О. Турянський. Поема в прозі «Поза межами болю». Ідея перемоги духа над матерією. Гуманістичний, життєствердний пафос твору, його вселюдська значимість і всеохопність, українська література
Хід заняття О. Турянський. Поема в прозі «Поза межами болю». Ідея перемоги духа над матерією. Гуманістичний, життєствердний пафос твору, його вселюдська значимість і всеохопність, українська література
I. Мотивація навчальної діяльності
«Людина на війні — це воля. Є воля — є людина! Нема волі — нема людини! Скільки волі, стільки й людини»,— зробить висновок один із героїв Другої світової війни, персонаж твору О. Довженка. А довів це із вражаючою художньою переконливістю кількома десятиліттями раніше О. Турянський у своїй поемі в прозі «Поза межами болю». Про це ми поговоримо сьогодні на уроці.
II. Актуалізація опорних знань
Евристична бесіда.
— Чому ім’я письменника О. Турянського стало відомим українському читачеві лише недавно?
— Яким постає перед нами О. Турянський як письменник і людина, громадянин?
— Якими естетичними принципами керувався митець?
ІІІ. Сприйняття та засвоєння навчального матеріалу. Формування вмінь та навичок
Обмін враженнями щодо прочитаного.
Складання «сюжетного ланцюжка», переказування ключових епізодів твору.
«Я й мої товариші впали жертвою жахливого злочину. Це був злочин, якого люди і природа допустилися на нас і який і нас приневолив стати злочинцями супроти духа людства. І судилося нам пройти за життя пекло, яке кинуло нас поза межі людського болю — у країну божевілля і смерті».
Автор вирішив написати про своїх загиблих товаришів, тіні яких йому з’являються у сні і наяву. Це буде їм жалобним вінком, а спільні муки хай «падуть прокльоном на старий світ, який ще досі тоне в морі крові й нікчемності». «Хай ясна ідея… веде… все вище й вище на сонячний шлях волі і щастя великого українського народу й до вселюдського братства й любові.
І коли наша боротьба за волю така важка і кривава, то не падаймо ні на хвилю в темряву розпуки, бо
Через сльози і терпіння
Шлях веде до просвітління:
Хто боровся, скутий тьмою,
Тому сонце — мрія мрій».
Штранцінгер, який просувався зі своїми шістьма товаришами, раптом зупинився. Він був сліпий, і скрипка — те єдине, що лишила йому воєнна доля. Іти більше не міг, сказав, що залишиться тут. Товариші сказали, що залишаться з ним. Підійшов старий серб-охоронець, націлився на Сабо. Той ударив його палицею по голові. У сумці в стражника були патрони, але ні крихітки їстівного. Навколо були засніжені гори, урвища й безодні, скрізь чигала смерть. Ніде й сліду людей. Якщо й зустрінуть хату албанця, то й там їх чигає куля. Втома тягне всіх додолу, але сідати не можна — замерзнеш одразу.
Тільки наче з-поза сумерків, з безкраїх засвітів, із-за океану ніжно тихенько щось гомонить: «Тату, тату!» Син.
Треба вогню, без нього загинуть. Знайшли якийсь корч, відірвали від нього, що могли, але мокрі гілочки не загорялися. Книжки Шекспіра, Ґете, Канта спалили ще три дні тому. Кожен відірвав від себе шмат сухого одягу, але й це не допомогло. Потрібний був цілий одяг. Значить, хтось заради загального добра мусив померти. Але всі хотіли жити. Тоді вирішили, що помре найслабший. Вони будуть скакати, танцювати навколо того корча, поки хтось не впаде. «Без найменшої тіні спротиву почали скакати людські скелети, замерзлі з морозу, смертельно вичерпані голодом, бігати і скакати довкола корча. Лиш одна думка вводила в рух їх закостенілі ноги: «Скачи, скачи і витримай. а то, може, твої власні товариші тебе доб’ють!» Почався дикий танець. Героєві-оповідачеві хотілося впасти, скочити в безодню, але слабенькі ручки сина, які він ніби відчував на шиї, тримали його.
Добровський сміявся й показував елегантні фігури танцю, бо був колись балетмейстером. Сказав, щоб товариші уявили собі, що танцюють на балу з прекрасними дамами, котрим говорять компліменти, яких цілують.
