Ліна Костенко. Доля письменниці. Огляд творчості й особливості індивідуального стилю, українська література

Ліна Костенко. Доля письменниці. Огляд творчості й особливості індивідуального стилю, українська література

Хід уроку Ліна Костенко. Доля письменниці. Огляд творчості й особливості індивідуального стилю, українська література

2. Актуалізація опорних знань з раніше вивченого матеріалу

1.Поезії “Ти знаєш, що ти – людина…”, “Україні”, “Ні, не вмерла Україна”, “Грудочка землі”, “Моя мова” належать перу:
а) О.Олеся;
б) Л.Костенко;
в) В.Симоненка;
г) В.Стуса.

2.З якого вірша В.Симоненка ці рядки:

“Можна вибрать друга і по духу брата,
Та не можна рідну мати вибирати.
За тобою завше будуть мандрувати
Очі материнські і білява хата”?

а) “Лебеді материнства”;
б) “Салюти миру”;
в) “Ні, не вмерла Україна!”;
г) “Чари ночі”.

3.“Я – українець. Оце і вся моя автобіографія”, — афористично сказав про себе:
а) О.Олесь;
б) М.Вінграновський;
в) І.Драч;
г) В.Симоненко.

4.Прижиттєва збірка творів В.Симоненка називалася:
а) “Земне тяжіння”;
б) “Тиша і грім”;
в) “Лебеді материнства”;
г) Поезії”.

5.Історична доля України, волелюбність, козацька ненависть до гніту і підлоти відгукнулись у вірші В.Симоненка:
а) “Є тисячі доріг, мільйон…”;
б) “Де зараз ви, кати мого народу?”;
в) “Жорна”;
г) “Земле рідна”.

3. Викладання нового матеріалу.

3.1.Тема заняття:

Ліна Костенко. Доля письменниці. Огляд творчості й особливості індивідуального стилю.

3.2. Мотивація вивчення теми: наводяться дані, спрямовані на формування позитивної мотивації, пізнавального інтересу до теми, що вивчається

У чому виявився суперечливий характер української поезії ІІ половини 60-х — поч. 70-х рр.?

Поезія цього періоду змінює вектор мистецького дослідження людини, світу, природи із зовнішньо спрямованого на внутрішньо спрямований. Проблематика залишається у визначеному раніше колі, проте ніби втрачається актуальність контексту, знижується рівень соціальної та психологічної достовірності характеру ліричного героя.

Традиційне тематичне коло української поезії наснажується філософічністю, вірші мають інтимізувальний характер, активно розробляються «жіноча» й урбаністична теми. З’являється і нове осмислення теми природи в екологічному аспекті. У цій поезії знаходимо достатньо талановите інтерпретування традиційних віршових форм — медитації, роздуму.

Відомими поетами 70-х є В. Забаштанський, С. Тельнюк, П. Осадчук, Л. Скирда, Р. Лубківський. Проте тоді ж багатьом із плеяди молодих поетів був перекритий доступ до публікацій (В. Голобородько, Н. Киряк, В. Кордун).

Отже, поезія того періоду, з одного боку, позначена постійними творчими шуканнями митців, виробленням рис ідіостилю в контексті історичного образного сприйняття дійсності. З другого боку, саме суспільно-політичні умови призвели до «зміління» тематики, догматизації змісту, до застою не тільки у державі, але й у поетичній творчості. Попри всі ці перешкоди українська поетична хвиля тих років була досить потужною, віддавала належне традиціям і перебувала у постійному пошуку нового.

3.3. План вивчення нового матеріалу:

1. Хронологічна таблиця
2. Презентації за творчістю Ліни Костенко
3. Аналіз поезій
4. Виклад нового матеріалу.

ЛІНА КОСТЕНКО (нар. 1930 p.)

На поетичному Олімпі України серед інших славних імен уже багато років і навіть десятиліть живе “нерозгадане чудо”, “неймовірний птах”, “казка казок”, “голос народу”, “пілігрім вічності”, “і мудра, і дитя”, котра нічим не осквернила душу — Ліна Костенко.

19 березня 1930 р.
Ліна Василівна Костенко народилася в містечку Ржищеві на Київщині в родині вчителів.

У 1936
родина перебралася до Києва, де майбутня поетеса закінчила середню школу. Ці скупі дані біографічної довідки стануть хвилюючими поетичними мотивами, коли авторка згодом розповість у віршах про біженські дороги воєнних років і про «балетну школу» замінюваного поля, по якому доводилося ходити, і про перший — написаний в окопі — вірш

1950
Після закінчення середньої школи молода поетеса навчається в Київському педінституті, а згодом — у Московському літературному інституті ім. О. М. Горького

1956
який закінчила. Ліна Костенко була однією з перших і найпримітніших у плеяді молодих українських поетів, що виступили на рубежі 50—60-х років.

