Літературний авангард. М. Семенко, українська література
Хід заняття Літературний авангард. М. Семенко, українська література
I. Мотивація навчальної діяльності
Вступне слово
20-30-ті роки ХХ ст.— це час не лише масштабних змін у соціальній сфері, світогляді людей, а й у мистецтві. Розпочався активний пошук нових, виразніших форм для відображення нової дійсності. Одні намагалися знайти в минулому відповідне своєму духові й оновити його, надати нового змісту, інші, як авангардисти-футуристи, рішуче відкидали художні надбання попередніх епох, зазіхнули навіть на саме слово, прагнучи створити нову мову зі слів, яких ще «ніхто не чув», які «язик утворив уперше». «Хуторянство», селянська атрибутика, сентиментальність, патріотичний пафос відкидалися, натомість підносилися на щит урбанізація, технічний прогрес, рух, динаміка. Найвідоміші поети-футуристи, сміливі експериментатори — Михайль Семенко, Гео Шкурупій, Юліан Шпол. Про них та результати їхніх авангардних пошуків і йтиметься сьогодні на уроці.
ІІ. Актуалізація опорних знань
Бесіда.
- Схарактеризуйте П. Тичину як поета, людину, громадянина. У чому, на ваш погляд, суперечливість його натури?
- Назвіть літературні течії та напрями, риси яких поєднав у своїй творчості П. Тичина.
Завдання
Виразно прочитайте вірші П. Тичини «Ви знаєте, як липа шелестить…», «Одчиняйте двері…», «Пам’яті тридцяти», висловіть власну думку про них, зробіть короткий аналіз.
ІІІ. Сприйняття та засвоєння навчального матеріалу
Робота зі словником літературознавчих термінів.
Авангард, авангардизм (від фр. avantgard — той, що йде попереду) — течія в літературі та мистецтві ХХ ст. Головна його ознака — відмова від реалістичного сприйняття дійсності, заперечення традиційних форм художнього зображення. Найактивніше виявив себе в поезії, драматургії та образотворчому мистецтві.
Авангардизм не мав єдиної філософської основи, поділявся на такі напрямки: експресіонізм (звертав увагу на емоційність, безпосередність сприйняття), футуризм (зосереджувався на мовотворенні), дадаїзм (головна особливість — відмова від пріоритету змісту, сенсу мистецтва), сюрреалізм (спирався на підсвідомість). У ранні періоди творчості до авангардизму в поезії належали: В. Маяковський, Л. Арагон, В. Незвал та ін.; у драматургії — Б. Брехт, В. Мейєрхольд; у живопису — М. Шагал, К. Малевич, В. Кандинський. Експериментаторство мало здебільшого формалістичний характер, але деякі прийоми збагатили художню практику. Різні форми авангардизму розвиваються й у сучасному мистецтві.
Футуризм (від лат. futurum — майбутнє) — одна з течій у літературі. Основоположник — італійський письменник Марінетті, що в 1909 році опублікував «Перший маніфест футуризму», де закликав звільнитися від літератури минулого і створити «динамічну літературу майбутнього», що буде оспівувати замість людини техніку та машини.
У принципах поетики футуризму були: руйнування норм морфології і синтаксису, звуконаслідування, використання образів-символів. Футуризм культивував анархізм, нехтування існуючими нормами моралі, егоцентризм. Російські футуристи об’єднувалися навколо альманаху «Садок судей» (1910) — В. Хлєбніков, В. Каменський, брати Бурлюки, пізніше — В. Маяковський. У маніфесті «Пощечина общественному вкусу» (1913) футуристи закликали «додушити» буржуазну культуру, «скинути з пароплава сучасності» класиків, творити нову мову й нову літературу. Особливого значення вони надавали словотвору. Попри всі недоліки, кращі твори футуристів захоплювали новизною, незвичністю, несподіваним поєднанням слів та звуків.
Деструкція — знищення нормальної, звичної структури чого-небудь. У поезії футуристів деструкції піддавалися словотвір, віршові розміри і все звичне у вірші, що можна було змінити, зруйнувати.
Міні-лекція з елементами бесіди.
Ще за життя Михайля Семенка (1892-1937) один із критиків назвав його «трагічною та виразною постаттю» в українському письменстві. Сам він себе досить дивно означив — «І футурист, і антиквар», а ще багатозначно звертався до сучасників: «Не обминайте Семенка».
Ким же він є?
Михайло Васильович Семенко народився в с. Кибинці на Полтавщині. Мати поета, Марія Проскурівна, була письменницею-самоучкою. Хлопець навчався в Хорольській гімназії, потім — у місцевому та Курському реальних училищах. У 1911 році поїхав до Петербурга, щоб вступити до медичного інституту. Скінчивши дворічні загальноосвітні курси відомого педагога А. С. Черняєва, він став студентом природознавчо-історичного відділення педагогічного факультету. 1914 року, помандрувавши за своїми кумирами — російськими футуристами, М. Семенко опинився в Києві. 1916 року його мобілізували до армії. Служив військовим телеграфістом у далекому Владивостоці. В Україну повернувся наприкінці 1917-го року.
