Володимир Підпалий. «…Бачиш: між трав зелених…», «Зимовий етюд». Щирість почуттів поета. Ідея гуманізму, людяності, бережливого ставлення до природи. Незбагненна краса світу, патріотичні почуття, передані словом. Багатозначність і змістова глибина художніх образів, українська література

Володимир Підпалий. «…Бачиш: між трав зелених…», «Зимовий етюд». Щирість почуттів поета. Ідея гуманізму, людяності, бережливого ставлення до природи. Незбагненна краса світу, патріотичні почуття, передані словом. Багатозначність і змістова глибина художніх образів, українська література

Перебіг заняття Володимир Підпалий. «…Бачиш: між трав зелених…», «Зимовий етюд». Щирість почуттів поета. Ідея гуманізму, людяності, бережливого ставлення до природи. Незбагненна краса світу, патріотичні почуття, передані словом. Багатозначність і змістова глибина художніх образів, українська література

II. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

1. Вступне слово

Маловідоме ім’я. Навіть у підручнику «Історія української літератури» про нього не пишуть. Водночас виявляється, що він талановитий поет. Палітра його доробку багата. У своїх творах він порушує такі питання, як драматичні суперечності життя, кохання, теми добра і зла, любові і ненависті, ролі в житті людини малої Батьківщини. У письменницьких колах про нього говорять: поет камерний, негаласливий. Його вірші лаконічні, сповнені таїни й символічності. Інтелігентна людина XX століття, сповнена тугою за гармонією в цьому суперечливому світі, В. Підпалий розглядає життя як Всесвіт, у якому живуть душа і дух. Його чиста душа рідше бувала на землі, ніж на небі. У цьому сенс — він один із небагатьох поетів епохи шістдесятників. Переконаємося в цьому на прикладі вірша «Запросини», написаному 1967 року.

Схожі думки чуємо в пісні сучасного виконавця Тартака: «Як уже набридло чути знову і знову порожні балачки, пафосні розмови: мова калинова, пісня солов’їна, ще трохи побалакаємо, зникне Україна…» Це позиція сильної людини, якій дійсно боляче за країну. А все інше — лише попіл, що розвіється вітром.

Ідеться про українського поета Володимира Підпалого, і з його творчістю ми ознайомимося сьогодні на уроці.

«Усе, що в серці виплекав я доброго, належить вам».

Неси в очах дива і недива,
Хай буде тільки правда в них жива.

У цих словах В. Підпалого — увесь він.

III. СПРИЙНЯТТЯ Й ЗАСВОЄННЯ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ

1. Міні-лекція, перегляд ілюстрацій.

«Володимир Підпалий — справді зоря. Рання і тиха. Яскрава і тепла. Щойно зійшла понад землею і відійшла в небо, полишивши нам своє світіння-сяйво, а в душах рідних людей справжній Чумацький Шлях, а може, став для них сонцем на тому полюсі любові, де немає зим, холодів, хвищ, бо, зійшовши раз, більше не заходить. І сила того сяйва, того світіння не так у таланті, як у любові, у велетенській галактиці любові, яку він випромінював — своїм лагідним шляхетним характером, вродженою інтелігентністю, мудрістю, мисленням, думанням і — знову ж таки — любов’ю до всього і до всіх: до рідної землі, України, малої своєї батьківщини, матері, дружини, дітей, друзів. Це той рідкісний і унікальний тип людини, яка сотворена за образом Божим і подобою. Тому Господь і забирає їх у віці молодому, у віці полудневому, не залишивши їм надвечір і вечора чи й ночі. Таїна…»,— так говорила українська письменниця Катерина Мотрич у радіопередачі «Поезія».

Однокурсниця В. Підпалого Зінаїда Тарахан-Береза, згодом директор Канівського літературно-меморіального музею Тараса Шевченка, згадувала: «При першій зустрічі кожен звертав увагу на його очі сині, привітні, блискучі. Ні в кого я не бачила таких очей, у них світилася його душа — поетична, прекрасна, в якій щось було від неба і степу».

Ім’я Володимира Підпалого ще мало відоме сучасному читачеві, бо за життя до нього не дуже прихильно ставилась офіційна критика. Тому багато віршів поета опубліковано після того, як його не стало. У них відкрилася для читачів його світла й тривожна душа, що вболівала за долю рідного краю та рідного народу.

