Міфи й легенди українців: «Про зоряний віз», «Чому пес живе коло людини», «Дажбог», «Як виникли Карпати», «Чому в морі є перли і мушлі». Первісні уявлення про Всесвіт і людину, українська література

Міфи й легенди українців: «Про зоряний віз», «Чому пес живе коло людини», «Дажбог», «Як виникли Карпати», «Чому в морі є перли і мушлі». Первісні уявлення про Всесвіт і людину, українська література

З того часу, як стоїть світ, людська фантазія творить у своїй уяві різноманітну невидиму силу, що зо всіх боків оточує людину.
В. Королів-Старий

Перебіг заняття Міфи й легенди українців: «Про зоряний віз», «Чому пес живе коло людини», «Дажбог», «Як виникли Карпати», «Чому в морі є перли і мушлі». Первісні уявлення про Всесвіт і людину, українська література

ІІ. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

1. Слово вчителя

З друзями та гарним настроєм вирушаємо на сьогоднішньому уроці в мандрівку стежками Країни народної фантазії та мудрості.

Я поведу сьогодні вас у світ мистецтва слова,
Допоможу пізнати мудрість вікову.
Дороговказом в подорож тривалу
Слова Максима Рильського беру:
«Прислухайтесь, як океан співає —
Народ говорить. І любов, і гнів
У тому гомоні морськім. Немає
Мудріших, ніж народ, учителів;
У ньому кожне слово — це перлина,
Це праця, це натхнення, це ЛЮДИНА».

Дайте відповідь на запитання:

  • Чого чекаєте від уроку?
  • Чого хочете? (Я хочу зрозуміти…, дізнатися…, вивчити…, прочитати…, висловити власну думку., запам’ятати.).

2. Робота з епіграфом

  • Як ви думаєте, що можна зробити за допомогою фантазії? (Майже все)
  • Коли людина звертається до фантазії? (Коли не може чогось зрозуміти або прагне бажаного, інколи нездійсненного.)

IV. ОПРАЦЮВАННЯ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ

1. Слово вчителя

Скільки поетичних рядків, мудрих висловів про людину і для людини ми знаходимо в перлинах усної народної творчості. Вони пояснюють різноманітні явища життя, розповідають про могутні сили природи, передають горе і радість, мрії і прагнення. Мрія покликала до життя казку, а спостереження, дотепність та почуття гумору — прислів’я, приказки, загадки. Усе це усно передавалося з покоління в покоління, тому дістало назву усна народна творчість, або іншомовним словом — фольклор. (Учні роблять запис у зошит.)

Фольклор — усна народна творчість.

«Фольклор — це джерело, з якого на здоров’я довго ще будуть пити нащадки»,— писав П. Грабовський.

  • Які жанри усної народної творчості вам відомі?
    (Казки, легенди, міфи, пісні, загадки, прислів’я, приказки)

Є мета і є надія,
Під ногами є стежина.
Вирушаймо в путь!

Ідемо стежиною першою до довідкового бюро «Як? Звідки? Хто? Чому?».

Наші далекі предки ще до прийняття християнства були людьми побожними. Тоді вони вклонялися могутнім силам природи й по-своєму пояснювали ті явища, які викликали в них захоплення або страх. Так з’явилися усні народні розповіді про богів і божественних героїв, які ми тепер називаємо міфами. Українською мовою це слово перекладають як «вигадка», «видумана історія», «переказ».

  • А як тлумачить лексичне значення слова «міф» словник літературознавчих термінів?

2. Повідомлення

Міф — це первісні уявлення давніх людей про всесвіт, явища природи, тварини, рослини, власну історію, про богів та героїв.

Першобогом у слов’ян вважався Род (Сокіл). Він був прабатьком білих (добрих) і чорних (злих) богів. Серед добрих богів верховодив Дажбог — бог сонця, світла і добра. А допомагали йому Сварог (бог неба, заліза й ковальства), що, за народними уявленнями, навчив людей варити й кувати мідь та залізо і подарував їм плуг, яким орали землю, та Берегиня (Оберега) — богиня добра і захисту людини від усякого зла. Вона захищала оселю та всю родину, особливо малих дітей, від хвороб, лиха. Зображували її на рушниках у вигляді жінки із застережливо піднятими руками. Ярило — бог плодючості поля, приходу весни, заступник сівачів і всіх, хто встає рано, до схід сонця. Велес — бог достатку й худоби, покровитель скотарів і хліборобів, адже вважався ще й пастухом небесних стад (хмар).

