Роман у віршах «Маруся Чурай». Аналіз твору, українська література

Роман у віршах «Маруся Чурай». Аналіз твору, українська література

Хід уроку Роман у віршах «Маруся Чурай». Аналіз твору, українська література

2. Ознайомлення з темою та навчальними цілями.

Роман у віршах «Маруся Чурай». Історична основа твору, його сюжетна канва. Духовне життя нації крізь призму нещасливого кохання. Картини минулого українського народу. Образ Марусі Чурай. Майстерне змалювання характерів (Гриць Бобренко, Іван Іскра, образи матерів, мандрівний дяк). Проблематика твору. Популярність творчості Л.Костенко в нашій країні. Читання улюблених віршів поетеси напам’ять.

4. Актуалізація опорних знань:

Запитання та завдання

1. В якій поезії Ліни Костенко звучить думка про вічність, безперервність життя на землі? («Пастораль XX сторіччя».)

2. В якому вірші авторка силою поетичного слова проникає в духовний світ «натомлених солдат», які полягли, не проживши й півжиття. («Тут обелісків ціла рота.»)

3. Проаналізуйте поезії «Світлий сонет» і «Розкажу тобі думку таємну».

5. Формування вмінь і навичок. Робота з романом

Вступне слово викладача:

Її пісні — як перло многоцінне,
Як дивен скарб серед земних марнот, —

хай ці слова Богдана Хмельницького з роману «Маруся Чурай» стануть епіграфом сьогоднішнього уроку.

Історичний роман у віршах «Маруся Чурай» писався Ліною Костенко в роки її вимушеного мовчання. Цей твір поетеси представляє в українській літературі рідкісний жанр — роман у віршах. Запишемо визначення у словничок.

Роман у віршах — одна з найскладніших літературних форм, суть якої полягає в тому, що у великому художньому полотні епічний спосіб зображення життя через систему подій і розгорнутий сюжет, через змалювання сформованих характерів поєднується з глибоким ліризмом — віршованою, емоційно забарвленою мовою, з безпосереднім вираженням внутрішнього стану і почуттів автора.

У романі «Маруся Чурай» Ліна Костенко змальовує, з одного боку, цілу галерею епічних образів (Маруся Чурай, Гриць Бобренко, Гордій Чурай та інші) в їх складних взаємостосунках. З іншого боку, в сюжетну тканину роману та епічної розповіді вплітаються ліричні мотиви, що висвітлюють безпосередню оцінку поетесою тих чи інших вчинків і дій героїв. Саме тому «Маруся Чурай» сприймається не лише як об’єктивна історія життя автора твору. Форма роману у віршах дала поетесі можливість показати широке тло української дійсності XVII ст. і глибоко розкрити своє ставлення до зображуваного.

1979 рік — щасливий рік для України: до читача прийшла «Маруся Чурай» Ліни Костенко. Життя твору починалося непросто. В. Брюховецький писав: «Звинувачення внутрішніх рецензентів, причому закиди навіть політичного характеру, затримали вихід роману не менше, як літ на шість… Лише після спеціальної ухвали Спілки письменників України твір був випущений у 1979 році «Радянським письменником.»

Історичний роман у віршах «Маруся Чурай» є перлиною української літератури XX століття.

Звучить запис пісні «Засвіт встали козаченьки.»

Історична довідка

«Маруся Чурай» — історико-філософський, соціально-психологічний роман у віршах,названий «енциклопедією духовного життя України XVIIст.»

Зображені в романі події хронологічно охоплюють півстоліття боротьби українського народу за повернення втраченої державності. А в спогадах персонажів події сягають навіть витоків козацького руху, діяльності перших козачих ватажків – Байди Вишневецького, Богдана Ружинського та ін., аж до 1550р., тому характеристику історії почнемо від часів розпаду Київської Русі.

6 грудня 1240 року закінчилася історія старого княжого Києва, поховавши під руїнами Десятинної церкви останніх захисників славного міста. Могутня Київська Русь перестала існувати, а для її народу почалася епоха 200-літнього татарського рабства.

Поняття Русь і Україна. Україна як власна назва зустрічається ще в давньоруські часи – 1187р. Київський літописець так повідомляє про смерть переяславського князя Володимира Глібовича: «И ПЛАКАШАСЯ ПО НЕМЬ ВСИ ПЕРЕЯСЛАВШИ…О НЕМ ЖЕ УКРАЙНА МНОГО ПОСТОНА». У народних піснях, цитованих у словнику Б.Грінченка, «україни» мисляться як землі руситів (до речі, в Галичині назва русин-українець живе й сьогодні); «Ой по горах, по долинах, по широких українах, ой там козак похожає». Назва Русь первісно була закріплена тільки за Київщиною (русич-киянин). Це вже пізніше підкорені Київською Руссю землі теж почали називати руськими. Назви Русь-Україна і русин у Галичині побутували найдовше тому, що після падіння Києва туди перенеслось усе культурно-політичне життя, яке тривало до 1349р. Особливо зміцніло Галицько-Волинське князівство до князів Данила і Василька, які чиннили опір татарам, намагалися об’єднати пошматовані землі.

У 1349р. польський король Казимир несподівано напав на Галичину і загарбав її та частину Волині. Подвійне ярмо – татарське і польсько-литовське. Литва була слабка, але українські бояри самі допомагали падінню Русі, одружуючи своїх доньок на литовських княжатах. Раділи, що литвини виконували їхню волю приймали руські звичаї, мову, не руйнували старовину. Але наприкінці XIVст. литовський князь Ольгерд Гедиминович захопив Брянськ, частину Смоленщини, північну Чернігівщину і Київщину, вигнавши з Києва останнього руського князя Федора. Але Литва не стала могутнішою державою і не могла протистояти постійним натиском татар, мадяр, Польщі і Москви, які теж посягали на українські землі. Борсання Литви скінчилося Кревською унією, що мала фатальне значення для всієї України: 15серпня 1385р. Ягайло зобов’язався «на вічні часи прилучити свої землі литовські і руські до корони польської». Взамін на отриману королеву Ядвігу Ягайло вихрестив на католиків усіх литовців. На землях Білорусії, України, Литви почалося насадження на католицизм. Крім поляків-католиків ніхто не мав права посісти найменшої державної посади, а за опір – лишали права громадянства. Шляхом тяжких принижень і підкупів галицькі міщани і дрібна шляхта, не знайшовши допомоги в Молдавії і Московщини, у 1589р. дістали дозвіл мати свого православного владику у Львові. Це стало поштовхом до реформації і виникнення церковних братств, які стали центром відродження національно-культурного життя по всій Правобережній Україні та Білорусії.

