Юрій Яновський. Творча біографія митця. «Вершники» — роман в новелах, українська література

Юрій Яновський. Творча біографія митця. «Вершники» — роман в новелах, українська література

Хід уроку Юрій Яновський. Творча біографія митця. «Вершники» — роман в новелах, українська література

3. Викладання нового матеріалу.

3.1.Тема заняття: Юрій Яновський. Творча біографія митця. «Вершники» — роман в новелах.

3.2 Мотивація вивчення теми:

Проблема творення нової культури.
Ідея нетлінної вартості національних основ буття людини, спадковості поколінь, духовної пам’яті в новелі “Дитинство”.

3.3. План вивчення нового матеріалу:

Життєвий шлях. Трагізм творчої долі.
Загальна характеристика творчості. Рання проза (зб. оповідань “Мамутові бивні”, “Кров землі”).
Новий український роман “Вершники”. Національне крізь призму загальнолюдського. «Подвійне коло», “Дитинство”.
Теорія літератури. Роман у новелах, умовність зображення.

4. Виклад нового матеріалу.

1. Коротка біографія письменника, його літературна спадщина

Юрій Іванович Яновський
(1902-1954)

27 серпня 1902 р.
Юрій Іванович Яновський народився в с. Нечаївці (Компаніївський район Кіровоградської області), де колись був хутір пана Майєра. У квітні 1945р. Ю. Яновський з уст матері записав деякі подробиці про свій родовід та місце народження, а опубліковані вони повністю 1983р.

Сім’я мала дев’ятеро дітей; злидні й нестатки змушували її кілька разів змінювати місце свого мешкання, з 1917р. жили в Єлисаветграді, де батько працював на заводі сільськогосподарських машин.

З 1909 р.
середня освіта (народне училище, земське реальне училище)

в 1919—1921 pp.
служба у різних установах

1922—1925 pp.
незавершене навчання в Київському політехнічному інституті, де він бере участь у літературній студії інституту, входить у театральні кола столиці, допомагає акторам і режисерам театру-студії імені Г. Михайличенка у створенні ряду вистав, виявляючи неабиякі знання фольклору, і пише в співавторстві з С. Греєм гротескну п’єсу «Камергер»; співробітництво з групою київських панфутуристів. Тоді були опубліковані вірші «Море» (російською мовою під псевдонімом «Ней») та «Дзвін» (українською за власним прізвищем), здійснені газетні публікації в «Більшовику» (дванадцять нарисів і дві рецензії, підписані псевдонімом «Юр. Юрченко»).

2 березня 1924 р.
Перший прозовий твір — новела «А потім німці тікали» — опублікуваний у газеті «Більшовик»

1925
виходить збірка «Мамутові бивні», до якої включені новели, створені на матеріалі конкретних подій громадянської війни.

1927
книжка «Кров землі», доповнена новими оповіданнями — «В листопаді», «Байгород», «Рейд». У час їх створення Ю. Яновський працював на Одеській кіностудії, освоюючи там секрети нової для нього кіно-справи

1928
збірка «Прекрасна УТ», роман «Майстер корабля»

1930
про майстрів кіно опублікував книжку нарисів «Голлівуд на березі Чорного моря», роман «Чотири шаблі»

1932
вийшла окремим виданням п’єса «Завойовники».

1935
опублікування «Вершників». За змістом, життєвим матеріалом й за художньою вагою «Вершники» — один із кращих творів радянської літератури про героїку громадянської війни.

1937
«Дума про Британку» Перші вистави «Думи про Британку» в 1937p. театральна критика не сприйняла. Пізніше п’єса була перероблена, і останній варіант її викликатиме вже менше критичних нарікань. За її мотивами створено М. Вінграновським фільм, а В. Губаренком оперу.

1939
опублікована п’єса з сільського життя «Потомки».

1940
виходить книжка оповідань «Короткі історії». Це гостросюжетні оповідання («Шпигун»), різновид дорожного нарису («Дорога на Запоріжжя»), романтичні новели («Чапай», «Романтик», «Червонарм»), стилізовані оповіді монологічного типу «Василь Палійчук, гуцул», «Іван», «На зеленій Буковині». Кілька творів («Наталка», «Ганна Антонівна») можуть бути умовно названі новелами-портретами.

