В. Сосюра — співець кохання. Інтимна, пейзажна лірика Сосюри, українська література
Хід уроку В. Сосюра — співець кохання. Інтимна, пейзажна лірика Сосюри, українська література
2. Ознайомлення з темою та навчальними цілями заняття
Вивчити основні етапи творчого шляху В. Сосюри, ознайомити учнів з інтимною та пейзажною лірикою письменника, розширити уявлення про пейзаж на прикладах, навчити дітей здобувати знання з літератури за допомогою комп’ютера; розвивати художню уяву учнів, здатність самостійно мислити.
3. Мотивація навчання: наводяться дані, спрямовані на формування позитивної мотивації, пізнавального інтересу до теми, що вивчається.
4. Актуалізація опорних знань
Кільком учням пропонується розповісти вірш “Любіть Україну”, який було задано вивчити вдома.
5. Формування вмінь і навичок
Картини Донеччини в інтимній і пейзажній ліриці В. Сосюри
Сьогодні наше заняття буде проходити нетрадиційно, ми проведемо його у комп’ютерному класі. Один з вас отримав завдання відшукати в Інтернеті сайт з основними етапами життя і творчості В. Сосюри. Після того, як він ознайомить нас з цим матеріалом, ми перевіримо, як ви його засвоїли. Для цього я підготувала питання, на які вам треба буде дати відповіді.
Під час виступу однокласника діти ознайомлюються зі змістом сайту.
Виразне читання учнями віршів, які відсутні в підручнику.
У поданих поезіях знайдіть пейзажні малюнки Донецької землі, з’ясуйте, яку роль можуть відігравати пейзажі в творах.
Україна в творчості В. Сосюри
Натхненним співцем України став у літературі XX ст. Володимир Сосюра. Його поетичну музу називають «Голосом ніжним, як пісня у солов’я, громом молодим» під час суспільних заграв і бур. Син шахтаря і сам шахтар з Донбасу, він увійшов у літературу рідного народу і разом з ним пройшов тернистий шлях зростання та утвердження як один з улюблених поетів-ліриків України.
Продовжуючи традиції Шевченка, Франка, Лесі Українки та ін., він збагатив поезію новими темами, образами, почуттями, 3 особливою любов’ю поет оспівав рідну Україну, зокрема — край свого дитинства — Донбас, Так, у вірші «Знов село» (1932) подано типовий образ юнака з шахтарського селища, який пройшов важкий шлях хлопця з бідної родини до відомого українського поета. Рідний край, земля батьків, стежки дитинства і перший вчитель — все це викликає у нього теплі й зворушливі спогади, роздуми про життя.
Працювать, працювать, безумовно!
Кожній хвилі нема ж вороття!
Ні! Я зовсім ще не заповнив
Золотої анкети життя.
Образ рідного краю схвильовано подає поет і у вірші «Як передать, Донбас, твою красу і силу» (1952). Любов до шахтарів, до донецької землі така глибока, що поет часто ілюзорно уявляє її майбутнє, бо ж він — син України.
У роки Великої Вітчизняної війни його патріотична лірика, його палке поетичне слово, звернене до українського народу, відігравало визначну роль у мобілізації їхніх трудових, духовних сил для боротьби з ворогом. Цій темі присвячені збірки Сосюри «Під гул кривавий», «В годину гніву», «Олег Кошовий». Особливою популярністю користувався «Лист до земляків», надрукований як листівка і поширюваний з літаків на території окупованої України. Написаний у формі віршованого послання, вірш устами поета-патріота закликав воїнів до помсти над віроломним ворогом:
Бийте ворога скрізь, хай в крові своїй чорній потоне
Злий нападник під розгойданий гул батарей.
В. Сосюра вірить у світле майбутнє України, бо переконаний, що такий народ, з такими багатовіковими традиціями скорити, поставити на коліна неможливо;
Там, де попіл тепер, де жаліються в небо руїни,
Встануть села ясні, загуркочуть міста золоті,
Буде кращою ще неосяжна моя Україна
І не стане вже ніч на її переможнім путі.
Рвав восени я шипшину,
карії очі любив.
Вечір упав на коліна,
Руки простяг золоті…
Шахти, цегельні, заводи,
хлопці на зміну — вночі…
Місяць у полі бродить,
в трави лице вмочив.
Пальці тоненькі, ніжні
і романтичні дощі…
Хто це зрадливий ніж мені
в руки тоді вложив?
Ну, і пішов я ланами;
там ешелони, сніги…
Блиски гарматні над нами,
в горло зорі — штики…
Ну, і пішов я ланами,
вітер мотав шлики…
Там телефонні гами,
там ешелони, сніги…
Там я забув про шипшину,
очі твої розлюбив.
