Остап Вишня Збірка «Мисливські усмішки» («Як варити і їсти суп із дикої качки», «Бенгальський тигр»), українська література

Хід уроку Остап Вишня Збірка «Мисливські усмішки» («Як варити і їсти суп із дикої качки», «Бенгальський тигр»), українська література

2. Ознайомлення з темою та навчальними цілями заняття.

Вишня уважав себе спадкоємцем Котляревського, до якого ставився з найбільшим пієтизмом (з великим успіхом ішла в 20-х роках його травестія “Вія” за Гоголем-Кропивницьким). Дуже любив Гоголя і дав прекрасний переклад його “Ревізора”; перекладав також Марка Твена. Але найбільшу увагу серед творів Остапа Вишні привертають, безперечно, «Мисливські усмішки», які він складав протягом тривалого часу, а найповніше видання було здійснене вже після його смерті — в 1958 році. «МИСЛИВСЬКІ УСМІШКИ» Остапа Вишні в українській літературі — явище унікальне. У них спостерігаємо оригінальний синтез народного анекдоту й пейзажної лірики. Пейзажі ці досить лаконічні. Одна-дві деталі, схоплені усміхненим поглядом, так доречно вкраплюються в текст оповіді, що без них не можна уявити ні загального тла полювання, ні відповідного настрою. Усмішки «Заєць», «Лисиця», «Лось», «Ведмідь», «Ружжо», «Дикий кабан, або вепр», «Як засмажити коропа», «Дика гуска», «Екіпіровка мисливця» перейняті по-справжньому щирим, життєствердним настроєм. Письменник разом зі своїм героєм, який зазвичай є й оповідачем, радіє довколишньому світові, милується природою. Він по-дитячому зворушливий і сентиментальний. Він не прийшов на полювання когось убивати чи «добувати харчі», він прийшов торкнутися якогось іншого, чистого світу, відчути й себе його часткою.

3. Мотивація навчання

Герой-оповідач Остапа Вишні трохи хитрий, трохи дивакуватий у своєму священнодійстві збирання на полювання, в очікуванні зайця чи лисиці, в поверненні здебільшого без здобичі або й без рушниці чи шапки, але завжди іронічний, доброзичливий і наївний, наче дитина. Часом розповідь набуває повчального тону, удаваної серйозності, що вже само по собі створює веселий настрій, примушує всміхнутися. І, звісна річ, чимало мисливських усмішок пересипані розповідями невдах-полювальників (як і сам автор) про якісь неймовірні мисливські подвиги чи бувальщини. Любить письменник обігрувати і якусь деталь (наприклад, стопку, рушницю, забуту вудку), яка вносить комічний струмінь у ситуацію. «ЯК ВАРИТИ І ЇСТИ СУП ІЗ ДИКОЇ КАЧКИ» — одна з найдотепніших і найліричніших «Мисливських усмішок» Остапа Вишні. Присвячена вона Максимові Рильському. Вперше надрукована в журналі «Перець» 1945 p., вже після повернення письменника із заслання. Від самого початку оповідач веде читача на тихе плесо рідного лугового озерця, де, виявляється, як спостеріг «всесвітньовідомий орнітолог», теж водяться дикі качки. Збираєтеся, «берете з собою рушницю (це така штука, що стріляє), набої і всілякий інший мисливський реманент, без якого не можна правильно націлятись, щоб бити без промаху, а саме: рюкзак, буханку, консерви, огірки, помідори, десяток укруту яєць і стопку… Стопка береться для того, щоб було чим вихлюпувати воду з човна, коли човен тече…». За цим описом збирання на полювання — неприхована іронія, передчуття неповторної мисливської романтики, відчуття чоловічої свободи, розслаблення від клопотів і метушні, умиротворення. Далі пояснюється сенс вечірньої (на яку ви вже спізнилися) і вранішньої «зорьки» — час, коли дика качка з’являється на воді. Спізнення на вечірню «зорьку» — своєрідний ритуал, можливість «посмакувати», насолодитися довколишнім світом.

