Поезії «Contra spem spero», «Стояла я і слухала весну...», «Все, все покинуть до тебе полинуть...», українська література

Поезії «Contra spem spero», «Стояла я і слухала весну…», «Все, все покинуть до тебе полинуть…», українська література

Хід уроку Поезії «Contra spem spero», «Стояла я і слухала весну…», «Все, все покинуть до тебе полинуть…», українська література

2. Ознайомлення з темою та навчальними цілями заняття (план заняття).

Contra spem spero”. Світоглядна декларація сильної вольової особистості.
“І все-таки до тебе думка лине…” Глибина патріотичного почуття.
“To be or not to be?” (“Бути чи не бути?..”). Світоглядний вибір творчої особистості. Творчість – сенс життя митця.
“І ти колись боролась, мов Ізраїль…” – використання біблійних мотивів і образів у громадянській ліриці.
“Хвиля” – зразок пейзажної лірики Лесі Українки.

3. Мотивація навчання

Вказується значущість теми; відтворення пізнавального інтересу до теми, що вивчається.

4. Актуалізація опорних знань

Дати характеристику творчості Лесі Українки (30-літня боротьба за життя)

5. Формування вмінь і навичок

Визначення віршового розміру та аналіз поезій

СОNТRА SРЕМ SРЕRО!*
* Без надії сподіваюсь! (Лат.)

Гетьте, думи, ви хмари осінні!
То ж тепера весна золота!
Чи то так у жалю, в голосінні
Проминуть молодії літа?

Ні, я хочу крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Жити хочу! Геть, думи сумні!

Я на вбогім сумнім перелозі
Буду сіять барвисті квітки,
Буду сіять квітки на морозі,
Буду лить на них сльози гіркі.

І від сліз тих гарячих розтане
Та кора льодовая, міцна,
Може, квіти зійдуть — і настане
Ще й для мене весела весна.

Я на гору круту крем’яную
Буду камінь важкий підіймать
І, несучи вагу ту страшную,
Буду пісню веселу співать.

В довгу, темную нічку невидну
Не стулю ні на хвильку очей —
Все шукатиму зірку провідну,
Ясну владарку темних ночей.

Так! я буду крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Буду жити! Геть, думи сумні!
[2 травня 1890 р.]

І все-таки до тебе думка лине,
Мій занапащений, нещасний краю,
Як я тебе згадаю,
У грудях серце з туги, з жалю гине.

Сі очі бачили скрізь лихо і насилля,
А тяжчого від твого не видали,
Вони б над ним ридали,
Та сором сліз, що ллються від безсилля.

О, сліз таких вже вилито чимало, —
Країна ціла може в них втопитись;
Доволі вже їм литись, —
Що сльози там, де навіть крові мало!
1895

6. Закріплення знань – повний аналіз поетичних творів.

“To be or not to be?”
(“Бути чи не бути?..”)
Стій, серце, стій! не бийся так шалено.
Вгамуйся, думко, не літай так буйно!
Не бий крильми в порожньому просторі.
Ти, музо винозора, не сліпи
Мене вогнем твоїх очей безсмертних!
Дай руку, притули мене до свого лона.
Тобі я віддала усе, що мала.
Подай мені великую пораду.
Дивись: навколо нас великі перелоги.
І дикі пущі, і високі кручі,
І темні, тихі води. Подивись:
Шляхів нема, а тільки де-не-де
Поплутані стежинки йдуть на безвість.
Он люди — мало їх — орють ті перелоги.
Он з пущі ледве чутно стук сокири.
З високих круч луна орлиний клекіт,
Лиш тихі води все стоять мовчазно,
І тільки часом камінь з круч зірветься,
Впаде і кане в темних тихих водах,
Розійдеться і зникне круг тремтячий.
Скажи мені, пораднице надземна,
Куди мені податись у просторі?
Чи маю я здійняти срібло-злото
З своєї ліри і скувати рало,
А струнами сі крила прив’язати,
Щоб тінь не падала на вузьку борозну,
Зайняти постать поряд з тими людьми,
Орати переліг і сіяти, а потім —
А потім ждати жнив, та не для себе?
Чи, може, кинутись туди, у пущу,
І в диких нетрях пробивать дорогу
З сокирою в руках і з тонкою пилою.
Поки який гнилий, великий стовбур
Впаде й задавить серед темних хащів?
Чи, може, злинути орлицею високо,
Геть понад кручі, у простор безмежний,
Вхопити з хмари ясну блискавицю,
Зірвати з зірки золотий вінець
І запалати світлом опівночі?
А що, коли те світло миттю згасне,
Як метеор, і темрява чорніше,
Страшніше здасться, ніж була раніш?
А що, коли не стане в мене сили.
Вогонь обпалить крила й я впаду,
Неначе камінь, що зірвався з кручі,
Туди, у темні води, в глибину,
В холодну тишу, і недовго буде
Тремтіти круг на площині води?
Мовчиш ти, горда музо! тільки очі
Спалахнули вогнем, барвисті крила
Широким помахом угору здійнялись
І сплеснули… О чарівнице, стій!
Візьми мене з собою, линьмо разом!
10/ІХ 1896