На жаль, через велику часову віддаленість і відсутність писемності в ті давні часи більшість міфів наших предків або зовсім загубилися, або дійшли до нас у досить видозміненому вигляді. Сучасні письменники, спираючись на археологічні знахідки та праці істориків, роблять спроби відновити міфи, беручи до уваги також розповіді представників старшого покоління. Наприклад, Сергієві Плачинді в дитинстві багато таких історій нарозповідала матуся, а він їх записав, створивши «Словник давньоукраїнської міфології».

Розповідають, що першобог (Род, або Сокіл) довго думу свою думав, тьма часу минула. І зніс Сокіл золотий жолудь. І сталося диво: виросло з нього розкішне й могутнє Першодерево. І наче зорі розцвіли на його крислатому гіллі: то вродили молодильні яблука — плоди невмирущості. Стало довкола світло й весело. Тоді злетів Сокіл на вершину Першодерева й сказав: «Я створив Ирій. Тут моє місце на віки вічні. Звідси я творитиму Світ».

І знову поринув у свою глибоку думу Сокіл-Род. І зніс він два яйця: Біле і Чорне. Впали вони в озеро Живої Води, і вродилися з них Білий Лебідь і Чорний Лебідь. Попливли вони назустріч один одному і стали люто битися. Тоді з вершини Дуба-Стародуба сказав їм Сокіл: «Зупиніться! Я даю вам Слово і Розум. Вийдіть з води і станьте обабіч мого Дуба». Вийшли лебеді з води й одразу перетворилися на людиноподібних велетнів. Тільки в одного шкіра була біла, волосся — русяве, очі — блакитні, а в другого все було чорне — і шкіра, і волосся, і очі. І сказав Сокіл їм: «Зірвіть з дерева по яблуку, з’їжте їх». З’їли велетні по молодильному яблуку і відчули в собі силу неймовірну. І сказав Сокіл білошкірому: «Ти є Білобог. Володар Світла й білого світу та всього, що створиш у ньому». І сказав Сокіл чорношкірому: «Ти є Чорнобог. Володар ночі і пітьми та всього, що створиш у ній». І сказав він обом: «Ви є Добро і Зло. Краса і Погань. І ви будете вічно. Бо ви є Життя».

3. Бесіда

  • Стежина друга має назву «Я так думаю». Чи згодні ви з тим, що життя — це поєднання добра і зла?
  • Що в житті повинно перемагати: добро чи зло?

Метод «Прес»

Послідовність викладу думки:

  • Я вважаю… (що життя — це поєднання добра і зла, але добро повинно перемагати зло).
  • Тому що… (тільки добро приносить людям щастя, задоволення від життя, мир і спокій на душі).
  • Отже… (всі люди на землі повинні робити лише добрі справи, на зло відповідати тільки добром, бо зло породжує зло).

4. Слово вчителя

Я теж вважаю, що в житті повинно перемагати добро, тому що воно вказує людині шлях, рухаючись яким, кожен з нас зростає духовно, стає Людиною з великої літери. Любов, добро наповнюють життя глибоким змістом, дають силу й змогу реалізувати своє покликання.

А предки наші були добролюбами. Вони обожнювали навколишній світ. Усюди їм ввижалися найрізноманітніші боги й боженята. Стежина третя веде нас у світ міфології.

5. Виразне читання й переказування твору «Дажбог»

Інформація

Дажбог (Сонце-бог) — за найдавніших часів бог сонця, світла й добра. На думку академіка Б. О. Рибакова, культ Дажбога сформувався за скіфських часів у VІ — ІV ст. до н. е. На початку н. е. стає богом лісів, гаїв, байраків, садів тощо. Один з найголовніших персонажів української міфології.

За однією з легенд, Дажбог народився в багатодітній родині київського коваля Сварога. Коли в Києві почався голод, хлопчик приніс із гори зернятко, посадив його, і з нього виріс чудодійний кущ розкішної пшениці, якою люди й нагодувалися. Так Дажбог привчив людей сіяти пшеницю, вирощувати хліб, а батько його Сварог викував першого плуга. Коли Дажбог і Сварог почули про голод у країні росів, то повезли хліб голодуючим. Але по дорозі Чорнобогове військо знищило валку з хлібом, а Дажбога і Сварога посікли. Боги Вирію оживили обох, взяли до себе, зробили богами.

Зображували Дажбога у вигляді Сонця. З давніх-давен сонцевський образ Дажбога малювали на вітрилах кораблів, що виходили із Санбатоса — Київської гавані на почайні. Таке зображення є першогербом Києва.

