Іван Франко. Життя і творчість видатного діяча, письменника, ученого, перекладача. Поетична творчість І.Франка — найвище досягнення української поезії II половини XIX ст., українська література
Хід уроку Іван Франко. Життя і творчість видатного діяча, письменника, ученого, перекладача. Поетична творчість І.Франка — найвище досягнення української поезії II половини XIX ст., українська література
1. Організаційна частина
2. Актуалізація опорних знань з раніше вивченого матеріалу
Фронтальне опитування, зачитування доповідей, рефератів.
3. Викладання нового матеріалу.
3.1.Тема заняття:
І. Я. Франко. Життєвий і творчий шлях (1856-1916). Теорія літератури – основи віршування
3.2. Мотивація вивчення теми:
Вказується значущість теми у майбутньому житті
3.3. План вивчення нового матеріалу:
- Життєвий шлях письменника
- Основи віршування
- Теми лірики
- Особливості лірики (теорія літератури)
- Аналіз віршів «Гімн», «Гріє сонечко»
4. Виклад нового матеріалу.
Життєві віхи життя ІВАНА ФРАНКА
(орієнтовані доповіді)
27 серпня 1856 р. – народився у с. Нагуєвичі Дрогобицького повіту у Східній Галичині (тепер Львівська обл.). Про дитячі роки писав в оповіданнях У кузні, Малий Мирон, Під оборогом.
1862-1864 – навчання у школі села Ясениця Сільна.
1864-1867 – навчання у нормальній школі при василіянському монастирі у Дрогобичі.
1867-1875 – навчання у Дрогобицькій гімназії. Про шкільні роки писав в оповіданнях Грицева шкільна наука, Shonshcreiben, Олівець. У столярні.
1875 р. – вступив на філософський факультет Львівського університету, увійшов до складу редакції журналу Друг.
1876 р. – у літературному альманасі Дністрянка опубліковано оповідання Лесишина челядь, Два приятелі. Вийшла перша поетична збірка Баляди і розкази.
1877 р. – почав друкувати оповідання з циклу Борислав.
Червень 1877 р. – перше ув’язнення.
Січень 1878 р. – суд над Франком та його однодумцями, їх звинувачували у належності до таємної соціалістичної організації, якої насправді не було. У тюремній камері Франко написав сатиру Сморгонська академія
1878 р. – Франко разом з М. Павликом заснував журнал Громадський друг. 1878 р. вийшло тільки два номери. Журнал було заборонено. Видавці випустили у світ два збірники журнального типу Дзвін, Молот.
1878–1880 р. – видає серію книжок Дрібна бібліотека.
Березень 1880 р. – другий арешт і тримісячне ув’язнення в коломийській тюрмі. Письменника звинуватили у підбуренні місцевих селян проти “законного порядку”. Враження від коломийського ув’язнення описані у творі На дні.
1881 р. – почав виходити журнал Світ за активної участи Франка. За 1881-1882 рр. у Світі Франко написав 52 відсотки усього матеріалу, що містив журнал, не враховуючи непідписаних редакційних статей. У цьому журналі був надрукований роман Борислав сміється.
1881–1882 р. – живе у Нагуєвичах. Тут пише повість Захар Беркут , перекладає трагедію Фауст Й..В. Гете, поему Німеччина Г. Гайне, пише низку статей про Т.Шевченка, рецензує збірку Хуторна поезія П. Куліша тощо.
1883 р. – працює у журналі Зоря. Увійшов до складу редакції газети Діло.
1885–1886 р. – відвідує Київ. Знайомиться з М. Лисенком, І. Нечуєм-Левицьким, М. Старицьким, П. Житецьким, О. Кониським, В. Антоновичем.
Травень 1886 р. – у Києві одружується з Ольгою Хорунжинською.
1887 р. – перше видання збірки З вершин і низин. Збірка присвячена О. Хорунжинській.
1887–1997 рр. – працює у редакції Kurjera Lwowskiego.
1888 р. – написав поему Смерть Каїна.
1889 р. – третій арешт, двомісячне ув”язнення за зв”язок з групою київських студентів, що прибули до Галичини.
1890 – Вийшла збірка оповідань У поті чола . У Львові почав виходити двотижневик Народ відповідальним за випуск якого був І. Франко. За ініціативою І. Франка та М. Павлика засновано Русько-українську радикальну партію.
1892 р. – у Чернівецькому університеті виконав навчальні завдання останнього семестру.
1 липня 1893 р. – захистив докторську дисертацію Варлаам і Йоасаф у Віденському університеті, старохрстиянський духовний роман і його літературна історія у професора Ягича.