«Мисливські усмішки» Остапа Вишні, хоч і «мисливські», але навчають не нищити, не вбивати природу, а навпаки дбати про неї, берегти для нащадків. Для ліричного героя цих творів, як і для самого автора, головним є не полювання на звірів чи ловля риби, а сам процес перебування на природі, спілкування з нею. Отже, слід наголосити, що визначальними особливостями гумору Остапа Вишні є багатство відтінків і барв комічного, по-народному соковита мова, своєрідно діалогізований виклад дії, мудрий, іронічно-усміхнений погляд оповідача на порушені проблеми. Дотепні й художньо неповторні діалоги — один із основних засобів характеристики й оцінки персонажів. Діалогам притаманні неоднозначність, життєво-змістова наповненість, колоритність.

4. Актуалізація опорних знань

Збірка «Мисливські усмішки» (1958, найповніше видання)

Жанр: усмішка.

Тема: змалювання краси рідної природи й заклик до її збереження.

Головна ідея: любити й берегти природу, утвердження думки про захист природи.

Про збірку: Збірка складається з низки ліричних оповідань, у яких автор замислюється над проблемами: людина і природа, людина і вічність земного буття. Назви усмішок промовисті й відображають реалії полювання — «Відкриття охоти», «Як варити і їсти суп із дикої качки», «Сом», «Дикий кабан, або Вепр», «Заєць» та ін. Незважаючи на назву збірки, усмішки навчають не полювати, а берегти природу, охороняти все живе. Оповідач — людина, яка любить життя й оптимістично налаштована, тому тон розповіді бадьорий і захопливий. Максим Рильський писав про Остапа Вишню: «Справжній мисливець, і при тому поет полювання». До речі, усмішку «Як варити і їсти суп із дикої качки» Остап Вишня присвятив саме М. Рильському.

Важливу композиційну роль у більшості усмішок цього циклу відіграють пейзажі, портрети, уривки з пісень, авторські ліричні відступи. Одним з улюблених художніх засобів Остапа Вишні є художнє перебільшення, сторінки усмішок рясніють також порівняннями, епітетами й персоніфікацією. Комічного ефекту автор досягає через поєднання несумісних понять, уживання термінів у розмовному стилі або використання окремих предметів чи речей не за їхнім призначенням: чарка на полюванні потрібна для того, «щоб було чим вихлюпувати воду з човна, коли човен тоне…».

Теорія літератури

Гумореска — невеликий художній твір, у якому події та люди зображені в жартівливому тоні.

Усмішка — різновид фейлетону й гуморески, уведений в українську літературу Остапом Вишнею. Своєрідність жанру усмішки полягає в поєднанні побутових замальовок і жанрових сценок із частими авторськими відступами, їй властиві дотепність і лаконізм.

Фейлетон — невеликий художньо-публіцистичний твір у періодичному виданні, у якому злободенні події зображені сатирично або гумористично.

5. Формування професійних вмінь і навичок

Переказ, аналіз та обговорення усмішок.

6. Закріплення знань.

«Мисливські усмішки»

Особливої любові читача зажили «Мисливські усмішки», певно, єдиний у літературі випадок, коли значний обсягом і великої художньої сили цикл творів так гармонійно й сильно пронизаний життєствердним гумором і почуттям патріотизму. Їхня невловима чарівність, розлита невидимо в усій художній тканині, приховує в собі незліченні багатства. Мисливські усмішки можуть збагатити знанням про природу, розкрити в звичайному кленовому листкові цілий світ з його радощами і трагізмом, виховати повагу до всього живого на землі, навчать щиро й незрадливо любити свій рідний край з його зелом, птаством і звіриною, з його полями й лісами, з його людьми, добрими душею і чистими помислами. Вони, ці усмішки, здатні посіяти навіть у роботизовано мізки технократа хоча б невеликий сумнів у правильності його діянь, після яких на квітучій землі лишаються отруєні моря й розідраний озонний навколоземний щит; навіть у затятого бюрократа, глухого, мов колода, до голосу рідної землі, далебі, розморозять скутий крижаною байдужістю міокард, і хто знає, може, і в ньому забринить бодай одна іржава струна…

Мабуть, саме в творах цього безсмертного циклу найповніше виявилася чиста, щедра і весела душа нашого сміхотворця. Бо ж за лукаво усміхненим образом оповідача бачимо самого автора, з його поглядами на світ і його незрадливою, ніжною любов’ю. це мисливець тієї рідкісної вдачі, який виходить на полювання не з наміром убити, а, навпаки, з метою якомога надійніше уникнути насильства над природою.

