Драматургія в давній українській літературі
Хід заняття Драматургія в давній українській літературі, українська література
I. Мотивація навчальної діяльності
Витоки драми як жанру давньої української літератури — у фольклорі, адже в народі з давніх-давен популярність мали пісні-ігри та ігрища, ставилися різдвяні сценки «Маланка», «Водіння кози», вертеп (ляльковий театр).
Перші українські драматичні твори з’явилися у вищих школах, тому називалися шкільними. Саме вони й підготували появу професійної драматургії, зокрема комедії. Як бачимо, школи того часу не лише навчали, а й творили, розвивали українську культуру, несли її до народу. Отже, нам буде цікаво познайомитися з тим, із чого починалися театр, драматургія, щоб, можливо, продовжити культурницьку традицію.
II. Оголошення теми й мети
«Хвилинка мудрості».
ІІІ. Актуалізація опорних знань
1. Розповідь учнів про давню українську поезію, фігурні вірші І. Величковського.
2. Презентація власних творів.
(Учні читають власні фігурні вірші чи їх рядки.)
3. Робота в парах.
(Учні розповідають напам’ять одне одному пісню С. Климовського «Їхав козак за Дунай» (можливо, співають соло чи групами).)
ІV. Сприйняття й засвоєння навчального матеріалу
1. Слово вчителя.
Авторами перших шкільних драм були викладачі колегіумів, священики, а виконавцями — спудеї (студенти). Здебільшого це були різдвяні та великодні драми, згодом з’явилися й історичні. Їх автори, як правило, невідомі.
Оскільки шкільні драми були трохи нуднуваті, довгі, то в антрактах ставилися інтермедії або інтерлюдії — побутові гумористичні сценки на фольклорній основі (народні жарти, анекдоти, прислів’я, комічні ситуації). Саме ці сценки найбільше приваблювали глядачів.
2. Виразне читання уривків із драми Ф. Прокоповича «Володимир».
(Учні виразно читають уривки про життя і діяльність князя Володимира, прийняття Києвом християнства, храми й печери праведників.)
3. Словникова робота, обмін враженнями.
4. Евристична бесіда.
— Чи називаються прямо герої твору? (Ні, читач довідується про них через опосередковані описи, діяння.)
— На що натякає наявність серед дійових осіб хору? (На традиції античного театру (пригадайте відомості із зарубіжної літератури: грецькі театри на 30 тисяч глядачів, забезпечення бідніших громадян коштами на квитки; театр як державна справа, змагання драматургів.)
— Яка мета вистави? (Уславлення державних мужів.)
5. Читання однієї із драм.
(Учні в уривках читають драми: «Милість Божа» аноніма, «Воскресіння мертвих» Г. Кониського або «Олексій, чоловік Божий» аноніма та ін.)
6. Обмін враженнями щодо прочитаного.
7. Читання в особах або розігрування інсценівки.
(Проводиться за інтермедіями Якуба Гаватовича, Митрофана Довгалевського чи з Дернівського збірника «Інтермедія на дві персони: син з татом» (див. «Давня українська література». Хрестоматія. Упоряд. М. М. Сулима).)
8. Повідомлення
(Учень розповідає про роль Києво-Могилянської академії в розвитку театрального мистецтва, ілюстрування.)
9. Повідомлення про вертеп, показ ілюстрацій
10. Виразне читання в особах або розігрування вертепної вистави.
11. Обмін враженнями.
V. Закріплення знань, умінь та навичок
Складання сенкану.
• Складіть сенкан «інтермедія» («інтерлюдія»), «вертеп».
Правила складання сенкану
1) Перший рядок — один іменник, який називає тему.
2) Другий рядок — опис теми за допомогою двох прикметників.
3) Третій рядок — три дієслова, які називають дію, пов’язану з темою.
4) Четвертий рядок — речення з чотирьох слів, яке виражає ставлення до теми, почуття, викликані темою, проблемою.
5) П’ятий рядок — одне слово, синонім першого слова в першому рядку, яке є своєрідним підсумком, завершенням теми.
Наприклад:
Інтерлюдія.
Жартівлива, побутова.
Смішить, розважає, застерігає.
Веселить глядачів серйозного жанру.
Улюблениця.
VI. Підбиття підсумків
Інтерактивна вправа «Мікрофон».
Уявне інтерв’ю
— Чому, на твою думку, люди до цього часу люблять грати у виставах?
— Чи хотів би ти спробувати себе в якості актора? а режисера-постановника? сценариста? Чому?
