Народні перекази.«Прийом у запорожців». Лицарство та відвага запорозьких козаків, українська література

Народні перекази.«Прийом у запорожців». Лицарство та відвага запорозьких козаків, українська література

Народ, який не знає свого минулого, не має майбутнього.
О. Довженко

Перебіг заняття Народні перекази.«Прийом у запорожців». Лицарство та відвага запорозьких козаків, українська література

ІІ. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

1. Слово вчителя

Дорогі дітки, посміхніться один одному і виберіть, будь ласка, кольорову смужку того кольору, з яким вам сьогодні хочеться вирушити в мандрівку.
Народна творчість кличе нас у мандри, велить пізнати мудрість вікову, вчить бути в житті сміливими й мудрими, мужньо долати перешкоди й не забувати добра світового, бо тільки цим і вимірюється людська сутність.

Ви підсвідомо вибрали собі «в друзі» ті кольори, які відповідають вашому настрою:

червоний — піднесеність;
жовтогарячий — радість;
жовтий — приємність;
зелений — спокій;
синій — сум;
фіолетовий — тривожність;
чорний — незадоволення;
білий — про настрій складно сказати.

Отже, кольори впливають на людину, її самопочуття, емоції. Різні кольори можуть підбадьорювати, а можуть засмучувати.

2. Робота з епіграфом

Як ви розумієте слова Олександра Довженка? (Не можна будувати майбутнього без поваги до історії, традицій народу. Це підґрунтя, що є запорукою розвитку країни.)

ІV. ОПРАЦЮВАННЯ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ

1. Слово вчителя

З давніх-давен відомо: «Дерево життя — це гілочка, на якій ростуть три листочки. Перший листочок — символ минулого, другий — сучасного, а третій — майбутнього». Щоб правильно орієнтуватися у житті, щоб бути гідним нащадком своїх героїчних прадідів, треба знати минуле свого народу, історію.
У минулому українського народу було таке неповторне явище, як Запорозька Січ. Це про неї писав М. Гоголь: «Так ось вона, Січ! Ось те гніздо, звідки вилітають усі ті горді й дужі, як леви! Ось звідки розвивається воля й козацтво на всю Україну!».

(На фоні мелодії «Засвіт встали козаченьки»)

Тож я запрошую всіх побувати у XVI-XVII ст., зайти до козацького куреня, відкрити щось нове про життя козаків, оглянути джерела мудрості і лицарської відваги запорозьких козаків.
Але, щоб потрапити туди, кожен повинен пройти певні випробування, які будуть поставлені перед вами у формі завдань на кожній із чотирьох зупинок подорожі.

2. Зупинка № 1 «Історія Запорозької січі». повідомлення учня

Січ — то була просто площа на Дніпровім острові Хортиці (потім на Базавлуці і Томаківці). Зо всіх боків омивала цей острів глибока вода Дніпра, а ще, крім того, на самім острові був викопаний глибокий рів, наповнений водою і поставлено високий, гострий частокіл (паркан) з міцними брамами. На брамах, що на ніч замикалися, стояли гармати й козацька сторожа. Не диво, що неможливо було дістатися Січі. Турки, татари не раз пробували здобувати Січ, та їм не вдавалося.
Посеред Січі стояла церква Святої Покрови. Довкола площі стояли хатки, так звані «коші», або «курені» з плетеними сітками. Ті хатки були накриті очеретом чи кінськими шкірами. У такій хатці жив один курінь з курінним отаманом. Та козаки тільки спали тут або пересиджували негоду й дощі, латаючи одяг, чистячи зброю. Там вони вправлялися в їзді верхи, в стрілянині з рушниць і гармат, та ремонтували човни.

3. Зупинка № 2. Народні перекази.

Повідомлення

Перекази — це усні оповіді про життєві факти, явища, драматичні ситуації, пов’язані з конкретними історичними подіями, інформація, про які передається не очевидцями, а шляхом переповідання почутого (звідси і назва — переказ). Саме усні розповіді учасників чи очевидців подій минулого і стали джерелом виникнення жанру. У переказах історичне минуле змальовано правдоподібно.