Вечір упав на коліна,
руки простяг золоті…
1923
Білі акації будуть цвісти
в місячні ночі жагучі;
промінь морями заллє золотий
річку, і верби, і кручі…
Будем іти ми з тобою тоді
в ніжному вітрі до рання,
вип’ю я очі твої молоді,
повні туману кохання…
Солодко плачуть в садах солов’ї,
так, як і завжди, незмінне…
В тебе і губи, і брови твої,
як у моєї Вкраїни…
Ось вона йде у вінку, як весна…
Стиснулось серце до крику…
В ньому злилися і ти, і вона
в образ єдиний навіки.
1927
НЕЗАБУТНІЙ
Твій образ знов стоїть переді мною,
учитель!.. І тихий кашель твій
я чую знов за довгих літ стіною
у далині донецькій заводській…
Ось ти ідеш…Над церквою новою
літають галки. Осінь. День смутний…
І хлюпає болото під тобою…
Перед очима знову образ твій…
Маленький, я тебе випереджаю,
щоб швидше в клас потрапить гомінкий…
Усе, що задано, я вивчив, знаю.
Біжу, а за плечима кашель твій…
А в класі повно пороху і крику…
Дзвінок…Заходить вчитель. Ми встаєм.
Як передать любов мою велику
до нього, що зростала з кожним днем.
в маленькім серці!.. Задушевним словом
він нас учив любити рідний край.
Ми з ним ходили, рідним, чорнобровим,
не раз, не два у поле і у гай.
Текли кудись Дінця величні води,
ми слухали, уважні і малі,
про неповторнеє життя природи
і про любов до рідної землі…
Василь Мефодьєвич! Ти вчив любить прекрасне
і готував до чесного труда
нас, селюків. У серці не погасне
твоїх очей усмішка молода,
покіль воно у грудях буде битись…
Знов образ твій переді мною, ти
перед бідою кликав не коритись,
для батьківщини радості рости.
Одснилась школа…Юними ми стали.
В осінній день, задуманий такий,
твої слова в душі моїй звучали,
коли пішов за щастя я на бій…
Ти йшов зі мною в огненні походи,
в знемоги час підтримував мене,
як рідні плечі воїнів свободи…
Я не забув лице твоє ясне
і запорозькі довгі чорні вуса,
що так нагадували батька…Ти
в душі моїй навіки, я клянуся,
хоч поміж нами—днів мости й мости…
Хоч ми йдемо все вище і все вище,
все далі ми од горя і нужди…
А ти лежиш давно на кладовищі,
де татко мій, де брат, баби й діди…
Я з рук твоїх давно пішов у люди,
в житті бурхливі, грозяні моря,
учитель мій!.. Тебе я не забуду,
моєї юні радісна зоря!
1959
***
Як я люблю тебе, мій краю вугляний,
твій кожний камінець, твою билину кожну,
де я пішов на бій за щастя в даль тривожну,
що снилося мені в заграві заводській…
Коли доводиться в краях твоїх бувати,
од щастя плачу я, і плачу і сміюсь…
Щоб сили для пісень джерельної набрати,
я серцем до землі донецької тулюсь.
Ті верби над Дінцем, що я повз них проходив,
і рейок димний дзвін, і шахти на горі,
куди біжать, біжать вагончики з заводу,
смуглява дітвора, щасливі матері…
Це там, це там, це там зростали ми й любили,
і я горджусь, що я землі моєї син,
де силу мускулів машини замінили,
щоб назавжди забув шахтар про кайла дзвін.
Щоб він злетів орлом в простори наукові,
щоб шлях пізнав до зір по тільки у піснях.
Я шлю тобі слова безмірної любові,
донецький краю мій, на твій громохкий шлях.
Цвіти, сіяй, грими! Чаруй життя красою
і прокладай нову, іще не знану путь!
В майбутнє ідучи веселою ходою,
у щасті про свого поета не забудь.
1959
***
Де небокраї сині й чисті
зорі обарвлені огнем,
не раз, не два жовтіло листя
і осипалось над Дінцем…
Мені усе там рідне, миле —
і гай, і содовий завод,
де ми ходили, де любили
послухать шум донецьких вод.
Надходить осінь, мила, люба.
Шумить пожовклая трава там,
де тугі вишневі губи
я цілував не раз, не два…
Хай листя падає на груди
і навіває вітер сни,—
той знати осені не буде,
хто народився для весни.
1959
ДЕБАЛЬЦЕВЕ
У імені твоїм
Я чую рейок дзвін.
Дало мені життя ти
В срібний донь зимовий,
ІЦоб, як і всі,
Я йшов з тобою до вершин,
І розцвілала весна
І дружби, і любові.
Маленьким хлопчиком
По вулицям твоїм
Так часто бігав я
Із друзями своїми,
І райські яблучка
Рвав у садках густих…
А дні пливуть, пливуть
Немов заводів дим.
Дебальцеве моє.
Колиско днів моїх,
Це ти мені дало
Співучу, ніжну вдачу
І, славлячи життя
Невиданий розбіг,
Я піснею тобі,
Дебальцеве, віддячу.
Життям і піснею !
Вони твої, твої,
Бо я твій вірний син,
Окрилений тобою.