6. Бесіда за змістом прочитаного

  • Визначте тему твору. (Зображення сина великого Сварога славетного Дажбога-Сонця, який володарював «над богами, над людьми і над усім світом».)
  • Сформулюйте ідею твору. (Уславлення величі, мужності Дажбога, який був богом даючим і караючим.)
  • Яка основна думка міфу? (Українці гордо іменували себе «Дажбоговими внуками», надзвичайно пишаючись цим.)
  • Яким у творі зображений Дажбог? (…Родоначальник русів-українців, перший муж має широке, схоже на сонячне коло обличчя й русяву бороду.)
  • Чому українці з почестю йменували себе «Дажбожими онуками»? (Бо Дажбог ніс людям тільки добро, сонце, світло, радість життя. Був їхнім покровителем.)
  • Що символізувало те, що «у правій руці Дажбог тримав величезний турячий ріг з вином, а ліва торкалась руків’я довгого меча»? Умотивуйте власні міркування. («…Бо Дажбог був богом даючим і караючим». Він навчив людей, як жити у світі, але водночас карав за несправедливість.)

7. Слово вчителя

Природні стихії праукраїнці уявляли в образах людей і складали про них дивовижні історії. Ці розповіді-пояснення прийнято називати легендами. До народних легенд і привела нас стежина четверта.

Легенда — це придумана оповідь про якусь подію, особу, явища, походження назв тощо, що сприймають як достовірну.

За найстарішими народними повір’ями, зорі — це діти Сонця й Місяця. Пізніше вважали, що це янголи, які сидять на сходах неба і тримають запалені свічки. Коли народжується дитина, Бог доручає її душу янголу-охоронцю і вручає йому запалену свічку. Коли людина помирає, її зоря падає назустріч душі, яка вилітає з тіла й піднімається в небо.

В українців існують назви небесних сузір’їв на зоряному небі: Велика Ведмедиця — Великий Віз, Плеяди — Квочка, Мала Ведмедиця — Пасіка, Лебідь — Хрест, Венера — Вечірня Зірниця. Зоряне скупчення, яке в народі називають Чумацький Шлях,— це, на думку наших предків, дорога, якою душі прямують на той світ. В одному місці Чумацький Шлях розходиться на дві дороги: одна веде в рай, а інша — у пекло. Перелітним пташкам Чумацький Шлях указує вночі, куди летіти у Вирій — райську країну, де завжди тепло.

Серед легенд про зорі найбільш популярною є «Про зоряний Віз».

8. Виразне читання легенди «Про Зоряний Віз»

9. Бесіда за змістом прочитаного

  • Як ви розумієте слово «посуха»? Якою вона була в ті часи, коли виникла легенда? (Посуха — це коли дуже довго не має дощу. У ті часи, коли виникла легенда, «не тільки в річках та озерах, а навіть і в колодязях повисихала геть чисто вся вода, і люди без води почали хорувати та мерти»).
  • Хто така вдова? (Жінка, у якої помер чоловік.)
  • Навіщо дівчинка пішла шукати воду? Як би ви вчинили на її місці? (Мати її захворіла і могла вмерти без води. Кожна дитина зважилася б на таке.)
  • Що таке глечик? Скільки приблизно води можна ним принести? (Глечик — це невеличка глиняна посудина, на два-три літри води.)
  • Які добрі вчинки здійснила дівчинка дорогою? Про яку рису характеру дитини це свідчить? (По дорозі дівчинка зустріла сімох чоловіків, «всім давала пити і всіх одволала од смерті», бо в неї було добре і відкрите для всіх людей серце.)
  • Скільки зірок утворюють сузір’я Зоряний Віз? (Вісім — сім зірок великих, то душі тих людей, що дівчина давала їм пити, а восьма маленька — то душа собаки, що перекинув глечик.)
  • Як ви гадаєте, чому саме собака, а не інша тварина перекинув глечик? (Собака з сивої давнини став символом вірності, бо завжди відданий своєму господареві. Поширене в народі образке порівняння: друг вірний, як собака.)
  • Якими рисами характеру сподобалася вам героїня цієї легенди? (Дівчинка дуже любила СВОЮ матір і готова на будь-які випробування, щоб тільки ЇЇ врятувати. Вона добра, щира.)
  • Які ілюстрації намалювали б ви до цього твору?
  • Чого він навчає сучасне покоління? (Поважати батьків, бути милосердними, ділитися останнім шматочком З тими, хто цього потребує, завжди робити добро і бути щирими З усіма людьми.)