Поступово могутність Золотої орди слабла, і з неї в XVст. виділилась Кримська орда, що спершу шукала підтримки в Литовській державі, але скоро знайшла її під владою турецького султана і вступила в союз із Москвою, яка великими подарунками заохочувала Менглі-герея пустошити велике Литовське князівство. Навесні 1482р. Менглі-герей здійснив похід на Київщину, здобув Київ, знищив його околиці і з тріумфом послав Івану IV подарунок із Софії Київської – золоту чашу і діскос.

Кілька років шматували татари Поділля і Галичину, лишаючи руїни, беручи невільників, а Литва, замість того, щоб боронитися, намагалася задобрити ординців подушною даниною, чого навіть при Батиєві не було, та сердита на Івана IV, намовляла татар пустошити Москву. Цією «дипломатією» уряд досяг того, що татари почали однаково пустошити і московські, і литовські землі.

Виникненняі козаччини. Це спустошення було гіршим, ніж Батиєве. Трохи сіл збереглося біля Овруча та Чорнобиля, а далі на південь уся Київщина була безлюдною. Кілька успішних спроб боротьби проти татар робили князі К.Острозький та М.Глинський, але це мало що допомогло. По обидва боки Дніпра вся південна Україна, майже зовсім спустіла. Минали роки, заростали землі, плодилися дикі кози, олені… За цим багатством почали ходити охочі сміливці, яких називали козаками, тобто «уходниками». Вирушали ранньою весною ватагами, зі зброєю, обирали старшого отамана і поверталися восени. Згодом почали залишатися на зиму, спорудивши собі курінь та невеликі укріплення (січі) від можливого нападу татар. Воля тягла багатьох. Іноді доводилось відбивати в татар бранців і нагарбований товар. Так поступово козаки з «уходників» — добувачів ставали народними захисниками.

Козацький рух настільки поширився, що вчасно було перетворити його у військову політичну силу, здатну зробити заслон турецько-татарських нападам. Першим, хто задумав реалізувати цю ідею був Дм.Вишневецький, князівський нащадок. Однак його плани не підтримав ні литовський, ні польський уряд. У десь 50-х рр. XVIст. Вишневецький своїм коштом разом з козаками побудував на Хортиці фортецю, свій перший бастіон (нині заповідник). Так, стараннями першого гетьмана українського козацтва (Дм.Вишневецький), а потім Богдана Ружинського козацтво перетворилося у грізну військову силу. Турки не могли цього простити Вишневецькому і зрадою захопили його в полон. На пропозицію перейти на їхній бік князь відмовився, і його було закатовано. Народ уславив його ім’я у піснях про Байду Вишневецького.

Польща іншим шляхом намагалася прибрати до рук козацтво, звільняючи козаків з-під влади магістрів і старостатів. Проти цього вони не протестували, а ось визнавати над собою владу поставленого урядом Польщі гетьмана категорично відмовлялися і найдемократнішим голосуванням обирали своїх ватажків самі.

Фольклорна основа роману (сюжету)

Зберігається понад 300 баладних сюжетів. Багато присвячено коханню. Н. – про приворот-зілля, любовний трикутник – мораль – силувати кохання не можна, а всяка зрада має бути осуджена і покарана.

Багато літературних обробок зазнало ліро-епічна пісня-балада «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці», авторство якої приписують полтавській піснярці середини XVIIст. Марії Гордіївни Чурай, вважаючи баладу автобіографічною.

За переказами, Маруся народилася1625р. в родині урядника Полтавського добровільного козачого полку Гордія Чурая, людини хороброї, патріота. У сутичці з шляхтичем, який збиткував ся з простолюду, запальний Чурай зарубав кривдника, тож мусив тікати з Полтави на Січ, де пристав до гетьмана нереєстрових козаків Павлюка і загинув у битві під Кумейками в 1637р.

Є кілька варіантів долі Марусі. Легенда наділила її красою й талантом. Її обранець, козак Григорій Бобренко, піддавшись материним умовлянням, кидає Марусю і одружується з багачкою Галею Вишняківною. У розпачі дівчина хоче втопитися, але її рятує Іван Іскра, що палко кохає дівчину. Маруся мстить за зраду, отруївши Гриця настоєм із зілля. Її засуджують до страти, та Іскра встигає привезти від гетьмана помилування. Змучена докорами сумління, через півроку Маруся вмирає від сухот. З інших варіантів – вона після суду пішла до Києва на прощу, але не повернулася до Полтави: померла в якомусь монастирі. Всі довідки про неї (судові акти Полтавського магістру) згоріли.

Ліна Костенко в романі «Маруся Чурай» дає свою інтерпретацію легенди про Чураївну.

Вважають, що автором цієї пісні була співачка-поетеса з Полтави Маруся Чурай. Що відомо про цю напівлегендарну дівчину?

Основні моменти життя Марусі Чурай були використані в сюжеті роману. Вони немовби ожили, набули реальності, психологічної змістовності. Художній світ роману «Маруся Чурай» відображає найсуттєвіші моменти соціально-політичного та духовного життя України середини XVII ст. Читаючи твір, ми проймаємось атмосферою того часу, перебуваємо в Україні періоду Хмельниччини.

6. Закріплення знань

Підсумком розмови про козацький рух в Україні та його ватажків можуть бути запитання такого плану:

1. Чи достойні ми з вами свого минулого, тієї славної сторінки в історії України?

2. Наскільки актуальний роман у наш час?

7. Звіти про виконану роботу.

Композиція.