Ось як пояснює оповідач з гуморески Вальдшнеп» свою нелюбов до весняного полювання:

«А й тепер, коли іноді умовлять мене поїхати на весняне полювання і я стану де-небудь над озером і бачу, як на качачий крик, у якому і хотіння, і прохання – та де прохання, — моління!…
І коли я підіймаю рушницю й беру його на мушку, я не селезня бачу на озері, я бачу себе на перелазі і… опускаю рушницю!…»

«Мисливські усмішки» і за жанровими ознаками – явище унікальне в літературі; це – своєрідний синтез народного анекдоту з пейзажною лірикою в прозі. Либонь, звідси і їхня незвичайна привабливість, що забезпечила стійкий інтерес читача. Бо коли на крилі непідробного гумору тримається надійно читацька зацікавленість, то на крилах ліризму підноситься в духовну вись те, що складає особистісну суть людини – її любов до рідної землі, до свого народу, до його мови й культури.

Нині, коли людство стоїть на грані екологічної катастрофи, з особливою силою відчуваєш велику прозорливість Остапа Вишні, який ще шість десятиліть тому почав боротьбу з губителями природи, вчив її любити, оберігати. «Мисливські усмішки» сьогодні сприймаються не тільки як шедевр світової гумористики, а й як азбука святого почуття патріотизму, школа любові до рідного краю.

«Мисливські усмішки». Остап Вишня був затятим мисливцем і рибалкою. Щоправда, на полювання збирався з гаслом: «Хай живуть зайці!»

Ось запис із його щоденника, зроблений 23 грудня 1951 р.: «Були на полюванні. Не вбили і не застрелили нічого. Для мене це — типове явище. Коли я приходжу, як завжди, додому «попом», без нічого,— всі спокійні. Всі: жона, донька, зять і навіть онучок, Павлушка, зовсім байдуже заявляє: «Ді (дід)! Зайць (заєць) ма! (нема!)». Зайця, як завжди, нема.

І от одного разу я приношу зайця. Факт! Ціла трагедія. Як? Дід убив зайця? Не може бути! І пішло!
Дружина з кимось говорить по телефону:
— А ви знаєте —у нас заєць!
— Ну?
— Факт! Павло Михайлович приніс. (Приніс!) І от я мучусь уже тиждень: хто вбив того зайця?».
Ще запис 23 січня 1952 р.: «Їздили полювати. Це—не вперше і не востаннє. Нічого!
І як радісно, що я нічого не вбив!
І як радісно буде, що я нічого не вб’ю.
Одне тільки: Павлуша, онук, чекає від діда зайця.
А дід — без зайця та й без зайця!
Перед онуком незручно!».

Він надзвичайно любив природу, ліси, поля, річки, чарівні краєвиди українського степу. З батьківською турботою ставився до звірів і птахів. Тому так подобалося йому ходити на полювання, де відпочивав душею, заспокоювався від міської метушні. Дуже часто полював разом із Максимом Рильським, особливо в останні роки свого життя.

Остап Вишня постійно писав усмішки про мисливців і рибалок.

У 1958 р. вийшло найповніше видання цього циклу під назвою «Мисливські усмішки». Схоже, що це була одна а його найулюбленіших тем. Не тому, що сам був мисливцем і рибалкою, В таких усмішках не було необхідності кривити душею; показувати прогресивний поступ нового життя (якого в справжньому житті не було) чи передавати всенародне піднесення від соціалістичного будівництва.