Ось як письменник Володимир Підпалий пише про себе:

«Народився я в селі Лазірках 9 травня 1936 року, за 25 км від Лубен. Мати Ольга Степанівна — козачка з хутора Макарівщини, а батько Олексій Лукович — виходець з-під Великої Багачки. На дев’ятому році мати була вже круглою сиротою і шукала щастя наймитуванням у Лубнах. Може тому, коли я підріс і міг вечорами читати їй “Кобзаря”, плакала гірко й невтішно, повторюючи завжди одне: “Всі наймити, синочку…” Вона знала тьму казок та приповісток, шанувала загадки і вміла знаходити до них ключ. Але ніколи я не чув, щоб вона співала. Певно, гірке дитинство, як і подальше життя (1943 року вона стала вдовою), наклало свою печатку на її характер. Мати вміла і любила працювати, кохалася у квітах (вся хата була великим квітником…) і чистоті. Померла вона самотньою 21 січня 1957 року, на 53 році свого життя. Я тоді був у армії, а дві доньки повиходили заміж і жили не з нею…

Батько працював на залізниці, любив сади і бджільництво, ненавидів тютюн… і горілку. Загинув під Києвом 1943 року. Пам’ятаю його добре. Якби володів пензлем, можна було б відтворити його образ у величезному циклі: батько качає мед; батько садить дерева; батько іде до армії і т. д. В селі й до сьогодні розповідають про те, як він співав. А я пам’ятаю дві його пісні — про Байду та “Ой забіліли сніги”. Мабуть тому, що гарне враження про ці пісні залишив мені батько, навіть у виконанні артистів я відчуваю і нині фальш та штучність, які так згубно діють на все сценічне та вокальне мистецтво України.

Учився я у Величанській семирічній та Лазірківській середній школах. (Примітка. До школи щоденно потрібно було ходити за три-чотири кілометри.) Любив (і люблю) історію, літературу; донині не знаю і не розумію точних наук. В школі читав дуже багато, але без ніякісінької системи. 1953 року закінчив 10 класів; працював у МТС, колгоспі. 1955 року був мобілізований на флот. Службу служив, але не любив: нудьгував за степом, садами.

1957 року демобілізувався (через хворобу ніг) і поступив до Київського університету на філологічний факультет (український відділ), який і закінчив 1962 року.

Перші вірші видрукував на шпальтах комсомольських “Молоді України” та “Зміни” (1958 р.). У Державному видавництві

художньої літератури 1963 року вийшла перша збірочка “Зелена тітка”, а роком пізніше — “Повесіння” у “Радянському письменникові”. Нині підготував дві книги: “Тридцяте літо” для видавництва “Молодь” та “Книгу лірики”. Мрію написати пісню…

Працюю старшим редактором поезії у “Радянському письменникові”. Одружений, маю доньку. Позапартійний. Позаспілковий. Київ, 26 вересня 1966 р.».

Через чотири роки народиться син, який продовжить лінію батька й стане поетом-авангардистом та літературознавцем.

В іншій своїй біографії він пише: «Горя у дитинстві мав досить…». Але при цьому з любов’ю та зажурою згадує своїх батьків. Образ рідної матері він обезсмертить у поезії:

Із прискринька дістанеш листи від татка, жовті,
наче печаль твоя удовина…
Гірко він посміхнеться до нас із картки,
запитає тебе, чи доглянула сина…
Ой чекала. Не спала. Виглядала роками.
Вибігала до шляху в надії і тузі…
Хай без рук і без ніг. Аби — батько дитині.
Аби в хаті запахла сорочка пітна…
Полиняли від сліз твої очі сині:
— Йдуть до всіх. Лише нашого все не видно…

Дружина Володимира Підпалого згадує: «Він був для мене усім: і батьком, і чоловіком, і другом, … і вчителем, і побратимом. Усе, що в мені найкращого,— від нього. Володя вчив мене смакувати чорну каву, варити супчик, розуміти класичну музику, берегти рідну мову, він вчив мене бути українкою. Бо ж, як тільки ми познайомилися, я так соромилася його вишуканої мови. Коли Володя казав “склянка”, “цукор”, “кава”, я ніяковіла, адже сама родом із Київщини, а там усі розмовляли його низько-величністю суржиком. Тоді я ще не розуміла, яке це щастя, яка висока людська культура,— говорити грамотно».
Звів двох абсолютно різних людей Київський університет. П’ятикурсник Володимир уперше побачив тоді ще зовсім юну абітурієнтку Нілу випадково, у студентському гуртожитку.
«Я зайшла до сусідньої кімнати позичити голку… а він сказав: “Хлопці, це буде моя жінка”. Так і сталося. Кажуть, коли любиш по-справжньому, то не знаєш, за що. А я знала. Я любила Володю за його тепло, за увагу, за розум, пишалася ним. В мою душу він входив поступово, але навічно».
Доля подарувала закоханій парі двох діток: доньку Ольгу та сина Андрія.
(За Г. Рогожинською)