Роман цей — історичний, тобто в ньому розповідається про далекі часи, коли люди, їх побут, звичаї, особливості мислення, навколишнє середовище, у якому вони жили, (тобто села, міста та й уся природа) суттєво відрізнялися від того, що бачимо в наші дні.

За своєю суттю роман є глибоко національним. Ліна Костенко здійснила величезну дослідницьку роботу, щоб якомога точніше відобразити в романі Україну XVII сі. Вона відкрила її для себе, а потім, працюючи над романом, відкрила її й для нас — і це був безцінний дарунок видатного митця.

За жанром «Маруся Чурай» — історичний роман у віршах. Це одна з надзвичайно рідкісних форм епічної та ліро-епічної поезії, специфіка якої полягає в тому, що автор повинен дотримуватися вимог роману як великого розповідального жанру й водночас — особливостей поезії: віршованого ритму, розміру, поетичних тропів і т. ін. В українській літературі роман Ліни Костенко займає найвищий щабель цього рідкісного жанру. Поетична майстерність Ліни Костенко довершена. І ця довершеність стосується всіх складових поетики твору — його мови, композиції, ритміки, прийомів характеротворення.

Композиція твору струнка: роман складається з дев’яти розділів, розвиток подій — лінійний, з ретроспекцією (спогади Марусі). Як влучно зауважив Микола Ільницький, «Ліна Костенко довела, що традиційна форма послідовного розгортання подій таїть у собі невичерпні можливості художньої типізації і філософської глибини». Кожен наступний фрагмент твору стає живим органічним доповненням великого полотна й водночас не руйнує цілісності. Кожна деталь має незаперечну смислову доцільність.

Перший розділ, у якому йдеться про суд над Чураївною, зразу ж уводить нас у змістову суть роману, знайомить майже з усіма персонажами, які діятимуть у творі. У цьому розділі започатковані головні сюжетні та смислові лінії й починається досить активне розкриття характерів персонажів, яке продовжиться в наступних розділах.

Головне завдання другого розділу «Полтавський полк виходить на зорі» — у створенні важливого для роману художнього враження українського народу, який воює за свою волю. Мотив зображення полтавського полку, який вирушає в похід, є наскрізним у романі — це свого роду постійний смисловий мотив. Він вирішений надзвичайно тонко — немовби на музичному рівні — і є одним із прихованих чинників цілісності твору.

Центральний розділ роману «Сповідь» поданий у формі спогадів («внутрішніх монологів», «потоку свідомості», «потоку почуттів») і несе основне навантаження в розкритті образу головної героїні твору. Зі спогадів Марусі Чурай ми дізнаємось про історію її нещасливого кохання, що подана на досить широкому соціально-побутовому й етнографічному тлі полтавського життя XVII ст.

Четвертий розділ «Гінець до гетьмана» немовби розширює просторові межі роману. Ми вже бачимо не тільки Полтаву, але й більшу частину України. Таке розширення українського простору є важливим композиційним прийомом, що генерує ідею української державності, якою, по суті, пройнято весь роман. До того ж більша частина розділу присвячена Богдану Хмельницькому, якого ми бачимо як політичного та військового діяча — творця української держави. Панорамно бачимо Україну — всю в напрузі визвольної боротьби (погляд гінця, який стрімко промчав з Полтави до Білої церкви). Без такого широкого бачення українського простору наше читацьке розуміння України XVII ст. не було б цілісним. Окрім усього, у цьому розділі йдеться про звернення Івана Іскри до гетьмана з проханням відмінити своїм універсалом смертний присуд Марусі Чурай, і це є важливою ланкою в розвитку драматизованого сюжету цього історичного роману.

П’ятий розділ «Страта» активізує читацьке сприймання твору через посилену драматизацію сюжету. Така драматична напруга більш доречна у -фіналі твору, проте Ліна Костенко поміщає її в середині, цілком справедливо розраховуючи, що увага читача, який сприймає доволі довгий роман у віршах, повинна стимулюватися розмаїтими засобами, у тому числі подібними моментами конденсованої драматичної напруги.

Функціональна роль шостого розділу «Проща» в тому, що він, як і четвертий розділ, виводить читача із суто полтавського матеріалу на матеріал всеукраїнський. Але в «Прощі» український простір розкривається поволі — це неспішне, уважне споглядання. Мандрівний дяк, з яким подорожує Маруся Чурай, робить це споглядання осмисленим. Тому «Проща» є своєрідним інтелектуальним центром роману, бо саме в цьому розділі відбувається активне осмислення історії України, розмаїтих проблем її тогочасного життя. Цей розділ є дуже важливим для роману, бо без нього, на думку Г. Клочека, ми «мали б досить пристойний, з цікавим сюжетом історичний роман у віршах — але не було б видатного, з поважним історіософським смислом твору».

Останні три розділи — «Дідова балка», «Облога Полтави», «Весна, і смерть, і світле воскресіння» — поєднані одним сюжетним стрижнем — облогою Полтави польсько-шляхетським військом. Поетеса вводить у сюжет твору таку історичну подію для посилення історичності як жанрової ознаки роману, але в цих розділах також продовжується й завершується розробка основних образів. Вони набувають остаточної викінченості. Крім того, розділи надають роману мистецької якості, яку умовно можна назвати стереоскопічністю. Завдяки тому, що Ліна Костенко укрупнено показує якісь окремі моменти українських реалій ХУІІ ст. (наприклад, ту ж «дідову балку», самого діда-галерника, багато епізодів із побуту обложеної Полтави, яскраві картини весняного пробудження українського люду тощо), бачення XVII ст. стає глибшим, об’ємнішим, розмаїтішим — стереоскопічнішим.

Роман Ліни Костенко є цілісним твором. А це означає, що кожна його частина є функціональною, тобто працює на створення художнього смислу. Але композиція роману — це не тільки логіка розміщення його складових частин. Кожна така частина теж має своє компонування, здійснене з метою досягнення художнього ефекту.

