Р. Горак «Тричі мені являлася любов» (Чи був щасливий Іван Франко в особистому житті?), українська література

Р. Горак «Тричі мені являлася любов» (Чи був щасливий Іван Франко в особистому житті?), українська література

Хід уроку Р. Горак «Тричі мені являлася любов» (Чи був щасливий Іван Франко в особистому житті?), українська література

І. Мотивація навчальної діяльності

1. Вступне слово
Особисте життя, стосунки митців зі своїми близькими, друзями допомагають глибше зрозуміти їх твори. Ви вже познайомились із біографією І. Я. Франка, пізнали його складні життєві перипетії, частково знайомі з його творами. Щоб глибше зрозуміти Франка-лірика, ви мали прочитати книгу Романа Горака «Тричі мені являлася любов».

2. Повідомлення теми, мети, епіграфа уроку
Роботі з цим твором і буде присвячено наш урок. Метою є поглиблення уявлення про особистість І. Я.Франка не тільки як великого поета і громадського діяча, а й ніжної людини, яка прагнула знайти в житті справжнє кохання; відкрити світ його людських почуттів і страждань, прагнення особистого щастя; розвивати читацькі навики, вміння аналізувати та коментувати прочитане; виховувати уміння поважати і цінувати людські почуття.
Епіграфом уроку використаємо такі слова І. Я. Франка:

Що щастя? Се ж ілюзія,
Се привид, тінь, омана…
О ти, ілюзіє моя…
Зрадлива і кохана!

Спробуємо осмислити їх і поміркувати над проблемним запитанням: чи був щасливий Іван Якович в особистому житті?

II. Актуалізація опорних знань

1. Вступне слово
— Любов… Яке містке слово! У ньому — ціле життя Івана Франка. З любові до батька й матері народилася в нього любов до життя, прагнення пізнати світ… Любов до книги дала йому глибокі знання в царині багатьох наук: філософії, психології, іноземних мов, літератури. Любов до праці зробила його титаном, велетом духу, одним із найбільш високоосвічених людей того часу не тільки в Галичині, а й у всій Україні. А любов до жінок окрилила його духовно, піднесла лірику на найвищий щабель романтичності. Кохання писалося серцем, вкривалося словами невимовного болю і хвилями-рядочками безмежного щастя. «Тричі мені являлася любов»,— зізнається поет, і три жмутки віршів із збірки «Зів’яле листя» вже давно стали шедеврами світової любовної лірики. Використавши назву вірша Франка, Роман Горак створює повість із такою ж назвою.

2. Бесіда
• Що ви можете сказати про композицію повісті?
• Які назви має кожна з частин? (Частина перша «Одна несміла, як лілея, біла…», частина друга «Явилась друга — гордая княгиня…», частина третя — «Явилась третя…— і очам приємно…», частина четверта — «Жінка, котра була поруч…»)

III. Сприйняття й засвоєння навчального матеріалу

1. Слово вчителя
Погортаємо сторінки Горакового роману, а разом із ними і життя Івана Франка.
Ольга Рошкевич… Перша любов Франкова. Проглянемо відеофрагмент про першу героїню нашого роману — лолинську красуню Ольгу, щоб дізнатися про першу зустріч.

2. Перегляд відеофрагменту «Рошкевич Ольга — 1»

3. Бесіда

• Що Вам відомо про Ольгу з прочитаного роману? (Ольга Рошкевич із родини священика Михайла Рошкевича. Дівчина досить освічена, знала німецьку і французьку мови. Перший раз Франко побачив Ольгу, коли їй було 20 років, 1874 року. Франко радив Ользі та її сестрі Михайлині братися до літературної діяльності. Друкуючи свої етнографічні записи, вона підписувалася псевдонімом «Надежда». Їй посвятив Франко свою першу книжку «Баляди і розкази», видану 1876 року)
• Франко покохав Ольгу з першого погляду, а чи відповіла вона взаємністю? (Відповіді учнів)
Як підтвердження ваших слів — наступний відеофрагмент «Рошкевич Ольга — 2».
Якби можна була пройти крізь час і простір. Якби можна було… Що б нам розповіла Ольга?