10. Слово вчителя

В українській міфології собака — основний персонаж, причетний до виліплення Богом із глини чоловіка, охоронець його від нечистого. Отже, наші предки сприймали пса як істоту, створену Богом або раніше за людину, або разом із нею із того самого матеріалу — глини. Але шерсть, як вірили подекуди, дав тварині цій диявол. І все ж собака стає найближчим до людини. Про його розум існує багато прислів’їв і приказок: «Собаки дурно не гавкають»; «Розумний пес гавкає не на всіх»; «Буває, що й собака співає»; «Ситий пес на зірки гавкає» тощо.

А скільки повір’їв існує про цю тварину! (Виступ підготовлених учнів.)

  • Пес проти тебе біжить — добра ознака.
  • Собака заводить догори — на пожежу, донизу — буде мрець.
  • Чужий пес приб’ється до обійстя — на добро, на щастя.
  • Як собака порве людину, то невдовзі й сам пропаде.
  • Якщо дівчину вкусить собака, то вона незабаром заміж вийде.
  • Якщо пес сидячи їздить по землі — чекай на гостей.

11. Виразне читання легенди «Чому пес живе коло людини?»

12. Бесіда за змістом прочитаного

  • Чому собака не захотів бути самотнім? (Самому дуже важко жити у світі.)
  • Яких друзів він знаходив собі? (Вовка, ведмедя, лева)
  • Чи були вони найсильнішими? Чому? (Ці друзі не були найсильнішими, бо вовк боявся ведмедя, ведмідь — лева, лев — людину.)
  • Як ви вважаєте, чи завжди добре жити з найсильнішим? Чому? (Найсильніші теж бувають різними. Якщо це добра людина, то жити з нею буде за щастя. А якщо зла, недобра, то життя буде гірше за смерть.)
  • Як пес служить людині? (Пес став людині другом, вірним помічником.)
  • Собака залишився жити з людиною. Значить, вона найсильніша, як ви вважаєте? (Пес залишився жити З людиною, бо відчув, що саме людина стане йому другом-товаришем.)
  • Які ілюстрації ви намалювали б до цієї легенди?
  • Чого вона нас навчає? (Поважати один одного, дбати про тих, хто поруч.)

13. Слово вчителя

Того, хто потрапляє в Карпати з рівнинних просторів України, дивує, приголомшує, зачаровує тут усе: багатоманітний рельєф, стрімкі дзвінкоголосі річки, мальовничі долини і полонини, гірські масиви, вкриті стрункими соснами, ялинами та буками, перевальні дороги, краєвиди, що відкриваються з гірських вершин, цілющий клімат.

Долини та гори,
Хребтів перекати,
Джерел кришталева сльоза…
Карпати, Карпати,
Зелені Карпати,
Гуцульського краю довічна краса.
Д. Луценко

Людська пам’ять зберегла багато легенд, переказів, казок та оповідок про мавок, лісовиків, чарівників та про виникнення Карпат. Ось одна з них.

14. Виразне читання легенди «Як виникли Карпати»

15. Бесіда за змістом прочитаного

  • Що колись було на нашій землі? («… величезна рівнина, кінця- краю якій не було видно».)
  • Хто був володарем долини і чим він займався? («Володарем долини був велетень на ймення Силун», «…розумівся на ґаздівстві», «мав безліч худоби … і птиці».)
  • Де жив ґазда? («Жив цей ґазда у прекрасному палаці: З білого мармуру, З високими шпилями.»)
  • Як жилося слугам і служницям? (Слуги і служниці жили «в дерев’яних зрубах і землянках», «не сміли покидати маєток Силуна і йти собі шукати іншої роботи. Мусили жити і вмирати кріпаками».)
  • Хто такий Карпо Дніпровський? Як він потрапив до цього господаря? (Карпо Дніпровський — хлопець, ЩО прийшов сюди від берегів Дніпра «шукати щастя, бо батько помер, а мати жила бідно, і мусив їй чимось допомогти».)
  • Хто обробляв землю Силуна, хліб вирощував, за худобою доглядав, птицю годував? (Слуги)
  • У скільки років Карпо вирішив повернутися додому і чому Силун його не відпускав? (У двадцять літ Карпо вирішив повернутися додому, але Силун не відпускав його, бо вважав своє власністю всіх своїх слуг.)
  • Що дало силу хлопцеві для перемоги над паном, і як це характеризує його? (Силу хлопцеві дала земля за те, ЩО робив на ній, адже Карпо був працьовитим і добрим.)
  • На честь кого люди назвали гори? (Люди назвали гори на честь Карпа Карпатами.)
  • Як ви думаєте, у цій легенді перемогло добро чи зло? Аргументуйте свою думку. (У цій легенді перемогло добро, а зло було покаране, бо люди завжди прагнули до взаєморозуміння, поваги, щирості, свободи.)

