Ольга Кобилянська — реформатор прози, поборниця соціального і духовного розкріпачення жінки. Провідні мотиви творчості письменниці, українська література
Хід уроку Ольга Кобилянська — реформатор прози, поборниця соціального і духовного розкріпачення жінки. Провідні мотиви творчості письменниці, українська література
2. Актуалізація опорних знань з раніше вивченого матеріалу
Що ж таке емансипація? (Емансипація –( від лат. терміна “звільнення сина від батьківської влади”) звільнення від залежності, скасування якихось обмежень. Поняття “емансипації жінок” в різний історичний час мало різне значення . У ХІХ-ХХ ст. воно означало боротьбу жінок за рівні з чоловіками права )
3. Викладання нового матеріалу.
3.1. Тема заняття:
Повість “Людина”. Проблема вільного життєвого вибору, рівноправності жінки в суспільстві. Неоромантична ідея життя за велінням власної душі, за своїми переконаннями і поглядами (гармонія ідеалу та дійсності). Кохання як духовна світоглядна спільність. Шлюб за вільним, свідомим вибором. Образ Олени – неоромантичний ідеал сильної вольової особистості. Душевне благородство, вірність почуттю.
3.2. Мотивація вивчення теми: наводяться дані, спрямовані на формування позитивної мотивації, пізнавального інтересу до теми, що вивчається.
3.3. План вивчення нового матеріалу:
- основні дати життя О.Кобилянської
- назвіть відомі твори письменниці
- теми творчості.
4. Виклад нового матеріалу.
Ольга Кобилянська
1863 -1942
27 листопада 1863 р.
Народилася Ольга Кобилянська у містечку Гура-Гумора в Південній Буковині в багатодітній сім’ї дрібного урядовця. З дитячих років вона знала не тільки українську, а й польську та німецьку мови, якими говорили в її родині. Дитинство й юність майбутньої письменниці минули в румунсько-німецьких містечках Гура-Гумора, Сучава, Кімполунг. Пізніше вона жила в с. Димка, а з 1891р. — у Чернівцях.
У Південній Буковині, заселеній переважно німцями й румунами, жили й українці. Але українських шкіл чи культурно-освітніх закладів у 60 — 80-ті рр. тут не було. Німецька школа не могла дати Кобилянській будь-яких знань з історії культури українського народу. Перші літературні твори О. Кобилянської, написані німецькою мовою ще без чіткого уявлення, “що значить слово “література”, припадають на початок 80-х рр. (“Гортенза, або нарис з життя однієї дівчини”, “Доля чи воля?”). Ранні неопубліковані твори Кобилянської (“Гортенза”, “Малюнок з народного життя на Буковині”, “Видиво”, “Людина з народу” та ін.) сьогодні зберігають переважно пізнавальне значення, відображаючи окремі сцени з життя містечкової інтелігенції, людей з народу.
Німецька мова, як і німецька культура, відіграли позитивну роль у житті й творчості Кобилянської. Вони, як слушно зауважила Леся Українка, допомогли Кобилянській вийти в широкий світ загальнолюдської культури. Але для утвердження Кобилянської як української письменниці необхідно було глибоко знати не лише українську мову, а й надбання української літератури. Цю істину вона все ясніше почала усвідомлювати і з кінця 80-х років наполегливо вивчає культурну спадщину свого народу, виявляє дедалі більший інтерес до його життя.
Тоді ж вона бере активну участь у так званому феміністичному русі, який зачепив чимало наболілих питань, над якими замислювалися представники передової інтелігенції.
у 1894 р.
Ставши однією з ініціаторок створення “Товариства руських жінок на Буковині”, Кобилянська обгрунтувала мету цього руху в брошурі “Дещо про ідею жіночого руху”. Письменниця порушила питання про тяжке становище жінки “середньої верстви”, активно виступила за рівноправність жінки й чоловіка, за її право на гідне людини життя.
Ці думки виявилися в ранніх творах письменниці. У деяких з них (“Гортенза”, “Вона вийшла заміж” та ін.), змальовуючи духовний світ своїх героїнь, письменниця робить наголос на їх пошуках особистого щастя. В “Людині”, а ще більше в “Царівні” особисте щастя героїнь Кобилянської більшою чи меншою мірою вже пов’язується з соціальними проблемами, активною позицією людини в житті, з необхідністю боротися з обставинами, що сковують розвиток її духовних сил.
1895
повість “Царівна” продовжуючи проблематику “Людини”, свідчила про розширення світобачення письменниці, поглиблення її реалістичної манери, засобів психологічного аналізу. Повість має складну творчу історію. Писалась вона і доопрацьовувалась тривалий час (1888 — 1893), первісний текст її був німецький, пізніший — український. Надрукована повість була в газеті “Буковина” (1895) і того ж року вийшла в Чернівцях окремим виданням.