Сам письменник про свою дружину говорив:

«Ніла — це мій дар Божий. Вона не лише здатна мене розуміти, але своїм зором, лагідністю і любов’ю дарує мені своєю великою душею стільки щастя і радості, що цього нездатна передати і моя поезія. Завдяки Нілі і її великодушності та жіночій ніжності я зрозумів тепер й знаю напевно, що таке є правдиве Боже щастя».

Цікаво!
В. Підпалий був висококваліфікованим перекладачем. Перекладав поетів, близьких йому за душевною тональністю, зокрема з російської — Анну Ахматову, Івана Буніна, Сергія Ссеніна, з білоруської — Янку Журбу, з грузинської — Нодара Нарсію, з вірменської— Гагіка Давтяна та ін.

2. Виразне читання поезії В. Підпалого «…Бачиш: між трав зелених…».

3. Словникова робота, обмін враженнями про прочитане.

4. Евристична бесіда.

  • Про що йдеться у поезії В. Підпалого «…Бачиш між трав зелених…»?
  • У якій формі побудований вірш? (у формі діалогу із уявним читачем, слухачем)
  • Які мотиви виразно відчутні у даних рядках вірша?
    Станьмо ось тут навшпиньки
    Спокій їх берегти.
    Може,
    не зможу батьком —
    стану їм старшим братом;
    будь їм,
    маленьким, сірим
    просто сестрою ти…
    (Фольклорні.)
  • Які свої емоції передає нам ліричний герой поезії?
  • Хто, за віршем, може загрожувати пташенятам? (Яструб- розбійник.) Чи однозначні ці образи?
  • Який прихований їхній зміст, у чому їхня символічність? (Яструб — нападник, зла, жорстока людина; пташенята — діти, слабкі, беззахисні люди; своєрідні символи добра й зла та їхньої одвічної боротьби.)
  • Про що йдеться у прямому авторському звертанні «Треба в житті…»?
  • Яка ідея твору? (Там, де можеш, ставай оборонцем слабких та беззахисних — людей, почуттів, стосунків, природи.)
  • Який настрій викликає ця поезія?

5. Виразне читання поезії В. Підпалого «Зимовий етюд».

6. Евристична бесіда.

  • Який, на ваш погляд, образ у поезії В. Підпалого «Зимовий етюд» є центральним? (Образ України.)
  • Змалюйте цей образ за віршем та за власними уявленнями й спостереженнями.
  • Опишіть, який настрій, які кольори переважають у поезії.

7. Словникова робота, обмін враженнями про прочитане.

8. Коментар

Поезія В. Підпалого камерна, відзначається щирою сердечністю й приземленістю почуттів, схильністю до медитації, ліричною елегійністю. У ній відбите життя інтелігентної людини XX ст., сповнене невгамовної туги за гармонією в суперечливому світі, таємницю якого він намагається розгадати. Його поезія звернена до нас своїми «наболілими рядками, з яких вітер часу не в змозі вивіяти тепло світлих почуттів, перелитих із його щедрого серця», як зазначав Петро Засенко.

«Поет Володимир Підпалий тонко відчував слово, а через нього — і природу, й людську душу…»,— писав В. Коломієць.

У «тихій ліриці» В. Підпалого можна виділити такі основні мотиви: любов до України та її мови, змалювання краси рідної природи, високе призначення поетичного слова, філософія серця та душі, краса людських почуттів тощо.

Найулюбленішим жанром «тихої лірики» В. Підпалого є елегія, що бере свій початок з античної літератури й дуже характерна для української поезії. Це вірш, у якому виражені настрої журби, смутку, задуми. В. Підпалий із цього жанру використав настрій задуми з тяжінням до пейзажної та медитаційної лірики.

Багатою мальовничістю та музикальністю відзначаються вірші В. Підпалого про рідну природу. Неповторне українське довкілля було для нього тим джерелом, з якого він черпав любов до рідного краю. Він був віртуозним ліриком у пейзажних віршах, зачаровують його оригінальні метафори: «І плаче ліс пастушою сопілкою» («Ліс»); «Росинок перших голуба трава хова в долоньках несміливі зблиски» («У степу»); «Вже лісів пожар на конях скаче з гір…» («Вересень»); «За журавлиними ключами посиротіла далина» («Передзим’я») та ін.