4. Рольова гра

Темрява. Світло направлене на Ольгу — дівчину, що виконує її роль.
— Це були блаженні хвилі для мене й Івана, коли людина з людиною сходиться думками, подає дружньо руку на полі найсвятіших поривань. Тільки Іван Якович своїми палкими розмовами про життя народу зумів нас із сестрою Михайлиною повернути обличчям до реального життя, зробив наше життя цікавим, сповненим змісту. А я не могла стямитися від щастя! Невже Господь такий милостивий до мене? Невже я буду іти пліч-о-пліч все життя з людиною, якою не просто захоплююся, поважаю, а яку до нестями кохаю? Нещастя впало на нас раптово… Франко був заарештований «за соціалізм». У нашім домі було проведено обшук. По околиці поповзли чутки, що Іван Франко страшний злочинець. Репутація мого шанованого батька катастрофічно падала. А я стала «притчею во язицях». Боже! Ліпше б на мою голову посипалося каміння, здається, його удари у мене б стало сили стерпіти. Але злі чутки, облудні плітки, наговори, мовляв: іч яка грамотна, за розумного хотіла вийти заміж — а ледь не вийшла за злочинця,— я не мала сили того винести.
А мій батько наказав мені раз і назавжди викинути з голови і викреслити зі свого життя Івана Яковича. Я спробувала не покоритися волі батька, твердо промовила: «Або Франко, або монастир». Не судилося…
Виходить зі сцени.

5. Слово вчителя
— Та чи міг хто встояти перед волею Михайла Рошкевича — жорстокого в поведінці, від гніву якого в хаті всі тремтіли?! Спочатку Ольга находить змогу посилати листи Франку. У їх листах ще повно надії на спільне життя і щасливе майбутнє. У кожному рядку рясніє від слів «кохання», «коханий», «кохана», «любимий». Але час спливає, і Ольга починає боятися за своє щастя. А, може, Іван, зміниться, закине ту свою роботу, щоб тільки могли побратися? Та Франко не зрозумів Ольги. Він не міг припустити думки, що для свого особистого щастя мав покинути свої переконання…

6. Бесіда

— Як же складається подальше особисте життя Ольги?

У домі Ольги кожен день сварки. Мати дівчини нарікає на свою долю, що нагородила її такою дочкою, на котру тепер показують пальцями і з котрої сміються горобці… А про батька вже не варто й говорити… І ось одного дня в Лолині, в домі Рошкевичів, з’являється Володимир Озаркевич, син посла, громадського діяча, який зовсім несподівано просить у батьків руку… Ольги. Дівчина довго і слухати не хотіла про Володимира. Та зрештою дає свою згоду і виходить заміж за Озаркевича, сподіваючись звільнитися від деспотії батька. Шлюб Ольги з Володимиром Озаркевичем було укладено в Лолині 14 вересня 1879 року. Довго ніхто не міг зрозуміти, що змусило Озаркевича одружитися на дочці збіднілого священика, яка до того ж мала ще підупалу репутацію. Тільки потім все стало ясно. Володимир свідомо, нехтуючи своєю кар’єрою, переносячи глузування близьких, простягнув руку колишній Франковій нареченій. Простягнув із поваги і пошани до Франка. А його дім завжди був відкритий для друзів Франка.

Учитель. Та все ж для Франка заміжжя Ольги було ударом. «А чи справді-таки Ольга його любила?» — закрадаються сумніви в душу поета і виливаються на папір такі рядки поезії. Послухаймо їх.

Учень
І ти лукавила зо мною!
Ах ангельські слова твої
Були лиш облиском брехні!
І ти лукавила зо мною!
Ох, чи не в сні
Любились щиро ми з тобою?
І серце бідне рвесь у мні,
Що ти злукавила зо мною!..

Учениця
Я не лукавила з тобою,
Клянуся правдою святою!
Я чесно думала й робила,
Та доля нас лиха слідила.
Що щирая любов долала,
Вона на лихо повертала;
Що чиста щирість говорила,
Вона в брехню перетворила,
Аж поки нас не розлучила.