1893 р. – вийшла п’єса Украдене щастя. Вперше була поставлена у театрі Руська бесіда.
1894–1897 – видає журнал Житє і слово.
1896 – вийшла збірка Зів’яле листя.
1896–1897 рр. – участь у виборах до Віденського Сейму.
1897 р. – вийшла збірка Мій Ізмарагд, друге видання збірки З вершин і низин.
1898 р. – вийшла поема Похорон.
1898 р. – святкування 25-річного ювілею творчої праці письменника.
1899 р. – вийшла збірка Поеми, до якої були включені твори , написані на основі обробки східного епосу — поема Істар, Сатні і Табубу, поема Бідний Генріх, Поема про білу сорочку.
1900 р. – вийшла збірка Із днів журби, поема Іван Вишинський.
1904 р. – відвідав Рим .
1905 р. – написав поему Мойсей.
1906 р. – Харківський університет присвоїв науковий ступінь доктора російської словесності. О.Шахматов, Ф.Корш висунули кандидатуру Франка кандидатом у члени Російської академії наук, однак імперські реакційні сили перешкодили здійсненню цього.
1906 р. – вийшла збірка Semper tiro.
1913 р. – святкування 40-річчя. Творчої діяльності письменника.
1914 р. – вийшов ювілейний збірник Привіт Іванові Франкові.
1914 р. – вийшла збірка Із літ моєї молодості.
28 травня 1916 р. – помер у Львові. Похований на Личаківському кладовищі.
Теми лірики Франка
- лихе становище рідного народу
- національне оновлення
- минуле та сучасне українського народу
- щасливе та нещасне кохання поета
- пейзажна лірика
- інтернаціональні мотиви
- поетизує працю
- активна турбота про майбутнє своєї батьківщини
Особливості лірики
1. Вираження почуттів і роздумів героя, викликаних зовнішніми обставинами (тобто зображення людини через відтворення її переживань).
2. Наявність елементів сюжету, описи
3. Висока емоційність, схвильований тон розповіді
4. Інтенсивне використання образотворчих засобів
5. Стислість викладу художнього матеріалу
6. Віршова форма
7. Малий обсяг
5. Закріплення нового матеріалу:
Аналіз віршів «Гімн», «Гріє сонечко»
Грiє сонечко!
Усмiхається небо яснеє,
Дзвонить пiсеньку жайвороночок,
Затонувши десь в безднi-глубiнi
Кришталевого океану…
Встань,
Встань, орачу! Вже прогули вiтри,
Проскрипiв мороз, вже пройшла зима!
Любо дихає воздух леготом;
Мов у дiвчини, що з сну будиться,
В грудi радiсно б’єсь здоровая
Молодая кров,
Так i грудь землi диха-двигаєсь
Силою дивною, оживущою.
Встань, орачу, встань!
Сiй в щасливий час золоте зерно!
З трепетом любовi мати щирая
Обiйме його,
Кров’ю теплою накормить його,
Обережливо виростить його.
Гей, брати! В кого серце чистеє,
Руки сильнiї, думка чесная,-
Прокидайтеся!
Встаньте, слухайте всемогущого
Поклику весни!
Сiйте в головах думи вольнiї,
В серцях жадобу братолюбiя,
В грудях смiливiсть до великого
Бою за добро, щастя й волю всiх!
Сiйте! На пухку, на живу рiллю
Впадуть сiмена думки вашої!
ЗАМІСТЬ ПРОЛОГА
ГІМН
Вічний революціонер —
Дух, що тіло рве до бою,
Рве за поступ, щастя й волю,-
Він живе, він ще не вмер.
Ні попівськії тортури,
Ні тюремні царські мури,
Ані війська муштровані,
Ні гармати лаштовані,
Ні шпіонське ремесло
В гріб його ще не звело.
Він не вмер, він ще живе!
Хоч від тисяч літ родився,
Та аж вчора розповився
І о власній силі йде.
І простується, міцніє,
І спішить туди, де дніє;
Словом сильним, мов трубою,
Міліони зве з собою,—
Міліони радо йдуть,
Бо се голос духа чуть.
Голос духа чути скрізь:
По курних хатах мужицьких,
По верстатах ремісницьких,
По місцях недолі й сліз.
І де тільки він роздасться,
Щезнуть сльози, сум нещастя.
Сила родиться й завзяття
Не ридать, а добувати,
Хоч синам, як не собі,
Кращу долю в боротьбі.
Вічний револіоцйонер —
Дух, наука, думка, воля —
Не уступить пітьмі поля,
Не дасть спутатись тепер.
Розвалилась зла руїна,
Покотилася лавина,
І де в світі тая сила,
Щоб в бігу її спинила,
Щоб згасила, мов огень,
Розвидняющийся день?
