Л. Глібов. «Вовк і кіт», «Щука», українська література
Хід заняття Л. Глібов. «Вовк і кіт», «Щука», українська література
III. Актуалізація опорних знань
Перевірка домашнього завдання.
Заслуховування складених діалогів та творів-мініатюр за бесідою з позакласного читання повісті М. Вінграновського «Первінка».
IV. Сприйняття й засвоєння навчального матеріалу
1. Слово вчителя.
Серед постійної боротьби добра і зла, правди і кривди людина вчилася жити. Як захистити себе від лиха, як застерегти іншого від нього? Такі питання поставали перед нею. І щоб відповісти на них, людина створила байку. Звичайно, крім байки, були й прислів’я та приказки, були притчі і повчальні сентенції. Але байка швидко стала найпопулярнішою і найпоширенішою формою критичного мислення людини.
Легенда розповідає, що першим байкарем був римський раб Езоп. Це напівлегендарна, напівреальна особа, справжнє буття якої викликало багато сумнівів ще за античних часів. Езоп — горбатий, некрасивий раб вчителя філософії Ксанта. Пізніше він був викуплений із рабства і служив при дворі лідійського царя. Йому приписують майже всі сюжети античних байок, які дійшли до нашого часу (а їх більше 300!). Байкар у своїх творах проводить думку, що людина повинна вміти завжди постояти за себе. Для цього в основному і розповідалися байки. Езоп не сміється, а повчає людину.
Самобутніми творами відзначилися і країни Сходу. У староіндійській збірці «Панчатантра» герої розповідають про різні пригоди, звертаючись до байки як до повчання.
Поступово старогрецька та староіндійська байки розійшлися по всьому світу і стали постійним джерелом, з якого брали мотиви і сюжети майже всі відомі байкарі. Користуючись традиційним сюжетом, вони створювали свої оригінальні байки, вкладаючи в них новий дух, національний колорит, національний характер. Лафонтен у Франції, Красіцький у Польщі, Крилов у Росії, Глібов в Україні — визнані класики цього найпопулярнішого жанру. Отже, звернімо увагу на портрет найвидатні-шого українського байкаря Леоніда Івановича Глібова.
Високе відкрите чоло свідчить про мудрість людини. А міцно стиснуті тонкі губи, виразне підборіддя, що трохи виступає вперед, говорять про її мужній і стійкий характер. І дивні очі. Ніби добрі і лагідні, проте якісь далекі, відчужені, без живого вогника. Немов погаслі. Десь після п’ятдесяти років Л. Глібов почав сліпнути, і в старості він майже не бачив.
І все ж, незважаючи на тяжку недугу, на часом нестерпні умови життя, письменник працював наполегливо і самовіддано. За останні чотири роки він написав українською мовою велику кількість віршів для дітей, поетичних казок, загадок, акровіршів, байок, ліричних творів — майже вдвічі більше, ніж за всі попередні роки творчого життя.
Ще в дитинстві, слухаючи народні байки та казки баби Одарки, Леонід настільки виразно уявляв риси вдачі та звички тварин, що всі оті леви, зайці, вовки і лисиці поставали перед ним як живі. Йому, тоді ще зовсім малому хлопцеві, здавалося, що вони думають і говорять, як люди. Леонід часто замислювався над тим, що в казках та байках є тварини добрі і злі, що й у звірів є нібито свої царі й пани, які бувають жорстокі до слабких і беззахисних.
Навчаючись в останньому класі гімназії, Глібов вирішує писати байки. Адже в них можна висловити все те, що говорити відверто було заборонено. І в зошиті юнака одна за одною з’являються байки «Вовк і Кіт», «Охрімова свита», «Зозуля і Півень» та ін. Ці байки користувалися в читачів дуже великим успіхом. Їх переписували і вивчали напам’ять.
Леонід Іванович був учителем і добре знав, чим цікавиться весела й допитлива дітвора. Для неї мудрий поет під іменем дідуся Кенира написав багато жартівливих віршів, казок та загадок. Звідки ж він їх брав? Певне, любов до дітвори, милування веселими ватагами малечі збудили в ньому спогади про власне дитинство, легенди, казки, веснянки, щедрівки славної Полтавщини.
2. Заслуховування байок Л. Глібова.
Учні пригадують і переказують зміст або розповідають напам’ять байки Л. Глібова, вивчені ними в попередніх класах.
3. Виразне читання байки «Вовк і кіт».
4. Обмін враженнями щодо прочитаного, словникова робота
5. Слово вчителя.
Прочитаний твір належить до жанру байки.
Байка — невеликий, здебільшого віршований повчально-гумористичний чи сатиричний твір з алегоричним змістом, в якому людське життя відтворюється в образах тварин, рослин і речей.
