнання творчості Ліни Костенко варто вважати відзначення її 1987 року Державною премією Української РСР ім. Т. Г. Шевченка за історичний роман у віршах «Маруся Чурай» і збірку «Неповторність».
1994 року Ліна Костенко стала лауреатом престижної премії Франческо Петрарки (Італія), якою її відзначили за поетичну збірку «Інкрустації».
Може скластися уявлення, що Ліна Костенко є художником, який сповідує канони мистецького традиціоналізму. Проте ситуація тут є значно складнішою. В її художньому єстві живе, нуртує динамічний потяг до нового, експериментального, неочікуваного. У цьому сенсі прикметною вже стала дебютна збірка — «Проміння землі», третій вірш якої становить собою цілком експериментальну форму, ненав’язливо й водночас концептуально стираючи межі поміж поезією та прозою:

На одному з малих полустанків я чекаю поїзда зранку.
Влаштувалась в кутку на лаві,
щоб мене не знайшли цікаві. Протяг має
в’їдливий присмак паровозного сизого диму,
і стоїть неумитий присмерк за розхитаними дверима.
Десь там брязкіт і скреготіння, залізничний
постійний шум…
Я поклала папір на коліно, я стривожені
вірші пишу. Наче прозу пишу — без розбивки на рядків
розмаїті пласти, щоб здавалось на перший погляд,
що пишу я звичайні листи.
Власне, це недалеко від правди.
Інша форма — той самий зміст. Адресовані
людям вірші — найщиріший у світі лист.
(«Лист»)

Циклом «Летючі катрени» Ліна Костенко зробила наголос на синтезі оригінальної форми й смислової навантаженості вірша. У збірці «Сад нетанучих скульптур» п’ятий з дванадцяти «летючих катренів» звучить так:

Побільше музики
поменше міркувань
І взагалі — не говорити всує
Усе життя на рівні витривань
А час — він мудрий
фікції скасує.
(«Побільше музики…»)

Академік НАН України М. Жулинський, визначаючи специфіку постаті й творчості поетеси, висловлює влучну й характерологічну думку: «Ліна Костенко нагадує нею ж витворений образ «пілігрима віків», який подорожує дорогами історії, прямуючи до свого Слова. А це чи не єдиний спосіб переживання свободи. І її набуття».
(За Я. Голобородьком)

Ознайомлення з афористичними висловлюваннями Ліни Костенко.
Цінує розум вигуки прогресу, / душа скарби прадавні стереже.
Душа належить людству і епохам.
Душа тисячоліть шукає себе в слові.
Блаженний сон душі мистецтву не сприяє.
Душа шукає слів, як молитов.
Поет природний, як природа, / од фальші в нього слово заболить.
Хто труїв, собою ж затруївся, / музики Сальєрі не бува.
Великий або дволикий. Середини тут нема.
Блажен той муж, воістину блажен, / котрий не був ні блазнем, ні вужем.
Глибина, вона що ж? — потойбічна сестра висоти.
В безсмертя також повні очі сліз.
Неповторність кожної хвилини / шукає шлях від болю до перлини.
Любов відкрити важче, ніж Америку.
Усміхається правда очима легенд / і свобода — очима неволі.
Моя свобода завжди при мені.
Оця реальна мить вже завтра буде спомином.
З суми безконечно малих / виникає безконечно велике.
Немає кращого гримера, / ніж добросовісна брехня.
Марудна справа — жити без баталій.
Люди, будьте взаємно красивими!
Поети — це біографи народу, / а в нього біографія тяжка.
В Червону книгу запишіть поетів, / Поети теж зникають на землі!
Життя іде і все без коректур.
Життя людського строки стислі. / Не має часу на поразку.

Завдання
Прокоментуйте висловлювання письменників, літературознавців про письменницю.
«Українській літературі поталанило, що є в ній постать, яка життям і творчістю утверджує благородство вищих мистецьких принципів». (В. Базилевський, літературознавець)
«…Критерії поетеси високі — вона вимагає від митця, а отже і від себе, не лише щирості і викінченості, а й гаряче обстоює думку: право на існування має лише те, що потрібно сучасності». (В. Симоненко)
«Ліна Костенко — це мужність і зрілість сучасної української поезії, її безкомпромісність, непоступливість у принципових, доленосних питаннях, небуденний талант у поєднанні з почуттям відповідальності перед минулим, сучасним і майбутнім — то могутня опора потужного дару». (В. Неділько, літературознавець)

ІV. Закріплення знань, умінь та навичок

Проблемне завдання.
Визначне мистецьке кредо Л. Костенко за її віршами, риси індивідуального стилю.

Митцю не треба нагород,
його судьба нагородила.
Коли в людини є народ,
тоді вона уже людина.
«Не треба думати мізерно»
Поезія — це свято, як любов.
О, то не є розмова побутова!
І то не є дзвінкий асортимент
метафор, слів,— на користь чи в догоду.
А що, не знаю. Я лиш інструмент,
в якому плачуть сни мого народу.
(«Яка різниця — хто куди пішов?»)

Ви думали — поет
ні за холодну воду.
Сидить собі поет
пописує «стишка»?
Поети — це біографи народу,
а в нього біографія тяжка.
(«Летючі катрени»)

Я вибрала Долю собі сама.
І що зі мною не станеться —
у мене жодних претензій нема
до Долі — моєї обранці.
(«Доля»)

Орієнтовна відповідь.
Ліна Костенко усвідомлює високу роль митця в суспільстві, його відповідальність перед своїм народом, від якого себе не відділяє. Вона готова розділити всі труднощі, не нарікає на свою важку долю, адже це її власний вибір. Риси індивідуального стилю — філософічність, інтелектуалізм, традиційність, активна громадянська позиція митця.