«Мисливські усмішки» Остапа Вишні в українській літературі— явище унікальне. У них спостерігаємо оригінальний синтез народного анекдоту і пейзажної лірики. Пейзажі і|і досить лаконічні. Одна-дві деталі, схоплені усміхненим поглядом, так доречно вкраплюються в текст оповіді, що без них не можна уявити ні загального тла полювання, ні відповідного настрою:

«…Покотилася зоря. Булькнув у воду водяний щур… Закахкало спросоння криженя… Пискнула очеретянка… Десь далеко прогув паровик…
Сіріє…
— Фіть-фіть-фіть! —прорізало повітря чиря…
— Б-б-бах! Перший постріл!
Полювання відкрито!».— Так закінчується усмішка «Відкриття охоти».

Усмішки «Заєць», «Лисиця», «Лось», «Ведмідь», «Ружжо», «Дикий кабан, або вепр», «Як засмажити коропа», «Дика гуска», «Екіпіровка мисливця» перейняті по-справжньому щирим, життєствердним настроєм. Письменник разом зі своїм героєм, який зазвичай є й оповідачем, радіє довколишньому світові, милується природою. Він по-дитячому зворушливий і сентиментальний. Він не прийшов на полювання когось убивати чи «добувати харчі», він прийшов торкнутися якогось іншого, чистого світу, відчути й себе його часткою.

«Засідаєте біля величезного колгоспного ожереду соломи…
Ніч темна, бадьора.
На небі, над ожередом, — зорі, на землі, під ожередом,— зайці.
Сіли, закуталися.
— Ну, налітайте, котрі тут зайці є! Тихо-тихо…
Аж ось десь із сусіднього села: «Котила-а-а-ася…» І тихо.
Ще щільніше закутуєтесь у кожуха..
Замислюєтесь…
Мимоволі із грудей:
«Ой зійди, зійди, ясен місяцю.
Як млиновеє коло…»
І знову тихо.
Голова на солому хилиться, хилиться, хилиться…
Під кожухом тепло-тепло…» («Заєць»).

Герою так добре й затишно тут, серед зимової тиші! Незчувсь, як заснув, і рушницю хтось поцупив… Ситуація комічна, але мисливець не сумує, навіть ділиться досвідом полювання. Головне, що було добре на душі, затишно і спокійно.

Часом розповідь набуває повчального тону, удаваної серйозності, що вже само по собі створює веселий настрій, примушує всміхнутися.

І, звісна річ, чимало мисливських усмішок пересипані розповідями невдах-полювальників (як і сам автор) про якісь неймовірні мисливські подвиги чи бувальщини. Любить письменник обігрувати і якусь деталь (наприклад, стопку, рушницю, забуту вудку), яка вносить комічний струмінь у ситуацію.

«Як варити і їсти суп із дикої качки» —одна з найдо-тепніших і найліричніших «Мисливських усмішок» Остапа Вишні. Присвячена вона Максимові Рильському. Вперше надрукована в журналі «Перець» 1945 р., вже після повернення письменника із заслання.

Від самого початку оповідач веде читача на тихе плесо рідного лугового озерця, де, виявляється, як спостеріг «всесвітньовідомий орнітолог», теж водяться дикі качки. Про таке тихе плесо мріялося Остапові Вишні на далекій холодній Колимі…

Збираєтеся, «берете з собою рушницю (це така штука, що стріляє), набої і всілякий інший мисливський реманент, без якого не можна правильно націлятись, щоб бити без промаху, а саме: рюкзак, буханку, консерви, огірки, помідори, десяток укруту яєць і стопку… Стопка береться для того, щоб було чим вихлюпувати воду з човна, коли човен тече…».

За цим описом збирання на полювання —неприхована іронія, передчуття неповторно] мисливської романтики, відчуття чоловічої свободи, розслаблення від клопотів і метушні, умиротворення. Далі пояснюється сенс вечірньої (на яку ви вже спізнилися) і вранішньої «зорьки» —час, коли дика качка з’являється на полі. Спізнення на вечірню «зорьку» — своєрідний ритуал, можливість «посмакувати», насолодитися довколишнім світом:

«Поблизу кожного лугового озера є чи ожеред, чи копиці пахуч ото-пахучого сіна. Ви йдете до ожереду й розташовуєтесь. Ви розгортаєте сіно, простеляєте плаща, лягаєте горілиць, дивитесь на чорно-синє, глибоке зоряне небо і відпочиваєте, а відпочиваючи, думаєте».