Один упав знесилений, але зараз же підхопився, як м’ячик, боячись виявитися найслабшим. Бояні заплакав і став кликати маму. Добровський розмовляв з коханою жінкою, говорячи, щоб не лякалася його теперішнього вигляду. «Адже ви знаєте, звідкіля у мене мертвецькі руки і щоки? З грому гармат, із тяжких ран душі і тіла, з голоду й розпуки вони. З геройської боротьби за ваші товстенькі щоки й руки, за ваші золоті намиста й жемчуги.
Та коли я гинув серед куль у ямі, вам не стало терпцю ждати на мене». Тепер він уже не плаче, як тоді, лише сміється. Бояні не міг більше скакати, хотів кинутися в прірву, але йому не дали. Він подивився на кожного з товаришів і закликав маму на порятунок. Сабо глянув на нього й сказав співчутливо, що й він людина, хай той не думає погано про нього. Бояні всміхнувся, попросив передати якісь гарні слова його мамі й заспокоїти її, що помер він у теплій хаті на м’якій постелі.
Товариші стягли з трупа вбрання і розпалили вогонь. «Важке мовчання перебив Добровський: «Оце має бути людська доля! Вродилася людина, плакала, сміялася, співала, навчилася ходити і причимчикувала, сердешна, аж сюди, щоби після найстрашніших мук покластися тут, у тій проклятій льодовій пустині на спочинок».
— Прокляте те життя, в котрому слабший мусить згинути, щоб дужчий міг жити».
Інтерактивна вправа «Мозковий штурм».
Визначте тему твору та порушені в ньому проблеми.
Орієнтовна відповідь
Теми:
— показ антигуманності війни;
— розкриття ролі чинників, що підтримують волю людини до життя;
— зображення психологічного стану душі людини, що потрапила в межову, екстремальну ситуацію;
— аналіз ціннісних орієнтирів людини.
Проблеми:
— війни і миру;
— волі людини та біологічних інстинктів;
— життя і смерті;
— гуманізму та жорстокості;
— загальнолюдських цінностей та ідеалів.
Проблемні завдання.
1. Прокоментуйте присвяту й передмову до поеми в прозі «Поза межами болю», визначте їхню роль у композиції та розкритті ідеї твору.
Орієнтовна відповідь.
Присвята вказує на те, що для ліричного героя та й для самого автора є найвищою цінністю; у «Передньому слові» автор не вказує ні часу, ні обставин подій, тільки називає загарбницьку війну імперій «Жахливим злочином» проти людини і людства. Це — данина шани товаришам, з якими разом гинув, лише дивом залишився в живих. Це гімн волі людини і прокльон старому світові, «який ще досі тоне в морі крові й нікчемності». Отже, передмова — ключ до розуміння твору, заклик до молодого покоління українців прямувати «до вселюдського братерства й любові», переборовши «темряву розпуки».
2. Дайте коментарі до уривків із твору, визначте художні засоби, які розкривають їхні головні думки.
А ви знаєте, звідкіля у мене мертвецькі руки і щоки? З грому гармат вони, із тяжких ран душі і тіла, з голоду й розпуки вони. З геройської боротьби за ваші товстенькі щоки й руки, за ваші золоті намиста й жемчуги.
Та коли я гинув серед куль у ямі, вам не стало терпцю ждати на мене.
І ви кинулись на шию гладенькому галапасові, котрий ніколи навіть пороху не нюхав.
Тямите, як я, загартований жовнір, плакав перед вами? А ви відповіли на мої сльози:
— Іди собі до чорта!
Від цієї хвилини я ніколи не плачу, тільки сміюся, сміюся й кепкую собі з життя й зі смерті.
Однак моя душа все плаче за втраченою вірою в женщину і в людину. Під маскою у мене тільки душа. Тіла у мене немає.
Але ви не побачите моєї душі й не вчуєте її плачу, бо тільки душа може побачити й розуміти душу. Ви тікаєте від мене?
Тут Добровський обернувся до товаришів і кричав:
— Дивіться, з яким презирством вона відвертається від нас. Не плач, Бояні, не плач перед салоновою дамою, бо її ніжні уста скривляться з відразою самички на вид твоєї слабодушності. Не сльози, не душу, показуйте дамам тіло, м’ясо, обвинуте наймоднішим платтям, обвішане блискучими світельцями й підшите все рухливим, солоденько-змисловим, безмізким пустомельством! Тоді жінки будуть вічно ваші — на короткий час.
Орієнтовна відповідь
Подається уявний діалог між вояком та жінкою, що його зрадила, бо не стала чекати чоловіка, який пішов по-геройськи воювати за її «товстенькі щоки й руки», «золоті намиста й жемчуги». Засуджується бездушність «самичок», «салонних дам»; використовуються риторичні питальні й окличні речення, згрубілі вирази, фразеологізми (кинулась на шию, пороху не нюхав, тепло серця, далека дорога та ін.); діалог побудований на контрастах, для підсилення враження вживається прийом перелічення.