Перші вірші Семенка опубліковані в часописі «Українська хата». Перша збірка «Prelude» (1913) складалася з милозвучних, але неглибоких за визначенням критиків, творів. Це була романсова лірика з її елегійністю, безпосередністю почувань, і Д. Загул влучно про це сказав: «Співав таким же соловейком, як і інші». «Хатяни» доброзичливо відзначили у М. Семенка «інтелігентність та ніжність почуття», «безумовний літературний дар молодого автора». М. Вороний, помітивши явне наслідування, все ж сказав про «щирі нотки» на фоні в цілому «сірого вигляду».
Сам поет вважав свою першу збірку лише «пробою пера» й оцінював не дуже високо: «вірші були солодкі, трагічні й погані», тому активно зайнявся пошуками власного стилю. У цьому йому сприяло знайомство зі строкатими школами й напрямами літературно-мистецького Петербурга.
Перші футуристичні вірші М. Семенка з’являються після виступу В. Маяковського в медичному інституті. Поет залишає традиції романсу, у його творах з’являється чимала доля іронії та самоіронії, він переходить до акцентного вірша та верлібру. Замість ліричного героя — вразливого, сентиментального інтелігента, з’являється збірний образ колективних учасників нового руху: рішучих, непримиренних щодо своїх літературних опонентів. «Зумисний деілюзіонізм та еротичні мотиви («осточортіли зорі-очі, й очі вже давно пора кинути озорювати»), оспівування банальностей замість розробки «одвічних» тем, грубий прозаїзм, дошкульний і не завжди виправданий епатаж, демонстративна «агресивність», драматичний патетизм декларативно-програмних віршів — такі особливості його поезії, апробовані західноєвропейським авангардом…», — це характеристика стилю Семенка в «Історії української літератури ХХ ст.» за редакцією В. Дончика.
Ті, хто прихильно поставився до творчості молодого поета, тепер завзято почали його лаяти, бойкотувати. «З водою виплеснули й дитину»: не помітили безпечні знахідки М. Семенка, як-от звукописання, вибудоване за семантичним, музикальним, динамічним принципом тощо.
Свою теорію М. Семенко визначив як пошуковий футуризм. Викладена вона в передмовах до збірок «Дерзання» та «Кверо-футуризм» і спрямована, перш за все, проти канонізації та будь-якого культу в мистецтві, а особливо проти болісного й драматичного для української літератури культу Т. Г. Шевченка, а також проти хуторянського, провінційного мистецтва.
— Як ви думаєте, що вкладалося в ці поняття — культ Шевченка, провінційність та ін.?
Проголошувались «краса пошуку», «динамічний лет». Експерименти М. Семенка, «неетичність» стосовно Шевченка, нехтування національним у мистецтві спричинили нечуваний в українській літературі скандал. Поет зачепив «больові точки».
З 1915 року у творчості М. Семенка починається другий період, більшість віршів він пише в імпресіоністичній манері. І тут можна знайти справжні перлини інтимної та медитативної лірики, ліричні мініатюри в дусі східної поезії. Щоб «свої» не дуже насміхалися над ним, «сентиментальною квашею», поет придумав вигідний іронічний прийом маскування автора — карнавальні маски П’єро та Дон-Кіхота.
Повернувшись на батьківщину, М. Семенко дуже активно працює: лише протягом 1918 року він створює дев’ять поетичних циклів, серед них два символістських. Болісна реакція поета-гуманіста на драматичні післяреволюційні події в Україні вилилася в песимістичну, сповнену трагічними мотивами, експресіоністську «Поезію згуби». Ліричний герой М. Семенка роздвоюється: один — «футуристичний», плакатний, сповнений бравади — нахваляється виставити «свої закривавлені груди» і «має міць синтетичну й могутню»; інший — маленька, беззахисна людина зі всіма її болями й слабкостями, «душа якої просить ласки» і «прагне друга як колись».
Образна стихія міста завжди цікавила Семенка-футуриста. Він іде далі за своїх попередників і звертається до авангардних прийомів: «телеграфного» стилю, синтаксичного максималізму, введення розмовно-побутової лексики та науково-технічної термінології. Від узагальненого образу міста поет майстерно переходить до конкретизації («Ліхтар», «Бульвар», «Кафе», «Тротуар», «Вулиця»), і ці вірші сприймаються як живописні етюди.
М. Семенко-імпресіоніст відтворює звук і колір, динаміку міста, змальовує його в різні пори року. Це дало підставу критикові В. Коряку сказати про нього, що він «всією творчістю споруджує в українській поезії культ урбанізму».
Поет підійшов до створення «узагальненого образу міста як певного символу» (Е. Адельгейм); близько десяти його віршів мають назву «Місто».