5. Зупинка № 3 — «Прийом у запорожців». Слово вчителя

Переказ «Прийом у запорожців» належить до переказів доби козаччини та національної війни 1648-1654 років. Тут центральним персонажем виступають рядові козаки, їхні побут, звичаї.

6. Читання тексту переказу «прийом у запорожців»

7. Робота над змістом переказу «прийом у запорожців»

Яке завдання давали запорожці новоприбулим юнакам, що вирішили стати запорозькими козаками? (Запорожці, по-перше, звелять йому зварити кашу.)
Юнаки якої вдачі мали можливість стати козаками-запорожцями? (А ЯК же котрий… розторопний і догадливий, … ударять гопака, затягнувши на весь степ козацьку пісню, піде до куреня… уплітати тую кашу. Тоді запорожці кажуть: «Оце наш! Годі тобі бути хлопцем. Тепер ти рівний козак». І приймають у товариство)
Згадайте прислів’я про козацьку звитягу:
— Козацькому роду нема переводу.
— Де козак, там і слава.
— Козача потилиця панам-ляхам не хилиться.
— Нема в світі кращих хлопців над козацьких добровольців.
— Степ та воля — козацька доля.
— Щирий козак ззаду не нападає.
— Чия звитяга, того й перемога.

V. ПІДСУМОК

Ось і закінчилася наша подорож. Смужку якого кольору ви оберете зараз? Я сподіваюсь, що про славних козаків-запорожців, їхніх полководців та народних героїв Запорозької Січі ви — нащадки запорозького козацтва — будете пам’ятати завжди. Недаремно ж народне прислів’я говорить: «Козацькому роду нема переводу».

ДОДАТОК

ІСТОРІЯ ЗАПОРОЗЬКОЇ СІЧІ

Зупинка № 3. Переказ «Прийом у запорожців»
Запорожці як підмовлять було до себе на Січ якого хлопця з Гетьманщини, то перше пробують, чи годиться бути запорожцем. Ото ж звелять йому зварити кашу.
— Гляди ж, вари так, щоб і не сира була, щоб і не перекипіла. А ми підемо косити!
Заберуться в комиш та й лежать. То це хлопець, зваривши кашу, вийде на могилу і зачне гукати. А вони чують, да не озиваються. То він гукав, гукав, а далі й давай плакати.
— От занесла мене нечистая сила між сії запорожці! Лучче було б дома сидіти при батькові да при матері. А то ще перекипить каша, то придуть да битимуть, вражі сини! Ой бідна ж моя голівонька! Чого мене понесло між сії запорожці!
То вони, лежачи в траві, вислухають усе дай кажуть:
— Ні, се не наш!
А далі вернуться до куреня та дадуть тому хлопцеві коня й грошей на дорогу, да й скажуть:
— Їдь собі к нечистому! Нам таких не треба!
А як же котрий удасться розторопний і догадливий, то, вийшовши на могилу, кликне разів зо два:
— Гей, панове-молодці! Ідіте каші їсти!
Да як не озиваються, то він:
— Чорт же вас бери, коли мовчите! Буду я й сам їсти.
Да ще перед відходом ударить на могилі гопака: «Ой тут мені погуляти на просторі». Да затягнувши на весь степ козацьку пісню, і піде собі до куреня, і давай уплітати тую кашу. То запорожці, лежачи в траві, і кажуть:
— Оце наш!
Да, побравши коси, і йдуть до куреня. А він:
— Де вас у біса носило, панове? Гукав, гукав, аж горло розболіло, да щоб каша не перекипіла, то я й почав сам їсти.
— Ну, чуро, вставай! Годі тобі буть хлопцем. Тепер ти рівний козак.
І приймають у товариство.

