Є. Маланюк. Художнє осмислення трагічної історії України, ностальгічні мотиви, філософічність поезій. Вірші про призначення поета і поезії. Символічні образи, українська література
Хід заняття Є. Маланюк. Художнє осмислення трагічної історії України, ностальгічні мотиви, філософічність поезій. Вірші про призначення поета і поезії. Символічні образи, українська література
I. Мотивація навчальної діяльності
Літературознавець Е. Циховська пише, що для Є. Маланюка характерна «поетика крайнощів, породжена суперечностями дійсності», яка «постає як вияв болісної любові до України і водночас недовіри до неї, що межує з прокляттям». Чи можна погодитися з такою думкою — поміркуємо на уроці.
II. Актуалізація опорних знань
Робота в парах.
(Учні ставлять одне одному питання, уточнюють, доповнюють власні знання з теми.)
Перевірка домашнього завдання.
1. Розповідь про «Празьку школу» українських поетів.
2. Складання «паспортної анкети» Є. Маланюка.
Диспут.
— Чи можуть бути поєднаними любов і ненависть у ставленні до когось, чогось?
ІІІ. Сприйняття та засвоєння навчального матеріалу. формування вмінь та навичок
Виразне читання поезії Є. Маланюка «Під чужим небом».
Обмін враженнями щодо прочитаного.
Евристична бесіда.
— Зі скількох частин складається твір? Чим вони відрізняються? (З п’яти частин; мають різну ритмомелодику й тональність, настрій — від теплих спогадів до відчаю; об’єднує мотив ностальгії.)
— Які рядки звучать найбільш щиро, задушевно, чим особливі? (Спогади про річку дитинства Синюху, рідний дім, матір; запам’ятовуються конкретні деталі — «мати, сидячи на призьбі, Вже не очікує мене», «Давно Євгена поминає За упокій старенький піп», «мати слухають ночами Бронхітне гавкання Бровка» та ін.)
— До яких протиставлень вдається поет, у чому їх парадоксальність? (Там — «свист херсонського простору», стара хата під стріхою (але добре!); тут — затишна квартира — «в вікні опустиш штору» (але погано, самотньо).)
Поетичний практикум.
Визначте віршові розміри різних строф поезії «Під чужим небом».
Слово вчителя.
Збірка Є. Маланюка «Земля й залізо» починається коротким словом автора: «Книга, висушена гарячим вітром історії. У ній розкривається сучасна і темна історія України: 1918, 1919, 1920 роки». Маланюк шукає причини слабкодухості українців, прагне збудити їхню національну гідність, волю до боротьби за свободу і незалежність. Україна в нього постає то степовою Елладою, подібною до давньогрецької, то іншою — Чорною Елладою — через рабську покору завойовникам, небажання стати державною нацією. Гнівні інтонації звучать у багатьох віршах цієї збірки. Тут письменник висловлює знамениту формулу: «Як в нації вождів нема, тоді вожді її — поети».
«У …Євгена Маланюка один адресат і один герой — Україна»,— зауважує Л. Куценко в статті-передмові до видання його творів. А Т. Шептицька наголошує: «Митцю часто дорікали за войовничу політизованість, ідеологічну заангажованість його творів, але саме в цьому виявляється одна з ознак української літератури загалом, яка протягом двох останніх століть мусила бути і політикою, і філософією, й ідеологією, й освітою для народу».
Повідомлення-дослідження
Неоднозначність образу України у творчості Є. Маланюка
У чому виявляється неоднозначність образу України у творчості Є. Маланюка?
Головна тема поезій митця, визнаного українського «імператора» залізних строф, співця «абстрактів і контрастів»,— Батьківщина, Україна, проблема її державності в минулому, сучасному й майбутньому:
Внук кремезного чумака,
Січовика блідий праправнук,
Я закохавсь в гучних віках,
Я волю полюбив державну.
Для поета, який народився і виріс серед безмежжя херсонських степів, образ рідної Вітчизни постає як символ степової Еллади. Змальовуючи його, Є. Маланюк висловлює широку гаму почуттів: від захвату й болю за втраченим раєм рідної домівки, рідної землі («О моя степова Елладо, ти й тепер антично-ясна. А мені ти — фата-моргана на пісках емігрантських Сахар…») до обурення («Куди ж поділа, степова Елладо, варязьку сталь і візантійську мідь?») і навіть гіркої зневіри («…Коли ж, коли ж знайдеш державну бронзу, проклятий край, Елладо степова?!»). У цих рядках — синівські почуття справжнього патріота, який вболіває за Вітчизну, за шлях її розвитку, за народ. На думку поета, ставлення до Батьківщини кожного має виражатися в найприродніших стосунках:
…не треба заплутано метикувати
В залежності від нагод і годин,—
Тільки знати:
Вона — Мати,
Ти — син.
Є. Маланюк віддає перевагу слову «Еллада», а не «Україна». Це пояснюється його поглядами на процеси розбудови держави, її роль і місце в цивілізованому світі. Поет вважає, що Україна географічно й політично знаходиться на перехресті доріг із «варяг у греки», а її історія сягає скіфських часів. І коли він називає Україну Елладою, то має на увазі «соняшну» Елладу, в якій торжествують сили цвітіння, тобто панують гармонія, краса, порядок, добро. Проте лагідному, умиротвореному образу Вітчизни протистоїть інший — образ державницького Риму. І, як слушно зазначає Д. Павличко, «поетове серце тягнулось до України-Еллади, але його розум був на боці України-Риму», тобто сильної і міцної держави: «І виросте залізним дубом Рим з міцного лона скитської Еллади».