1944
збірка новел «Земля батьків». В формі новели-монологу витримані оповідання «Коваль», «Генерал Макодзьоба», «Дід Данило з «Соціалізму», «Дівчинка у вінку» й ін.; в формі класичного оповідання — «Яструбок», «Комісар», «Україна».

Кілька років (воєнних і повоєнних) Ю. Яновський працював редактором журналу «Українська література» (з 1946p. «Вітчизна»), багато їздив по країні, на Нюрнберзькому процесі був одним із кореспондентів радянської преси, що дало змогу написати цикл хвилюючих репортажів «Листи з Нюрнберга» (1946).

1945—1947 рр.
робота над романом «Жива вода», який у пізнішій редакції (після смерті письменника) публікувався вже під назвою «Мир» (1956). Журнальна публікація роману «Мир» — «Жива вода» (Дніпро. — 1947. — № 4-5) сприйнята була спочатку схвально, але через якийсь час зазнала глибоко несправедливої критики, організованої Л. Кагановичем.

1948
нова книжка «Київські оповідання», відзначена 1948р. Державною премією СРСР (оповідання «Через фронт», «Київська соната», «Боротьба за людину», «Путь у Францію», «Династичне питання», «Під яблунею» й ін.).

1953
публікує комедію «Райський табір» (сатиричний памфлет на імперіалістичний світ періоду інтервенції США в Кореї), починає працювати над тетралогією «Молода воля», яка присвячувалася 300-річчю возз’єднання України з Росією (романтична драма про молоді роки Тараса Шевченка).

1954
видана «Нова книга» («На ярмарку», «Мистецтво», «Святий вечір»).

Віддавши кращі творчі роки прозі, останнє слово в літературі письменник сказав мовою драматургічного мистецтва. Йдеться про п’єсу «Дочка прокурора», яка побачила світло рампи за кілька днів до смерті Юрія Івановича Яновського.

Як сценарист Ю. Яновський також створює сценарій художнього фільму «Зв’язковий підпілля» (1951), літературний сценарій «Павло Корчагін» (за мотивами роману М. Островського «Як гартувалася сталь», 1953) та сценарій документального фільму «Микола Васильович Гоголь» (1952).

25 лютого 1954 р.
Не стало Ю. Яновського

Спадщина письменника здобула широке визнання читачів. Двічі виходили його твори п’ятитомними виданнями. Кращі з них перекладені багатьма мовами, опубліковані в Болгарії, НДР, Польщі, Угорщині, Чехословаччині, Австрії, Італії, Франції.

2. Роман Юрiя Яновського «Вершники» — талановита данина своєму часу

Кривавою хвилею прокотилася громадянська вiйна по Українi. Заради примарних iдеалiв брат убивав брата, батько вбивав сина, а син пiдiймав руку на батька: смерть чаклувала на кожному кроцi. Мабуть, тим, хто жив у цей страшний час, здавалось, що прийшли останнi днi свiту. Саме про це пише Юрiй Яновський у романi «Вершники».

Складається роман з восьми новел, у кожнiй з яких розвинуто безлiч мотивiв, що вихопленi автором iз полум’я громадянської вiйни. Не пов’язанi єдиним сюжетом, вони, проте, єднаються мiж собою чимось бiльшим. У кожнiй новелi герої окреслюються з такою виразнiстю, що сприймаються як символи. Символiчними постають брати Половцi з новели «Подвiйне коло», якi опинилися з рiзних бокiв полiтичної боротьби; символiчне свiтло випромiнюють батьки Половцiв у «Шаландi в морi», зусилля яких спрямованi на збереження роду; символiчний безiменний листоноша в новелi «Лист у вiчнiсть», який не схиляє голову навiть перед смертю… Усi цi новели — це справжнi поеми про боротьбу добра i зла на землi, про красу українського неба i степу, про людську витривалiсть i жадання свободи.

Перша новела («Подвiйне коло») є, мабуть, найяскравiшою. Вона розповiдає про трагедiю роду Половцiв. Було у батька п’ятеро синiв. Кожен з них обрав свою дорогу, свою мету, свої iдеали. I всi цi дороги перетнулися в один день в одному мiсцi. Рiд Половцiв опинився на межi зникнення.