1895
“Жебрачка” — письменниця вперше показує людину з народу, яка опинилася без засобів до існування, живе з милостині.
1896
“Аристократка” — морально-етичних проблем життя інтелігенції
1905
“Ніоба” образи жінок-інтелігенток
1913
“За ситуаціями” образи жінок-інтелігенток
Творчість Кобилянської 20 — 30-х рр.
у період, коли Північна Буковина опинилася під владою боярської Румунії, проходила в особливо складних і тяжких умовах. Українська мова й культура у цьому краї жорстоко переслідувалися, проте й у таких умовах Кобилянська налагоджує контакти з українською літературною молоддю прогресивного журналу “Промінь” (1921 — 1923), з львівським місячником “Нові шляхи”, з харківським видавництвом “Рух”, де протягом 1927 — 1929рр. вийшли її “Твори” в дев’яти томах.
У творах Кобилянської періоду першої світової війни та часів боярсько-румунської окупації Північної Буковини з’явилися деякі нові мотиви. В оповідання письменниці ввійшла тема війни (“Юда”, “Лист засудженого вояка до своєї жінки”, “Назустріч долі” (1917), “Зійшов з розуму” (1923) та ін.), що була однією з провідних у творчості В. Стефаника, Марка Черемшини, О. Маковея, К. Гриневичевої та ін.
З цього часу образ «великої, пишної», але «пригнобленої, скованої» України назавжди ввійшов у серце письменниці. Вона мріяла про нові подорожі на Наддніпрянщину, проте цим планам не судилося здійснитися. На заваді ставали напружена творча праця (на початку XX от. були написані повісті «Земля», «Ніоба», «В неділю рано зілля копала», «Через кладку», «За ситуаціями»), хвороба та смерть матері, хатні обов’язки, розрив з близькими людьми, а головне — важка недуга внаслідок простуди. «Хороба ця,— писала вона в 1927 p.— держиться мене й досі та не дозволяє брати участі в діяльності українського суспільства».
Важкими для Кобилянської були трагічні роки першої світової війни. Жила вона в Чернівцях, тремтіла душею за рідних та близьких, бо один брат попав у російський полон і страждав десь у Сибіру, а про долю другого не було жодної звістки. Матеріальні злигодні, постійне напруження, вічна тривога — «ох, як се все торгає нерви, підкошує здоров’я, а як ще до того пристане турбота о насущний хліб — ляг би в труну і навіки з утома заснув!
Як і Василь Стефаник, Марко Черемшина, Степан Васильченко, Кобилянська гнівно засудила криваву бійню, їй особливо боліло, що у війні гинули не тільки солдати, а й мирні люди. Про це йдеться в її новелах «Назустріч долі», «Юда», «Лист засудженого вояка до своєї жінки», «Сниться». Наснажені антимілітаристським пафосом, вони й сьогодні зберігають виховне значення.
Через рік Чернівці знову були захоплені румунськими військами. Воєнна жандармерія встановлює нагляд за Кобилянською. Окупанти готують над нею судову розправу, і тільки смерть, що настала 21 березня 1942 p., врятувала письменницю від ганебного судилища. Окупаційні власті заборонили опублікувати некролог українською мовою та промови вад могилою.
У 1944 р. в будинку, де жила Кобилянська, відкрито меморіальний музей. У 1963 р. було широко відзначено 100-річчя з дня народження письменниці, її ім’я присвоєно Чернівецькому театрові, вулицям у містах Буковини. У 1973 р. відкрито також музей Кобилянської у с. Димка, де вона влітку відпочивала і на основі реальної події братовбивства написала славнозвісну повість «Земля». Український народ береже пам’ять про свою талановиту дочку: твори Кобилянської постійно перевидаються, досліджуються літературознавцями, вивчаються учнями та студентами.
У пошуках людського ідеалу не одне покоління ставило перед собою питання: бути чи не бути? Якщо бути, то яким? Повістю “Людина” О.Кобилянська прямувала до своєї духовної наставниці і посестри Лесі Українки, котра підняла гостру проблему боротьби за вільне, духовно багате життя і устами своєї героїні проголосила : “Ні! Я жива, я буду вічно жити, я в серці маю те, що не вмирає…”
Гордість, висока самосвідомість, прагнення духовної досконалості – риси національного характеру українського жіноцтва, а також традиція, яка тягнеться від давніх часів – від княгині Ольги, Насті Лісовської, Соломії Крушельницької, Лесі Українки.
У цьому ряду – і прізвище видатної української письменниці О.Кобилянської. Свій перший твір українською – повість “Людина” – вона присвятила саме жінці, її прагненням та устремлінням.
