Шануймо свої самоцвіти. Дніпрова Чайка (Людмила Олексіївна Березіна). Поезії в прозі «Дівчина-чайка», «Морське серце», українська література
Хід уроку Шануймо свої самоцвіти. Дніпрова Чайка (Людмила Олексіївна Березіна). Поезії в прозі «Дівчина-чайка», «Морське серце», українська література
1. Мотивація
Вчитель на фоні відеоролика шуму моря з чайками.
Дніпрова Чайка… Хто вона? Звідки прилинула в українську літературу? Що принесла на крилах своєї фантазії?
2. Рольова гра
Учениця — Д. Чайка
Доброго дня! Так, сучасному читачеві, особливо молодому, мало відоме моє романтичне ім’я, моя доля — доля сільської дівчини з Миколаївщини, якій судилося стати «дівчиною-чайкою» і помітним явищем в українській культурі кінця XIX — початку XX століття.
3. Оголошення теми та мети уроку.
4. Ознайомлення з постаттю письменниці.
Вчитель.
Наша гостя вам, діти, зараз розповість про себе, а кожному із вас необхідно буде узагальнити почуту інформацію у вигляді карток-анкет протягом уроку.
Зразок картки-анкети.
1. Прізвище (дівоче, за чоловіком):
2. Ім’я:
3. Рік народження:
4. Місце народження:
5. Батьки:
6. Дитячі захоплення:
7. Професія за освітою:
8. Коло друзів:
9. Пояснення псевдоніму:
10.Творчі досягнення:
11.Що спільного між Д. Чайкою і «дівчиною-чайкою»?
12.Який слід у моїй душі залишила Д. Чайка?
(максимальна кількість балів 12)
Учениця — Д. Чайка
Моє дівоче прізвище — Людмила Олексіївна Березіна. Я народилася 20 жовтня 1861 року в с. Карлівці (тепер село Зелений Яр на Миколаївщині) (звертається до карти Миколаївської області) у сім’ї священика.
Батько мій був веселий, гостинний і до всього прихильний. Через таку вдачу він — з походження росіянин — був ходячим збірником фольклору. Од нього в мене напровесні життя з’явилася охота до пісень, казок, усяких словесних узорів нашої мови.
Кохалася в народних піснях і моя мати — Наталка, яка походила з українського козацького роду. Вразлива, відкрита до всього прекрасного моя душа вбирала народні мелодії та образи. Казок та пісень я ще з дитинства знала безліч. Казали про мене тоді, що я і як балакаю , то співаю.
Життя в сім’ї було наповнене релігійною мораллю, і коли мені виповнилося 8 років, мене відвезли до монастирської школи. Та душа прагнула свободи, і я вблагала батьків продовжити освіту у приватній жіночій гімназії, яку закінчила у 1879 році, здобувши право викладати російську мову та історію.
Рік працювала приватним вчителем у багатій родині, а згодом здобула посаду старшої вчительки у гімназії, яку сама закінчила.
Ще навчаючись у гімназії почала писати вірші російською та українською мовами. Захоплювалася поезією Пушкіна, Лермонтова, Байрона, перекладала їхні твори.
Могутній вплив на мене мав «Кобзар» Т. Шевченка. У значній мірі під його впливом я у своїй записній книжці записала: «Знаю тепер, що я українка, а не росіянка: ніякі біди, слова і події… не хвилюють моє серце так як історія України, ніякий наспів не знаходить такого резонансу у мене в грудях, як український, ні за кого не болить так серце, як за її промахи, помилки… — віддаються стогіном у мене в душі».
Вчитель.
Людмила Олексіївна, поясніть, будь-ласка, свій псевдонім.
Учениця — Д. Чайка
Вперше він з’явився у 1885 році, коли я надрукувала в журналі «Нива» вірші «Вісточка» і «Пісня», оповідання «Знахарка». Образ чайки прилинув до мене з берегів Славути (Дніпра), неподалік від якого минуло дитинство, з тої народної пісні про яку співав батько:
Ой горе тій чайці,
Чаєчці-небозі,
Що вивела чаєняток
При битій дорозі.
Ця пісня про Україну, про горе її дітей, яких гнали в Невою турки і татари, розпинала польська шляхта, мордували російські чарі.
— Що ви знає про антиукраїнську політику останніх? (звертається до учнів, а ті пригадують скасування Запорозької Січі, Валуєвський циркуляр 1863 року…)
Учениця — Д. Чайка
Ось у таких умовах я назвалась Д. Чайкою, щоб піднести свій голос на захист українського народу, української культури. Мої погляди знайшли підтримку у М. Лисенка — композитора, письменників-друзів — О. Пілки, Л.Українки, М. Старицького, Б. Грінченка, М. Коцюбинського. З ними я потоваришувала після переїзду разом з чоловіком Ф. Василевським до с. Королівни на Київщині.
Вчитель.