Виразне читання поезії М. Семенка «Місто». Обмін враженнями щодо прочитаного.
Бесіда.
- Які риси футуризму й інших авангардистських течій ви помітили у творі? (Деструкція слова, відсутність розділових знаків, звукопис, нове словотворення та ін.)
- Які почуття, враження передаються у творі, що відображається? (Звуки відображають поспіх, шум, гамір, суєту великого міста. Гримкотить транспорт, шумлять заводи, а люди живуть своїм життям — кохають, хворіють, радіють, сумують, поспішають, працюють, включені в особливий колооберт, що зветься життям мегаполісу.)
Продовження міні-лекції
З послідовністю, невсипущою енергією і навіть одержимістю, яка викликає подив, М. Семенко розробляє футуристичну теорію. Він організовує групи «Кверо» (1914), «Фламінго» (1919), «Ударну групу поетів-футуристів» (1921), «Аспанфут» (1921). Після загибелі Г. Михайличенка Семенко взявся редагувати літературно-мистецький тижневик «Мистецтво», а далі — серію футуристичних одноденок: «Катафалк мистецтва», «Семафор у майбутнє», «Бумеранг», «Гонг Комун-культ». Коли більшовики запропонували поетові відповідальну посаду, він вийшов із партії, щоб цілком віддатися творчій роботі. Цей вчинок, як і зв’язок із боротьбистами, йому ще пригадають.
М. Семенко став «фігурою доби» — першим почав згуртовувати літературні сили, багатьох підтримав у скрутну хвилину і морально, і матеріально. Разом із тим йому довелося виконувати «соцзамовлення», що означало схематичне переказування газетної інформації, віршування гасел дня, закликів партії, що ніяк не суміщалося із власне поезією. У 1924 році поет видав збірку з епатажною назвою «Кобзар», пояснюючи, що «То був «Кобзар» однієї епохи; а це — іншої».
Наприкінці 20-х років М. Семенко змушений відійти від власної поетичної системи під тиском уніфікації «радянської літератури», в якій треба було писати «як усі», дотримуючись канонів «єдино правильного» напряму «соцреалізму». Критикований усіма й за все як «попутник», він, однак, не складав пісень про «вождя всіх народів», а з «Михаля балакучого зробивсь Михайлом мовчазним». З роками намагався пристосуватися, підробляв випадковими заробітками, то пишучи лібрето до опер, то звертаючись до іронії і сатири в памфлетах.
23 квітня 1937 року в Києві відбувся творчий вечір М. Семенка, а через три дні його заарештували, звинувативши в участі «троцькістсько-авербахівського блоку». Через півроку тюремного ув’язнення поета розстріляли.
Ще в 1925 році критики визнавали, що творчість М. Семенка, митця неординарного та глибокого, є «високим зразком конструктивно-поетичної в’ялості».
Виразне читання поезії М. Семенка «Бажання».
— Що вам здалося несподіваним, свіжим, оригінальним у цій поезії?
— Схарактеризуйте ліричного героя твору. (Ліричний герой поезії горить бажанням перетворити світ і уявляє собі, як добре було б, щоб усе робилося раціонально, з користю: зорі — дітям, барви — гарній дівчині, щоб її покохав хлопець. Герой сповнений радості життя, бажання перетворювати світ. Напівіронічно, напівжартівливо він скаржиться, що немає в природі ладу, якого б йому хотілося.)
Виразне читання вірша М. Семенка «Запрошення».
Робота над характеристикою ліричного героя твору.
(Ліричний герой поезії уявляє себе духом із потойбіччя. Він говорить про те, наскільки життя таємниче і загадкове, скільки в ньому доріг, котрі треба подолати, який різноманітний у людини вибір. Пізнати сенс буття і небуття — це дійти «до останнього пункту», відчинити «двері замкнуті». Не кожен на це зважиться, адже чекають на мандрівника «всі стихії і дощі». Прогулятися в ньому, спробувати осягнути таємниці життя й запрошує читачів поет разом зі своїм ліричним героєм.)
IV. Закріплення знань, умінь та навичок
Творче завдання.
Схарактеризуйте автора за його поезією.
Або:
Визначте основні художні засоби поезії. До якої поетики ви б їх віднесли? Проведіть поетичні паралелі зі світовою літературою: М. Семенко — Г. Аполлінер.
Простяглися тіні тіні вечірні
Тіні сонця весняного
Тіні захвату світла тонкі і невірні
Тіні смутку безвиглядного
Линуть гуки вечірні гуки незнані
Щастя співаного щастя незмінного
Простяглися тіні тіні сонця весняні
Пасма смутку вечірнього.
VІ. Домашнє завдання
Знати матеріал про український авангард 20-30-х років ХХ ст., М. Семенка та його творчість; уміти виразно читати й аналізувати поезії автора.
Літературний авангард. М. Семенко, українська література
Повернутися на сторінку Українська література