Такими ж оригінальними є порівняння:

І болить земля, мов чорна рана,
мов селянки репана рука…
(«Спека»)

або:

Вечір, мов казка, над Україною,
казка, як вечір, аж синьо в очах…
(«Зимовий етюд»)

У віршах про Україну автор використовує національні образи-архетипи, які є невід’ємною часткою побуту українців і без яких вони не уявляють свого життя: криниця («Україна»), матір («Вічна тема»), лелека («Старий лелека»). Свої думки поет виражає через промовисті афоризми, які надають поезії виразного національного колориту: «Покажи нам криницю, дівчино, де тебе умивала мати» («Україна»); «Україна — то доконче мати» («Вічна тема»); «І метрівкою битих ніг заходивсь Україну мірять…» («Старий лелека»). Усе це дороге поету, бо воно рідне, народне.

Отже, «поезія шістдесятників,— як характеризував специфіку їхнього поетичного слова В. Підпалий, — немов добра музика, яка не лише розважає, але викликає глибокі патріотичні почуття. Поети її пишуть з глибини серця і душі. Тому вона є тим справжнім мистецтвом і доходить до людського почуття, а через почуття — до свідомості, яка зворушує і оздоровлює націю…».

В. Стус визначив своєрідність поезії В. Підпалого та оригінальне відчуття автором українського світу.

«У творчості Володимира Підпалого, як один акорд, звучить триєдине значення його невмирущої любові — рідна мова, мати, Україна»,— писав його літературний побратим І. Гнатюк.

IV. ЗАКРІПЛЕННЯ ЗНАНЬ, УМІНЬ ТА НАВИЧОК

1. Завдання аналітичного характеру «Зустрілися дві думки».

  1. Порівняйте зміст двох думок і висловіть своє ставлення до кожної з них. На Батьківщині В. Підпалого знайшлися літературознавці (наприклад, О. Килимник), які намагалися в його поезії знайти якісь «ворожі» елементи, спрямовані проти тогочасної влади, обвинуватити його в «безідейності» поетичних творів, зокрема, у такому шедеврі «тихої лірики», як «Запросини». Викладач вишу Мирослава Домчук уперше звернула увагу на «тиху лірику» В. Підпалого у статті «Творчість поета В. Підпалого в контексті “тихої поезії” шістдесятництва». «В українському контексті “тиха поезія” означала не стільки тембр, тональність звучання, скільки одну з моделей літературної діяльності — езопівську мову, а також мистецьку позицію, можливу лише в тоталітарному суспільстві,— затято тримати оборону Слова»,— писала вона про особливість цього літературного напрямку.
    Володимир Плачинда виділив глибокий патріотизм, високі громадянські почуття В. Підпалого: «Так, він усією душею любив Україну, плекав її, зігрівав і оживлював власним словом і ділом, усім життям своїм. Він був для неї Антеєм і Атлантом».
  2. Прокоментуйте висловлювання літературознавців про В. Підпалого. Жив гідно і чесно, своїм коротким, дуже вартісним життям вписався назавжди у серця і літопис українського народу. (Я. Стех) Очі Володі Підпалого світилися Совістю й Добротою. Совісністю й приязною для життя думкою світиться і його Слово. (І. Дзюба) Володимир Підпалиш слово поетичне справді-таки шукав «дні і ночі», плідно працюючи на нелегкій ниві поезії, на якій він знайшов і зірвав рідкісні сині троянди творчості. (Є. Гуцало)

V. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

  1. Написати нарис або вірш про знайому вам людину, яку ви вважаєте патріотом своєї рідної землі.
  2. Написати твір-роздум або зробити відеопрезентацію на тему «Я пишаюся своєю родиною».
  3. Пошуково-дослідницький творчий проект. Візьміть інтерв’ю у своїх однолітків, у людей різних поколінь із питаннями про те, наскільки важливий у житті людини патріотизм, у чому він може виявлятися. Відповіді узагальніть і прочитайте в класі.

Володимир Підпалий. «…Бачиш: між трав зелених…», «Зимовий етюд». Щирість почуттів поета. Ідея гуманізму, людяності, бережливого ставлення до природи. Незбагненна краса світу, патріотичні почуття, передані словом. Багатозначність і змістова глибина художніх образів, українська література

Повернутися на сторінку Українська література

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *