Улас Самчук «Марія» — роман-хроніка в українській літературі. Трагедія однієї селянської родини як частки трагедії всієї української нації, українська література
Хід уроку Улас Самчук «Марія» — роман-хроніка в українській літературі. Трагедія однієї селянської родини як частки трагедії всієї української нації, українська література
3. Викладання нового матеріалу.
3.1.Тема заняття:
Улас Самчук. Роман „Марія”.
3.2. Мотивація вивчення теми:
Наводяться дані, спрямовані на формування позитивної мотивації, пізнавального інтересу до теми, що вивчається.
3.3. План вивчення нового матеріалу:
Загальний огляд творчості письменника; активна участь у літературному процесі української діаспори.
„Марія” – перший в українській літературі художній твір про насильницьку колективізацію, про нещадне винищення справжніх трудівників землі, страшний голодомор 1933 року
Реалістична розповідь Уласа Самчука про життя українського селянства в умовах радянської дійсності. Повість “Марія” – художня модель життя української родини в історично складний час. Образ Марії як уособлення мужньої, вольової жінки.
4. Виклад нового матеріалу.
Улас Олексійович Самчук — український прозаїк.
20 лютого 1905 р.
Народився в селі Дермань на Рівненщині.
1929-1931
Навчався в Бреславському (нині Вроцлавському) університеті.
Пізніше переїхав до Чехо-Словаччини, де навчався в Українському вільному університеті в Празі.
1926
Перше оповідання У. Самчука «На старих стежках» видруковане у варшавському часописі «Наша бесіда», а з кінця 20-х років він вже активно співпрацює з українськими літературно-художніми часописами.
1928 — 1937
Одним з визначних досягнень української літератури стала тетралогія У. Самчука «Волинь» — розлоге епічне полотно, яке зображує буття українського селянина в добу воєн та революцій. Головний персонаж твору, Володька Добенко, через усі життєві катаклізми проносить віру в незнищенність народу.
В 1932
написаний також політично загострений роман «Кулак», в якому автор показує абсурдність насильницької колективізації.
1933
Трагедія голодомору 1932 — 1933 pp. в Україні стала тематичною основою його роману «Марія».
1936
Героїчна історія Закарпатської України відображена в патріотичному романі «Гори говорять».
У роки німецької окупації письменник продовжує культурно-просвітницьку роботу на посаді редактора газети «Волинь».
1943
він був заарештований нацистами за свої патріотичні переконання.
В післявоєнний час письменник переїздить до Канади, де публікує
1948
перший том трилогії «Ост» — «Морозів хутір»
1955
У. Самчук відомий також як автор спогадів: «На білому коні»
1957
другий роман — «Темнота»
1959
«Чого не горить вогонь»
1975
«На коні вороному»
1979
«Плянета Ді-Пі»
1982
побачив світ, третій роман «Втеча від себе»
9 липня 1987 р.
Помер в Канаді
УЛАС САМЧУК
(1905-1987)
Народився Улас Олексійович Самчук 20 лютого 1905 р. в с. Дермань теперішньої Рівненської області у відносно заможній хліборобській родині. Щоденний побут і специфічно “земна” духовність якої була в умовах зросійщеної царатом Волині чи єдиним “підручником” з етнопсихології та буттєвої філософії рідного народу. Згодом, уже на противагу насильницькій полонізації західноукраїнських земель, Самчук почасти самотужки, а більшою мірою – у розмаїтих молодіжних гуртках та товариствах знайомиться з працями видатних українських вчених, вивчає вітчизняне минуле, шляхи становлення української культури, літератури тощо. Додамо, що значна частина цих освітніх зусиль завершується уже в умовах еміграції, де Самчук певний час (1929-1931) навчається у Бреславському університеті та в Українському вільному університеті у Празі.
Перші літературні спроби Уласа Самчука припадають іще на гімназійні часи, невдовзі після яких у варшавському часописі “Наша бесіда” було опубліковано оповідання “На старих стежках” (1926); з цього часу прізвище письменника доволі часто з’являється на сторінках “Літературно-наукового вісника” (Львів), журналів “Самостійна думка” (Чернівці), “Розбудова нації” (Берлін). Зібрала видрукувані там і в інших принагідних виданнях твори книжка “Віднайдений рай” (1936).
Проте не ці, підкреслено модерні і формою, і змістом, оповідки з міського еміграційного життя стали візиткою дарованого Самчуку природою художньо-психологічного хисту. По-справжньому розкуто і повносило він дався взнаки в повісті “Марія” (1933), чия героїня є плоть од плоті злютованого з годувальницею-землею народу. І як ця земля, щедра на добро, без якого світ виродніє. Наразі – про воістину страшні метаморфози людського буття в умовах більшовицького геноциду, серед тьми-тьмущої гріхів якого був і чи не найбільший – Голодомор. Підпадає під мертвотний його прес на сімдесятому році життя і Марія, що, зрештою, з огляду на чималий її вік, не виглядало б трагедією такого могутнього штибу, якби читач з кожною сторінкою твору усе чіткіш не усвідомлював, що у цій старій жінці уособлена сама Україна. Несхитна у моральних своїх навичках та переконаннях, але беззахисна перед злом.
Звичайно, у романі показаний голод і наслідки колективізації, глибоко розкрита трагедія українського народу, глибоко розкрита трагедія українського народу, але все це художньо вирішено набагато ширше і місткіше, ніж здається непідготовленому читачеві. Описи злочинної діяльності радянської влади й голоду у творі показані лише на ¼ частині обсягу. Не можна не відзначити, що образ Марії в цьому романі якісно відрізняється і стоїть набагато вище від класичних українських покриток, наймичок, утоплених, страчених…
Героїня Уласа Самчука рівна по духу Марусі Богуславці чи Роксолані, тільки доля випала їй звичайна, буденна і складна. Сам автор на цьому не раз і не два наголошує, показує величезний потенціал духовної і фізичної сили героїні, її прагнення жити, радіти всупереч усім труднощам: “Маленька Марія йшла вже з життям. Не раз прокинеться від сну, нап’ється з материного лона пахучого напою і наповняється радістю… Белькоче, піднімає до самого носа ноженята, завзято пацає ними, розчепірює ледь помітні пальченята, а руками ловить щось настирливе перед очима. Скільки праці, простору”.
Та майже паралельно з оптимістичними нотками вже чуються тривожні удари долі, відлуння похоронного дзвону. Навіть, маленькою дівчинку звуть не Марусею, Марійкою чи Марічкою, а тільки Марією, іменем, яке перекладається – “гірка” і постійно вносить гіркоту в долю. Уже на початку роману Улас Самчук зауважує: 2Коли не рахувати останніх трьох, то Марія зустріла й провела двадцять шість тисяч двісті п’ятдесят вісім днів”. Щасливі часу не помічають, а вимір життя героїні йде не літами (хоча її земному перебуванню можна й позаздрити – 71 рік й 11 місяців), а днями. Крім вітаїстичної позиції автора, життя, яким не могла впитися Марія, несе їй тільки страждання. Провісники лиха раз у раз вриваються в її долю: у дні похорону і батька, і матері маленька дівчинка сидить голодна, ще не усвідомлюючи трагедії втрати дорогих людей, та вже відчуваючи голод; з напівголодного існування вона починає своє життя з Корнієм, від голоду під час першої світової війни гине її син Демко – примари голоду блідіше чи яскравіше час від часу з’являються на Маріїнім обрії, щоб хижим звіром кинутися на сім’ю старенької жінки в 1933.
Чи можна назвати Самчукову героїню пересіченою українською жінкою? І так, і ні. Перше твердження правильне хоча б тому, що роман має посвяту: “Матерям, що загинули голодною смертю на Україні в роках 1932-1933”. Друге теж небезпідставне, бо далеко не кожна жінка зважилася б так гостро виступити проти народної моралі і так боротися за свою любов, як це робила Марія. Дата смерті і відомості про вік героїні дають змогу визначити, що народилася вона в 1862 році. Отже. Ця жінка з іншої епохи і аналізувати її вчинки без врахування тогочасних моральних і соціальних устоїв означає сфальшивити образ героїні. Якщо уявити, що у вісімдесятих роках минулого століття селянка зважується на розлучення, створює іншу сім’ю і добивається визнання у громаді, то, безумовно, таке під силу не багатьом. Це був винятковий, особливий, сильний характер.
Роман Уласа Самчука дає нам добру можливість глянути на епоху очима її сучасників. Ми вперше в українській літературі зустрічаємося з багатим хуторянином (Максимом Зарубою, в нього наймитувала Марія), що не є ні визискувачем, ні шкуродером, а тільки дбайливим господарем, який сумлінно працює коло землі, вчить у високих школа своїх дітей, а Марії за довге наймитування дає дві десятини землі й корову – придане, як для рідної дочки. Правда, той же Заруба забороняє своєму синові Роману залицятися до Марії, але це вже сила традиції: “Знайся кінь з конем, а віл з волом”.
Ні раннє сирітство, ні наймитування не зламало Маріїної долі. Дійшовши пори, дівчина стала першою красунею в селі. За жінку хотів би її мати не один заможний хлопець, але найбільше вона припала до серця вродливому наймитові Корнію та багатому сироті-каліці Гнату Кухарчуку. З Корнієм Марію єднала врода і взаємне кохання, з Гнатом – працьовитість і неабиякий аргумент з точки зору народної моралі – сирітство.
“Марія” –один з найсильніших в українській романістиці, де автор “втілив … трагічну долю українського народу в ХХ столітті” (С.Пінчук).
На захист викорінюваного на отчій землі господаря стає Улас Самчук і в повісті “Кулак” (1932), завершення якої збіглося з початком роботи над найбільш відомим твором письменника – трилогією “Волинь”: “Куди тече річка” (1928-1933), “Війна і революція” (1929-1938), “Батько і син” (1935-1937), кожну з яких можна вважати своєрідною сходинкою до остаточної і художньо доказової переконаності автора в спромозі українського селянина закласти своєю працею і духом фундамент рідної держави, ґрунт для якої Володимир з батьком Матвієм поки що лише готують: освітою і самоосвітою, низкою культурницьких починань, що знадобляться у майбутньому так само, як і політична самосвідомість земляків, до яких роман “Волинь”. Ішов цілих піввіку…
У 1936 р. Самчук завершує роман “Гори говорять”, що був присвячений боротьбі закарпатських українців на незалежність, а в 1941р. він разом з групою культурників (Олена та Михайло Теліги, Олег Ольжич, Іван Рогач, Олег Штуль) вирушає із Львова на Схід, аби почати конкретну роботу по здійсненню планів на українську автономію. Користуючись посадою редактора офіційної газети “Волинь”, що виходила в Рівному, він багато їздить, уперше відвідує Київ, Полтавщину, цілеспрямовано гтуючись до написання задуманого багатокнижжя “Ост”.
Власне, трилогією “Ост” Самчук здійснив щонайприскіпливішу ревізію чи не всіх політичних течій розкиданого по Європі українства, “проілюстрував” їх десятками доль, із кожної видобувши те, що в підвалинах майбутньої незалежної України мало б, на переконання автора, претендувати на роль наріжного каменя. Що з цих сподівань справдиться, а що ні, — покаже історія, яка самого Самчука водила колами, що виглядають не згірше Дантових; після звільнення з-під арешту за видрукувану ним у газеті “Волинь” статтю “Так було – так буде!” він повертається у 1943 році у Львові, а в 1944 р. знову опиняється в Німеччині. Капітуляція фашистського уряду приводить Самчука в табори Ді-Пі (переміщена особа), де він одразу ж включається в роботу, присвячену згуртуванню письменницьких сил, яким належало творити на еміграції “велику літературу”. Саме так називалася і доповідь Уласа Самчука на відкритті першого з’їзду МУРу, головою правління якого він був обраний 22 грудня 1945 р. З того часу і до виїзду за океан Самчук поєднує організаційні клопоти з творчими: працює над романом про визвольну боротьбу у Закарпатті “Сонце з заходу”, книгою публіцистики “Невільники фрази”, п’єсою “Любов і ненависть”, яка була розпочата іще в Рівному і по закінченні (17 жовтня 1947 року) одержала назву “Шумлять жорна”. На час перебування у таборах для переміщених осіб припадає і вихід друком повісті “Юність Василя Шеремети” (1946), що була розпочата й практично викінчена іще в Городку під Львовом, після вимушеної евакуації з Рівного.
Після переїзду до Торонто (1948) більша частина творчих зусиль Самчука припадає на написання спогадів: “На білому коні” (1955), “Чого не гоїть вогонь” (1959), “На коні вороному” (1975), “Планета Ді-Пі” (1979). У 1980 році вийшов останній з розпочатих і вивершених за океаном романів Самчука “Слідами піонерів”, всуціль присвячений життю заокеанської української еміграції. А увінчує доробок Самчука роман “Втеча від себе” (1982), у якому Іван Мороз знаходить другу, канадську свою домівку. Для самого письменника вона стала і місцем його поховання: помер Улас Олексійович Самчук у госпіталі неподалік Торонто 9 липня 1987 р. Похований на цвинтарі церкви св. Володимира українського поселення Київ на околиці Торонто.
5. Закріплення нового матеріалу: укладання опорного конспекту
УЛАС САМЧУК
(1905-1987)
Народився в с. Дермань, що на Рівненщині, у заможній селянській родині, помер у м. Торонто (Канада).
Належить до письменників-емігрантів (член МУРу).
Найвідоміші твори: трилогія «Волинь», роман «Марія»; збірка новел «Віднайдений рай».
Роман «Марія» (1933)
Літературний рід: епос.
Жанр: роман-хроніка.
Тема: хроніка життя української жінки як відображення долі селянства.
Головна ідея: звеличення праці, любові, материнства, України.
Головні герої: Марія, її перший чоловік Гнат Кухарчук, другий — Корній; Демко, Максим, Лаврін і Надійка (діти Марії й Корнія).
Сюжет:
«Книга про народження Марії»: народження Марії — смерть її батька — закоханість у Корнія — Корнія забирають на сім років у царську армію в матроси — одруження Марії з Гнатом — народження в них дитини й смерть через хворобу — повернення Корнія — розлучення Гната й Марії.
«Книга днів Марії»: розбудова нового життя Марії з Корнієм — народження сина Демка, а згодом Надійки й Максима — будівництво просторої хати — Корній знову у війську на російсько-японській війні — Гнат спалює на Великдень Маріїну оселю — повернення Корнія — народження сина Лавріна — смерть Демка в німецькому полоні від голоду — більшовицький переворот — одруження Надійки — більшовицька робота Максима на селі.
«Книга про хліб»: тотальне винищення українського селянства голодомором 1930-х років — Максим звинувачує брата Лавріна в контрреволюції — Марія й Корній під тиском Максима переходять у будинок, покинутий висланими в Сибір сусідами — смерть Маріїної онуки й самогубство дочки — Корній убиває сина Максима і йде помирати в поле разом зі старим собакою — сповідь Гната перед Марією — смерть Марії.
Літературознавці про твір: Роман має присвяту: «Матерям, що загинули голодною смертю на Україні в роках 1932-1933».
«Марія» посідає особливе місце в нашій літературі. Це, здається, перший мистецький твір, де відтворено голодову трагедію українського народу 1933 p. І написаний він того ж страшного 1933-го. Автор не був свідком того нелюдяного шаленства, що відбувалося в ті роки в Україні. Проте його творча уява з неймовірною правдивістю наблизила читачів до тієї безпрецедентної трагедійної події. Він дав твір великої життєвої й мистецької правди. Його присвята книги: «Матерям, що загинули голодною смертю на Україні в роках 1932-1933» — звучить і звучатиме вічно як мементо морі, як вічне прокляття й оскарження тих, що допровадили людей до такого стану.
Роман розгортається у двох планах: з одного боку — у плані суто людському, особистому, психологічному. Людей зображено з усіма властивими їм високими й низькими інстинктами, сильними й слабими рисами характеру, добрими й поганими вчинками. З іншого — у плані соціальних, суспільних стосунків і подій, у рамках яких людина провадить своє особисте життя. Подати в реальній мистецькій єдності ці два плани — це велика трудність для кожного автора. Улас Самчук, тоді ще зовсім молодий автор, успішно переміг цю трудність. Сприяли цьому, на нашу думку, три мистецькі компоненти:
- глибока синівська любов і пошана автора до свого народу, знання його характеру, його життя, його душі, його воління;
- неповторно авторові, пристрасно-життєдайні, ми б сказали, рубенсівські, а дехто твердить — довженківські, образи українських людей, української природи;
- властивий тільки Самчукові творчо виявлений стиль ліричного монологу, що, як електричний струм, проймає весь сюжет повісті й тримає читача в постійному напруженні.
Саме ці три компоненти творять високомистецьку цілість сюжету, Де людина, природа й соціальне життя виступають як органічні складники процесу (Г. Клочек).
Теорія літератури
Роман-хроніка — різновид роману, за основу сюжету якого взято історію суспільних або родинних подій, змальованих у їх часовій послідовності.
Тести
1. Улас Самчук — представник
А шістдесятників
Б Київської школи поетів
В «Празької школи» поетів
Г Мистецького українського руху
Д Нью-Йоркської групи поетів
2. Роману «Марія» У. Самчука властива жанрова ознака
А хроніка
Б пригодницький
В авантюрний
Г фантастичний
Д автобіографічний
3. Спочатку зухвалим і жорстоким, а згодом поміркованим і людиною праці постає в романі «Марія»
А Лаврін
Б Максим
В Гнат
Г Корній
Д Архип
4. Про кількість прожитих Марією днів ідеться в
А присвяті твору
Б репліці Корнія
В перших та останніх рядках роману
Г розповіді Гната
Д спогадах дочки Надійки
5. Максим у романі «Марія» У. Самчука за своєю суттю близький до образу
А Василя Кравчини («Україна в огні» О. Довженка)
Б «Я» («Я (Романтика)» М. Хвильового)
В Грицька Сірка («Тигролови» І. Багряного)
Г Мирона Катранника («Жовтий князь» В. Барки)
Д Мартина Пушкаря («Маруся Чурай» Л. Костенко)
6. До композиційних особливостей роману «Марія» У. Самчука належать
А поділ на три «книги», обрамлення
Б поділ на сім «книг», обрамлення
В зміщення часових пластів, діалоги
Г інтер’єри, розповідь від першої особи
Д монологи, розвиток дії в трьох селах
7. Події в романі «Марія» У. Самчука розгортаються в такій послідовності:
А смерть Максима від руки батька — одруження Марії з Корнієм — підпал Маріїної хати — сповідь Гната перед Марією
Б підпал Маріїної хати — смерть Максима від руки батька — одруження Марії з Корнієм — сповідь Гната перед Марією
В одруження Марії з Корнієм — підпал Маріїної хати — сповідь Гната перед Марією — смерть Максима від руки батька
Г смерть Максима від руки батька — підпал Маріїної хати — сповідь Гната перед Марією — одруження Марії з Корнієм
Д одруження Марії з Корнієм — підпал Маріїної хати — смерть Максима від руки батька — сповідь Гната перед Марією
8. Галаслива гармошка, босяцько-пролетарські звички, спотворена на російський лад мова і нові пісні символізують скалічену душу
А Максима
Б Лавріна
В Демка
Г Гната
Д Корнія
9. У романі «Марія» порушуються всі названі проблеми, КРІМ
А геноциду й репресій, влади й народу, мови
Б голоду, моралі й гуманності, солдатчини
В батьків і дітей, любові та сімейного щастя
Г екології довкілля, ролі митця в суспільстві
Д добра і зла, духовності й віри в Бога, достатку й праці на землі
10. Прочитайте уривок із роману «Марія» У. Самчука
Легко, радісно. Он женуть худобу «з роси»… Чиї то корови он ідуть? Корніеві. Шість їх, розкішних, повільних тварин, ідуть і несуть тобі, Кррнію, пахуче молоко. За ними йде Корнієва дочка Надія.
У цих рядках використано
А анафору, епітет, алегорію
Б повтор, епітет, риторичне звертання
В риторичне звертання, синекдоху
Г тавтологію, метонімію, оксиморон
Д риторичне запитання, гіперболу
11. Установіть відповідність
| Герой | Вчинок |
| 1 Гнат | А спалює Маріїну хату |
| 2 Корній | Б убиває свого сина |
| 3 Максим | В веде боротьбу з контрреволюцією |
| 4 Демко | Г помирає від голоду в полоні |
| Д стає жертвою фанатизму брата |
12. Установіть відповідність
| Герой | Зовнішня (внутрішня) характеристика |
| 1 Корній | А Все більше пізнається смак і радість праці. Відходять і забуваються босяцько-пролетарські звички. Земля втягує у своє нутро і наповнює жили, розум і ціле єство твердими звичками. |
| 2 Гнат | Б … «страждав» і за «робочий клас кров свою проливав», тепер доношував свою шкірятянку, іноді виймав нагана, яким «розстрілював контрреволюцію», і робив із себе велике начальство. |
| 3 Максим | В …підріс на рекрута і мусить йти виконувати свої обов’язки перед царем. Прийняли його до гармати і завезли на далекий Кавказ. |
| 4 Лаврін | Г …кульгає на праву ногу…, наймолодший з братів, майстер на всі руки. Знає столярку. Сам мурував з мулярами, сам вікна, двері, лавиці поробив і помалював їх гнідою барвою. |
| Д …матірного образу з хати не вижене і не скаже їй геть. Але той все не дома, і такий він заклопотаний. Все він міста тримається… |
Відповіді:
1.Г; 2. А; 3. Г; 4. В; 5. Б; 6. А; 7. Д; 8. Д; 9. Г; 10. Б; 11. 1) А, 2) Б, 3) В, А) Г; 12. 1) А, 2) Г, 3) Б,4)Д.
6. Підсумки заняття – творча робота.
Боротьба добра і зла на сторінках роману У. Самчука “Марія”
З давніх-давен боротьба добра і зла займала найважливіше місце в житті усіх народів і часів. Традиційним закінченням кожної казки була перемога добрих і відважних героїв над злими і підступними. Крізь призму століть пролетіла ця боротьба, знайшовши відбиток в усіх жанрах літератури, і досягла ХХ століття. Однією з головних проблем роману У. Самчука “Марія” є протистояння добра і зла.
Тисяча вісімсот шістдесят перший… рік скасування кріпацтва. Саме це, здавалося, було перемогою білого над чорним. Селяни отримали свободу, проте життя не стало легше. Наступного року народилася Марія – біла цяточка на тлі чорного жорстокого світу людини. Ще в дитинстві вона відчула цей морок, втративши батьків і пішовши в найми. Бо змушена була і хотіла жити. А як же не хотіти, коли тільки з’явилася на світ, тільки розплющила очі, і сонце вже засліпило і зігріло своїм яскравим теплим промінням. Воно ніби освітило темряву, в якій було до цього немовля. Пізніше, працюючи наймичкою, дівчинка зазнала кривди від злих сусідських дітей, проте, поплакавши, знову поверталася до них. Отже, добро знову отримало маленьку перемогу. Сповнена сонячним сяйвом Марія стала прекрасною дівчиною і зустріла перше кохання. Але й тут втрутилось зло в образі царського режиму і змусило коханих розлучитися.
Кажуть, що наше життя – це зебра, вкрита чорними і білими смугами. Тож Маріїне життя минало то темною, то світлою смугою. І скоро з’явилася людина, яка принесла світло, тримаючи в руках білу стрічку життя. Дівчина довго не хотіла приймати щастя, бо старе кохання засліпило очі. Втративши надію на світле майбутнє з Корнієм, Марія вийшла заміж за Гната. І тут її спіткало лихо: зла доля забрала дітей. Проте повернула коханого Корнія. Згодом колишня любов повернулася, народилися Корнієві діти. Та щастя недовго тривало. Замість одного лиха з’явилося інше. Царський режим змінила радянська влада, а життя Марії знову торкнулася темрява. Син Максим став лютим ворогом своїм батькам. Їх протиріччя настільки загострилися, що Корній був змушений вбити власне дитя. З одного боку, померла зла людина, але з іншого, вбивство – це злочин (корінь слова – зло).
…Тане Марія, як свічка. Доживає свої останні дні без єдиної крихти хліба. Вона помирає під промінням сонця з посмішкою на вустах, бо ні на кого не тримає зла: ні на Гната за те, що підпалив хату, ні на Корнія за те, що зрадив юному коханню, ані на Максима за те, що відмовився від батьків. Адже Марія – це вічне добро.
Улас Самчук «Марія» — роман-хроніка в українській літературі. Трагедія однієї селянської родини як частки трагедії всієї української нації, українська література
Повернутися на сторінку Українська література