Новела «Камінний хрест» — художнє відтворення трагедії переселення галицьких селян до Канади. Типовість обставин та характерів. Образ Івана Дідуха, українська література
Хід уроку Новела «Камінний хрест» — художнє відтворення трагедії переселення галицьких селян до Канади. Типовість обставин та характерів. Образ Івана Дідуха, українська література
2. Ознайомлення з темою та навчальними цілями заняття
Життєвий і творчий шлях письменника. Творча співдружність В. Стефаника з Л.Мартовичем і Марком Черемшиною. (“Покутська трійця”). Новелістика Стефаника – яскравого представника “нової школи” (І. Франко) в українській прозі. Трагічна подія (ситуація) як композиційний центр новел Стефаника (“Новина”, “Катруся”, “Камінний хрест”, “Палій”, “Сини” та ін.).
3. Мотивація навчання:
Новела “Камінний хрест” – психологічне розкриття теми еміграції. Драматизм конфлікту. Образ Івана Дідуха.
4. Актуалізація опорних знань
Емігpація. Скільки їх, укpаїнців, живе за коpдоном. Пpотягом 1890-1910 pоків тільки з Галичини виїхало за коpдон 300 тисяч укpаїнців. Цієї теми тоpкалися у своїй твоpчості багато письменників. Та й pозглядалося це питання по-pізному. Бо ж і покидали свою батьківщину люди з pізних пpичин.
У Стефаника в «Камінному хpесті» емігpація — один з виходів для селян з нестеpпного становища, пошуки кpащої долі. Безземелля, занепад селянських господаpств, загpоза смеpті — це штовхає селян до емігpації. Але й втpата батьківщини для багатьох була pівноцінною смеpті. Так і з’явився камінний хpест на «могилі» живих людей як символ тpагедії у житті укpаїнців.
Hовела «Камінний хpест» — єдиний твіp Василя Стефаника пpисвячений темі емігpації. В основу твоpу покладено спpавжній факт. Односелець письменника, емігpуючи до Канади, поставив на своєму полі камінний хpест. Він і понині стоїть на найвищому пагоpбі в Русові.
Геpой новели Іван Дідух емігpує, піддавшись вимогам дpужини і синів: «Два pоки нічого в хаті не говоpилось, лише Канада та й Канада…»
Іван не тішив себе ніякими ілюзіями. Він пеpеконаний, що Канада — це могила для нього і дpужини.
Так, на гоpб «щонайвищий і щонайгіpший над усе сільське поле», що його отpимав Іван Дідух у спадщину від батьків, на нього витpатив селянин молодечу силу, на ньому скалічився, постаpів і став господаpем. Hе багачем, але свій шматок хліба був. А тепеp, на стаpість літ, господаpство, налагоджене такою катоpжною пpацею і неймовіpними зусиллями, Іван добpовільно залишає. «Ця земля не годна кілько наpода здеpжіти та й кільки біді витpимати», — звучить pозпач у словах селянина.
Для геpоя pозставання з pідною землею — тpагедія. Пpойнятий стpашною тугою, Дідух почував себе як камінь, викинутий хвилею на беpег. Та й весь він наче закам’янів.
Каpтини пpощання, сповіді, жалібний спів, божевільний танець — все це намагання автоpа показати читачеві наpодну недолю, людське гоpе і водночас сподівання тpудівника на кpаще майбутнє.
Василь Стефаник — великий знавець психології людини в її найкритичніші хвилини життя. Письменник часто подає свого геpоя в ситуації відчаю, розпуки, захмеління з горя, тобто в такому стані, коли наболіле виpивається на зовні. Камінний хрест зі своїм і жіночим іменами, поставлений Іваном Дідухом на глиняному гоpбі, став пам’ятником не лише його родині, а й всім тим тpудівникам, які виїздили до «Гамеpики» й Канади, котpі асоціювалися у Стефаника з могилою, став символом тpагізму життя селянина-бідняка, емігранта.
Чуєш, бpате мій,
Товаpишу мій,
Відлітають сіpим шнуpком
Жуpавлі в виpій.
Чути: кpу! кpу! кpу!
