Олег Ольжич. «Господь багатий нас благословив...», «Захочеш – і будеш» (Із циклу «Незнайомому воякові»), українська література

Олег Ольжич. «Господь багатий нас благословив…», «Захочеш – і будеш» (Із циклу «Незнайомому воякові»), українська література

Хід уроку Олег Ольжич. «Господь багатий нас благословив…», «Захочеш – і будеш» (Із циклу «Незнайомому воякові»), українська література

2. Ознайомлення з темою та навчальними цілями.

Українська література 40-50-х рр. ХХ ст. Поезія 1940-1950-х рр., воєнна і повоєнна. Збагачення виражального арсеналу лірики, її нові якості. Всенародний розголос „Клятви” М.Бажана, „За все відплатимо” П.Тичини, „За рідну землю”, „Україні”, „Слова про рідну матір” М.Рильського, „Ми переможемо”, збірки „Червоним воїнам”, поезії «Любіть Україну» (1944) В.Сосюри, циклу „Україно моя” А.Малишка, „Я зростав на цій непокірній землі” Л.Первомайського. Конкретно-реалістичне осмислення дійсності з метою філософського узагальнення того, що відбувалося: поема «Похорон друга» (1942) П.Тичини, «Жага» (1942) М.Рильського, «Данило Галицький» (1942) М.Бажана, «Полонянка» (1942) А.Малишка, В.Сосюри «Мій син» (1942 – 1944), В.Швеця «Толька» (1945), «Попіл імперій» Ю.Клена. Поезія вояків УПА, учасників руху опору (Юрій Липа, Марко Боєслав, Петро Гетьманець, Павло Євтушенко, Іван Хміль; Олена Теліга, Олег Ольжич). Заснування восени 1945 року Мистецького українського руху (МУРу), який об’єднав письменників, котрі опинилися на еміграції (У.Самчук, В.Петров, І.Костецький, Ю.Косач, І.Багряний, В.Барка, Т.Осьмачка, Катря Гриневичева, Ю.Клен, О.Лятуринська, Є.Маланюк, М.Орест, С.Гординський, Ю.Шевельов, Б.Кравців, І.Кошелівець, Л.Полтава та ін.). Творчість П.Тичини, М.Рильського, В.Сосюри, М.Бажана, А.Малишка у післявоєнний період.

3. Мотивація навчання:

Розкрити участь українських письменників у другій світовій війні (у складі Червоної армії, партизанському русі, в УПА). Трагічна загибель національних героїв О. Ольжича та О. Теліги.

4. Актуалізація опорних знань:

Первірка домашнього завдання: читають напам’ять поезію «Шевченко» Є.Маланюка.

5. Формування вмінь і навичок

Складання хронологічної таблиці (випереджаюче завдання – підготовка доповідей про автора)

Олег Ольжич
(1907 — 1944)

КАНДИБА ОЛЕГ (син О.Олеся) Інші псевдоніми — М. Запоночний, Д. Кардаш, К- Костянтин, О. Невідомий, О. Світанок, О. Лелека.

Криптоніми — О., О.К – Справжнє ім’я — Олег Олександрович Кандиба.

8 липня 1907
Олег Ольжич народився. в Житомирі в сім’ї поета Олександра Олеся (О. Кандиби). Середню освіту почав здобувати у Пущі-Водиці під Києвом.

У 1923
він виїхав разом з матір’ю з України і в Берліні зустрівся з батьком, який ще в 1919 р. емігрував з України. Незабаром родина переїхала до Горніх Черношинець під Прагою.

У 1924
Олег вступив до Карлового університету, водночас навчався в Українському вільному університеті.

у 1929
Закінчивши університет, написав дисертацію «Неолітична мальована кераміка Галичини». Став відомим вченим-археологом, брав участь у кількох археологічних розкопках на Балканах. Був запрошений у США до Гарвардського університету читати лекції з археології.

У 1929
після заснування ОУН (організації українських націоналістів) Ольжич став одним з найактивніших її членів, очолив культурний сектор організації, а трохи пізніше став заступником голови проводу ОУН.

У 1935
у Львові вийшла збірка Ольжича «Рінь».

У 1936
на запрошення Міжуніверситетського інституту в Римі Олег Кандиба проводить в Італії наукові дослідження, готує видання творів української літератури італійською мовою. Важлива сторінка його наукового життя — заснування Українського Наукового Інституту в Америці та підготовка до друку першого «Збірника» наукових праць цього Інституту. Це вже напередодні Другої світової війни: 1938—1939 рр

У 1938
він заснував Український науковий інститут у США.