Д. Чайка створила чимало віршів, оповідань, казок, лібрето дитячих опер, поезій в прозі
Найбільшу славу письменниці принесли поезії в прозі. В кінці XIX на початку XX століття цей жанр набув значного поширення.
Учень-літературознавець.
Термін «поезія в прозі» був уведений Ш. Бодлером у 1869 році. Потім вірші прозою привертали увагу А. Рембо, І. Тургенєва, М. Коцюбинського, Б. Стефаника, М. Черемшини, О. Кобилянської, Б. Грінченка.
Поезія в прозі — короткий ліричний твір настроєвого характеру, наближеного за формою тексту до прози і водночас за мелодикою, підвищеною емоційністю та ліричним сюжетом — до поезії. Цей жанр ніби перебуває на межі прози і поезії.
Учениця — Д. Чайка
У моїй творчості «поезії в прозі» займають особливе місце. Мої мініатюри були моєї втіхою, художньою насолодою і разом з іншими прозовими творами «не можу мовчати», що примушувало мене хапати перо серед глупої ночі та клало карби на душу.
Вчитель.
Найбільшу групу поезій в прозі становлять мініатюри на «морську» тематику — в них обов’язково присутній образ моря у тій чи іншій варіації. Писалися вони в кінці 80-х років.
5. Ідейно-художній аналіз поезій в прозі
5.1. Настанова
— Під час читання виділіть складові сюжету: вступ, зав’язку, розвиток подій, кульмінацію, розв’язку.
5.2. Виразне читання мініатюри «Дівчина-чайка» в особах.
5.3. Звернення до настанови
Експозиція — опис морського острова і скелі на ньому.
Зав’язка — прибуття на острів чоловіка.
Розвиток подій — розповідь про чоловіка і його дочку.
Кульмінація — порятунок козаків дівчиною.
Розв’язка — дівчина стає чайкою, батько — вогником.
5.4. Характеристика дівчини чайки за схемою
5.5. Система запитань підсумкового характеру:
— Символом чого у мініатюрі стає героїня? (символом героїчної самопожертви)
— Які ще приклади саможертовності з літератури, історії… ви можете навести? Як ви до такого явища ставитесь?
— Хто протистоїть дівчині? (море) Наведіть приклади («Гей, отступись, не змагайся зо мною! Здобич моя — не оддам я даремне!… Доля страшна покарає тебе, — одступись — бо!…)
5.6. Звернення до картини І. Айвазовського «9 вал» з метою порівняння її та описами моря у мініатюрі.
5.7. Визначення особливостей поезії в прозі «Дівчина-Чайка» (за зразком додатку 1.3.)
5.8. Виразне читання напам’ять учнем (вчителем) мініатюри «Морське серце»
5.9. Усний літературний диктант:
1. Легендарний сюжет мініатюри розповідає про походження… (медузи)
2. Серце старшого брата перетворилося на…(медузу), бо воно… (полохливе і гидке).
3. У творі засуджується… (боягузтво).
4. Цілковитим протиставленням образу старшого брата може бути дівчина… (чайка).
5. Висновок
Легендарні сюжети мініатюр використовуються для того, щоб розв’язати одвічні і моральні проблеми вірності і зради, любові і жорстокості. Твори письменниці, пройняті ідеями гуманізму, сповнені вірою в торжество добра над злом.
6. Звучить уривок з вірша «Війна не вгаває…» Д. Чайки (додаток 1.4.)
7. Звернення до карток анкет.
Учні заповнюють в них останні два пункти.
8. Оцінення.
Оцінки виставляються за результати роботи учня на уроці, або за заповнення анкет.
9. Домашнє завдання.
Підготувати повідомлення на тему: «Морська тематика в творчості українських і зарубіжних письменників».
Додаток 1.3.
Особливості поезії в прозі «Дівчина-чайка»
1. Легендарність — «Давно колись, кажуть, на острів той дикий прибув чоловік з невідомих країв..», «… смерті собі не знайшла жалібниця відважна — чайкою сірою з моря спурхнула…»
2. Фантастичність — наявність фантастичних образів: моря, птаха, рибки, морської свинки вітру, хмари грозової.
3. Символічність — море — символ жорстокої долі; дівчина — символ героїчної самопожертви
4. Емоційність — використання значної кількості окличних речень, художніх означень типу: хороша, добра дитина, дівчина мила, дурненька дитино, славна дівчина-чайка; звертань, пестливих форм слів…
Додаток 1.4.
… голосом тихим про все заспіваю —
Про долю і радість, про хиби й гріхи.
Пісні ті пре прості, не зчинять чудес,
Ні мертвих із гробу вони не піднімуть,
Ні в кого й краплини вони не однімуть
І громом не грянуть на душу з небес.
А тільки я знаю: що в пісні тій є —
І кожному людському серці лунає,
І кожен щось рідне в тих звуках пізнає,
Почує в їх людськеє серце своє!