Звичаєве право Запорозької Січі
Серед джерел права на українських землях у XIV-XVIII ст. помітне місце належало нормам звичаєвого права. Вони виникали та формувалися у процесі еволюції господарсько-побутових відносин та спиралися на загальноприйняті «давні» норми поведінки, що були вироблені за різних обставин.
Козацьке звичаєве право представляє собою систему звичаєвих норм, переважна більшість яких сформувалась на Запорозькій Січі, на основі якої ґрунтувалась структура й діяльність військово-адміністративних і судових органів, регулювались питання земельних, майнових, особистих відносин. Найдовше і в найбільш традиційних формах звичаї на Запоріжжі проіснували там, де населення дотримувалося «подлуг старожитних и старейших обичаев». На думку відомого дослідника кодифікації права України А. Ткача, норми звичаєвого права діяли упродовж усього XVII і першої половини XIX ст.
Особливістю козацького права було утвердження свободи від феодальних повинностей та податків. Його матеріальною основою стали специфічні суспільно-економічні відносини, що склалися в Запорізькій Січі, а юридичним джерелом — норми давньоруського права, пристосовані до конкретно-історичних умов, норми звичаєвого права українського народу та запозичення з правових норм і традицій інших народів.
Характерними ознаками звичаєвого права були: корпоративність, переважання публічного права, усна форма вираження, відсутність поділу на галузі, консерватизм, обрядовість, досить суворі (переважно тілесні) покарання, широке застосування смертної кари тощо.
Цілком очевидно, що основою формування козацького права стало звичаєве право, пристосоване до умов життя січового лицарства. Оскільки запорожці були насамперед воїнами, норми військового права проявлялись у формі звичаїв — проведення козацької ради, прийняття до товариства нових осіб, організація військових походів. Так, наприклад, новому козакові, що вступав до війська, на зібранні інших козаків — майбутніх товаришів — курінний отаман відводив місце у 3 аршини завдовжки і 2 завширшки, пояснюючи: «Ось тобі й домовина, а як умреш, то «робимо ще коротшу». Запорожець одержував нове ім’я, котре мало відверто брутальний характер, чим висловлювалося повне презирство до світу, який він покидав.
А. Скальковський зазначає, що «запорожці не мали жодних письмових законів; військові суди вирішували справи, керуючись здоровим глуздом і давніми звичаями, а у важких випадках судді радилися з кошовим та з іншими старшинами».
Аналіз документів свідчить, що козацьке право було корпоративним правом. Воно захищало військово-політичну організацію запорізького козацтва, але встановлювало різний правовий статус окремих груп населення на Запоріжжі.
Козацьке право визначається не лише як звичаєве, а й національне. Воно майже не зазнало впливу права польського, російського, татарського. Козацькому праву притаманна обрядовість. Це спостерігається в організації військових походів, обранні на посаду, у побуті козаків тощо.
За змістом норми звичаєвого права Запорозької Січі поділялося на публічне.
Покарання в козаків були досить суворі. Це було зумовлено військовим устроєм життя запорожців. Дослідник козацтва Д. І. Яворницький зазначав, що, незважаючи на суворість, а інколи й нещадність норм звичаєвого права козаків, у ньому була «чесність велика».

Покарання в Запорозькій Січі були публічними. Інтереси самої общини головували над особистими інтересами. Це випливало із усвідомлення її членами того, що твердість і цілісність общини прямо залежать від обмеження особистого свавілля й егоїстичних поглядів кожного. Саме тому, визначаючи вид покарання, насамперед звертали увагу на цінність порушеного права і завдану шкоду.

Закони кодексу лицарської честі
Закони кодексу лицарської честі, що передбачали виховувати в дітей і юнацтва:
— любов до батьків, рідної мови, вірність у коханні, дружбі, побратимстві, товаришуванні, ставленні до Батьківщини-України;
— поважне, з підкресленою ввічливістю ставлення до дівчини, жінки, бабусі;
— готовність захищати слабших, турбуватися про молодших, уболівати за дітей, їхню долю;
— непохитну вірність ідеям, принципам народної моралі, духовності (правдивість і справедливість, скромність і працьовитість, культ волелюбних заповідей батьків і дідів, ушанування пам’яті загиблих та ін.);
— відстоювання повної свободи і незалежності особистості, народу, держави;
— турботу про розвиток національних традицій, звичаїв і обрядів, бережливе ставлення до рідної природи, землі;
— прагнення роботи пожертвування на будівництво храмів, навчально-виховних і культурних закладів;
— цілеспрямований розвиток власних фізичних і духовних сил, волі, постійне самовдосконалення і самореалізацію в ім’я підвищення добробуту народу;
— уміння скрізь і усюди поступати благородно, шляхетно, проявляти доброзичливість і доброчинність, інші чесноти.