Учень
Та під пліною золотою
Ховались скази мідяні,
І цвіт, розцвілий навесні,
Під пишнотою золотою
Крив черв’яка! Ох, чи не в сні
Любились щиро ми з тобою?
І серце бідне рвесь у мні,
Що ти лукавила зо мною!

Учениця
Ти ж думаєш, я не терпіла,
В новії зв’язки радо бігла?
Ти ж думаєш, я сліз не лила;
По ночах темних не тужила?
Не я лукавила з тобою,
А все лукавство в нашім строю —
Дороги наші віддалила.

Учитель. У повісті «Тричі мені являлася любов» є багато листів Івана Яковича. Михайло Возняк назвав листування Івана Франка з Ольгою Рошкевич «неоціненним джерелом для дослідження поступового розвитку світогляду Франка, його творчості і творчого зростання». Готуючись до уроку, ви мали індивідуальні завдання, зокрема підготувати повідомлення про листи Івана Яковича. Прошу прослухати повідомлення.

7. Повідомлення учня-літературознавця, дослідника епістолярію
Я знайшов такий лист І. Франка до Ольги перед її шлюбом: «Не бійся, не стану дораджувати тобі, стративши тебе, стратив цим опору в житті» Навіть після одруження Ольги Франко листується з коханою, підтримує перші кроки молодої жінки в літературі. Та з переїздом Ольги до чоловіка, вона і Франко поступово віддаляються одне від одного. Листи до Франка Ольга пише все рідше.
«Кохана Олю! Не можу не писати тобі хоч кілька слів. Не знаю, чи дійде до тебе мій лист, та все одно пишу. Ти сама знаєш, що приємніше і легше живеться, хоч і не разом, коли знаєш, що не з чиїхось рук їси і маєш власну волю в усьому. Єдина, не заказана і доступна для тебе дорога — письменницька. Ти ще не знаєш, що можеш на цій дорозі зробити. Але я впевнений, що ти зробиш великий вплив на інших жінок. І моя рука, оскільки на початку це буде потрібно, ніколи не відмовиться допомогти тобі.
При щирій любові наше щастя повинно рости, не зменшуватися! Нічого тужити за минулим! Ми молоді, світ ще усміхнеться нам,— жити хороше, любити хороше! Прощай, моє серце! Цілую тебе з щирою душею.
Твій Іван».

8. Слово вчителя
— Кохання — як дар безцінний і до того ж довічний: щаслива зустріч може мати трагічне завершення, кохану людину можна втратити, але назавжди залишається пам’ять почуття, котра іноді триваліша за саме кохання. Як це склалося в долі Франка? Я б хотіла, щоб ви продовжили мою думку прочитаним у книзі Романа Горака.

9. Робота з текстом (частина І. «Одна несміла, лілея біла…»)
«Він любив її. Він боровся за свою любов, чим можна пояснити ті часті перепади у їх відносинах. Любив її не десять років, як переконував у цьому А. Кримського. Ідеал ніколи не перестає бути ідеалом, навіть якщо його втрачають. Коли чуття у ньому брали гору над холодними роздумами, усі його жіночі образи в чомусь ставали схожими на Ольгу, що зауважив і Михайло Павлик. Франко буде писати про жіночу недолю у галицьких народних піснях, а єством відчуватиме присутність Ольги — то дівчиною, то заміжньою, такою, що запропастила свою долю… Для нього вона буде Анною в «Украденому щасті», буде еталоном, до якого рівнятиме всіх інших жінок.
Він шукав Ольгу в інших жінках. Климентія Попович-Боярська писала в своїх спогадах: «По моїй уяві, він був гарний, як Аполлон, а дужий та могучий, як лицар найсвітлішої княжої доби. І треба зазначити, що у мене змалку була розвинена відраза до рудих. Чи то пестунки байками про лихого, рудого чародія це викликали, чи яка інша неви-яснена тому була причина. Досить того, що, коли двері моєї кімнати розчинилися і в них показалася постать, яку я в першу хвилину вважала за кого-небудь іншого, а ніколи в світі за того вітхненного співака божого! — і коли отак знічев’я побачила ту пломенисту голову, виринаючу з-під зимової шапки (хоч то було весною), також чомусь рудої краски, і мені по перших словах його стало ясно, що це іменно Франко у власній особі, — я в першу хвилину прямо не годна була опанувати панічної відрази і переляку, які мусили відбитись на моїм лиці надто промовисто, бо раптом ясні блакитні очі поета, як хмара, сум помрячив… Блакитні очі вмить звеселіли знову, а уста ледве чутно шептали: «Оля! Оля!»» Тут Климентія зауважує: «Це ім’я його найпершої і, здається, єдиної «дійсної любові», на яку я мала бути схожою…» Франко ствердив життям і творчістю, як Петрарка й Данте, що генії і любов народжуються не так уже и часто, щоб доповнювати одне одного… »