Загони денiкiнця Андрiя Половця i петлюрiвця Оверка Половця зiткнулися в безмежному степу в кривавiй битвi. Їхня взаємна ненависть просто вражає. Андрiй кидає Оверковi в обличчя лютi слова: «Проклинаю тебе моїм руським серцем, iм’ям великої Росiї-матiнки». Тiльки-но закiнчився перший бiй, як налетiли зненацька махновцi на чолi з Панасом Половцем. Кiлька хвилин скаженого бою — i вже Панас перед Оверком. Iменем Батька Махна з посмiшкою на вустах вiн власноруч вбиває Оверка, також забувши про батькiвський заповiт. Не встиг Панас вiдсвяткувати перемогу, як «за дощем з’явилось марево»: розгорнувся здалеку червоний прапор кiнного загону на чолi з Iваном Половцем. Панас, розумiючи, що пощади вiд брата не буде, сам заподiяв собi смерть.

«Тому роду не буде переводу, у котрому браття милують згоду», — казав колись старий Половець своїм синам. Але знехтували вони батькiвським наказом i загинули, тому що не було мiж ними нi згоди, анi родинного почуття. Загубилось воно на жорстоких стежках громадянської вiйни, перевiвся рiд Половцiв, нiби й не було нiколи на землi таких людей.

У романi немає справжнього переможця. Твiр сприймається як розповiдь про трагедiю роду, матерi, України. Трагедiю, що розiгралася в роки громадянської вiйни, а потiм ще довго вiдлунювала голодом, смертями, репресiями…

20 жовтня 1944 року на полi бою бiля невеликого прусського мiстечка в полеглого бiйця Андрiя Ткача, родом з Миколаєва, було знайдено пробиту трьома кулями окроплену кров’ю книгу Ю. Яновського «Вершники». На однiй iз сторiнок цiєї книги, де трапилося вiльне мiсце, Андрiй Ткач вiв рахунок знищених ним гiтлерiвцiв.

Цей приклад свiдчить проте, що роман Юрiя Яновського «Вершники» — один з найкращих творiв української лiтератури про героїзм робiтничо-селянських мас в боротьбi проти внутрiшнiх i зовнiшнiх ворогiв пiд час громадянської вiйни.

Класова боротьба в тi часи була дуже гострою, складною. Траплялося, що батько й син чи рiднi брати перебували у ворожих таборах. Письменник цього роману показує сутичку чотирьох братiв Половцiв, якi уособлюють основнi полiтичнi сили, що зiткнулися на фронтах.

Андрiй командував «загоном добровольчої армiї генерала Антона Денiкiна». У нього погляди монархiста: «Проклинаю тебе моїм руським серцем, iм’ям великої Росiї-матiнки, од Варшави до Японiї». В уявi батька постає «силует пiдпрапорщика росiйської армiї, поверхстрокового вояки за веру, царя i отечество». В спогадах матерi вiн «таке ж ледащо», як i багатий дядько Сидiр. В очах Панаса вiн «афицер». Портретна деталь також показує Андрiя як бiлого офiцера: «поранену руку заклав за френч».

Оверко вiв «купу кiнного козацтва головного отамана Симона Петлюри». Його пiдлеглi — «чорношличники»: «Серед бойовища стримiв на списi жовто-блакитний прапор». Для Андрiя Оверко — «мазепа проклятий», «петлюрiвське стерво». Панас про нього: «По «Просвiтах» в Одесi на театрах грав та вчительську семiнарiю пройшов», «клятий був босяцюра». Мати: «Артист i грав з греками в «Просвiтi».

I Андрiй, i Оверко — «степовi пiрати», «високi, широкоплечi з хижими дзьобами».

Панас, за словами Оверка, «махновський душогуб», «злодюга каторжний». «Колишнiй моряк торговельного флоту i контрабандист». Батьковi згадуються «контрабандистськi справи сина Панаса». Для матерi вiн «привозив контрабанднi хустки i серги». Полiтичнi погляди анархiста розкриваються у висловлюваннях: «На територiї матерi порядку анархiї», «вiльний моряк батька Махна». Його воїни — «вершники з чорним прапором». Бандитськi вигуки махновцiв: «наша бере, i морда в кровi», «роби грязь!»