На пісню і на труд,
І на тяжкі бої,
Коли нас вороги
Залить хотіли тьмою.
Дебальцеве. . . Гудки…
Там димарі у вись,
Як виклик, підвелись,
Як знак, то з кожним роком
Все дужчими стаєм.
Не марно ми клялись
Буть вірними тобі,
Мій краю сонцеокий…
1962 р.
6. Закріплення знань: поетапне самостійне виконання практичної роботи – повний аналіз поетичних творів.
Зразок: Вірш «Так ніхто не кохав…» (1922)
Літературний рід: лірика.
Жанр: ліричний вірш.
Вид лірики: інтимна.
Провідний мотив: високе й красиве почуття кохання.
Віршовий розмір: анапест.
Літературознавці про вірш: У вірші зворушливо передано глибину людського почуття. Як це й властиво юнакові, сучасник Сосюри вважає, що це тільки він переживає таку любов. Він прагне переконати, що лише через «тисячі літ» «приходить подібне кохання». Гіперболізм у вираженні почуття відтінюється відповідними пейзажними штрихами: «В день такий розцвітає весна на землі // І земля убирається зрання…» Юнак обіцяє зірвати для коханої «Оріон золотий». А може, це й не перебільшення, а втілення мрії про духовно розкрилену особистість, утвердження права людини на своє почуття (П.Хропко).
7. Звіти про виконану роботу.
1. Володимира Сосюру критикували за твір
А «Любіть Україну!»
Б «Червона зима»
В «Солов’їні далі»
Г «Розстріляне безсмертя»
Д «Третя Рота»
2. Прочитайте уривок із вірша «Так ніхто не кохав…»
Дише тихо і легко в синяву вона,
простягає до зір свої руки…
В день такий на землі розцвітає весна
і тремтить од солодкої муки…
Твір написаний віршовим розміром
А ямбом
Б хореєм
В дактилем
Г амфібрахієм
Д анапестом
3. Римування у вірші «Так ніхто не кохав…»
А суміжне
Б перехресне
В кільцеве
Г монорим
Д білий вірш
4. Прочитайте уривок із вірша «Любіть Україну!»
Любіть Україну у сні й наяву,
вишневу свою Україну,
красу її, вічно живу і нову,
і мову її солов’їну.
Твір написаний віршовим розміром
А ямбом
Б хореєм
В дактилем
Г амфібрахієм
Д анапестом
5. Римування у вірші «Любіть Україну!»
А суміжне
Б перехресне
В кільцеве
Г монорим
Д білий вірш
6. Вірш В. Сосюри «Любіть Україну!» у 1951 р. зазнав нищівної критики через
А недосконалість форми
Б непоступливість поета перед радянською владою
В нібито наявний у ньому буржуазний націоналізм
Г заздрість наближених до Сталіна поетів до таланту автора
Д відсутність у ньому уславлення тодішніх вождів
7. Прочитайте подані рядки з вірша «Любіть Україну!»
Любіть Україну у сні й наяву, вишневу свою Україну…
Виділене слово є
А алегорією
Б символом
В гіперболою
Г метонімією
Д персоніфікацією
8. Наскрізну композиційну роль у вірші «Так ніхто не кохав…» відіграє
А тавтологія
Б художній паралелізм
В епіфора
Г діалог
Д риторичне звертання
9. Роман «Третя Рота» за жанровими особливостями
А воєнний
Б автобіографічний
В соціально-психологічний
Г фантастичний
Д історичний
10. Дві перші й дві останні строфи вірша «Так ніхто не кохав…»
А анафорою
Б епіфорою
В ліричним відступом
Г риторичним звертанням
Д обрамленням
11. Установіть відповідність
Художній засіб | Приклад |
1 гіпербола | А Любіть Україну, як сонце, любіть, як вітер, і трави, і води… |
2 персоніфікація | Б Любіть Україну всім серцем своїм і всіми своїми ділами. |
3 порівняння | В Так ніхто не кохав. Через тисячі літ лиш приходить подібне кохання. |
4 антоніми | Г В годину щасливу, і в радості мить, любіть у годину негоди… |
Д В день такий на землі розцвітає весна і тремтить од солодкої муки.. |
12. Установіть відповідність
Символ («Любіть Україну!») | Значення |
1 електровогні | А перемога над ворогами |
2 грім канонад | Б недосяжна мрія |
3 верби | В радянська дійсність |
4 пурпурові хмари | Г українська природа |
Д індустріальні здобутки радянської влади |
9. Підсумок.
1. Яка роль творчості В.Сосюри в українській літературі?
2. У чому полягає новаторство письменника?
3. Який провідний мотив творчості Сосюри?
4. Чи є у письменника великі прозові твори?
5. Якими засобами влада впливала на життя і творчість В.Сосюри?
6. Як пов’язана інтимна та пейзажна лірика у поета?
В. Сосюра — співець кохання. Інтимна, пейзажна лірика Сосюри, українська література
Повернутися на сторінку Українська література