10. Проблемне питання

Чи прихильною була доля до Франка чи ні — судити не нам, але вона подарувала йому ще один шанс, надію, сподівання — його друге кохання, яким стала надзвичайно вродлива, рафінована аристократка Юзефа Дзвонковська. Послухаймо поезію Франка.

Учень-читець (виконує вірш)

Явилась друга — горда княгиня,
Бліда, мов місяць, тиха та сумна,
Таємна й недоступна, мов святиня,
Мене рукою зимною вона
Відсунула й шепнула таємно:
«Мені не жить, тож: хай умру одна».
І мовчки щезла там, де вічно темно.

Учитель. За яких умов відбулося знайомство Івана з Юзефою?

Учень. Одноповерховий будинок панів Дзвонковських, які були відомі і шановані ще при королі Сігізмунді, славився своєю гостинністю, тон серед гостей задавала тітка Юзефи Дзвонковської — Текля Бобро-вицька. Вона вперто вважала себе парижанкою, хоча їй у цьому заважало не дуже французьке ім’я. Сім’я Дзвонковських належала до польських емігрантів, тому саме в цьому будинку з часом почали збиратися ті, хто цікавився темою польської інтелігенції, організувався гурток, до якого входило і чимало українців, серед яких був Іван Якович Франко. Юзефа Дзвонковська була окрасою цього гуртка. Але дехто вважав, що на Юзе-фу мала великий вплив витончена тітка Текля, яка дивилася на деяких учасників гуртка як на звичайнісіньку голоту, хлопів.
Учениця. На Франка Юзефа справила сильне враження. Він оцінив її критичний розум, зрозумів, що її наліт «польськості» швидко злетить, опаде, а наверх зрине людина, одне слово, Франко покохав її. Мало того, він вирішує, що після Ольги Рошкевич Юзефа — саме та жінка, яка може стати його дружиною. І ось приїзд до Дзвонков-ських. Розмова з Юзефою… Але вона не відповідала на його почуття. Відмова Юзефи вразила його. Він думає, що це аристократичне походження заважає їй поріднитись із ним. Він звинувачує її в цьому і надсилає їй вірша…

Учень. Послухаймо ж цю поезію.

Учень-читець (виконує поезію)

Я й забув, що то осінь холодна,
Я й забув, що то смерті пора,
Я й забув, що ти кров благородна,
Що між нами безодня стара,
Що між нами народнії сльози,
Що любити нам зовсім не слід,
Я й забув, що столітні погрози
Відлучили від мого твій рід…

Учитель. Якою ж була відповідь Юзефи?

11. Рольова гра (монолог Юзефи)

Цей вірш на мене справив прикре враження. Несправедливість його гніву змусила написати мені відповідь: «Пане, ви звинувачуєте мене в кастовості, якої і сліду немає в моїм поводженні. На основі чого ви зробили висновок про мою гордість і аристократичні капризи, може, на основі кількох, кинутих жартома фраз, які ви сприйняли серйозно?.. Тож знайте, що людей, а особливо чесних, я ціную більше, ніж зірки. Щодо національності, то до українського народу, хоч його ще мало знаю, прив’язалася щиро, і вам це відомо. Ви прагнете взяти за дружину особу, яку погано знаєте, до якої не маєте довір’я — згідно з моїми переконаннями,— це є легковаження почуттями, яке не принесе нам сподіваного спокою і щастя. Сердечне вітаю пана. Юзефа». (Виходить.)