Є. Маланюк вірить у свій народ, його творчі сили, здатність збудувати омріяну віками незалежну державу. Водночас він бачить його негативні риси: байдужість, пасивність, вічні нарікання на нещасливу долю, риси малороса, «тюхтія-хохла», виплекані роками довгої неволі.
Так почуття любові змінюється почуттям ненависті, віра в державницьку ідею («Та вдарить день і загуде Дніпро й хрестом своїм ми ідола розколем») — передчуттям апокаліпсису («Літаки закрутяться, мов листя, башти захитаються й падуть. Десь зі сходу, з-поза передмістя білим сонцем стане Страшний Суд»). На протиставленнях поет створює й образ України: вона — кохана й розпусниця, свята й відьма. За допомогою таких різних характеристик яскравіше окреслюється образ, він набуває великої експресивної сили. Недаремно Д. Донцов називав Є. Маланюка «трагічним оптимістом». Справді, поет і вболіває за рідну землю, за зневажений неволею народ, і вірить у його силу, міцність духу, розум, так необхідні для побудови незалежної держави:
…вороги не згинуть, як роса,
Раби не можуть взріти сонця волі,
Хай зникне ж скитсько-еллінська краса
На припонтійськім тучнім суходолі,
Щоб власний Рим кордоном вперезав
І поруч Лаври — станув Капітолій.
І, нарешті, варто навести ще одне висловлювання відомого літературознавця І. Дзюби, який схарактеризував стиль Є. Маланюка: «Він свідомо протистояв сентиментальності й мелодраматизмові, «українській» розляпаності й солодкавості, культивував стиль строгий і лапідарний, дисципліну вислову; він не потопав у емоціях, а формував їх напругою думки; з цієї ж напруги народжувалася і його чітка разюча метафорика. Недарма ж поета називають «імператором залізних строф».
Проблемне завдання.
Доведіть або спростуйте основні думки почутого на основі поезій Є. Маланюка «Псалми степу», «Молитва», «Біографія», «Ми за життя горіли в пеклі», «І гніву дозрівають важкі грона» та ін.
Слово вчителя.
У Польщі, в Каліському таборі для інтернованих українських вояків (1922-1923) воїн-поет Є. Маланюк перетворився на поета-воїна, змінивши зброю-стилет — на перо (стилос).
(Стилет — символ боротьби за волю, за ідеали, стилос — інструмент фіксування думки та краси, символ мистецтва.)
Виразне читання поезії Є. Маланюка «Стилет чи стилос?..». Обмін враженнями щодо прочитаного.
— Чому ліричний герой надає, на вашу думку, перевагу — стилету чи стилосу? Своє твердження доведіть.
Коментар
Тема митця і мистецтва є однією з визначальних у творчості Є. Маланюка. Він добре розумів трагізм долі митця в українському суспільстві, тому писав: «Геній поневоленої нації завжди є скаліченим Про-метеєм», вважаючи, що поет зносить, з одного боку, муки творчості, котрі нагадують самоспалення, а з іншого — самотній і несприйнятий суспільством, якому служить:
Все протикає зір. Гірка і марна втіха —
Все бачити і чуть і в людях, і в речах,
Іти крізь галас дня, крізь хаос сліз і сміху,
І слухать самоту в безрадісних ночах.
І все ж, попри песимізм становища митця, крах сподівань щодо своєї держави, Маланюк знаходить джерело натхнення й життя. Ними стає боротьба зі злом у сподіванні майбутнього:
Не задля зла, не задля слави,—
Той дар гіркий віддай юрбі,—
Ні. Ось смолоскип поета
(В нім м’язи й мозок мій горить)
Несу туди, де мріють мети,
Де з крові родиться зоря.
У ліриці останніх років (збірки «Серпень», 1964; «Перстень і посох», 1972) ліричного героя Є. Маланюка — бунтаря й борця — перемагає філософ, що обирає конструктивну, а не руйнівну силу:
І зло бушує, як повінь,
І зло поглинає світ…
Поможи мені лезом любові
Виконати заповіт.
IV. Підбиття підсумків
Заключне слово
Завершуючи сьогоднішню розмову про поезію Є. Маланюка, хочу відзначити, що він буває не тільки воїном у літературі, а й ніжним ліриком, тонким знавцем найтонших порухів душі, особливо юнацької.
Послухайте ось цю ліричну мініатюру.
І завше сниться: липень, сад, кущі
І стрічі під сусідським перелазом.
Було, либонь, нам стільки років разом,
Скільки давно я маю сам. Мерщій,
Хай лиш батьки спочинуть по обіді,
Сліпий, без тху, біжу через город
Почути контральтовий спів «добридень»
Побачить і вдихнути очі й рот.
Шаліло серце. Зупинявся час.
Пекла солодка спрага. Напівдіти,
Тремтіли ми й не знали, що робити,
І було страшно й солодко зараз.
(«Інтермеццо»)
V. Домашнє завдання
Вміти характеризувати творчість Є. Маланюка, виразно читати та аналізувати його поезії (аналіз одного вірша зробити письмово, бажано «Сучасники» або «Шевченко»); підготувати повідомлення; готуватися до презентації проекту (див. Урок № 35).
Є. Маланюк. Художнє осмислення трагічної історії України, ностальгічні мотиви, філософічність поезій. Вірші про призначення поета і поезії. Символічні образи, українська література
Повернутися на сторінку Українська література