5. Закріплення нового матеріалу:
1. Жіночий ідеал Ольги Кобилянської за повістями «Людина» і «Царівна»
Ольга Юлiанiвна Кобилянська називала себе просто i скромно — «робiтницею свого народу», але для української лiтератури вона стала окрасою, бо твори її, пройнятi глибоким лiризмом, драматизмом та життєвою правдою, є справжнiм лiтературним скарбом.
Кожен такий твiр письменницi вражає поетичнiстю i глибиною зображення характерiв, зокрема жiночих. Недарма їх називають енциклопедiєю жiночої душi. Коли читаєш цю поезiю в прозi, починаєш разом з письменницею перейматися внутрiшнiм життям героїнь: захоплюєшся ними, спiвчуваєш, сумуєш, радiєш… Але нiколи не залишаєшся байдужим! Чи не в цьому сила таланту Кобилянської?
Iдеал О. Кобилянської — жiнка освiчена, iнтелiгентна, з високими духовними запитами i прогресивними поглядами. Зачаровує її серце: воно у героїнь Кобилянської — любляче i нiжне, здатне на великi почуття.
Саме таких, вiдважних i прекрасних жiнок, якi борються за свою гiднiсть i незалежнiсть, змальовує письменниця у повiстях «Людина» (1892) i «Царiвна» (1895). Коли я читала цi повiстi, менi здавалося, що i в Оленi Ляуфлер, i в Наталцi Веркович Ольга Кобилянська вiдкриває передi мною куточки своєї власної душi, часточку самої себе.
Олена Ляуфлер, головна героїня повiстi «Людина», — особистiсть сильна, горда, цiльна. У неї тонке розумiння мистецтва, iнтереси її рiзнобiчнi. Її не влаштовує буденне жiноче щастя, i вона прагне стати поряд з чоловiками у суспiльному поступi, захоплюючись новими iдеями. Щоб врятувати родину вiд важких бiдувань, дiвчина повинна вийти замiж за лiсника. Та вона з гiднiстю ставиться до цього насильства над собою, зберiгаючи внутрiшню волю. Оленину душу розривають почуття, якi вона ховає за гiркою iронiєю, їхнє протиборство. Впевнена, що жодного читача образ цiєї героїнi не залишить байдужим. Недарма Кобилянська змiнила першу назву твору «Вона вийшла замiж» на бiльш влучну — «Людина».
На вiдмiну вiд Олени Ляуфлер, Наталка Веркович з повiстi «Царiвна» дiйсно стала царiвною своєї долi. Мене захопив її внутрiшнiй свiт, що розкривається через роздуми героїнi, своїми свiтлими мрiями, романтичнiстю i чистими сподiваннями: «В моїй душi повно мрiй, багато образiв, барв…» — зiзнається вона. Кривда й упереджене ставлення не в змозi зламати духовну мiць Наталки, бо в нiй переплелись рiшучiсть з терплячiстю, сила розуму з нiжнiстю серця. I нехай Наталка ще не бачить виразно свого мiсця на громадськiй дорозi, але вона прагне знайти собi справу, корисну для людей i батькiвщини: «Я вiрю в це, як вiрю в силу волi, i я несказанно горда за тих, що ступили на дорогу, котра веде до сього полудня…» — говорить Наталка. «Полуднє» — так вона назвала своє особисте щастя, що настало в життi дiвчини, — «воно настане i для нашого народу, правда ж?» — неначе до мене звертається Царiвна.
I я не можу не пiдтримати Наталку, бо разом iз нею вiрю в це.
2. Авторська позицiя у повiстi Ольги Кобилянської «Людина»
Ольга Юлiанiвна Кобилянська увiйшла в лiтературу як видатний митець демократичного напрямку, майстер художнього слова. Вона збагатила лiтературну скарбницю України творами, в яких вiдбилося життя буковинського селянства та iнтелiгенцiї. Всi вони перейнятi палкою любов’ю до трудящих мас, бажанням бачити рiдний народ вiльним, щасливим, возз’єднаним.
Цi iдеї єднають письменницю з iншими прогресивними письменни ками, якими багата iсторiя української лiтератури. Але iснує особливiсть, яка притаманна лише О. Кобилянськiй. Талановита письменниця є постаттю, що найяскравiше втiлює iдею українського лiтературного фемiнiзму межi столiть. Вона була фемiнiсткою за переконанням, фемiнiстками виступають її героїнi.