Мій шлях
На шлях я вийшла ранньою весною
І тихий спів несмілий заспівала,
А хто стрічався на шляху зо мною,
Того я щирим серденьком вітала:
“Самій недовго збитися з путі,
Та трудно з неї збитись у гурті”.
Я йду шляхом, пісні свої співаю;
Та не шукайте в них пророчої науки,
Ні, голосу я гучного не маю!
Коли ж хто сльози ллє з тяжкої муки,
Скажу я: “Разом плачмо, брате мій!”
З його плачем я спів з’єднаю свій,
Бо не такі вже гіркі сльози — спільні.
Коли ж на довгому шляху прийдеться
Мені почути співи гучні, вільні, —
В моїй душі для них луна знайдеться.
Сховаю я тоді журбу свою
І пісні вільної жалем не отрую.
Коли я погляд свій на небо звожу, —
Нових зірок на йому не шукаю,
Я там братерство, рівність, волю гожу
Крізь чорні хмари вгледіти бажаю, —
Тих три величні золоті зорі,
Що людям сяють безліч літ вгорі…
Чи тільки терни на шляху знайду,
Чи стріну, може, де і квіт барвистий?
Чи до мети я певної дійду,
Чи без пори скінчу свій шлях тернистий?
Бажаю так скінчити я свій шлях,
Як починала: з співом на устах!
22 травня 1890

Хвиля
Хвиля йде,
вал гуде –
білий, смілий, срібний, дрібний,
нападе
на сухеє баговиння,
на розсипане каміння,
білим пломенем метнеться,
стрепенеться,
скине з себе все, що ясне,
й гасне…
Хвиля смутна,
каламутна,
вже не ясна, вже не біла,
відпливає посумніла,
мов до гробу.
Із плачем до себе горне
баговиння тьмяне, чорне,
мов жалобу.
І зітхає,
і втихає,
рине в море величезне
й чезне…
Чи вона
йде до дна?
Може, буде там покірно,
мов рабиня, тихо, вірно,
колихать малі молюски,
гаптувать прозорі луски,
на коралі класти карби,
вартувати морю скарби,
і слугою
під вагою
там вона довіку стане
й не повстане?
Чи полине
межи сестри, межи милі,
вільні хвилі,
розтечеться, розпливеться,
знову сили набереться,
потім зрине
і гучна,
і бучна,
переможно валом сплесне
і воскресне?
[Євпаторія, 8.07.1908]

9. Підсумок заняття.

1. Укажіть назву першої поезії Лесі Українки:
А «До мого фортепіано»;
Б «Красо України, Подолля»;
В «Надія»;
Г «Contra spem spero».

2. Який підручник написала Леся Українка для своєї молодшої сестри у 1890 p.?
А «Стародавня історія східних народів»;
Б «Буквар»;
В «Історія української літератури»;
Г «Українська граматика».

3. Визначте основний мотив поезії «Стояла я і слухала весну…» (збірка «Думи і мрії»):
А пробудження природи і людських сподівань;
Б смуток за роками, які минають, за молодістю;
В краса природи;
Г соціальні конфлікти, які передаються через зміну пір року;
Д любов до рідного краю.

4. Назвіть характерний для письма Лесі Українки творчий метод, що полягає в поєднанні гармонії ідеалу з життєвою правдою:
А неокласицизм;
Б неореалізм;
В «новоромантизм»;
Г експресіонізм;
Д імпресіонізм.

5. Укажіть назви циклів ліричної поезії Лесі Українки:

1 «Подорож до моря»;
2 «Сім струн»;
3 «Невільничі пісні»;
4 «З вершин і низин»;
5 «Пролісок»;
6 «Пісні про волю»;
7 «Мелодії».

6. Укажіть жанри, в яких працювала Леся Українка:

1 психологічний роман;
2 поезія;
3 поезія в прозі;
4 легенда;
5 драматична поема;
6 драма-феєрія;
7 байка.

7. Укажіть справжнє прізвище Лесі Українки.

8. Укажіть прізвище українського поета, якому Леся Українка присвятила цикл «Сльози-перли».