Усі основні моменти, використані Ліною Костенко в сюжетному каркасі її роману, немовби ожили, набули реальної предметності, психологічної змістовності, й у своїй сукупності стали складовими витвореного видатним митцем художнього світу роману. Внутрішній світ «Марусі Чурай» відображає найсуттєвіші соціально-політичні та духовні моменти України XVII ст., відображає художньо, образно. Перебуваючи в цьому світі ми проймаємось атмосферою того часу, наші враження живі, емоційні, здається, що ми побачили все, що захотіли. І ми навіть не усвідомлюємо, що наше знайомство з тією історичною епохою тонко скероване автором роману, з маси можливих персонажів, фактів, деталей вона вибирала тільки ті, що в сукупності давали можливість утворити найбільш точне уявлення про зображувану епоху.

Запитання для бесіди.

1. Визначте кульмінаційні моменти в сюжеті роману.

2. Чому, на вашу думку, роман не завершується сценою помилування героїні?

3. На які дві основні групи ви поділили б свідків на суді Марусі Чурай? На чому грунтуватиметься ваш поділ? Розкрийте різницю в моральності представників цих груп.

Коментар.

Процес суспільного розшарування як один з основних аспектів суспільно-історичного контексту епохи виразно й достовірно виписаний Ліною Костенко у сцені суду, де гострота конфлікту — засудити чи виправдати Марусю, а якщо судити, то яку кару їй призначити, — зосереджує в собі не просто моральні принципи, а й соціально-класовий статус епохи.

У першій частині роману маємо можливість виявити два різні світи, представлені героями твору, що визначилися такими двома аспектами: по-перше, протиставленням Січі і Полтави, по-друге, ставленням до Марусиної пісні. Сцена суду дає можливість учителю не лише виявити протистояння двох позицій, двох світів, а й дати повноцінну характеристику всім героям твору. На суді, як і в будь-якій іншій ситуації, козацтво виявляє найактивнішу позицію захисників і гуманістів. Це стосується і гетьмана, бо за всіма своїми клопотами Богдан здатний помітити і тугу Івана Іскри: «Щось мало статись, твоєї печалі достойне?», а опісля, доклавши «серця й голови» до справи Марусі, скасувати ганебний вирок полтавського суду: «Таку співачку покарать на горло. — Та це ж не що, а пісню задушить!» — «смерть повсюди, а життя одне.»

Полтавський полковник Мартин Пушкар наділений авторкою всіма найдостойнішими чеснотами мудрої, розважливої, стриманої і доброї людини: «Ще не старий. І славу мав, і силу.» Він поважає кожне окреме людське життя, усвідомлює високу його вартість: «… світ вже так замішаний на злі, що як платити злочином за злочин, то як же й жити, люди, на землі?» Полковник і в суді, і в поєдинку з ворогом лишається чесним і відвертим. Така поведінка дає право Горбаню сказати привселюдно: «У мене, пане, слово не куповане, і я його не продаю.»

Кожен, від полковника, гетьмана до козака-посланця, відчуває свою причетність до суспільного життя у різних його параметрах. Як своєрідну ілюстрацію цієї позиції можна розглянути епізод-розмову представників полтавського суду з козаком-запорожцем. (Читаємо цей уривок повністю.)

Оцінка Марусиного вчинку гетьманським посланцем прозвучала дисонансом до обивательського бачення ситуації, на якому заклинилася полтавська судова рада, і виказала нам усвідомлену козаком високу мораль та вміння розпорядитися нею. Він пропонує своє вирішення, яке говорить про нього як про людину з добре розвинутим поняттям честі:

Ця дівчина… Обличчя, як з ікон.
І ви її збираєтесь карати?!
А що, як інший вибрати закон, —
не з боку вбивства, а із боку зради?
Що ж це виходить? Зрадити в житті
державу — злочин, а людину — можна?!

Судейство разом з підбрехачами Бобренчихи у погляді на людину, суспільне життя перебувають на цілком протилежній із козацтвом позиції. (Учні зачитують рядки роману, де йдеться про ставлення героїв роману до пісень Чураївни.)

Проаналізувавши зачитані фрагменти, з’ясовуємо, що ні Горбаню, ні райцям, ані Бобренчисі не під силу осягнути гострої потреби людської душі в пісні. Таким людям не дано збагнути величі і незвичайного обдарування дівчини.

Талант Марусі Чурай достойно оцінений представниками Січі, особливо Іваном Іскрою. Іванові доля вивела Марусю у двох величинах: коханої дівчини та художника незвичайного таланту. Під час суду йому однаково болить і, разом з тим, значимішим і вартіснішим проступає життя Чураївни-поетеси, піснетворки: «Ця дівчина не просто так, Маруся, Це — голос наш. Це — пісня. Це — душа».

У відповідальний момент ціна Іванового життя визначається змістом справи, котру за будь-яку ціну необхідно довести до кінця:

«Якщо я впаду, — неврятована пісня, задушена пісня в петлі захрипить!» Значимість людського життя Горбанем, Бобренчихою, Вишняками вимірюється іншими мірками. їхня правда звучить як антитеза до козацьких норм і законів.

Пропонуємо замислитись учням над питанням: то кому ж належатиме майбутнє, якщо життя таке несправедливе до гарних людей, бо ж «у всіх цих скорботах і печалях, у всіх оцих одвічних колотнечах — і чураївські голови на палях, і вишняківські голови на плечах.» (У пам’яті народу загубляться всі Горбані й Вишняки, а залишаться зі своєю бойовою славою і Пушкар («Про нього потім думу іскладуть»), і Лесько Черкес («утне ще штуку не одну. Він стане потім побратимом Разіна — Леськом Хромим. Загине на Дону.»)

Полтавський люд лише спочатку видається безликою, безголосою, одноманітною масою. Насправді ж маємо цілий ряд конкретних постатей, таких несхожих одна на одну, за якими характери, особистості. Якщо Січ активізувала в людині всі найкращі риси характеру, вдачі, загострила виросле почуття відповідальності, то полтавський народ здебільшого мовчазний, принишклий. Лише дехто відважився тримати слово на суді. Так, наприклад, на слова Марусиної матері — «Притихли люди, знітилися свідки, сльозина блиска у якоїсь тітки…», а на пропозицію судці поділитися думкою — «Мовчали всі. Не зголосився жодний.» З цього загалу проступлять колоритні постаті Параски Демихи, Ящихи Балаклійської Кошової.