За дорученням ОУН поет брав участь у проголошенні демократичної Карпатської України, очоленої А. Волошиним, знищеної 14— 15 березня 1939р. угорськими фашистами. Потрапив до хортистської тюрми.

У 1940
у Празі вийшла збірка Ольжича «Вежі». Після розколу ОУН у 1940 р. Ольжич, належачи до фракції мельниківців, очолив відділи ОУН на Правобережжі України, в Києві.

Олег Ольжич — заступник голови Проводу Українських Націоналістів Андрія Мельника — в центрі подій, що розгорнулися в Закарпатті. Він — у місті Хусті, там, де шириться процес державотворення, де готується Карпатська Україна до першого збройного виступу проти фашизму і нацизму в Європі. Хортистська Угорщина з мовчазної згоди Гітлера з хижою жадобою накинулася на молоду карпатоукраїнську державу, якій ніхто не наважився допомогти. Олег Ольжич там, на Срібній Землі, не лише керівник Культурної Референтури ОУН — в його обов’язки входить не лише організація культурно-освітнього, культурно-інформаційного життя, а й заснування Карпатської Січі, пошуки каналів придбання зброї, військові навчання, необхідність прийняття рішень, пов’язаних з повсякчасними провокаціями на кордонах і, врешті-решт, організація дисциплінованого військового відступу з Хуста в гори у зв’язку з угорською агресією. Далі — ув’язнення в Тячівській тюрмі, куди Ольжич потрапив із своїми побратимами по боротьбі — Михайлом Мухиним, Миколою Чирським, Олегом Лащенком, Михайлом Михалевичем, Юліяном Хименцем та іншими, страшні мадярські тортури… Долею судилося вирватися з лабет смерті та ще й описати мадярський терор супроти полонених січовиків у нарисі «Вояки-будівничі». Олег Ольжич сам уклав і відредагував збірник свідчень і матеріалів про героїку і трагедію Карпатської України під назвою « Карпатська Україна в боротьбі».

Назріває величезна драма в українському національному русі — гряде розкол, який миттєво витворить глибоке, нездоланне й досьогодні провалля між українськими патріотами. Хто з ким? Хто проти кого? Хто «бандерівець», а хто «мельниківець»? Шепіт, косі погляди, спалах ненависті, мовчазне осудження, страх і тривога: що буде далі? Улас Самчук, його товариш, з яким Ольжич опинився в угорськім полоні, згодом напише: «Організація Українських Націоналістів раптом, сливе за одну ніч, розбивається на дві ворогуючі частини, багато молодих, енергійних людей, а в тому і близьких друзів Ольжича, займають протилежне від нього становище, часто гостро вороже, часто самонищівне. Ольжич переживає це гостріше, ніж угорський полон, переважно мовчазно, дуже достойно, з почуттям моральної інтелектуальної вищости супроти своїх «противників»

Він зробив свій вибір: боротися й далі за українську душу, за духовне посилення енергії народу в його пориванні до свободи і незалежності та усіма доступними засобами прагнути поєднати в одне ціле розшматоване взаємним поборюванням організаційне тіло, скріпити його консолідуючою ідеєю державного самоздійснення України.

Під псевдонімом «М.Запоточний» Ольжич друкує історичну розвідку «Дух руїни», в якій виявляє першопричини національних поразок — від княжої доби, доби козаччини, періоду українських визвольних змагань початку ХХ століття до трагічного розколу ОУН. Головна причина, на його думку, є боротьба творчої, будівничої духовної сили української нації зі стихією степу й руїною — «боротьба двох сил: конструктивної, що скупчує українську потугу, щоб звернути її назовні, і руїнної, що розпорошує її у взаємному самопожиранні та несе розбиття і розклад. А вслід за цим завжди йшло панування чужинців над Україною»

1941
він був одним із фундаторів Української національної ради, якою керував економіст М. Величківський. У 1941 р. після заборони рейхскомісаріатом діяльності ОУН, яка перейшла в підпілля, переїхав до Львова, де одружився з дочкою літературознавця Л. Білецького Катериною (Калиною).