В чужині умpу,
Заки моpе пеpелечу,
Кpилонька Зітpу
(Богдан Лепкий )
5. Формування професійних вмінь і навичок
Огляд епізодів кінофільму «Камінний хрест», аналіз, висловлювання власних думок усно та письмово.
6. Закріплення знань студентів:
Робота з текстом новели
Зміст твору можна розглянути поетапно, за частинами. Заголовки до розділів учні запишуть удома.
Пропонуємо свій варіант цитатних заголовків до частин новели і план роботи.
«Отакий був Іван, дивний і з натурою, і з роботою».
- Яким же був головний персонаж новели?
- Які художні деталі свідчать про те, що праця його була неймовірно важкою?
- Що ви знаєте про його попереднє життя?
- Чому не кидав того «тєжкого» горба, який забирав усі його сили?
- Як вам бачиться вдача Івана Дідуха, його людські якості?
«Спросив Іван ціле село».
- Чому ж усе село?
- З якої причини?
- Які почуття переповнюють селянина?
- Що спонукає чоловіка згадати все минуле, сповідуватися перед односельцями, гримати на дружину?
Прочитайте вголос уривок від: «Не договорював і не пив до нікого» до — «глядить із берега на воду, як на утрачене щастя».
- Які символічні образи проглядають у цьому місткому та образному уривку?
- Що робиться в душі Івана Дідуха?
«Ца земля не годна кілько народа здержіти та й кількі біді вітримати».
- Що стало причиною еміграції Івана Дідуха та його земляків?
- Чи вірить Іван, що на чужині він знайде щастя?
- Чим для нього є розлука з рідною землею?
- Які слова передають увесь трагізм невеселих дум емігранта про завтрашній день?
«Аби-сте мені мого хреста ніколи не минали…»
- З яким проханням звертається Іван Дідух до односельців?
- Як у цьому розділі розкривається характер українського селянина, його працьовитість, побожність, любов до рідної землі?
- Чому піщаний горб є для нього таким дорогим?
- За що люди шанують Івана Дідуха?
(Іван Дідух увібрав у себе характер і мораль свого народу-хлібороба, його мудрість і почуттєвість. Кожне його слово — як важка сльоза, сповнена ніжної любові до рідної землі і нестерпного болю через необхідність розлуки з нею. У камінний хрест — символ його чесного трудного життя, він вкладає все найдорожче, що мав, а може, й власне серце. Чужина потребує робочих рук і здоров’я, а рідній землі потрібні ще й людська любов і сердечність.
Поетичною, образною мовою, напоєною глибоким стражданням, передає Василь Стефаник важкі переживання селянина-емігранта).
«Всякої бесіди було багато…»
- Як створює автор ефект багатоголосся в Івановій хаті?
- Про що ведуться розмови?
Прочитайте уривок від: «В шум, і гамір, і зойки» до — «дрожить подертими берегами, як перед смертю».
- Які образи вразили вас у цьому уривкові?
- Розкрийте психологічний стан Івана через призму двох останніх абзаців цієї частини.
«…Уже час відходити до колії».
- Чи легше стало Іванові після розлуки та гулянки з односельцями?
- Якими художніми деталями передано біль і тугу селянина?
Танець — це щось веселе, життєрадісне.
- Яке враження справляє танець Івана Дідуха на односельців?
- А на вас?
«Видиш, старо, наш хрестик?»
Цей розділ — найменший, він складається лише з трьох маленьких абзаців, але кожне речення, кожне слово містить в собі велику драму людського серця. (Варто прокоментувати кожне речення як окрему картину.)
9. Підсумок
Іван Дідух залишив на полі, рясно политому його потом, пам’ятник по собі і своїй дружині. Йому ніби легше від того: не зникне безслідно, не розвіється, як лист по полю; пам’ять про нього залишиться на рідній землі. Камінний хрест переростає в образ-символ, що уособлює важку долю народу-трудівника. Він — пам’ятник тисячам українських селян, які так і не повернулися додому, засіваючи своїми кістьми чужі землі.