Добровський скакав, як навіжений.
Пристанув на хвилину і глянув на чорне небо та в недру. На його обличчі боролися біль і гордість чоловіка, що, кинений у прірву буття, почуває всю грозу своєї безсильності.
Засміявся глумно й закликав:
— Хотів би я розбити скам’яніле небо і скинути всіх богів у цю безодню. Хай би боги, царі і всі можновладці, що кинули людство у прірву світової війни, перейшли оце пекло мук, у якому люди караються! Хай би вони самі відчули й пізнали бездонну глибінь людського страждання!
Тоді боги стали б людьми, а люди братами.
Орієнтовна відповідь
Гнівна інвектива проти «царів та можновладців», які «кинули людство у прірву світової війни», у пекло, в страждання.
Станули й оглянулися кругом.
Куди око не гляне, з усіх-усюдів заглядає смерть.
Із-за гори на крайнебі виповзли із таємних глибин землі дивовижні облаки-страхіття і ще більше місця сонця заступили. Виглядали, мов казочні упирі. Отворили великанські, червоні, наче в крові скупані пащі, щоб кинутись на гори й пожерти їх разом із сімома живими єствами.
Орієнтовна відповідь
Пейзаж співзвучний подіям та настроям героїв — страхітливий, байдужий до людських страждань, нагадує велетенську могилу.
Показував товаришам елеганцію і граціозність танцю. Дивна суперечність між його добірними салоновими рухами й між його обшарпаними, брудними лахами, покритими снігом і засохлою кров’ю!
І якби вони були у світі життя й сонця, то, може, було б і дивно глянути, як його уста, все складені до іронії і глуму, ціле його запале, бліде й зелене лице з довгою, розчіхраною, рижою бородою і з вусами, наче дві розмикані мітли, силкувалися виразити приємну, солодку й готову до компліментів міну салонового льва.
Орієнтовна відповідь
Портрет героя побудований на контрастах між дійсним і тим, що він хоче вдати із себе; передається глибина страждань, доведення людини до крайніх меж.
«Як перекотиполе, гнане бурею, як соломки на хвилях розшалілого моря, так кидалися людські тіні в дикім танці життя і смерті».
Орієнтовна відповідь
Це розгорнута метафора з кількома порівняннями, що передають шалену боротьбу героїв за життя у двобої з невблаганною смертю.
ІV. Закріплення знань, умінь та навичок
Проблемні запитання.
— Чому Сабо не кинув смілого Штранцінгера, хоч той просив його залишити, а вбив серба, що замірився на товариша? (Бо серб замірився на вбивство товариша по нещастю, а Сабо хотів, щоб це вирішила доля.)
— Яка роль мистецтва в житті героїв? (Велика, бо рятувала і в прямому, і в переносному значенні. Воїни брали із собою в похід книги Шекспіра, Ґете, Канта; Штранцінгер — скрипку, і ніс її до останнього, товариші не посміли забрати, хоча вона б дуже знадобилася для розпалу вогнища, яке могло б урятувати.)
— Наскільки гуманним був спосіб вибору того, чий одяг врятує інших? (Найприйнятніший, можливо, серед усіх, бо вказував на силу волі, можливості людини, які дали б їй змогу все-таки вижити.)
— Чому Бояні помер з усмішкою на устах? (Бо почув з уст Сабо «теплі слова» й побачив «іскру людяності в його очах», а не дикого, безжального звіра.)
— Як розуміти закінчення твору? (Як одну з основних його думок.)
Міні-диспут.
— Чи можна щодо ідей твору О. Турянського провести певні аналогії із сучасним життям?
Орієнтовна відповідь
У будь-якій ситуації людина повинна намагатися залишатися людиною; війни неприпустимі, як і жорстокість, тероризм; воля людини до життя може зробити більше, ніж усе інше; цінності, за які варто боротися,— це любов і повага близьких, рідних тощо.
VІ. Домашнє завдання
Знати зміст твору О. Турянського, вміти його аналізувати, висловлювати власні міркування; підготувати повідомлення.
О. Турянський. Поема в прозі «Поза межами болю». Ідея перемоги духа над матерією. Гуманістичний, життєствердний пафос твору, його вселюдська значимість і всеохопність, українська література
Повернутися на сторінку Українська література