1957
Збірки її віршів «Проміння землі»

1958
«Вітрила» викликали інтерес читача й критики

1961
книга «Мандрівки серця», що вийшла, не тільки закріпила успіх, а й засвідчила справжню творчу зрілість поетеси, поставила її ім’я серед визначних майстрів української поезії.

16 років Ліна Костенко мовчала! Після 1961р. за інерцією ще з’являлися вряди-годи кілька років у пресі добірки віршів Ліни Василівни. Але після четвертої верстки набір книжки «Зоряний інтеграл», що мала вийти друком у Держлітвидаві України 1963р., був розсипаний. Те саме повторилося із набором «Княжої гори» («Рад.письменник» в 1972р., що безперечно вкоротило віку Володимиру Підпалому – редактору книжки, який відстоював її з останніх сил).

М.Равлюк зі сторінок «Правди України» накинувся на Ліну Костенко і на прихильного до неї критика Леоніда Новиченка градом найшовіністичних ідейних викривань: «Естественно в пору развернутого строительства коммунизма, корда слово «коммунист» на устах у всех людей мира – друзей и врагов, естественно встретить его в стихах поэта. Но тщетно искать его в книге Л.Костенко «Мандрівка серця», как, кстати, и в стихотворениях поэтессы, напечатанных в том же номере газеты, что и статья Л.Новиченко. Мы не находим в ее произведениях образного определения общественных систем, на которые сейчас расколот мир,- системы социалистической и капиталистической. Мы не встретим хотя бы упоминаний об Украине, об украинском народе, словом которого пользуется поэтесса. Если все это не попадает в поле зрения поэтессы, как же можно утверждать, что она «широко мыслит»?

…если поэтесса не перестроит лад своей музы в унисон с духом нашей современности, она может изведать горькую участь творческого бесплодия. книжность, условность, подсознательный уход от жизни, — вот что нужно преодолеть поэтессе, чтобы ясно видеть мир, приобрести партийно-убежденный взгляд на него».

Аж до 1968р.з’являлися в літературній періодиці окремі вірші поетеси. потім запало суцільне мовчання. Друзі, поети намагаються зрозуміти це мовчання, пробують допомогти їй, пишуть закличні твори, але нічого не допомагає.

Юрій Івакін присвячує у 1968р. промовистий уже самою назвою «Пасаж мовчання» (ж-л «Перець», № 19)

А я перетерплю, а я перебуду,
Перечекаю я, пережду,
А я перемовчу, перезабуду,
Все, що писала, переприсплю,
Перезакрию віями очі,
Пере завішу свої уста,
Скіфською бабою в поганській ночі
Закам’янію (років до ста),
А я перевершу пере мовчанням
Свій перевірш, надвірш, супервірш,
Хай перележать в скрині чекання
Мої блукання між хмар і гір.
А якщо вірш мій перестаріє
Ще й перегіркне, перегорить,
Чи перекисне, чи перетліє,
Нехай одній це мені болить!

Зрозуміти ж поетесу досить-таки легко. Л.Костенко звернулася до історії України, народу; і коли вона вирішила написати реалістичний твір (це і «Княжа гора», і «Маруся Чурай» (особливо), критик Ю.Петренко осудив її за те, що «поетеса…почала длубатись у сумнівних «лжеісторичних» концепціях, вбачати сенс і призначення митця не в утвердженні загальнолюдських ідеалів, а в їхньому запереченні, нотки нігілізму…». Образ Марусі символізується чимось із самою авторкою. Але Михайло Острик, критик, 22 листопада 1974р говорить про неможливість видання «Марусі Чурай» як ідейно-хибного твору.

1977
Книги Л. Костенко «Над берегами вічної ріки»

1979
«Маруся Чурай»

1980
«Неповторність» стали небуденними явищами сучасної української поезії, явищами, які помітно впливають на весь її дальший розвиток.

в 1987
була удостоєна Державної премії УРСР імені Т. Г. Шевченка за роман у віршах «Маруся Чурай». Творчий розвиток Ліни Костенко — поетеси гострої думки і палкого темпераменту — не був позбавлений ускладнюючих моментів. Обмеження свободи творчої думки, різні «опали» в часи застою призвели до того, що досить тривалий час вірші Л. Костенко практично не потрапляли до друку. Та саме в ті роки поетеса, незважаючи ні на що, посилено працювала, крім ліричних жанрів, над своїм найвидатнішим досьогодні твором — «Маруся Чурай».