Важливим для повноти і цілісності образу України доби Хмельниччини є розділ «Проща». Тут Ліна Костенко вводить досить поширений у нашій літературі тип мандрівного дяка. Очима людини освіченої, думаючої, схильної до осмислення як тогочасних реалій, так і нашої історії в цілому поетеса отримала змогу показати тогочасну Україну.

9. Підсумок.

Отже, ми торкнулись однієї з проблем твору — відтворення суспільно-історичного контексту епохи Хмельниччини через характери персонажів, що є виразниками і носіями суспільних законів часу.

Проблему любові і зради, яка лежить в основі роману, розглядатимемо в руслі двох тематичних ліній:

1. Маруся Чурай — Грицько Бобренко.

2. Маруся Чурай — Іван Іскра.

Запитання та завдання

1. Що, на вашу думку, є причиною роздвоєності Грицька: убогість його душі чи лише прагнення нажити Вишнякове добро?

2. Розкрийте значення батьківського дому у формуванні світоглядних позицій та виборі життєвих ідеалів (Гриць Бобренко, Маруся Чурай, Іван Іскра, Галя Вишняківна). (Учні зачитують відповідні рядки твору.)

3. Як ви розумієте такі слова?

Моя любов сягала неба,
а Гриць ходив ногами по землі.

4. Що спільного у Марусі та Мавки з «Лісової пісні» Лесі Українки?

5. Чому Маруся не може простити Грицькові зради?

6. Чому Івана Іскру недолюблювали?

7. Стосунки Марусі та Івана Іскри за своїм художнім смислом, за психологічною вирізьбленістю і за естетичною виписаністю — одна з найпре-красніших сторінок не тільки роману, а й усієї української літератури. Доведіть це, зачитавши найяскравіші епізоди твору.

8. Як ви розумієте слова Івана Іскри, в яких висловлено його ставлення до Марусі:

Ми з нею рідні. Ми одного кореня.
Мабуть, один лелека нас приніс.

Коментар.

Кохання Марусі і Григорія, отруєне страшною у своїй підступності зрадою, вималюване Ліною Костенко ретроспективно, дало можливість читачам разом з Чураївною переживати зраду не миттєво, не фрагментарно, а протягом усього твору. Таким чином все минуле життя дівчини оповите болем зради. «Пекуче прозріння» болить Марусі нестерпно:

Бо ж річ не в тім — женився, не женився…
прийшов, пішов, забув чи не забув.
А в тому річ, коли він так змінився?
Чи, може, він такий і зроду був?
і — як продовження: «Нерівня душ — це гірше, ніж майна!»

Грицькова душа, справді, дуже непевна. Чітко і точно прочитає її розщеплену суть Яким Шибилист: «Від того кидавсь берега до того, Любив достаток і любив пісні. Це як, скажімо, вірувати в Бога і продавати душу сатані.» Грицько — суперечлива людина. Він сам зізнається у цьому Марусі: «Як хочеш знати, — так, я їм продався, але в душі на тебе я молюсь.» На вибір життєвих ідеалів героїв твору великий вплив мала сім’я. Навіть у любові Маруся хоче бути схожою на своїх батька-матір, прагне кохання чистого і щирого, як і в них: «…я колись як виросту, і в мене буде отака любов!»

— Кого ти любиш, Іване?
Мене чи свою пам’ять?
Красива я була, правда?
Схожа на свою матір.
Смілива я була, правда?
Схожа на свого батька.
Співуча я була, правда?
Схожа на свій народ.

Іванові Іскрі, як і Марусі, світить батькова зоря. Взаємини Івана та Марусі — це своєрідний виразник великого кохання двох рівновеликих людей, двох високих і чистих душ. Любов Івана Іскри до Марусі немовби відтінює любов Гриця, допомагає зрозуміти її недостатню глибинність. В одну із хвилин «пекучого прозріння» Маруся дійшла до думки про «нерівність душ» — своєї та Гриця. Іван же був їй рівнею, бо, як ніхто інший, розумів і цінував винятковість її особистості. І якщо Маруся піднімала до себе, ошляхетнювала Гриця, то з Іваном була зовсім інша ситуація — їй самій багато в чому треба було підніматися до нього. Іванова промова на захист Марусі засвідчила рідкісну глибину і масштабність його мислення — він дуже точно розумів значення талановитого митця для суспільства і цим різко виділявся з-поміж інших.

Іван і Маруся духовно близькі, але доля судила їм нерозділену любов. Останнє прощання з Іваном, який вирушив у військовий похід, викликало у Марусі велику тугу — вона відчула в ньому по-справжньому близьку людину.

І я, котрій давно вже все байдуже,
уже нічим я сльози не впиню.
Прощай, Іване, найвірніший друже,
шляхетна іскро вічного вогню.

Вічний огонь — це любов, а Іван — його шляхетна іскра. Тільки хвороба і смерть Марусі зупинили цей процес — процес народження в ній нової, по-справжньому великої і щасливої любові.

Чільне місце у творі займає інша «вічна» проблема літератури — проблема митця і народу, митця і суспільства. Головна героїня роману Маруся Чурай цілком справедливо показана Ліною Костенко як геніально обдарований митець, як один із творців українських пісень, що здобули всесвітню славу нашому народу. В часи, коли жила Маруся Чурай, українська писемна література через певні причини була ще слабо розвинута. Проте народ мав своїх митців, які були його голосом, його душею. Маруся Чурай — одна з них. За Ліною Костенко, вона мала своє розуміння завдань власної творчості, її суспільного значення. Як митець, як людина незвичайна, виняткова, вона відчувала і глибоко переживала різне ставлення до себе з боку сучасників — від щирого захоплення і любові до повного нерозуміння і навіть агресивності до себе як до людини, що є «не такою, як усі.»

В розмові я, сказала б, та не дуже,
А в пісні можу виспівати все,—

зізнається Маруся.

