Тяжка доля (за оповідання М. Вінграновського «Первінка»). Українська література
Війна — це найстрашніша подія в історії людства. Кожна війна забирає в небуття мільйони людських життів. Може, я ще маленька та нерозумна, але я ніяк не можу зрозуміти, чому люди не можуть жити в злагоді між собою.
Тяжко буває воїнам у боях, але, на мою думку, ще тяжче тим, хто проводив їх на війну, їхнім родинам. Вони кожен день прокидаються з молитвою за своїх рідних та виживають, дожидаючи їх з фронту.
Життя саме такої родини, що провела на війну батька, описує Микола Степанович Вінграновський в оповіданні «Первінка». Автор показує злиденне життя людей у воєнні дні та наголошує на тяжкій долі дітей, змальовуючи образ малого Миколки, котрий не побоявся піти в сусіднє село для того, щоб купити корову.
Миколка був найстаршою дитиною в родині і тому після того, як захворіла мати, мав годувати її. Бідний хлопчик ночував з купленою коровою посеред степу, бо не міг за один день через свій вік дістатися до дому. Я ледь не заплакала, коли прочитала діалог Миколки з матір’ю:
— А ти ж хоч їв що-небудь?
— Їв. Щавель їв. І Первінка їла. Тепер ми будемо корзинами носити його. А як прийде батько, то й з батьком! З щавлем ми вже не пропадемо!
Нам, сучасним дітям, важко зрозуміти, через які жахи пройшли наші дідусі та бабусі під час війни, але ми просто не маємо права скаржитися на наше життя, адже воно — порівняно з життям дітей війни — просто казкове!