1987
збірка поезій «Сад нетанучих скульптур», збірка віршів для дітей «Бузиновий цар»

восени 1994
вийшла друком поетична книга Ліни Костенко “Інкрустації” в італійському перекладі Луки Кальві. А невдовзі поетесі була присуджена одна із найпрестижніших літературних премій Італії — премія Франческо Петрарки, титана італійського Відродження. В дипломі премії акцентується: “Спеціальна премія світовій поетесі Ліні Костенко”. Не українській, а світовій. Бо істинна поезія належить світові;

у 1998
у Торонто (Канада) Світовий Конгрес українців нагородив Ліну Костенко найвищою своєю відзнакою — медаллю Святого Володимира

1999
«Берестечко». «Гуманітарна аура нації, або Дефект головного дзеркала», лекція в Києво-Могилянській академії (Київ: Видавничий дім НаУКМА, 1999)

2000
першим лауреатом Міжнародної літературно-мистецької премії імені Олени Теліги журі та Комітет фундаторів визначили видатну українську поетесу Ліну Костенко, яка виявила справжнє лицарство у житті, здійснює подвижницьку діяльність в ім’я України, створила високохудожні твори в галузі літератури.

2010
«Гіацинтове сонце». «Записки українського самашедшого»

2011
«Річка Геракліта»

Поезія Ліни Костенко — це музика слова. Пристрасна і велична. Музика в поезії Ліни Костенко — це душа. Безмежна і непізнана. Музика і поезія Ліни Костенко — це два космоси. І кожен — неосяжний. «Поезія – це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі.»

Ліна Костенко — поетеса-шістдесятниця, страдниця, поет кінця XX століття, але ще більшою мірою — Поет XXI століття. Вона знана і любима не лише в Україні, а й у світі.

Для неї «Література – не змагання, а боротьба. Боротьба не амбіцій, не стрибки у висоту, не біг наввипередки. Це довічна боротьба добра і зла, справедливості, людського і нелюдського.»

5. Закріплення нового матеріалу: аналіз поезій

Вже почалось, мабуть, майбутнє
Вже почалось, мабуть, майбутнє.
Оце, либонь, вже почалось…
Не забувайте незабутнє,
воно вже інеєм взялось!
І не знецінюйте коштовне,
не загубіться у юрбі.
Не проміняйте неповторне
на сто ерзаців у собі!
Минають фронди і жіронди,
минає славне і гучне.
Шукайте посмішку Джоконди,
вона ніколи не мине.
Любіть травинку, і тваринку,
і сонце завтрашнього дня,
вечірню в попелі жаринку,
шляхетну інохідь коня.
Згадайте в поспіху вагона,
в невідворотності зникань,
як рафаелівська Мадонна
у вічі дивиться вікам!
В епоху спорту і синтетики
людей велика ряснота.
Нехай тендітні пальці етики
торкнуть вам серце і вуста.
Джерело: Поезія, «Наукова Думка», К., 1998.

Життя іде і все без коректур
Життя іде і все без коректур.
І час летить, не стишує галопу.
Давно нема маркізи Помпадур,
і ми живем уже після потопу.
Не знаю я, що буде після нас,
в які природа убереться шати.
Єдиний, хто не втомлюється, — час.
А ми живі, нам треба поспішати.
Зробити щось, лишити по собі,
а ми, нічого, — пройдемо, як тіні,
щоб тільки неба очі голубі
цю землю завжди бачили в цвітінні.
Щоб ці ліси не вимерли, як тур,
щоб ці слова не вичахли, як руди.
Життя іде і все без коректур,
і як напишеш, так уже і буде.
Але не бійся прикрого рядка.
Прозрінь не бійся, бо вони як ліки.
Не бійся правди, хоч яка гірка,
не бійся смутків, хоч вони як ріки.
Людині бійся душу ошукать,
бо в цьому схибиш — то уже навіки.
«Пастораль ХХ сторіччя »
Як їх зносили з поля!
Набрякли від крові рядна.
Троє їх, пастушків. Павло, Сашко і Степан.
Розбирали гранату. І ніяка в житті Аріадна
вже не виведе з горя отих матерів.
А степам
будуть груди пекти ті залишені в полі гранати,
те покиддя війни на грузьких слідах череди.
Отакі вони хлопці, кирпаті сільські аргонавти,
голуб’ята, анциболи, хоч не роди!
Їх рвонуло навідліг. І бризнуло кров’ю в багаття.
І несли їх діди, яким не хотілося жить.
Під горю стояла вагітна, як поле, мати.
І кричала та мати:
— Хоч личко його покажіть!
Личка вже не було. Кісточками, омитими кров’ю,
осміхалася шия з худеньких дитячих ключиць.
Гарні діти були. Козацького доброго крою.
Коли зносили їх, навіть сонце упало ниць.
Вечір був. І цвіли під вікнами мальви.
Попід руки держала отих матерів рідня.
А одна розродилась, і стала ушосте — мати.
А один був живий. Він умер наступного дня.