— Що є привабливим у театральних дійствах для глядачів?
VII. Домашнє завдання
Вміти розповідати про давню драматургію, шкільну драму, вертеп; читати й переказувати уривки з творів.
Додаток
Вертеп
Прадавній пересувний ляльковий театр походить зі стародавньої Греції.
Ще відтоді повелося розділяти ящик-сцену на два поверхи, щоб показувати події нашого та божого світів. На першому поверсі встановлювали ляльок-людей, на другому — ляльок-богів. Античні держави зникли, але цей ящичок із ляльками дістався у спадок нащадкам. Із часом у вертепі стали відображатися євангельські події — про народження Ісуса Христа.
Християнський вертеп заснував св. Франциск з містечка Асізі. (Це один із найулюбленіших християнських святих — Франциск Асізький.) Під час своєї ревної молитви св. Франциск у видінні побачив маленького Ісусика з Богородицею. Він вирішив, що добре було б відтворити подію Різдва Христового у церкві при монастирі і створив вертеп із живих людей, що були переодягнені в героїв події.
Великі різдвяні вистави набули популярності у XVII-XIX століттях. Спочатку творцями й виконавцями вертепних драм були бурсаки (учні школи, у XVII столітті виключно церковної, тобто «бурси») та мандрівні дяки. Наприклад, щоб поставити «Різдвяну драму» о. Дмитрія Ростовського, ціла школа готувалась два-три місяці. Сама ж вистава тривала вісім годин! З вертепом виступали на ярмарках, міських та сільських майданах, а часто просто ходили по хатах у святкові дні.
У наших церквах на різдвяні свята виставляють вертеп із фігурок-ляльок. Вертеп у різних країнах називають по-різному: в українців це — вертеп, у поляків — шопка, у білорусів — батлейка.
Виставу виконує одна особа, непомітно рухаючи фігурками; говорить за всіх персонажів, змінюючи свій голос.
Хор і музиканти стоять позаду, супроводжуючи це дійство співом.
У Київській братській школі викладали старослов’янську, українську (книжну), грецьку, латинську та польську мови. Вивчалися тут також філософія, арифметика, астрономія, геометрія, історія, музика. На посади викладачів запрошували найосвіченіших людей з усієї України. В цей же час була в Києві ще одна школа — Лаврська (на базі Києво-Печерської лаври). Вони конкурували між собою, намагалися переманити одна в одної кращих учителів. Однак Лаврська школа проіснувала недовго. Братство запропонувало організаторові Лаврської школи Петру Могилі об’єднати обидві школи в один серйозний навчальний заклад. Це був перший крок до створення академії.
Новий навчальний заклад назвали колегією. Власне, вона вже й тоді (а це був 1632 рік) могла б іменуватися академією, оскільки її програма загалом збігалася з програмами університетів Європи. Не було тут тільки курсу богослов’я (це офіційно, бо насправді його там читали). Польща забороняла вводити цей предмет. Католицька церква мала величезний вплив на уряд і не могла дозволити, щоб православні готували в колегії свої духовні кадри. Ось тому Київська колегія тривалий час не могла вирости в своєму званні до академії. В її назву було винесено ім’я Могили. Цим відзначалися його великі заслуги в організації самого навчального закладу і всієї наукової діяльності колегії. Вже тоді вона офіційно називалася: Києво-Могилянська колегія. Але неофіційно всі в Києві називали її академією.
Тільки 1654 року було одержано грамоту царського уряду Росії, в якій говорилося, що Києво-Могилянська академія має право користуватися всіма своїми давніми привілеями, включати до своїх навчальних програм курс богослов’я й мати самоврядування, як це було в усіх вищих навчальних закладах Європи. У тій же грамоті офіційно зазначено: «Академії їх Києво-Могилянській, що від початку свого заснування насправді має рівні привілеї з іншими Академіями у всіх чужоземних державах, право свободи мати підтверджується».
Важко назвати імена всіх тих видатних людей України, які вчилися в цьому храмі наук у Києві. Є серед них філософи й державні діячі, поети й історики, композитори й медики, полководці і юристи, одне слово, представники всіх наук і мистецтв. На навчання сюди їхали з усього слов’янського світу. Багато визначних політичних, культурних і наукових діячів зарубіжних країн закінчили Києво-Могилянську академію. Вона стала колискою науки і культури всього східнослов’янського світу. Саме звідси пішла й шкільна драма.
Драматургія в давній українській літературі
Повернутися на сторінку Українська література