Далі оповідач залишає вас «думати», а сам іде готуватися до «ранкової зорьки». Такий душевний стан був дуже дорогий Остапові Вишні, надзвичайно бажаний після всіх попередніх життєвих випробувань, після такого жорстокого викреслений з літератури. Коли придивитися уважніше до фотознімків письменника, зроблених уже після заслання, можна помітити на більшості з них стомлений, зболений, сумний погляд митця. Якщо десь він і усміхається, то якось вимушено і неприродно. Варто звернути увагу й на такий факт; усі його післярепресійні гуморески та усмішки—в основному на політичні теми, бравурно-офіційні, плакатні, закличні (лише в такий спосіб міг тоді повернутися в стрій}, а от «Мисливські усмішки» —щирі й задушевно-чисті, наче життєва оаза в завмерлій душі письменника.

…Отже, приготування до «ранішньої зорьки». Хтось забув найголовніше —стопку, хтось радить надалі прив’язувати її в рюкзаці. «Найцікавіший момент» полювання — розповіді бувалих мисливців про колишні пригоди, дійсні й придумані.

«Швиргається вгорі якийсь космічний хлопчисько зорями, залишаючи в чорно-синій безодні золоті смуги, рипить Віз, дишель свій униз спускаючи, блідне поволі Чумацький Шлях, а під ожередом плететься чудесне мереживо з мисливських оповідань.

І вільно дихається, і легко дихається…». Зверніть увагу на останнє речення. Воно як зізнання самого автора. Дарма, що жодної качки не привезено; повернувшись, мисливець тихенько обскубе у своєму кабінеті базарну курку… Заради цього хоч би недовготривалого «легкого дихання» вже варто жити на світі та берегти в пам’яті ті мисливські спогади, «підживлювати» ними скніючу, знівечену, розтоптану свою душу.

Але свій, безперечно, тяжкий душевний стан Остап Вишня зміг уміло приховувати, ніколи не втрачав почуття гумору. Він надзвичайно любив життя, щоб марнувати його в плачах і печалі, ніжно любив людину, а без цього взагалі немислима художня творчість.

У його щоденнику є такий запис (від 10 березня 1951 р.):

«Умираючи, кажу вам усім: ніколи не сміявся без любові до вас усіх, до сонця, до вітру, до зеленого листу!
У моєму сміхові завжди бачив народ: хорошого чоловіка, привітну жінку, дівчину веселооку, дитину, бабу з дідом… І так мені хотілося, щоб посміхнулися вони, щоб веселі вони були, радісні, хороші…».

Тому усмішки Остапа Вишні будуть популярними ще довго-довго..

7. Звіти про виконану роботу.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

1. Підберіть із текстів усмішок пейзажні описи. Чим вони характерні?
2. Які риси українського національною характеру розкриваються в усмішках Остапа Вишні?
3. Доберіть портретні характеристики героїв із творів гумориста.
4. На чому заснований гумор Остапа Вишні: комізмі ситуації чи комізмі вислову?
5. Ознайомтеся з «Мисливськими усмішками» Остапа Вишні.
6. В чому їх оригінальність?
7. Які почуття виникають у вас після прочитання цих творів письменника ?
8. Чому Остап Вишня був особливо популярним у 20-х рр.?
9. Напишіть твір-роздум про Остапа Вишню «Ніколи не сміявся без любові»

8. Коментар виконання практичної роботи.

9. Підсумок заняття.

1. Справжнє прізвище Остапа Вишні
А Фітільов
Б Рудченко
В Губенко
Г Лозов’ягін
Д Очерет

2. До жанрових ознак усмішки належать
А поєднання побутових замальовок і жанрових сценок з авторськими відступами, лаконізм, дотепність
Б яскраво виражена мораль, зображення великого проміжку часу, висміювання вад суспільства
В динамічний сюжет, несподівана розв’язка, психологізм, потужний ліричний струмінь, пейзажі
Г наявність кількох сюжетних ліній, авторські відступи, дотепність, лаконізм, елементи фантастичного
Д невеликий обсяг, дотепність, наявність конфлікту, детальне змалювання характеру героя в його розвитку

3. Збірка Остапа Вишні «Мисливські усмішки» починається оповіданням
А «Відкриття охоти»
Б «Як варити і їсти суп із дикої качки»
В «Сом»
Г «Заєць»
Д «Дикий кабан, або Вепр»

4. Заєць в усмішці «Відкриття охоти» Остапа Вишні після пострілу Пилипа Федоровича насправді виявився
А лисицею
Б собакою
В котом
Г вепром
Д вальдшнепом

5. До композиційних особливостей «Мисливських усмішок» Остапа Вишні НЕ НАЛЕЖАТЬ
А пейзажі
Б діалоги
В портрети
Г уривки пісень
Д прологи

6. Прочитайте уривок з усмішки «Відкриття охоти»

Біля Борисполя, на озерах, качви тієї, ну, як хмари.
Повірите, як випливуть, ну як тої ряски! Одне одного просто давить…

Комізм у цих рядках досягається за допомогою

А колоритних фразеологізмів
Б художнього перебільшення
В просторічної лексики
Г вживання одного слова в значенні іншого
Д поєднання несумісних понять

7. Прочитайте речення з усмішки Остапа Вишні «Як варити і їсти суп з дикої качки» їдете ви компанією, тобто колективом, так — чоловіка з п’ять, бо дика качка любить іти в супову каструлю з-під колективної праці.

У цьому уривку використано

А шарж
Б карикатуру
В сарказм
Г іронію
Д гротеск

8. Головна тема «Мисливських усмішок» Остапа Вишні — зображення
А безтурботного життя мисливців
Б краси рідної природи й любові до неї
В наслідків від перебування людини на природі
Г сміливих і захоплених своєю справою мисливців
Д беззахисної перед людиною природи

9. Прочитайте уривок із гуморески «Як варити і їсти суп із дикої качки» Остапа Вишні

Дика качка любить убиватись тихими-тихими вечорами, коли сонце вже сковзнулося з вечірнього пруга, минуло криваво-багряний горизонт, послало вам останній золотий привіт і пішло спать… Це — ввечері… А вранці дика качка зривається шукати вашого пострілу рано-рано, тільки-но починає на світ благословлятись…

Іронічно звучать виділені слова

А вже сковзнулося
Б послало привіт
В пішло спать
Г зривається шукати
Д починає благословлятись

10. «Мисливські усмішки» називають так передусім через
А ритмомелодику прозового рядка
Б безсюжетність
В ліричні відступи й фрагменти народних пісень
Г довірливий тон та інтимну атмосферу в них
Д багатство звукових засобів

11. Установіть відповідність

Твір	Уривок
1 «Як варити і їсти суп із дикої качки»	А Спільна для мисливських оповідань риса — це те, що всі вони — факти, що все це насправді було, що: «Розкажу, то не повірите, але це факт!»
2 «Відкриття охоти»	Б При полюванні на качки стопка, як ми знаємо, береться, щоб вихлюпувати воду з човна.
3 «Сом»	В Ви називаєте місце, де ведмідь полює, чи просто годується, берете великий аркуш дикту, пишете на тому диктові великими літерами таку математичну формулу: 2×2=5.
4 «Заєць»	Г Пропав у пана мисливський собака, сетер-гордон Джой. Розшукував його пан по всіх усюдах: і листи скрізь понаписував, і телеграми порозсилав, — нема Джоя…
	Д А на луках через гнізда трава не виросла: гніздо на гнізді, траві нема де рости, — не знають колгоспники, чим худобу годувати. Ні, коли вже їхати, то тільки в Носівку!

12. Установіть відповідність

Художній засіб	Приклад
1 гіпербола	А Тут і починається найцікавіший момент качачого полювання.
2 оксиморон	Б «Спішу, щоб на вечірню зорьку спізнитись!» — і галопом далі.
3 інверсія	В …дикі качки водяться… по річках-колисках смарагдової Батьківщини нашої…
4 порівняння	Г …селезень каменем падає в воду, — прекрасний, як казк&, у своєму весняному вбранні…
	Д Та там з одного набою торік по двадцять чотири качки били…