6. Підсумки заняття.

Написати творчу роботу на слова Л.Костенко: «Життя – це усмішка, і сльози ці солоні, і кров, і барикади, і музика Бізе!»

1. У якій поезії Л.Костенко головний образ – час?
а) “Доля”;
б) “Пастораль ХХ століття;
в) “Вже почалось, мабуть, майбутнє” ;
г) “Життя іде і все без коректур”.

2.Вірші Л.Костенко “Світлий сонет”, “Розкажу тобі думку таємну”, “Моя любове!” об’єднані мотивом:
а) державницьким;
б) кохання;
в) природи;
г) філософським.

3. З якого вірша Л.Костенко ці рядки:

“В епоху спорту і синтетики
Людей велика ряснота.
Нехай тендітні пальці етики
Торкнуть вам серце і вуста”?

а) “Вже почалось, мабуть, майбутнє”;
б) “Тут обелісків ціла рота”;
в) “Альтернатива барикад”;
г) “Розкажу тобі думку таємну”.

Роль поета в житті народу (за романом Ліни Костенко «Маруся Чурай»)

Образ легендарної піснетворки Марусі Чурай

1. Розкажіть про історичні події, що відбувалися в Україні в часи життя Марусі Чурай. Як, на вашу думку, вони впливали на становлення духовного світу дівчини?

2. Вплив батька на формування Марусі: поясніть «генетику» Марусі, виходячи з її слів:

Красива я була, правда?
Схожа на свою матір.
Смілива я була, правда?
Схожа на свого батька.
Співуча я була, правда?
Схожа на свій народ.

3. Як подає Ліна Костенко портрет Марусі Чурай? Якою мірою портрет виражає внутрішній світ героїні, її характер?

4. Чи можна сказати, що Маруся стояла осторонь визвольних змагань свого народу, адже вона не бере прямої участі у війні?

5. У чому виявляється її суспільна активність?

6. Які риси характеру найбільше притаманні Марусі? Як вони виявляються у життi?

7. Ваше розуміння самохарактеристики Марусі:

Я — навіжена. Я — дитя любові.
Мені без неї білий світ глевкий.

8. Чому Маруся приховала Грицеве самогубство, взявши вину на себе?

9. У чому полягає драма любові Марусі? Що означають її слова про «нерівню душ» — власної та Грицевої?

10. Порівняйте Марусю і Галю Вишняківну; чим вони відрізняються одна від одної?

11. Схарактеризуйте взаємини Марусі Чурай та Івана Іскри; як ви розумієте слова Івана Іскри, в яких висловлене його ставлення до Марусі:

Ми з нею рівні. Ми одного кореня.
Мабуть, один лелека нас приніс.

12. Знайдіть у тексті виступ Івана Іскри перед суддями на захист Марусі (розділ «Якби знайшлась неопалима купина») та універсал Богдана Хмельницького аналогічного змісту (розділ «Страта»). Прочитайте рядки, в яких Іван Іскра та Богдан Хмельницький оцінюють значення творчості поетеси:

· для духовного життя народу;

· для підтримки високого морального духу воїнів — борців за незалежність;

· для увічнення героїки національно-визвольних змагань.

13. Проблема «Митець і натовп» у романі; у чому особливість її трактування?

14. Як Маруся Чурай бачить місце людини в житті свого народу?

15. Визначте громадянську позицію тих героїв, діяльність яких вона схвалює, і тих, чию поведінку вважає аморальною.

16. Як героїня реагує на ті криваві події, що принесли горе на рідну землю? (Пригадайте її роздуми та емоції при спогляданні зруйнованих сіл, сплюндрованого Києва, втікачів із Волині, що вмирають від голоду.)

17. Маруся очима мандрівного дяка; чому дяк потайки кинув Марусю, залишивши їй на спогад барвисту хустку?

18. У чому виявляється патріотизм Марусі Чурай?

19. Спільне в Марусі та Мавці з «Лісової пісні» Лесі Українки.

20. Чи залишилася б у пам’яті стількох поколінь Маруся Чурай, якби вона стояла осторонь життя свого народу, його боротьби за волю і державність?

21. Якби Маруся Чурай сказала про себе, що вона щаслива людина, чи погодилися б ви з нею? Якщо так, то в якому розумінні вона щаслива?

22. Які важливі суспільні проблеми порушує Ліна Костенко через образ Марусі Чурай? Чи актуальні вони нині?