12. Розповідь
— Вона не відповіла взаємністю, він страждав. Лиш потім довідався про справжню причину відмови — і в його поезії зринуть квіти неминучої розлуки…

Прослуховування виконання твору «Цвітко осінняя» (відеофрагмент).

Учитель (на фоні музики Шопена). Юзефа була хвора на туберкульоз. Скоріше чи пізніше хвороба мала привести її в могилу. Тому не могла стати його дружиною. Відмовила, як і всім іншим, хто прохав її руки. Інші не знали нічого, а Франку вона сказала. Чесно й відверто. Вона зреклася від нього заради нього. Він зробив би так само…

Учитель. Що ж посилає Франку доля втретє — випробування чи справжню любов? На це питання, мабуть, не зміг би однозначно відповісти і сам Іван Якович. Свідченням цього є поезія, зокрема збірка «Зів’яле листя» і поезія «Тричі мені являлася любов». Пригадаймо її.

Учень-читець (виконує поезію)

Явилась третя — жінка чи звір.
Глядиш на неї — і очам приємно,
Впивається її красою зір.
То разом страх бере, душа холоне,
І сила розпливається в простір.

Учитель. «Фатальне для мене було те, що, вже листуючись із моєю теперішньою жінкою, я здалека пізнав одну панночку і закохався в неї. Отся любов перемучила мене дальніх 10 літ, під її впливом були написані «Маніпулянтка», «Зів’яле листя», дві п’єси в «Ізмарагді» і ненадру-кована повість» (Із листа І. Я. Франка до А. Ю. Кримського).

13. Бесіда
• Що дізнаємося про Целіну з повісті?
• То чому ж так приваблювала Целіна Франка і що в ній його лякало?

Учитель. Особа Целіни Зигмунтовської, в яку закохується Франко, цікавила багатьох. Навколо Франка почали кружляти чутки: «Чи правда, що Зигмунтовська жила в домі поета? Чи через неї з’явилося його «Зів’яле листя»?.. То хто ж вона, оспівана, як ні одна до цього і після цього жінка, в кращих ліричних поезіях Франка? Хто вона, Целіна Зигмунтовська?

Хто вперше розповів про Целіну?

Учень. Широкому колові про Целіну Зигмунтовську вперше оповів син Франка, Тарас, у книзі «Про батька». «Пізнався — писав Тарас Франко,— Іван Якович з Целіною Зигмунтовською ще в Дрогобичі, коли та сиділа при поштовім віконці й обслуговувала публіку. Франко почував себе при ній несміливим, ні постаттю, ні красою не міг її заімпонувати. Його розуму дівчина не бачила, творів не знала і не його слави бажала, а маєтку, якого у Франка не було… Целіна вийшла заміж за поліцейського комісара, мала з ним двох дітей і швидко повдовіла».

Учитель. З повісті-есе відомо, що Целіну виховувала її тітка. Все виховання зводилося до того, щоб вигідно вийти заміж. Майбутнє кожної порядної жінки — в кишені чоловіка. Якщо чоловік матиме гроші і добру посаду, то все буде добре. Цих настанов Целіна дотримувалася протягом свого життя. Пригадаймо, як автор розповідає про Целіну її ж устами. А допоможе нам у цьому Дарина.

14. Рольова гра (виходить Целіна)

Целіна. Видаючи кореспонденцію, я часто помічала, що мене «пасе» очима якийсь молодик. Співробітники сказали мені, що це Іван Франко, газетір чи ще щось у цьому роді, тобто людина непевних занять. Потім на мою адресу почали приходити листи від якогось невідомого. Мені подобались ті листи, гарно написані. Одного дня Франко підійшов до мого віконця й запитав, чи буде відповідь на листи невідомого? Я близько придивилась до Франка. Ні, він мені абсолютно не подобався Мені завжди подобались брюнети з синіми очима, а Франко був рудий, та й прізвище мені його не сподобалося…
Він слідував за мною скрізь, як тінь. То тривало місяцями… Він хотів підступити ближче, годинами вистоював перед моїми вікнами… Потім зник. Але одного дня знову з’явився на пошті у супроводі якоїсь гарної брюнетки. Товаришки по роботі сказали, що то дружина Івана Франка. Я полегшено зітхнула: нарешті буду мати спокій…