16. Виразне читання легенди «Чому в морі є перли і мушлі?»

17. Бесіда за змістом прочитаного

V. ПІДСУМОК

  • Як звати бога добра? (Білобог)
  • Бог сонця, світла й добра — це… (Дажбог).
  • Як в українців називається сузір’я Велика Ведмедиця? (Великий Віз)
  • Скільком чоловікам у легенді «Про зоряний Віз» дівчина дала пити, урятувавши їх у такий спосіб від смерті? (Сімом)
  • Восьма зірка в зоряному Возі — це душа. (собаки, який перекинув глечик).
  • Ким є собака для людини? (Вірним другом)
  • На честь кого гори назвали Карпатами? (Карпа Дніпровського)

ДОДАТОК

Словник давньоукраїнської міфології

Род — першобог української міфології, зачинатель усього живого, «Господар Світу», творець Вирію, батько Білобога і Чорнобога, відає долями богів і людей.

Перун — бог блискавки і грому, бог над богами.

Берегиня — богиня добра й захисту людини від усякого зла.

Дажбог — сонячний бог, покровитель Руської землі.

Стрибог — бог вітру.

Дана — богиня води.

Жива — богиня життя, жіночого щастя в давніх українців.

Коляда — богиня неба, мати Сонця.

Купайло — бог родючості, врожайного літа, лікарських рослин та добробуту.

Мара — богиня зла, темної ночі, страшних сновидінь, привидів, хвороб, смерті.

Мокоша — імовірно, богиня-мати, богиня землі, родючості і ткацтва.

Волос (Велес) — покровитель скотарства та поезії.

Сварог — за Іпатіївським літописом, бог-коваль, навчив людей шлюбу, хліборобства і подарував їм плуг.

Ярило — бог родючості і плодючості.

Лада — одна з найдавніших язичницьких богинь, богиня гармонії в природі, любові в шлюбі, мати-годувальниця Миру.