1880
Наступні ж десятиліття проходять під знаком Франка і в поезії: “Зів’яле листя” (1896), “Мій Ізмарагд” (1897), “Поеми” (1899), “Із днів журби” (1900), “Semper tiro” (1906), поема “Мосей” (1905), друге видання “Ізмарагда” – “Давнє й нове” (1911), нарешті перероблені ранні тексти “Із літ моєї молодості” (1914). Д. Чижевський відзначає і вражаючу стильову парадигму Франкової поезії – від романтизму через реалізм до модернізму.
Не випадково відкриває таку збірку твір, назва якого є одночасно його жанром – “Гімн”. У недавні часи радянської окупації цей знаковий вірш трактувався з вульгарно-соціологічних позицій, де стрижневий образ “вічного революцйонера” виводили мало не з Марксівського комуністичного маніфесту, в якому “привид бродить по Європі, привид комунізму”. Тим часом, в епоху Франка слово “революціонер” аж ніяк не несло за собою такого моторошного ідеологічного флеру. Завважмо: “вічний революцйонер” у творі є нічим іншим, як духом перемін, позначених сподіваннями на кращу долю. Він напрочуд точно відображав, як то кажуть, “дух епохи”, – адже настрої передчуття ґлобальних цивілізаційних зрушень, свідками яких ми з вами були наприкінці минулого століття, так само переймали людей і наприкінці позаминулого:
Словом сильним, мов трубою,
Міліони зве з собою, –
Міліони радо йдуть,
Бо се голос духа чуть.
“Саме ж поняття духа в лірико-філософській системі поета, – як завважує сучасна дослідниця Елеонора Соловей, – за своїм змістом багато в чому нове, співзвучне своїй добі, як може посвідчити й характерна антитеза “вічне діло духа” – “утле тіло”. “Дух живий” – це нетлінне в людині, запорукою ж безсмертя є для поета боротьба за національне визволення, соціальне та духовне розкріпачення”. У цьому контексті напрочуд важливим видається такий синонімічний ряд, запропонований поетом:
Вічний революцйонер –
Дух, наука, думка, воля…, –
він недвозначно вказує на те, що омріяна революція в системі Франкового як поетичного, так і політичного світогляду має характер не насильства, а поступу. Це необхідно підкреслити, зважаючи на нинішні інтерпретації слова “революціонер”: Франкові йдеться про системну національно-патріотичну працю; своїм гімном він декларує принципи, які тут же втілює в життя не лише як письменник, але і як журналіст, видавець, політолог, економіст, політик… Подібна універсальність більше пасувала б романтичному, а не реалістичному характерові, але у Франка не було іншого виходу: не лише на всю Галичину, але й на всю Україну він був один, хто з висоти свого духа міг реально оцінити, яке безмежне поле для праці розстилається на його шляху!
6. Підсумки заняття.
Фронтальне опитування за записаним матеріалом.
7. Домашнє завдання: Вивчити напам’ять «Гімн»
Додаток
Теорія літератури (основи віршування)
Ліричні твори — твори, у яких віддзеркалені думки, настрої та почуття людини, душевний стан автора, його ставлення до оточення.
Строфа — кілька віршових рядків, поєднаних за змістом і певним порядком римування. Залежно від кількості рядків у строфі розрізняють такі строфи: дистих, тривірш, терцина, катрен, сонет тощо. Вони різняться ще й системою римування.
Рима — це однакове звучання або співзвуччя закінчень віршових рядків.
Три основні форми римування:
- парне (суміжне або паралельне) (АА ББ ВВ):
- оповите (кільцеве чи опоясуюче) (А Б Б А):
- перехресне (А Б А Б):
Ритм — повторюваність у віршованій мові однорідних звукових особливостей.
Віршовий розмір
Двоскладова стопа
1,3,5,7,9 – хорей _/ _ / _/ _ / _/ _ / _/ _ / _/ _ /
2,4,6,8,10 – ямб _ _/ / _ _/ / _ _/ / _ _/ / _ _/ /
Трискладова стопа
1,4,7,10 – дактиль _/ _ _/ _/ _ _/ _/ _ _/ _/ _ _/
2,5,8,11 – амфібрахій _ _/ _/ _ _/ _/ _ _/ _/ _ _/ _/
3,6,9,12 – анапест _ _ _ // _ _ _ // _ _ _ // _ _ _ //
Примітка: цифра позначає номер наголошеного складу.
Іван Франко. Життя і творчість видатного діяча, письменника, ученого, перекладача. Поетична творчість І.Франка — найвище досягнення української поезії II половини XIX ст., українська література
Повернутися на сторінку Українська література