«Київ, хоч у руїнах, зустрів нас по-князівському — величчю віків. Кожний камінь зберіг сліди історії. Я живу», — писав він до Катерини Білецької. Жив у Києві натхненно, налагоджуючи видання газети «Українське слово», літературного журналу «Літаври», організовує створення Спілки українських письменників, яку очолила Олена Теліга, юнацького товариства «Січ»… Незабаром відчув, яка ідеологічна та етнічна строкатість характеризує полишений більшовиками Київ і які наслідки має насаджений ними войовничий інтернаціоналізм. Більшовицький режим витворив аморальний тип культурного маргинала, блискавичного пристосуванця, який готовий заради виживання проковтнути будь-яку ідеологічну наживку. Ольжич усвідомлює, що було вкрай важко творити оте необхідне солідарне ціле, яке б могло сприймати з довірою націоналістичні принципи культурної політики, — господарем у Києві, як і в усій Україні, були не вони, націоналісти з ефемерною владою, а гітлерівці, які швидко відчули загрозу національного відродження для їхнього «нового порядку» і відповідно зреагували. Але Олег Ольжич продовжує реалізовувати політику ОУН у різних сферах. Передусім організовує утворення українського парламенту — Української Національної Ради, в якій були представлені близько 130 членів різних політичних партій і орієнтацій, верств і професій…

Ольжич, псевдо-Доктор, перебував під повсякчасною загрозою арешту гітлерівцями — вступив до Києва без згоди на це німецької влади, замаху на його життя з боку більшовицького підпілля або з боку недавніх однодумців по організації. Але це не лякало його — обов’язок і справа кликали керівника ОУН на цих українських теренах щоденно до людей, які чекали моральної підтримки, поради, допомоги.

«Скрізь, де тільки пульсувало українське життя, можна було побачити високого, стрункого, худорлявого чоловіка в сірому осінньому, вітром підбитому плащі, капелюсі та у звичайних грубих черевиках.

Цієї людини не можна було не помітити, хоч в ньому не було нічого надзвичайного. Але при першому погляді вражали й полонили його глибокі синьо-сірі очі. В його погляді перехрещувались глибина і м’якість моря з гостротою леза сталевого меча.

Тією гостротою погляду він ніколи не позував, але видко було, що від цього ока не скриється нічого»1, — пригадувала згодом О.Дніпрова.

Діяльність Олега Ольжича не зосереджувалася лише в Києві — по всій східній Україні діяли похідні групи ОУН, намагаючись розбудовувати українське життя формуванням національних органів влади. У Харкові почав виходити часопис «Нова Україна», з’явилися українські газети в Житомирі, Вінниці, Полтаві, Чернігові, Миколаєві, Кременчуці…

Та з початком лютого 1942
гітлерівська влада розпочинає масові арешти українських культурних працівників. Уже 27 листопада 1941 року діяльність Української Національної Ради було заборонено,

9 грудня вперше заарештовано редактора «Українського слова» Івана Рогача. І хоча його німці випустили з тюрми, Олег Ольжич після наради Центрального Керівництва пропонує Рогачу виїхати на захід. Завзятий закарпатець рішуче відмовляється. 12 грудня 1941 р. гестапо заарештовує редакцію газети «Українське слово»: Івана Рогача, Петра Олійника, Ореста Оршан-Чемеринського та ін. Хвиля репресій покотилася по Україні — в Харкові, Дніпропетровську, Полтаві, Житомирі, в інших містах арешти українських патріотів, розстріли, повішення. Членам ОУН О.Ольжич наказує переходити на нелегальне становище, полишати місця дислокації легальних організацій.

Зрослась небезпека з відважним життям,
Як з тілом смертельника крила, —

колись прорікав свою долю Ольжич. Він сам неодноразово потрапляв під загрозу арешту і смерті, але намагався передусім вивести своїх друзів з-під смертельної небезпеки. Наполягав на виїзді з Києва Олени Теліги та її чоловіка Михайла, членів активу Культурної Референтури. Олена категорично відповіла: «Є вищі речі від наказу! Тут мусить бути хтось, хто свідомо дивиться смерті в очі і не відступає», — згадував Ярослав Гайвас.

Вранці 9 лютого 1942 року
Олену Телігу заарештовують у Спілці письменників по вул. Трьохсвятительській. Разом із Михайлом Телігою, Іваном Ірлявським, професором Гупалом, Іваном Кошиком її розстріляють незабаром у Бабиному Яру. «В роках 1941—1944 Організація Українських Націоналістів втратила 4756 членів, у тому числі 197 членів вищого керівного складу… з того 5 членів Проводу Українських Націоналістів… та 6 крайових провідників поодиноких земель… З усіх міст України найбільше членів зложили своє життя в Золотоверхому Києві… 621 член ОУН».

У березні 1942
Олег Ольжич полишає Київ. Смертельне коло стискалося навколо нього, свідомість пік біль утрат і розчарувань: стільки жертв і така похмура перспектива боротьби на два фронти: проти російського більшовизму і німецького фашизму. Співпраця з бандерівцями в боротьбі проти більшовицької агентури, яка проникла в їхні системи, не налагоджується, де шукати бодай хвилинного затишку для зболеної душі? Олег раптово вирішує запропонувати свою руку і серце юній Катерині Білецькій — дочці улюбленого професора літератури Леоніда Білецького.

2 серпня 1943 року
Катерина Білецька й Олег Ольжич беруть шлюб в церкві галицького села Яблінка Вижня (Яблунька Верхня). Кілька місяців родинного, хай утаємного від усіх, щастя, болісних роздумів, невиповіданих жалів за загиблими побратимами, гострого аналізу стану національної боротьби з фашизмом і її розгортання в умовах наближення Червоної Армії… А незабаром…

25 травня 1944 року
гітлерівці напали на його слід і заарештували у Львові на приватній квартирі по вул. Личаківській, 32. Львівське гестапо, допити, тортури, перевезення до Берліна, а звідси — в концентраційний табір Саксенгаузен. Там, у «целленбау» — спеціальному залізобетонному бараці-бункері, де сидів майже весь Провід ОУН, після багатоденних допитів і катувань мужній Олег Ольжич 10 червня 1944 року помирає. Ненадовго пережив сина батько: 22 липня 1944 року в Празі не переніс вістки про смерть Олега Олександр Олесь. 31 липня 1944 року народився син Ольжича — Олег.

1946
Збірка «Підзамчя» «Підзамчя» — посмертна збірка Ольжича, хоча він її підготував ще 1940р. Вона синтезувала творчі пошуки поета часів «Ріні» та «Веж», засвідчила високу культуру його художнього мислення, схильність до філософських узагальнень духовної дійсності, її драматичних колізій. Поета завжди цікавили горді й нескорені постаті («Муки св. Катерини», «Пророк»). Його лірика — це сповідь воїна, відкритого й чесного в бою, який чітко усвідомлює, що тільки ціною власного життя прокладається шлях до свободи, до виборення права бути органічним складником генетичної пам’яті народу («Триптих»).

6. Закріплення знань — усне фронтальне опитування за лекцією та аналіз поезій

Захочеш — і будеш. В людині, затям,
Лежить невідгадана сила.
Зрослась небезпека з відважним життям,
Як з тілом смертельника крила.
І легко тобі, хоч і дивишся ниць,
Аби не спіткнутись ні разу,
І нести солодкий тягар таємниць
І гостру петарду наказу.
Навчишся надать блискавичність думкам
І рішенням важкість каміння.
Піти чи послати і стать сам на сам
З своїм невблаганним сумління.

О Націє, дужа і вічна, як Бог, —
Не це покоління холопів, —
Хто злото знеславить твоїх перемог
При Корсуні і Конотопі?
О Націє, що над добро і над зло,
Над долю, і ласку, і кару, —
Хто, темний, не схилить поблідле чоло
В сліпучому сяйві Базару?
Хто, мертвий, не стане у праведний слід
На путі, що славою бита,
У громі грядущих огненних побід,
Що ними ти вкриєш півсвіта?

«Бог ясний поміж людьми ходить…»
Бог ясний поміж людьми ходить.
Бог навчає людей роботи:
«Розбудіте, полийте потом,
І уродить земля, уродить».
А Диявол його не чує.
Загадався,схиливсь на ногу:
«Вепр, забитий з лука тугого,
Коло ватри також смакує».

Бог рече: «І буде громада,
Мудрі старці, врочисті свята,
Смирні діти, тихі дівчата,
Любі приятелі-розрада».

А Диявол: «Не вірте казці!»
І, надхненний, в болючій тузі:
«Дійсна втіха і справжні друзі —
В небезпеці і у нещасті!»

І на землю одні упали.
І схопились другі на ноги.
Закурились по них дороги…
І сліди всі по них пропали.

І вірити, і прагнуть — не вотще.
Безсмертне — і величне; і ясне-бо.
Ось лине хмара з літеплим дощем,
І розверзається врочисте небо.
Господь багатий нас благословив
Дарами, що нікому не одняти:
Любов і творчість, туга і порив,
Одвага і вогонь самопосвяти.
Солодких грон і променистих вин —
Доволі на столах Його веселих.
Іди ж сміливо і бери один,
Твойому серцю найхмельніший келих.

9. Аналіз відповідей, виставлення оцінок

Підсумок заняття.

1. З’ясуйте вплив родинного оточення на формування світогляду О.Ольжича.

2. Як відгукувалися сучасники про молодого поета?

3. Як героїчна смерть О.Ольжича позначилася на сприйнятті його віршів?

4. Як ви розумієте назву збірки “Вежі”? Що підкреслюється цією назвою?

5. Які мотиви домінували у ліриці О.Ольжича? Чим це зумовлено?