ЯК ВИНИКЛИ КАРПАТИ
Колись на нашій землі була величезна рівнина, кінця-краю якій не було видно. Рівнина зеленіла шовковими травами, вічнозеленими смереками і ялинами, могутніми буками і яворами, берестами й тополями, долиною текли потічки та річки, багаті на стругів та іншу дрібну і велику рибу.
Володарем долини був велетень на ймення Силун.
Коли йшов Силун, від його покроку земля здригалася.
Розповідають, що Силун добре розумівся на ґаздівстві. Мав безліч усякої худоби. Череди корів та волів, отари овець, табуни коней, стада буйволів та свиней паслися на толоках, бродили лісами. А птиці! Тисячі качок та гусей плавали в ставках, багато курей кудкудакало на фермах.
Жив цей газда у прекрасному палаці: з білого мармуру, з високими шпилями, які сягали аж до самих хмар. Палац був вибудований на груночку, висипаному людськими руками. Було там стільки кімнат, що легко можна було заблудитися. А в помешканні — добра всякого!
Вночі Силун спав у золотій колисці, вистеленій дорогими килимами. А вдень звик відпочивати у срібленому кріслі.
На широкій долині слуги землю обробляли, хліб вирощували, за худобою доглядали, птицю годували. Люди мучилися, від зорі до зорі трудилися, багатство примножували, та не собі, а Силунові.
Слуги і служниці жили не в палаці, а далеко від нього, в дерев’яних зрубах та землянках. Не хотів господар, щоб у світлицях смерділо гноєм чи людським потом.
Ні чоловіки, ні жінки, ні літні, ані молодь не сміли покидати маєток Силуна і йти собі шукати іншої роботи. Мусили жити і вмирати кріпаками.
Поміж цієї челяді служив у Силуна один хлопець на ймення Карпо Дніпровський, що прийшов сюди від берегів Дніпра. Він подався в мандри ще десятирічним хлопчиком: шукати щастя, бо батько помер, а мати жила бідно, і мусив їй чимось допомогти.
Служив Карпо рік, другий, п’ятий. Як і всі, косив траву, орав і сіяв пшеницю та жито, ячмінь і овес, збирав хліб. Не тільки за себе працював, а й іншим допомагав, бо жалів слабеньких.
Полюбили його всі слуги і служниці. За чесність, працьовитість, справедливість. Карпо ненавидів тих, хто панові дуже низько кланявся, до самих ніг нахилявся. Тяжко йому було дивитися, як Силун усе забирає, а народ голодує.
Коли Карпові сповнилось від роду двадцять літ, вирішив додому повертатись. Був певний, що за добру працю пан йому заплатить, і він, Карпо, повернеться до матері не з порожніми руками. І тільки про це тепер і думав. Усе міркував, як із паном поговорити про розрахунок.
Раз уночі він вийшов надвір освіжитися. Проходив коло наймитських хатинок і побачив раптом якусь тінь. Скоро впізнав Силуна. Той ішов подивитися, як худоба ночує, чи все в порядку. Карпо подумав, що саме час поговорити з паном.
Коли Силун наблизився, Карпо дав про себе знати кашлем.
— Чому ти тут, Карпе? — озвався Силун, упізнавши хлопця. — Чи не дівча виглядаєш?
— Не дівча, — відповідає Карпо, — а вас, світлий пане. Маю з вами поговорити. Служив я вам довго й чесно, та маю додому вертатися, аби матінку живою застати… Платню за службу хочу попросити.
Силун спочатку подумав, що слуга жартує, бо досі ніхто не наважувався на те, щоб проситися геть від нього. Та й платні ніхто не вимагав. Але Карпо й не думав відступати:
— Я чесно служив, світлий пане. І моя робота, гадаю, щось коштує.
— Нікуди не підеш! — розізлився пан. — То вже я знаю, коли й куди мої слуги повинні ходити.
— Я піду, пане, — наполягав Карпо.— Лише ще раз вам мушу сказати, що моя робота чогось коштує.
Це вже була нечувана зухвалість, якої пан простити не міг.
— Туди, під землю, тебе відпущу! — лютився він, показуючи пальцем униз і приступаючи до парубка. — Там буде твоя платня.
Та хлопець не відступав ані на крок.
— За мою роботу, пане, прийдеться платити, — ще раз нагадав, ніби й не чув панської погрози. Ця відповідь ще гірше розізлила Силуна, скипів так, що аж очі кров’ю налились, а з рота вогонь сапнув. Схопив він Карпа своїми дужими руками, підняв і вдарив ним об землю. Ударив так, що аж яма зробилася.
Але слузі нічого не сталося, звівся на ноги і відчув у собі непереможну силу, — то, мабуть, землиця йому подарувала за те, що робив на ній. Схопив Карпо Силуна, вдарив ним об землю, далі ще раз і ще раз, не витримала матінка-землиця тих ударів, розкололася. І опинився Силун у підземній печері., в яку гадав загнати непокірного слугу. Даремне він хотів вибратися на поверхню — земля закрилася, і не можна було знайти жодної щілинки. Тоді вдався Силун до своєї сили. Вдарив ногою в земну кору — вона вигнулася, та не відчинилася, вдарив другою — вигнулася ще більше, а відчинитися не хоче. Пробував головою пробивати, плечима витискати — марно, кулаками гатив — теж не допомогло. Але від його ударів на землі прерівній гора за горою робилася, і чим дужче кидав собою Силун-велетень, тим вищі гори піднімались навколо. А найдужче бив собою там, де Гуцульщина, і там гори вигналися найвищі.
Уранці як прокинулися наймити і побачили, що сталося, дуже здивувались. Навколо — гори, а там, де був палац, нічого не лишилося, усе провалилося у прірву. Раптом із-під землі вдарила вода, заповнила ту прірву. Чудувалися люди, а скоро зібралися на велику раду: як далі бути, як жити. Вирішили в цьому краї залишитися. Озеро назвали Синевир-Сяким, бо було синє-синє, як небо. А горам на честь Карпа дали ймення Карпати.
Люди зажили по-новому. Одні залишились на рівнині, інші подались у гори. Орали, сіяли, хліб вирощували, худобу доглядали. Навчилися ліси рубати, хати будувати.
Кажуть, що Силун ще й тепер не стих під землею, пробує вирватися, але вже не викидає гори, бо постарів і моці такої не має. То вже не вирватись йому на поверхню ніколи!

Міфи й легенди українців: «Про зоряний віз», «Чому пес живе коло людини», «Дажбог», «Як виникли Карпати», «Чому в морі є перли і мушлі». Первісні уявлення про Всесвіт і людину, українська література

Повернутися на сторінку Українська література

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *