М. Куліш. Сатирична комедія «Мина Мазайло». Особливості сюжету, українська література
Хід заняття М. Куліш. Сатирична комедія «Мина Мазайло». Особливості сюжету, українська література
І. Мотивація навчальної діяльності
Не було, мабуть, в українській літературі 1920-1930-х років твору, який викликав би більше суперечок і абсолютно протилежних відгуків, як «Мина Мазайло».
«Слова виблискують, поєднуються у несподівано сміливих комбінаціях, сміються, метафорами, сплітаються і розсипаються бризками парадоксів — тут є щось і від яскравого народного примітиву, і від викінченої і скупої техніки сучасного індустріалізму»,— пише Й. Шевченко.
«М. Куліш прив’язав до нього [Мазайла] психопатичну ідейку, і ця ідейка не тільки нікого не настрашує, але вражає несучасністю і цілковитою анемічністю»,— відгукується М. Корляков.
Остап Вишня знаходив у п’єсі М. Куліша стільки гумору й асоціацій, стільки відповідей на болючі питання того часу, що захоплено писав у передмові до «Мини Мазайла»: «Отже, читайте «Мину Мазайла», товариші!»
Як ми, сучасні читачі, сприймаємо «Мину Мазайла» М. Куліша, поговоримо сьогодні на уроці.
II. Актуалізація опорних знань
Завдання
— Змалюйте «психологічний портрет» М. Куліша.
— Розкажіть про творчий зв’язок М. Куліша і Л. Курбаса.
— Визначте тогочасні та «вічні» проблеми, порушені у творах М. Куліша.
Літературний диктант.
1. Через що посварилися й образили одна одну мати і Рина? (Через телеграму тьоті Моті в Курськ.)
2. Яке завдання дала Рина подрузі Улі? (Закохати в себе Мокія.)
3. Що хотів додати до свого прізвища Мокій? (Загублену половинку — Квач.)
4. Кого запросив Мазайло для вивчення правильної російської вимови? (Баронову-Козино.)
5. Як Мокій намагався довести, що Уля — українка? (Через антропологію.)
6. Яку московську виставу згадувала тьотя Мотя у суперечці? («Дні Турбіних».)
7. Який пристрій вигадав Мазайло і що ставила йому в заслугу тьотя Мотя? (Електричну мухобійку.)
8. Що говорив Мина Мазайло про українізацію? (Це спосіб зробити його другосортним.)
9. Якої думки про українізацію дядько Тарас? (Виявлять українців і знищать.)
10. Що говорив про прізвища в майбутньому комсомолець Губа? (Буде всесвітня нумерація.)
11. Хто відвідав у маренні Мину Мазайла? (Діди Запорожець, Чумак, Селянин.)
12. Чим закінчується комедія? (Мазайла звільняють з посади.)
III. Сприйняття та засвоєння навчального матеріалу; формування вмінь та навичок
Обмін враженнями щодо прочитаного.
Бесіда.
— Чому, на ваш погляд, конфлікт у п’єсі названий «філологічним»? Чи справді він таким є?
— Хто з героїв найбільше вам запам’ятався, вразив? Чому саме?
Інтерактивна вправа «Мозковий штурм».
Визначте тему твору.
Орієнтовна відповідь
Показ денаціоналізованого міщанина, який вважає зміну свого українського прізвища вирішенням усіх проблем.
Згубне захоплення як націоналізмом, так і шовінізмом.
«Українізація» 1920-х років.
Робота з літературознавчим словником.
— За жанром «Мина Мазайло» — сатирична комедія.
(Запишіть визначення цього поняття.)
Загальний літературознавчий аналіз комедії М. Куліша «Мина Мазайло».
Творець «модерної драми» М. Куліш змушує і нас, сучасних читачів, читати та перечитувати цей твір, сміятися й замислюватися над проблемами сьогодення, які корінням своїм сягають у далеке минуле.
Сюжет п’єси відомий ще із часів Мольєра, І. Карпенка-Карого. Та у М. Куліша він знайшов нове, яскраве наповнення.
Харківський службовець Мина Мазайло, українець за походженням, вирішив змінити своє «плебейське» прізвище на щось милозвучніше. Змалку дражнили його цим прізвищем, і в тому він вбачає причину своїх життєвих і службових поразок. «Мазайло» для нього як камінь на шиї, тавро його соціального рабства. Щасливе життя, сподівається Мина, почнеться лише тоді, як здобуде він право і змогу відмовитися від свого українства, від коренів свого «мужицтва», як він зречеться предківщини і стане одного чудового дня Сиренєвим, Розовим, Тюльпановим, на крайній випадок — Мазєніним…
Як пише Л. Танюк, «зміна прізвища для нього — це новий спосіб життя, нове народження, розрив ланцюга, яким він, неоміщанський Прометей з харківської Холодної Гори, прикутий до свого минулого, до свого «третього стану». Мину Мазайла пече той же попіл непам’яті, той же шал неповноцінності, той же прокльон родового безталання, яким позначені його літературні предки — мольєрівський міщанин-шляхтич і Мартин Боруля («…чи Беруля?») Карпенка-Карого. А тут ще й клятий син Мокій, «вдарений мовою», без п’яти хвилин комсомолець, наполягає на зворотному — додати до «Мазайла» загублену половину «Квач» — Мазайло-Квач! Так з простенького ніби, модного на той час анекдота про зміну «недоброзвучного» прізвища український комедіограф видобуває чисто свіфтівську сатиру, памфлет про жуків-короїдів, які нищать древо людськості».
Мина переконаний, що сьогоднішня його дискомфортність залежить від невміння пробитись туди, до «власть імущих», але для цього треба зректися власного «я». Оскільки ж Мининому роду теж «нема переводу», до дискусії залучаються всі його родичі і навіть «тіні забутих предків»: в уяві виникають перед ним дід Чумак, дід Запорожець, дід Селянин і навіть химерний нащадок з химерного майбутнього, в якому «прізвищ не буде, а буде одна всесвітня нумерна система».
«Суттєве у психологічному фарсі Миколи Куліша те,— наголошував Л. Танюк,— що, всупереч багатьом твердженням, мовна проблема, хоч і яка важлива, не головна в ньому,— вона лише зовнішній сюжет «дискусії з національного питання», лише символ, знак проблеми глибшої, суспільно-громадської, зумовленої відчуттям (чи запереченням) як свого «національного я», так і своєї загальнолюдської сутності.
Для Миколи Куліша людина була невід’ємною часткою природи, всесвіту, вкорінена в історію, вона мусила її відчувати усім своїм єством і продовжувати нитку життя як індивідуального, так і суспільного. Все це неможливо поза національним, і мова — один з найперших показників фізичного здоров’я нації. Але мова не знімає інших проблем, що постають перед сучасником… Саме це й забезпечило комедії шалений успіх — попри всі її філологічні здобутки, на яких так багато наголошувала критика, глядач прочитував Кулішевий гротеск як політичну сатиру на міщанство в цілому, на філістерство як на духовне явище, як уїдливу критику будь-якої національної упередженості і зверхності — від «хатнього» українського націоналізму до великоросійського шовінізму».
У цих словах, на наш погляд, і виражена головна думка п’єси М. Куліша «Мина Мазайло».
«Березільська» вистава тріумфально пройшла на гастролях в Одесі й Києві, а влітку 1930 року — у Грузії, під час єдиного виїзду «Березоля» за межі республіки.
«Так само тріумфально було її знято наприкінці 1930 року, коли процес українізації пішов на спад,— знято після бурхливих дискусій у пресі та низки суворих засідань. Знято після того, як з мистецького твору комедія стала явищем життя, як її герої стали живими персонажами київської Бесарабки чи Подолу, реальними людьми одеського Привозу чи Молдаванки, після того, як репліками з п’єси Миколи Куліша заговорив народ».
Дослідниця творчості М. Куліша Н. Кузякіна, яка в 60-ті роки висловлювалася негативно про доробок письменника, із часом змінила свою думку і написала досить ґрунтовну працю про літературну та сценічну історію Кулішевих п’єс.
Вона прослідковує вплив Ж.-Б. Мольєра на творення характерів героїв «Мини Мазайла»: «Ущільненість дії в хронології та часі є типовою рисою Куліша і визначалась, мабуть, тим, що в центрі його уваги були соціально сформовані характери, типи. Драматурга цікавило їх місце в суспільному бутті народу, а зміни у цій сфері не належать до різких». І ще: «Змістом «Мини Мазайла» були картини міщанського існування, непорушного і застиглого у своїх основах. У цьому зібранні недоумкуватих людей (хоч у побутовому глузді їм не відмовиш) кожна подія навколишнього або особистого життя набуває грандіозних, невідповідних її суті розмірів, збурює до краю їх духовне злиденне існування — і залишає його незмінним.
…Однолінійність мольєрівських типів визначена напруженістю тієї ідеї-фікс, що керує ними: жадобою багатства, шляхетного життя тощо. Життя людини підкоряється гонитві за фантомами, привидами щастя. І чим більшу наполегливість виявляють герої в осягненні безумної мети, тим нікчемнішими виявляються результати, тим смішніше виглядають вони самі. Куліш сприймає цей принцип зображення людини у своїх сатиричних п’єсах з міщанського життя і особливо виразно у «Мині Мазайлі».
На думку Н. Кузякіної, «розташування ідеологічних сил, що беруть участь у родинній дискусії з приводу зміни прізвища, відбивало наявність і розташування їх у суспільному житті України. Відповідно до свого задуму — «міщанство і українізація» — драматург не ввів у текст п’єси розвинених позитивних образів».
«…Художній такт вимагав відмовитися од цього, бо на фоні у співдії з однобоко окресленими образами інших героїв носії позитивних думок мусили б стати також однобокими або залишитися цілком схематично-плакатними. Почасти воно так і сталося,— образи позитивних комсомольців (Губа, Тертика, Аренський) сприймаються у п’єсі як ідеологічний додаток, а не як живі особи».
«Незвична для української сцени легкість «Мини Мазайла», особливо його перших двох дій, викликала у сучасників бажання назвати його водевілем,— та це було помилково,— відзначала Н. Кузякіна.— «Мина Мазайло» не водевіль, а сатирична комедія, з притаманним цьому жанрові прийомом концентрації побуту та використанням гіперболи, символіки, гротеску. Грайлива ж легкість його кращих сцен, на яку в тогочасній українській драматургії був здатний тільки І. Кочерга («Фея гіркого мигдалю»), виявилась щасливим дарунком короля комедії — Мольєра».
Отже, Куліш-драматург належав до митців, здатних бачити політичні джерела та суспільний ґрунт найбанальніших побутових явищ,— громадянська вага побуту найбільше цікавила його. Ось чому в комедії «Мина Мазайло» драматург прагнув зрозуміти, як діють, як відбиваються у побуті сучасного йому міщанства важливі тенденції суспільного життя країни. У зв’язку із цим знаходиться і сюжетна основа твору, і типологія образів, кожен з яких є конкретною особою і водночас широким, майже символічним узагальненням.
V. Домашнє завдання
Знати зміст п’єси, вміти характеризувати героїв; підготувати інсценівки, повідомлення.
М. Куліш. Сатирична комедія «Мина Мазайло». Особливості сюжету, українська література
Повернутися на сторінку Українська література