Перший твiр такого напряму й один з її перших творiв взагалi — повiсть «Людина» (1892), присвячена Наталi Кобринськiй, яка була iдейним учителем Кобилянської i прилучила її до фемiнiзму. Слiд за-значити, що у письменницi був дуже вимогливий пiдхiд i принципова позицiя щодо ролi жiноцтва в суспiльствi. Однак прогресивне твердження про потребу жiнки брати активну участь у громадському життi було обмежене тими рамками, в яких уявляла собi Кобилянська цю дiяльнiсть жiнок. Самоосвiта, самовдосконалення — ось, власне, програма О. Кобилянської, дiячки жiночого руху.
У повiстi «Людина» надзвичайно виразно вiдбились цi принципи. Втiлюючи їх у твiр, письменниця знайомить нас з Оленою Ляуфлер — головною героїнею, що довго опирається намаганню мiщанського середовища звести її до звичайного на той час для жiнки становища безсловесної рабинi. Обмеженi у своїх поглядах iнтересами власного благополуччя, представники цього середовища не живуть, а животiють — бездумно i безглуздо. Всяке намагання пiднестися над «шлунковими» iнтересами розглядаються у цьому середовищi як пусте й шкiдливе мрiяння. Тим яскравiшим постає на їхньому тлi образ Олени, сильної й цiльної особистостi. Серед цього оточення вона видiляється рiзнобiчними iнтересами, художнiм смаком, тонким розумiнням мистецтва. Вона бачить своє мiсце поряд з чоловiками у прогресивному поступi суспiльства. На мiй погляд, саме тут криється визначна мистецька позицiя Ольги Кобилянської: в час, коли буржуазний свiт i його продажна лiтература зводили людину до рiвня «двуногої тварини», письменниця проголошує славу людинi — найдосконалiшому, мислячому творiнню природи. I хоч пiд тиском обставин Олена Ляуфлер змушена вiдмовитись вiд мрiй про незалежне життя, стати дружиною, вiрнiше — рабинею нелюбого чоловiка заради матерiального добробуту збiднiлих батькiв, вона не може до кiнця змиритися з цими обставинами. Дiвчина вивчає свого майбутнього нареченого уважно, шукає в ньому те добре, що ви-кликало хоча б повагу замiсть любовi. Я в цьому вбачаю не лише усвiдомленi принципи героїнi, але й наслiдування «книжковим» iдеалам. Та це — моя думка.
Вiдверто кажучи, мене iнколи вражає її твердiсть, неначе в неї дiйсно чоловiчий характер. Та цьому хибному враженню заперечують її суто жiночi риси: вона прагне до жiночого щастя (однак лише з чоловiком, що переймається її поглядами); вирiшує наблизити до себе Фельса i в той же час пiдсвiдомо намагається вiддалити час освiдчення; панiчно боїться свого майбутнього, але має твердий намiр здiйснити задумане. Зворушливою є сцена прощання Олени з листами Стефана Лiєвича, найдорожчим, що у неї залишилось.
Ольга Кобилянська своєю повiстю стверджує, що жiнка — неповторна особистiсть, яка має право вибору, можливiсть чинити так, як пiдказує їй серце. Вона — людина!
6. Підсумки заняття — фронтальне опитування.
Бесіда
Яку назву мала перша редакція повісті “Людина” ? (“Вона вийшла заміж”)
Кому О. Кобилянська присвятила повість? (Наталії Кобринській)
Хто така Наталя Кобринська? (Наталя Іванівна Кобринська – це українська письменниця . У 1884 р. У Станіславові (нині Івано-Франківськ) заснувала “Товариство руських жінок”.Як громадська діячка, в 1891 році в Стрию скликала перше жіноче віче, на якому виступила з промовою про дитячі садочки та їхню доцільність у державі. Н. Кобринська стала організаторкою і видавцем альманахів “Наша доля”, “Жіноча бібліотека”, в яких друкувалися твори галицьких і буковинських письменниць і основною темою була емансипація).
О. Кобилянська захопилась ідеями емансипації і фемінізму. Що вам відомо про фемінізм? (Феміністичний рух базувався на тому, що в суспільстві несправедливо брали верх чоловіки, а їхні домінування в суспільному та громадському житті пов’язане з патріархальними пережитками. Жінки-феміністки борються за рівну участь з чоловіками у громадському та приватному житті).
Авторська позицiя у повiстi Ольги Кобилянської «Людина»
Жiночий iдеал Ольги Кобилянської за повiстями «Людина» i «Царiвна»
З’ясуйте зміст рядків Ліни Костенко :
А що таке життя ?
Чи те, що переждалось ?
Чи все-таки життя –
Це те, що відбулось ?
Ольга Кобилянська — реформатор прози, поборниця соціального і духовного розкріпачення жінки. Провідні мотиви творчості письменниці, українська література
Повернутися на сторінку Українська література