Арсен Звенигора — втілення національного характеру. Тема вірної любові (Златка) і щирої дружби (Мартин Спихальський, Роман, Грива) у творі Володимира Малика «Таємний посол», українська література
Перебіг заняття Арсен Звенигора — втілення національного характеру. Тема вірної любові (Златка) і щирої дружби (Мартин Спихальський, Роман, Грива) у творі Володимира Малика «Таємний посол», українська література
IV. ЗАСВОЄННЯ НОВОГО НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ У ПРОЦЕСІ ВИКОНАННЯ ПРАКТИЧНИХ ЗАВДАНЬ
1. Угорський кросворд
- Брат Златки.
- Дівчина, у яку був закоханий Роман.
- Прізвище Романа.
- Ім’я Ненка, коли він представляв турків.
- Дівчина, яку кохав Арсен.
- Автор твору «Таємний посол».
2. Бесіда
- Які теми порушує Володимир Малик у творі «Таємний посол»?
- Яка тема твору?
- У чому ви вбачаєте основну думку?
- Доведіть, що твір є історичним романом.
- Які герої є історичними постатями, а які — вигаданими?
- Пригадайте, яка історична подія стала поштовхом до написання тетралогії.
- Як автор показує прагнення Арсена будь-що захищати рідну землю?
- Чи можна вважати головного героя втіленням національного характеру?
- Поміркуйте, як автор розкриває тему вірного кохання у творі.
- Наведіть приклади з тексту, коли на перший план виходить поняття дружби. Кого можна вважати справжніми друзями?
3. Робота в міні-групах зі схемами
Група 1
Арсен Звенигора
| Зовнішні риси | Риси вдачі | ||
| Характеристика | Цитата з тексту | Характеристика | Цитата з тексту |
Група 2
Златка
| Зовнішні риси | Риси вдачі | ||
| Характеристика | Цитата з тексту | Характеристика | Цитата з тексту |
Група 3
Роман Воїнов
| Зовнішні риси | Риси вдачі | ||
| Характеристика | Цитата з тексту | Характеристика | Цитата з тексту |
4. Цитатний диктант
- Спихальський завмер, тільки з-під примруженої вії скотилася по щоці і зависла на вусі одинока сльоза. Незважаючи на зовнішню грубуватість і пащекуватість, … мав по-дитячому вразливе серце, чутливе до всього прекрасного. Пісня зворушила його, збурила душу, нагадала про нелегкі останні роки життя, про те, що і в нього зараз, як і в того козака, що заслаб у холодному засніженому степу, нікого не лишилося, крім друзів, з якими він ділив хліб і сіль. (Мартин Спихальський)
- Ні, це не простий козак, як вони думали спочатку, коли везли його на хутір! Велична зовнішність у ньому поєднувалась із глибоким і гострим розумом. Арсенові подумалося, що його новий знайомий дуже скидається на Сірка: така ж могутня статура з міцно посадженою на широкі плечі великою характерною головою, такий же владний погляд крицево-сірих очей, таке ж, як здалося йому, уболівання за долю батьківщини й народу. Лише риси обличчя у нього м’якші, добріші. Може, тому, що молодший років на двадцять п’ять чи й тридцять? (Роман Воїнов)
- Пан Мартин ще влітку, коли вперше завітав з Арсеном у Дубову Балку, накинув оком на цю напрочуд міцну і ставну молодицю, а тепер, побачивши її у новому гарному вбранні, з лискучо-чорними, злегка закучерявленими косами, свіжу від морозу та надміру сили й здоров’я, аж рота роззявив з подиву: пся крев, та це ж просто красуня! Такій би не в хлопській хаті поратися біля баняків, а в магнатському палаці витанцьовувати мазурку та краков’як! Він крутнув догори свого відстовбурченого вуса і чемно, навіть по-шляхетському галантно, вклонився, ліктем відчуваючи в тісноті тепло її пругкого тіла. (Зінька)
- В його грудях заклекотало глухе ридання. Він розумів, що від сьогодні його життя піде новим руслом і що на цій новій дорозі на нього чигають не тільки злигодні й поневіряння, а й кров та смерть. Він присягався в душі зробити все можливе й неможливе, щоб відомстити своїм кривдникам — Юрію Хмельницькому та Іванові Яненченку, а також тому, хто направляв їх на це чорне діло,— великому візирові Кара-Мустафі. Не відав, як він це зробить, де й коли зустріне своїх ворогів, але знав твердо, що або сам загине, або ж покарає їх! (Арсен Звенигора)
- Знали його розум, уміння битися на шаблях, відчайдушну сміливість, безкорисливість. Знали, що переяславці не раз хотіли обрати його курінним, але він відмовлявся, бо не був ні владолюбцем, ні честолюбцем, а більше всього на світі шанував і беріг власну волю і гідність, найдужче любив Січ, що була його домівкою, бо не мав ні кола ні двора, та товариство січове, яке було йому за сім’ю. Тому і його всі любили, за винятком хіба деяких дуків, над якими він частенько кепкував. (Метелиця)
Арсен Звенигора — втілення національного характеру. Тема вірної любові (Златка) і щирої дружби (Мартин Спихальський, Роман, Грива) у творі Володимира Малика «Таємний посол», українська література
Повернутися на сторінку Українська література