Роман «Маруся Чурай» є одним із тих творів, які через свою непроминущу мистецьку вартість назавжди залишаються в літературі. Це — твір, невичерпний своїм змістом, багатством поетичних тем, філософсько-моральних колізій, загальнолюдською та національною проблематикою. Багатьом поколінням він відкриватиме образний світ нашої непростої історії, ошляхетнюватиме душі високим патріотичним почуттям, даруватиме насолоду.

«Маруся Чурай» — твір надзвичайного мовного багатства і неперевершено! поетичної майстерності. Він характеризується сконденсованістю, здатністю містити в кожній «одиниці тексту», тобто в слові, фразі, у кожному розділі досить щільну художню інформацію. Такою щільною поетичною мовою Ліна Костенко володіє блискуче, бездоганно. Що б ми не взяли для прикладу — чи пейзажний малюнок, чи портрет персонажа, чи зображення якоїсь події, то легко помітили б, як поетеса за допомогою мінімуму слів досягає максимально можливого виражально-зображального ефекту. Ілюстрацією такої тези може служити будь-яка частина тексту, оскільки в ньому немає невикінчених місць. Змінна ритміка твору (вона немовби «пристосовується» до особливостей змісту з метою гармонізації з ним) підсилює живий рух, відтворює мінливість життя, перепади настроїв героїв, зміну пейзажу, смислову та психологічну завантаженість подій. Тонкі й доцільні вкраплення діалектизмів, архаїзмів, пісенної поетики, книжної мови передають дух епохи, надають твору живого звучання. Відзначивши творчу сміливість поетеси, яка взялася за розробку надзвичайно складної теми з історії українського народу, з історії його духовності, Микола Бажан перший спеціально зупинився на викінченій поетиці «Марусі Чурай». Це важливий акцент, оскільки колосальний успіх роману у віршах саме й «каналізувався» напрочуд вивіреною формою оповіді: «Щедрі, але й не надмірні розписи народних приказок, ідіом, прислів’їв оздоблюють і авторську мову, і бесіди дійових осіб твору, в якому елементи стародавньої розповіді органічно сплелися з сучасною формою авторських висловлень, їхніх неповторних тропів, метафор, епітетів, динамічних перебоїв, його драматичних заклинань і синкоп». Було дуже важливо, що саме патріарх української поезії так захоплено та ґрунтовно підтримав твір важкої видавничої долі. І не один Микола Бажан із митців старшого покоління був зачарований романом Ліни Костенко. «Маруся Чурай», — писав В. Базилевський, — це народне життя у строкатому його повнокров’ї. Побут, звичаї і вірування, військове спорядження, флора і фауна — все явлене, все рухається, переливається, дихає. Потужністю духовного космосу віє від сторінок цієї книги…»

Твір побудований на антитезі — протиставленні високого й низького, приземленого й духовного. Вибір життєвих пріоритетів ділить персонажів твору на два світи, які перебувають у жорсткому конфлікті. І всі події життя героїв визначаються їх приналежністю до котрогось із цих світів. Протиборство двох таборів не лише соціальне — воно має ширше підґрунтя. Соціальне розшарування помітне вже в першому розділі, коли знайомимося з запорожцями та «домариками»; наявна також і відмінність їх духовних світів. Саме цей конфлікт у романі — чи не найголовніший. Для українця того часу основний спосіб життя — осілий, тобто життя землероба, селянина. Тому, наприклад, не можна сприймати образ Бобренчихи, яка закопалася в землю, «як кріт», лише негативно. Цей образ радше правило, ніж виняток. Винятком є Маруся — з її духовним буттям понад своїм часом.

Марусю Чурай традиційно називають «дівчиною з легенди», тому що реальність її існування поки що документально не підтверджена. Щоправда, значна кількість переказів і легенд, побудованих на спільній сюжетній канві, окремі факти з усної народної творчості, наявність у піснях, що приписуються Марусі Чурай, окремих біографічних деталей, відомих із переказів і легенд про неї, глибока зацікавленість першого видатного українського прозаїка Г. Квітки-Основ’яненка особою Марусі Чурай — усе це дає підстави вірити в реальне існування її. На основі народних оповідань про Марусю Чурай було створено чимало біографічних нарисів, повістей і драматичних творів. Статті про «імпровізаторку малоросійських пісень і одну із найкращих співачок свого часу» були вміщені в кількох біографічних і бібліографічних словниках. Російський драматург О. Шаховской видав історичну повість «Маруся — малоросійська Сафо», український драматург Г. Борковський у 80-х pp. XIX ст. написав драму «Маруся Чурай — українська піснетворка». Трохи пізніше Володимир Самійленко створив присвячену легендарній народній співачці драматичну поему «Чураївна».

Якщо узагальнити всі версії про Марусю Чурай, то побачимо, що Маруся була справжньою красунею, мала чудовий голос і вражаюче гарно співала пісні, у тому числі й власні. Вона була наділена неабияким талантом імпровізації — свої думки викладала віршами. Чарівна зовнішність дівчини та її незвичайна обдарованість привертали увагу парубків, серед яких був Іван Іскра (за одним із тверджень, син відомого гетьмана Іскри-Остряниці). Але Маруся любила іншого — Григорія Бобренка, який нібито був її молочним братом. Основні моменти долі цієї дівчини відображені в сюжеті роману Ліни Костенко. Є зрада слабовільного Гриця, який піддався настійним умовлянням матері й заручився з багачкою Галею Вишняківною; є отруєння; є суд над Марусею, який визнав її винною в смерті Грицька Бобренка; є грамота від Богдана Хмельницького, що скасувала вирок: її вчасно, за якусь мить до страти, встиг доставити в Полтаву Іван Іскра; є проща в Києві, повернення назад у Полтаву; є повільна смерть від надмірних переживань і сухот.

Трагедія зрадженого кохання, що є центральною в романі, визріває з нерівності душ Марусі й Гриця. Маруся перебуває у світі ідеального, у світі любові, пісні, творчості, волі. її силове поле — це небо:

Моя любов чолом сягала неба,
А Гриць ходив ногами по землі.