Iван — командир «кiнного захисту iнтернацiонального полку», «з бiлими б’ється». Особливу лють у махновця Панаса викликає вiрнiсть комунi. Мати схвально думає про нього: «Тiльки Iван працює на заводi i робить революцiю». Його полiтичнi погляди «Скрiзь по степах судяться тепер двi правди: правда багатих i правда бiдних».

Так, змальовуючи кривавi бої мiж братами, автор вдається до порiвнянь, якi мають виразно оцiночний характер. Коли зiткнулися денiкiнцi i петлюрiвцi, «гелгання бiйцiв нагадувало ярмарок, а пил уставав, як за чередою», тачанки махновцiв «пiдскакували над землею, мов хури демонiв». I ми вiдчуваємо, що цi сили чужi авторовi.

Класову сутнiсть ворожих сил, якi зiйшлися в безкомпромiсному поєдинку, допомагають зрозумiти також пейзажi. Ось картина сутички денiкiнцiв i петлюрiвцiв: «…вигнутий стовп пилу пройшов шляхом, затьмаривши сонце, перебiг баштан, прогув бойовищем, i полетiло вгору лахмiття, шапки, падали люди, кидалися конi».

А ось iнший пейзаж, вжитий для розкриття антагонiзму двох свiтiв у романi: «i тодi за дощем з’явилося марево: розгорнувся здалеку червоний прапор кiнного загону iнтернацiонального полку на чолi з Iваном Половцем…»

Таким чином, захоплююча урочиста картина допомагає нам побачить в червоних кiннотниках носiїв високої справедливостi, нового життя.

Правда на боцi захисникiв революцiї. Андрiй, Оверко i Панас, прагнучи врятуватися вiд смертi згадують мудрий вислiв батька: «Тому роду не буде переводу, в котрому браття милують згоду». Їм не зрозумiти, що саме по-справжньому об’єднує людей. Це твердо знає Iван. Саме цим образом автор не лише проголошує iдею класової єдностi трудящих, а й спростовує вигадки буржуазних нацiоналiстiв про непорушнiсть «родових» нацiональних устоїв.

5. Закріплення нового матеріалу:

дати коротку характеристику життєвого шляху Ю.Яновського
проаналізувати «Вершники»

6. Підсумки заняття.

Новела «Подвійне коло» (1935)

(роман «Вершники»)

Літературний рід: епос.

Жанр: новела.

Тема: зображення родини Половців у кривавих подіях громадянської війни 1919 р.

Головна ідея: засудження братовбивства й недотримання закону народної моралі «тому роду не буде переводу, в котрому браття милують згоду» — протиставлення загальнолюдських вартостей класовим.

Головні герої: брати Половці — денікінець Андрій, петлюрівець Оверко, махновці Панас і чотирнадцятирічний Сашко, червоний командир Іван; їхній батько Мусій Половець; червоний комісар Герт.

Сюжет: бій у степу під Компаніївкою в серпні 1919 p.: перша сцена — Оверко вбиває Андрія; друга сцена — від Панасової кулі помирає Оверко, поховання загиблих братів; третя сцена — самогубство Панаса після програного бою з Іваном.

Літературознавці про твір: Я не знаю, хто ще так, як Яновський, змалював громадянську війну на Україні як трагедію народу.

Бій під Компаніївкою, у якому схрещують шаблі п’ять братів Половців, — це модель усієї громадянської війни.

Сила родових інтересів зіткнулася із силою інтересів класових. Під ударами шабель брати падають один за одним, і кожна нова смерть наче перекреслює батькову приповідку: «Тому роду не буде переводу, в котрому браття милують згоду», за якою — тривалий моральний досвід людського співжиття.

А що натомість? Натомість з уст спочатку комісара Герта, а потім червоного командира Івана Половця чуємо нову істину: «Рід розпадається, а клас стоїть».