Сюжет (фабула) байки короткий, динамічний і драматичний.
(Учні роблять запис до літературознавчого словничка.)
Алегорія — інакомовне відображення абстрактного поняття, переданого за допомогою конкретного образу.
Наприклад, поняття мудрості показують в образі Сови, хитрості — в образі лисиці, неповороткості — в образі Слона, Ведмедя, хижості — в образі Вовка, боягузтва — в образі Зайця і т. ін.
Байка, як правило, складається з двох частин: основної розповідної частини та моралі (сили), що може складатися як із цілої строфи, так і з одного рядка.
5. Визначення моралі байки «Вовк і кіт».
Учні визначають мораль твору, зачитують відповідні рядки.
6. Дослідницько-пошукова робота.
Запитання
— Як, за допомогою яких засобів автор підводить читачів до думки, що за свої вчинки слід відповідати; не слід чекати добра від інших, коли ти сам робиш зло?
Орієнтовні відповіді
1) Автор показує історію, що трапилася з персонажами — Вовком, котрий уособлює злу, хижу, жорстоку людину, та Котом (стороння мудра людина), відтворює діалог, що показує минулу «діяльність» Вовка.
2) Автор широко вживає різноманітні художні засоби, які яскраво характеризують образи, передають почуття й переживання персонажів. Так, люд, котрий із собаками переслідує героя, в уявленні Вовка «проклятий», йому скрізь не везе, не таланить, він у відчаї. Це передається за допомогою фразеологізмів «недоленька морочить», «хоч сядь та й плач», «видима смерть», «недобрий час».
Побачивши на загороді Кота (можливий порятунок!), Вовк стає лагідним та чемним («Котусю-братику, скажіть мені скоріше…, Котусю-братечку»), навіть пропонує віддяку («Я б у пригоді став!..»)
3) Напружений діалог виявляє, що Вовк «усім тут добре надоїв» — у Степана вкрав барана, у Дем’яна — поросятко, Трохим злий за ягнятко, а Клим — за телятко. Кіт резонно зауважує Вовкові, чого ж він, мовляв, сюди і забігав тоді, якщо скільки зла зробив? Тепер йому слід винити себе, адже «козаки ще з розуму не спали, щоб Вовка од біди сховали».
— Які слова й вирази з байки говорять про національний колорит, оригінальність твору?
Орієнтовна відповідь
«Козаки», вживання синонімів до слова піти: поткнутися, навідатися, навернутися, зійтися з ним, забігати; фразеологізми: хоч сядь та й плач; як на те; стати в пригоді; з розуму не спали; що посіяв, те й пожнеш; вживання зменьшувально-пестливих слів навіть понять із негативним значенням: ми-шенько, Вовченько, недоленька.
7. Виразне читання байки Л. Глібова «Щука».
8. Обмін враженнями щодо прочитаного, словникова робота.
Бомагу — скаргу;
буцімто — нібито;
ставок — штучне озеро;
шаплиці — дерев’яна посудина на зразок відра, тазу, діжечки;
стряпчий — чиновник, який наглядав за ходом справ по судових установах;
завсігди — завжди;
щупачок — маленька щука (самець щуки);
катюга — кат, той, хто виконує присуди, вироки; тут: жорстока людина.
9. Складання плану і переказ твору.
Орієнтовний план
1) Щуку притягають до суду.
2) Хто були судді?
3) Чутки про стосунки між Щукою та Лисицею.
4) Перший вирок суду.
5) Пропозиція Лисиці та її виконання.
10. Бесіда за питаннями.
1) Що вам здалося у байці смішним, комічним і чому саме?
2) За що Щуку притягли до суду й чому в молодців при цьому «чуби мокренькі стали»?
3) Як автор ставиться до суддів і з чого це помітно?
4) За що і як саме Лисиця віддячила Щуці?
5) Кого уособлюють персонажі байки — Щука, Лисиця, Судді?
6) Яка головна думка байки, її мораль? Чи прямо вони висловлені?
V. Закріплення знань, умінь та навичок
Гра «Четверте зайве».
Виключити «четверте зайве» слово, обґрунтувавши свій вибір. Осли, Шкапа, Ведмеді, Цапи; щупачки, сазанчики, карасики, лини; мокренькі, старенькі, розумні, гарненькі; виробляла, заїла, обідрала, приставлена.
VI. Домашнє завдання
Вивчити напам’ять одну з байок Л. Глібова, підготуватися до конкурсу; підготувати інсценівки та ілюстрації.
Л. Глібов. «Вовк і кіт», «Щука», українська література
Повернутися на сторінку Українська література