Вступ. Б. Грінченко, українська література
Хід заняття Вступ. Б. Грінченко, українська література
I. Мотивація навчальної діяльності
Кожна культурна епоха заново осягає проблему історії, традиції, спадкоємності. Характерний у цьому плані період кінця ХІХ — початку ХХ століття, адже він був не лише межею часоподілу, а й площиною співдії двох культурно-естетичних моделей — класичного реалізму, що втрачав свою естетичну новизну й оригінальність, та модернізму, який стрімко завойовував позиції у світовій та українській літературах. Природно, що ранній модернізм виходив із заперечення основних принципів та вартостей реалізму ХІХ ст. Особливо це було помітно в поезії, яка прагнула до універсальності системи цінностей, зміщення і з’єднання часових шарів: «давно» стає «тепер», а «далеко» — «близько», «непомітне» — «помітним», «маленька деталь» — «символом». І це тенденція не лише українських «молодомузівців», а й багатьох поетів-модерністів європейських літератур. Ось які складні процеси становлення нашої літератури ми спробуємо проаналізувати на сьогоднішньому уроці.
ІІІ. Актуалізація опорних знань
Перевірка домашнього завдання.
Заслуховування усних творів-роздумів про те, чи є життя І. Франка подвигом.
IV. Сприйняття й засвоєння навчального матеріалу
1. Міні-лекція з елементами бесіди.
— Які значні історичні події відбулися в 10-х роках ХХ ст., як вони вплинули на світ, свідомість людей, мистецтво?
— Чому, на вашу думку, незважаючи на соціальні катаклізми, література переживає піднесення? (Межові ситуації спонукають до роздумів, пошуків захисту в бурхливому світі.)
«»Ніколи досі на небі нашого слова не було такого оживлення, такої маси конфліктів, суперечних течій, полеміки різнородних думок і змагань, тихих, але глибоких переворотів»,— відзначав І. Франко. Старі засоби художнього відображення дійсності вже не могли передати нового змісту, нових проблем. Звідси, за висловом того ж Франка, шукання «нових горизонтів», «нових ідей для своєї землі».» (В. Стефаник).
Збільшився попит на українську друковану книгу. Виходить у світ чимало окремих збірок і навіть багатотомних видань — факт до того безпрецедентний. Спостерігається велике пожвавлення перекладницької діяльності. Всі талановиті митці того часу вважали за свій громадянський обов’язок збагатити рідну літературу перекладом якогось твору з літератур світу.
Урочисте відкриття пам’ятника Котляревському 1903 року в Полтаві згуртувало демократичні сили української літератури, в які влилося багато молодих письменників: С. Васильченко, А. Тесленко, Т. Бордуляк, О. Маковей, А. Кримський, М. Вороний, О. Олесь, П. Карманський, А. Чайковський, Л. Яновська, Грицько Григоренко, Дніпрова Чайка, Є. Ярошинська, Х. Алчевська та ін.
Українська література збагатилася першорядними талантами, «різнобарвною китицею індивідуальностей», яких, за словами І. Франка, не «постидалась би не одна далеко багатша за українську література». Вони остаточно вивели наше писемне мистецтво на рівень великих літератур слов’янства, надали йому світового значення, збагативши новими ідеями, темами, образами, художніми засобами.
Група галицьких модерністів об’єдналася навколо видавництва «Молода муза». В їхніх теоретичних виступах і художній практиці було багато спільного з польськими та австро-німецькими літераторами, зокрема з «Молодою Польщею», з якою вони мали творчі контакти.
Дещо ідейно протистояла їм київська група модерністів, що об’єднувалася навколо журналу «Українська хата».
Література почала тяжіти до ліризму, передачі подій та образів зовнішнього світу через сприйняття персонажів. У творах зросли оціночна роль тропів, значення підтексту, посилювалася увага до ритму прози («поезії в прозі»), підвищувалася її лірична напруженість, емоційність, психологізм: «Нова белетристика — се незвичайно тонка філігранова робота; її змагання — наблизитися скільки можна до музики. Задля свого вона незвичайно дбає про форму, про мелодійність слова, про ритмічність бесіди».
У 1903 році Микола Вороний видає альманах під характерною назвою «З-над хмар і з долин», поставивши завдання «хоч трохи наблизитись до нових течій і напрямків сучасних європейських культур». «Бажалося б творів,— писав Вороний,— хоч з маленькою ціхою [дещицею] оригінальності, з незалежною вільною ідеєю, з сучасним змістом; бажалося б творів, де було б хоч трішки філософії, де хоч клаптик яснів би того далекого блакитного неба, що від віків манить нас своєю недосяжною красою, своєю не-зглибинною таємничістю». Упорядник попереджав усіх, що «на естетичний бік творів буде звернена найбільша увага». Маніфест Вороного викликав гарячі суперечки в літературних колах.
— Про що свідчить бурхливий розвиток літератури модернізму початку ХХ ст.?
2. Самостійна робота.
— Доповніть тему відомостями з підручника.
3. Слово вчителя.
Одним із найяскравіших представників літератури на зламі століть став Борис Дмитрович Грінченко. Народився він 1863 року на хуторі Вільховий Яр (Харківщина) в сім’ї відставного штабс-капітана, дворянина, у власності якого було кілька десятин землі та водяний млин (ясно, що це — більш ніж скромні як на поміщицьке життя статки). І тут постає загадка. Як міг він так рано перейнятися турботами простого люду й відчути свою національну спільність з ними? Адже батько всіма силами спрямовував сина на «панську» стезю, запроваджував «панське» життя в домі (згадайте Мартина Борулю), забороняв дітям уживати «мужицьке наріччя». В автобіографії письменник підкреслював, що «в сім’ї у Грінченків ніколи не говорено по-вкраїнському».
Незважаючи на батькову заборону, Борис спілкувався із селянами, знав їхню мову, усну народну творчість. Відкриттям, душевним потрясінням було для Грінченка знайомство з «Кобзарем» Шевченка.
Навчався Б. Грінченко в Харківській реальній гімназії, з якої був виключений у п’ятому класі за зв’язок із гуртком революційних народників, що полягав у читанні їхніх брошур. Це мало для юнака тяжкі наслідки: півторамісячне ув’язнення, заборона мати навіть середню освіту, постійний жандармський нагляд і туберкульоз.
Грінченко працює дрібним канцеляристом, а потім, склавши іспит на народного вчителя, «якимось чудом» влаштовується вчителювати.
Бачачи темність, неосвіченість селян, їхню низьку самосвідомість, митець ставить собі за мету нести «світло в темні хати». Для дітей він написав читанку «Рідне слово» та «Українська граматика до науки читання й писання», які використовувалися навіть у радянській школі перших років післяжовтневих подій.
Творчими первістками Грінченка були поезії. 1894 року письменник переїхав до Чернігова і нову «неволю канцелярську» скрашував неоціненною для української культури національно-просвітительською роботою: організовував народне видавництво, приводив до ладу знамениту колекцію української старовини В. Тарковського. Звільнений із Чернігівського земства, Грінченко береться за упорядкування та редагування «Словаря української мови», заміняючи собою разом із дружиною цілий мовознавчий інститут. Він редагує газету «Громадська думка», журнал «Нова громада», працює в товаристві «Просвіта», видає українською мовою твори світової літератури. Про Грінченка говорили, що він більше працював, ніж жив. Після поразки революції 1905-1907 років посилюється переслідування митця властями. Його знову заарештовують. Гине дочка-революціонерка Настя, забороняють «Просвіту». Все це приводить Грінченка до загострення здобутої ще в молодості хвороби й до загибелі.
Про характер власної поетичної — і не тільки — творчості сам Б. Грінченко зауважував: «Я ніколи не належав до тих поетів, що ввесь свій час можуть оддавати пісні. На поезію завсігди я мав тільки короткі хвилини, вільні від праці — часом любої, дорогої, здебільшого нудної, наймицької. Моя пісня — то мій робітницький одпочинок і моя робітницька молитва-надія». Чому надія? Бо вірші — це й була громадська праця письменника, спрямована на розвиток громадянства, українства. Українська книжка, доводив поет, в одній зі статей, лише тоді сповна виконує свою роль, коли вона «виробляє народну свідомість, піднімає, зміцнює, а не пригнічує духа, пособляє нашому народові ставати народом мужнім, смілим, свідомим своїх сил, певних у своїх надіях на ліпшу будущину».
Виходить кілька поетичних збірок Б. Грінченка, але найбільш талановито він виявляє себе у прозі. Як запевняв митця А. Кримський, «повість — то і єсть Ваш властивий «фах»»: тут, мовляв, його талант справляє «суспільне враження».
«На розпутті», «Серед темної ночі», «Під тихими вербами», «Брат на брата», низка оповідань — далеко не повний перелік прозової спадщини Б. Грінченка. Писав він і драматичні твори, зазначаючи: «Народові треба здорової, моральної і артистичної з літературного погляду драми, а не (драми) гопака й горілки», мета театру — не грошові збори, а поширення «виднокругу народного».
Як бачимо, перед нами невтомний трудівник літератури, який усе зробив для її розвитку й досягнення нею світових висот.
4. Творча робота.
• Складіть психологічний портрет письменника Б. Д. Грінченка.
V. Закріплення знань, умінь та навичок
Самостійна робота.
• Складіть резюме до теми «Література 10-х років ХХ століття та її представники».
VІІ. Домашнє завдання
Опрацювати тему, прочитати оповідання Б. Грінченка «Каторжна».
Вступ. Б. Грінченко, українська література
Повернутися на сторінку Українська література