Рід розпадається… Отже, руйнуються самі основи життя — і що з того, що клас «стоїть»? Пишучи свій твір у 1933-1935 pp., Яновський прагнув надати словам комісара Герта й Івана Половця сили пафосу, але об’єктивно, понад наміри автора, його талант закарбував трагічну правду життя з його невблаганно-моторошною логікою братовбивчого соціального зіткнення, коли загальнолюдське відступає перед залізно-класовим, і як наслідок — кров, кров, кров…

У «кадрі» — уся родина Половців: п’ятеро братів, які воюють під різними прапорами, батько Мусій… Немає тільки матері Половчихи. Але чому?! Тому, що якби вона з’явилася, то плакала б над кожним із синів, і її «надкласові» сльози були б однаково солоні. Вона оплакувала б загибель свого роду, і ті материні сльози заважали б авторові із силуваним пафосом підсумувати в 1933 p.: «Рід розпадається, а клас стоїть» (В. Панченко).

Теорія літератури

За жанром «Вершники» Ю. Яновського — роман у новелах. Твір складається з восьми новел («Подвійне коло», «Шаланда в морі», «Лист у вічність» та ін.), пов’язаних не стільки тематично, сюжетом, скільки ідейно: показати через внутрішній світ окремих героїв історичну необхідність перетворення земної світобудови.

Тестові завдання

1. Крім літератури, Ю. Яновський має здобутки в
А скульптурі
Б архітектурі
В образотворчому мистецтві
Г кіно
Д ужитковому мистецтві

2. За формою «Вершники» Ю. Яновського — роман
А епопея
Б у віршах
В хроніка
Г у новелах
Д сповідь

3. Слова «майстро» і «грего» у новелі позначають
А рибальське приладдя
Б елементи одягу
В різні вітри
Г степових чайок
Д дощі різної сили

4. Події у творі «Подвійне коло» відбуваються
А у Криму
Б у наддніпрянських степах
В на Херсонщині
Г у Приазов’ї
Д неподалік Одеси

5. У творі «Подвійне коло» повторюваним зоровим образом є
А шабля
Б ліс
В шаланда
Г блакитні вежі
Д шторм

6. Темою твору «Подвійне коло» є зображення родини Половців у по Діях
А революції 1905 р.
Б Першої світової війни
В громадянської війни 1919 р.
Г становлення радянської України
Д Другої світової війни

7. Назва новели символізує
А роздвоєність особистості
Б настанови батька і матері
В духовне й матеріальне начала
Г минуле й майбутнє
Д два кола — родинне й класове

8. Головна ідея твору «Подвійне коло» полягає в засудженні недотримання народної настанови
А «поганого чоловіка в побратими не бери»
Б «не май вірного, не будеш мати зрадного»
В «чого сам собі не зичиш, того і другому не жадай»
Г «тому роду не буде переводу, в котрому браття милують згоду»
Д «не знаючи броду, не лізь у воду»

9. Наявність пейзажних деталей, екзотизмів (грего, майстро), яскравих характерів свідчить про те, що твір «Подвійне коло»
А бароковий
Б сентиментальний
В реалістичний
Г романтичний
Д імпресіоністичний

10. Композиційною особливістю твору «Подвійне коло» НЕ Є така оз нака:
А авторські відступи з міркуваннями про сенс життя
Б динамічне розгортання сюжету
В розкриття характерів героїв через діалоги
Г наявність пейзажів
Д періодична зміна сцен Мусій Половець — сини

11. Установіть відповідність

Герой	Репліка
1 Оверко	А Рід — це основа, а найперше держава, а коли ти на державу важиш, тоді рід хай плаче, тоді брат брата зарубає.
2 Панас	Б От і бачиш сам, що рід розпадається, а клас стоїть.
3 Сашко	В Чи є у вас скумбрія зелена?
4 Іван	Г Дай я його домучу!
	Д А ми анархію несемо на плечах, нащо нам рід, коли не треба держави, не треба родини, а вільне співжиття?

12. Установіть відповідність

Художній засіб	Приклад
1 персоніфікація	А У пилюці, як у тумані, блискали постріли.
2 тавтологія	Б Над степом здіймався південно-західний вітер.
3 порівняння	В Половець для чогось помацав свої кощаві руки.
4 епітет	Г І дощ, витрусивши безліч краплин, посунув свої хмари далі.
	Д А над берегом моря походжає старий Половець, він думає думу