«Небесним» шляхом простують і козаки, які обирають замість безславного існування славну смерть. Дивовижно перегукується ця тема роману з епохою, у яку Ліна Костенко писала свою «Марусю». У творі звучить мотив нищення кращих із кращих, виснаження генофонду нації. І це при тому, що поетеса, як свого часу зауважив М. Ільницький, легенду «перевіряє історичною реальністю зображуваної епохи, не зміщуючи часових пластів і не силкуючись витлумачити ідею, вилущити її зі шкаралущі подій, а даючи можливість цій ідеї формуватися в цих подіях, просвічуватися крізь них».

Маруся — тонка талановита натура, дитя любові. Цільність її характеру й велич душі беруть початок із гармонійних стосунків її батьків. А роздвоєність Грицевої душі — це, мабуть, продовження життєвої поразки його батька — запорозького козака Бобренка, що «став домашніх хоругв хорунжим» і психологічно опинився під п’ятою своєї вічно незадоволеної жінки. Життєвий вибір зумовлює й обставини смерті. Батько Марусі — Гордій Чурай — загинув як хоробрий козак, страшною, мученицькою, але славною смертю — про його героїчну загибель співають кобзарі, а батько Гриця загинув безславно — втонувши разом із возом у річці. Та й Гриць помер зовсім не так, як належить козакові. Таким чином, використовуючи історичний сюжет для актуалізації багатьох загальнолюдських проблем усіх часів, Ліна Костенко показує, що люди в будь-який час могли займати в житті різні позиції. Одні вибирали правду, вірність, смерть, а інші завжди шукали теплого місця, легкої справи:

І Вишняківські голови на плечах,
І Чураївські голови на палях…

Батько Марусі й такі, як він, як і сама Маруся, зажди вибирали в житті шлях правди й тому гинули в славі. Таким бачила дівчина й свого козака Гриця. Та в житті він виявився дрібнішим і приземленішим, ніж у бою. Козак, коли довелося вибирати між своєю душею та забезпеченим життям, тримається ґрунту, матеріальних статків. Навіть любов до Марусі неспроможна визволити Гриця від впливу матері. Така роздвоєність і приводить Гриця до зради.

Цей мотив — мотив зради — виконує у творі важливу роль, бо ставлення до зради так само є чинником протиставлення персонажів. Уперше це виявляється на суді, коли посланець із Січі каже:

Що ж це виходить? Зрадити в житті
Державу — злочин, а людину — можна?!

Цей мотив є ключовим також і в гетьманському універсалі:

Вчинивши зло, вона не є злочинна,
Бо тільки зрада є тому причина.

Гриць Бобренко передусім зрадив ту половину душі, яка дарувала йому свободу, а потім зрадив і кохання.

Іван Іскра — духовний побратим Марусі Чурай. Він любить дівчину всією душею та двічі рятує її життя. Між Іваном Іскрою й іншими персонажами (Вишняк, Горбань) — соціальна, психологічна й передусім світоглядна прірва.

Напевно, національний характер українця неможливо звести до якоїсь середини між антиподами — вільним козаком, що з піснею йде на смерть, і закопаним у землю «комариком», який тремтить над своїм майном, але за віки все ж таки витворюються певні стереотипи національного характеру. На жаль; останнім часом актуалізується пристосуванський етнопсихологічний тип українця, і чомусь затирається тип хороброго, волелюбного лицаря духу. Народна пісня також втрачає своє значення в сучасній Україні, однак співучість усе ще вважають основною рисою національного характеру.

Наче у двох паралельних площинах живуть Маруся та її пісня. Знайомство з Марусею відбувається тоді, коли вона вже не співає:

Прощайте, хлопці. Бийтесь до ладу.
А я вже вам і пісні не складу.

Події з життя Марусі Чурай тісно пов’язані з історією життя цілого народу, оскільки її пісні виражають глибинний сенс історії:

Коли в похід виходила батава, —
її піснями плакала Полтава.
Що нам було потрібно на війні?
Шаблі, знамена і її пісні.
Звитяги наші, муки і руїни
безсмертні будуть у її словах.
Вона ж була як голос України,
що клекотів у наших корогвах!

Отже, поетеса підносить роль митця в історії. Маруся Чурай, дівчина з Полтави, стала душею України, оскільки пісенним словом виражала найглибинніші думи свого часу. З іншого боку, вона зі своїм поетичним словом була й совістю людського існування. Ставленням до пісні персонажі роману виявляють свою суть, рівень своєї духовності. Так, полтавські міщани здебільшого розмежовують пісню та її творця. Це свідчить, що митець залишається незрозумілим і приреченим на самотність. Натомість на захист Чураївни та пісні як нерозривного цілого стає духовне братство Марусі — Іван Іскра, Лесько Черкес і сам Богдан Хмельницький:

І дивував, безмірно дивував, —
що от скажи, яка дана їй сила,
щоб так співати, на такі слова!

Останній розділ роману має глибоко символічну назву — «Весна, і смерть, і світле воскресіння». Маруся втратила сенс життя в той самий момент, коли вона усвідомила зраду Гриця. Аби заглушити нестерпний душевний біль, дівчина шукала фізичної смерті, натомість смерть знайшла Гриця. Від цього біль дівчини сягнув граничної межі й наче виніс її поза реалії життя. У суді Маруся ніби перебуває в іншій площині. Вона мовчить, і ця мовчанка свідчить про те, що вона залишилась наодинці із собою, замкнулася у своєму болю, витіснивши будь-яку можливість діалогу із зовнішнім світом. Життя без любові (зрада любові) для Марусі — приречення на смерть, але не судилося їй скінчити життя самогубством, та й катові не довелося здійснити вирок. Мабуть, не такий життєвий фінал судився Марусі Чурай. її шлях не міг завершитися фізичною смертю, мало бути воскресіння. А воскресіння не може бути без очищення. Очевидно, ті дев’ять розділів роману — це шлях очищення, звільнення від земного, тлінного, шлях до воскресіння Духу. Таке міркування підтверджує назва останнього розділу. Зрештою, усі розділи, центральним персонажем яких є Маруся, своїми назвами знаменують етапи її шляху. Сповідь самій собі, яка поволі виводить дівчину з заціпеніння, дає змогу ще раз прожити в думці всі ключові моменти свого життя, переосмислити події, дарує здатність усепрощення. Момент усвідомленого прощення передує самій прощі. І проща — головний етап оживлення душі. Долаючи шлях від Полтави до Києва, минаючи Лубни — столицю кривавого Яреми Вишневецького, Маруся бачила страшну картину страждання свого народу, спустошену землю, напівживих від голоду людей, але водночас відчувала тепло й доброту зовсім незнайомої, а виявилося, рідної душі — і вже особиста трагедія не затуманює погляд. Оживши серцем, Маруся відгукнулася пронизливою піснею на біль сплюндрованої Вишневецьким землі — єдиний раз упродовж цілого роману «слова самі на голос навернулись». Таким чином, особиста драма Марусі Чурай уписується в контекст тогочасної загальноукраїнської історії, самий дух якої проймає кожен рядок твору, відблиски її заграв світять на обличчях усіх без винятку персонажів.

Роман у віршах Ліни Костенко, по суті, не має нічого спільного з усім тим, що досі було написано про легендарну поетесу, авторка вийшла з річища традицій опрацювання історичної теми, упродовж роману вона творила свою особисту традицію (постановка завжди актуальних для історичного буття народу проблем, уміння побачити важливий духовний зміст у подіях, які давно відшуміли й лишилися тільки рядком літопису, народним переказом, сивою легендою чи сухою датою). «Маруся Чурай» Ліни Костенко, — зауважував М. Слабошпицький, — не просто наша обікрадена й поганьблена історія, не тільки художня енциклопедія життя українського народу середини XVII ст. Це — історія, яка осмислює саму себе, мисляча історія. Це партитура вічних мотивів духовного буття народу… Якщо в національному письменстві є такі твори, як «Маруся Чурай», значить, воно не безнадійне, і не безнадійна доля того слова — воно виживе й вистоїть у цьому складному й трагічному світі, який не має сентиментів до жодного народу».

10. Домашнє завдання.

Виписати з роману 5—6 афористичних висловлювань. Підготувати характеристику образу Марусі Чурай за планом.

Орієнтовний план.

1. Портрет героїні роману як засіб розкриття її характеру.
2. Батьки Марусі.
3. Художня обдарованість.
4. Стосунки: Маруся — Грицько, Маруся — Іван.
5. Піснетворчість.
6. Спільне і відмінне між Марусею Чурай та Мавкою з «Лісової пісні» Лесі Українки.
7. Моє ставлення до образу Марусі Чурай.

Додаток

Роль поета в житті народу (за романом Ліни Костенко «Маруся Чурай»)

Образ легендарної піснетворки Марусі Чурай

1. Розкажіть про історичні події, що відбувалися в Україні в часи життя Марусі Чурай. Як, на вашу думку, вони впливали на становлення духовного світу дівчини?

2. Вплив батька на формування Марусі: поясніть «генетику» Марусі, виходячи з її слів:

Красива я була, правда?
Схожа на свою матір.
Смілива я була, правда?
Схожа на свого батька.
Співуча я була, правда?
Схожа на свій народ.

3. Як подає Ліна Костенко портрет Марусі Чурай? Якою мірою портрет виражає внутрішній світ героїні, її характер?

4. Чи можна сказати, що Маруся стояла осторонь визвольних змагань свого народу, адже вона не бере прямої участі у війні?

5. У чому виявляється її суспільна активність?

6. Які риси характеру найбільше притаманні Марусі? Як вони виявляються у життi?

7. Ваше розуміння самохарактеристики Марусі:

Я — навіжена. Я — дитя любові.
Мені без неї білий світ глевкий.

8. Чому Маруся приховала Грицеве самогубство, взявши вину на себе?

9. У чому полягає драма любові Марусі? Що означають її слова про «нерівню душ» — власної та Грицевої?

10. Порівняйте Марусю і Галю Вишняківну; чим вони відрізняються одна від одної?

11. Схарактеризуйте взаємини Марусі Чурай та Івана Іскри; як ви розумієте слова Івана Іскри, в яких висловлене його ставлення до Марусі:

Ми з нею рівні. Ми одного кореня.
Мабуть, один лелека нас приніс.

12. Знайдіть у тексті виступ Івана Іскри перед суддями на захист Марусі (розділ «Якби знайшлась неопалима купина») та універсал Богдана Хмельницького аналогічного змісту (розділ «Страта»). Прочитайте рядки, в яких Іван Іскра та Богдан Хмельницький оцінюють значення творчості поетеси:

для духовного життя народу;
для підтримки високого морального духу воїнів — борців за незалежність;
для увічнення героїки національно-визвольних змагань.

13. Проблема «Митець і натовп» у романі; у чому особливість її трактування?

14. Як Маруся Чурай бачить місце людини в житті свого народу?

15. Визначте громадянську позицію тих героїв, діяльність яких вона схвалює, і тих, чию поведінку вважає аморальною.

16. Як героїня реагує на ті криваві події, що принесли горе на рідну землю? (Пригадайте її роздуми та емоції при спогляданні зруйнованих сіл, сплюндрованого Києва, втікачів із Волині, що вмирають від голоду.)

17. Маруся очима мандрівного дяка; чому дяк потайки кинув Марусю, залишивши їй на спогад барвисту хустку?

18. У чому виявляється патріотизм Марусі Чурай?

19. Спільне в Марусі та Мавці з «Лісової пісні» Лесі Українки.

20. Чи залишилася б у пам’яті стількох поколінь Маруся Чурай, якби вона стояла осторонь життя свого народу, його боротьби за волю і державність?

21. Якби Маруся Чурай сказала про себе, що вона щаслива людина, чи погодилися б ви з нею? Якщо так, то в якому розумінні вона щаслива?

22. Які важливі суспільні проблеми порушує Ліна Костенко через образ Марусі Чурай? Чи актуальні вони нині?