15. Розповідь учителя
Так, дійсно Іван Франко одружується з курсисткою Ольгою Хоружинською, але чи був увінчаний любов’ю той шлюб? Ні. Поет не може витравити з серця кохання до Целіни, яка раптово виїхала зі Львова. Франко пише їй листи, часто їздить у Перемишль, де на той час живе Целіна, присвячує їй свої вірші. Здається, рана ніби загоїлась, і настав довгоочікуваний спокій. Зовнішньо він, дійсно, став спокійний, тільки час від часу в його записнику з’являються вірші, подібні до цього… Відтворимо ще раз у своїй пам’яті ці поетичні рядки.

Учитель.
Та несподівано Целіна знову з’являється у Львові. Приїзд Целіни до Львова знову викликає у Франка неспокій. Біль, розпач, скарги на долю тепер сплітаються в одне ціле. Для Целіни ж він нецікавий навіть тепер. Що він, жонатий мужчина, якого обсіли діти, може дати їй? Та й, окрім того, він русин, українець. Не для неї. І Целіна виходить заміж вдруге — за працівника суду — чоловіка видного та багатого. Целіна з чоловіком та дітьми оселяються в гарному будинку, повз який часто ходить у справах Франко. І знову серце крають думки і виливаються на папір поетичними рядками, які мені так хотілося б почути з ваших уст.

Учень-читець (виконує поезію)

Ось тут моє щастя! Як низько! Як близько!
Та як же далеко навіки!
І крається серце, та висохлії сльози,
Огнем лиш повіки.
Гаряче чоло я, в долоні зціпивши,
Втікаю від тихої хати,
Мов ранений звір той тікає у нетрі,
Щоб в своїй берлозі здихати.

Учитель. Збірка поезій «Зів’яле листя» вийшла у Львові 1896 року. У передмові до неї Іван Франко писав: «Герой отих віршів — чоловік слабкої волі та буйної фантазії, з глибоким чуттям та мало спосібний до практичного життя».
Хто ж зробив із мужнього каменяра людину слабкої волі? Целіна? У чому її провина? Провини ніякої немає. Була звичайна жінка, яких повний світ. Мала свої плани, свої розрахунки. Чи винна була в тому, що її образ взяв за об’єкт свого «невиплаканого серця» Франко? Ні… то вже була така його зла доля.
Четверта частина має назву «Жінка, котра була поруч…»
А хто ж була та, яка подарувала великому поетові чотирьох прекрасних дітей, яка розділила з ним всі радощі і біди його, яка зносила глузування і презирство невдоволених нею галичан?
Франко в жодних своїх спогадах не назвав її «люблю», «кохаю», вона для нього тільки «жінка, котра була поруч…».

Учитель. Але в Романа Горака знаходимо інші факти, зокрема лист до Агатангела Кримського, що свідчить: «З теперішньою моєю жінкою я оженився без любові, а з доктрини, що треба оженитися з українкою, і то більш освіченою, курсисткою. Певна річ, мій вибір був не архіблис-кучий і, мавши іншу жінку, я міг би розвинути краще і доконати більшого, ну, та дарма, судженої конем не об’їдеш». Ця жінка ніколи не чула поезій на свою адресу від нього. Єдине, що було… А втім — …
Після смерті Франка Ольга заслабла. Це було взимку. Вона грала на піаніно… їй марилися білі коні, що мчать її, тендітну панночку, з Києва до Львова, аби захистити Франка від отого божевільного світу. Ось вона, повна відчаю й болю, хоче вже спинити їх нестримний біг, та коні вихором промчались по засніженому безмежному полі, не зупиняючись…

16. Заключне слово вчителя
— Ось і перегорнуто останню сторінку повісті-есе Романа Горака.
Звернемо увагу ще раз на епіграф уроку.
Діти, працюючи на уроці, ми весь час відшуковували відповідь на проблемне питання: чи був щасливий Іван Якович в особистому житті? То якою є ваша думка?
Відповіді учнів.