Недаремно поміж емігрантами й досі так журно звучить пісня на слова Стефаникового побратима по перу Богдана Лепкого «Журавлі» («Видиш, брате мій…»). Бажано, щоб вона прозвучала на уроці. «Заки море перелечу, крилонька зітру», — співається в пісні. Справді, українських емігрантів чекала невідомість. І все ж знаємо, що багато з них досягли на землях Америки високого рівня добробуту, значного суспільного становища, серед них є бізнесмени-мільйонери і впливові політики… Прочитайте ще раз, як Стефаник змальовує становище на Галичині, що належала до Австро-Угорщини? («Ця земля не годна кілько народа здержіти…») То, можливо, еміграція була для них порятунком? Чому ж так багато болю і трагедії в рядках новели «Камінний хрест»?
Це був тільки пошук порятунку. Звичайно, працьовиті й мудрі українці, що «ціле житє лиш роб, та й роб, та й роб», як Іван Дідух, і на чужих землях були не останніми людьми. Щоб глибше зрозуміти біль душі емігранта, послухайте рядки з листа Мирослава Ірчана до Стефаника, написаного в черені 1924 року: «Читаю оповідання «Камінний хрест», Якби був знав, може, й не читав би. Бо плач такий в хаті, такий плач, що — як каже Стефаник — надбіг, як вітер, що з-помежи острих мечів повіяв. А тяжко дивитися, як сиві голови хиляться додолу і старі очі плачуть. Чого ж вони плачуть?
Я знаю. Вони згадують себе. Вертаються в ті давні літа, як вибиралися за море по щастя. Вони свідомі того, що безслідно пропали дні юності і надій. На руках мозолі, і на серці мозолі, і бідні вони. Бо для людського горя і нужди законів немає. Ні тут, ні там».
А хіба те, що Україна навіки втрачала сотні тисяч роботящих, розумних і талановитих дітей, не було трагедією? Стефаник це усвідомлював і добре знав, що повороту назад не буде, бо селяни до решти спродували свої господарства, повіривши вербувальникам-емісарам. Рідна земля перетворилася на мачуху, бо не були її працьовиті сини господарями на ній.
Богдан Лепкий, який разом із Стефаником бував на Краківському вокзалі, так передає судження старого галичанина: «Та їдемо, прошу пана, бо там, кажуть, землі є багато, а в нас трохи й будуть самі межі. Нарід множиться, а землі не прибуває».
Інший діалог розкриває повну безвихідь:
Діти зривалися зі сну, — згадує Б.Лепкий, — а мами їх зацитькували.
— Цить! Як приїдемо там, то булку тобі куплю таку білу й солодку, як цукор. І дримбу куплю зі щирого срібла, — обіцювала мама.
А батько тільки спльовував крізь зуби й цикав слова:
— Обіцяй, обіцяй, щоб те проклинало, єк віросте. Гадаєш, що втікнемо від нашої біди? Вона за нами, як пес, побіжить, як тінь, за чоловіком піде. Де хлоп, там і біда.
— А чого ж ми туди їдемо? — питалася жінка.
— Чого? Бо мус. Мус нас жене; тут вже довше витримати тяжко. Там, хоч не краще, то буде інакше.
— То на таке ти мене витягнув, чоловіче, з села, як тую вишню з землі, з корінням вирвав? Світоньку ти мій, матінко свята! — і жінка в плач.
А Стефаник до мене:
— Чуєш?..
Ось життєва основа новели «Камінний хрест». Вона й сьогодні звинувачує і кличе до роздумів. Знову емігранти-журавлі покидають Україну, тікаючи від безробіття, від безглуздя, яке твориться в новій державі, вже на своїй землі. Знову — людські трагедії, розлуки і зневіра.
Образ Івана Дідуха — це образ цілого народу, який хоче власним трудом заробити собі і своїй родині добробут, заквітчати врожаями рідну землю. Трагедія Івана Дідуха — це трагедія всього краю, що несе камінний хрест нестатків і відчаю. Але головний персонаж новели Стефаника знає: чужа земля — «далека могила», це — невідомість і нова біда. Немає іншої ради — треба творити щастя на своїй прабатьківській землі. Домашнє завдання. Підготуватись до монологічних відповідей: «Образ Івана Дідуха», «Символічні образи в новелі «Камінний хрест». Скласти план-конспект статті «Особливості стилю В.Стефаника».
Михайло Коцюбинський: «Людство вже давно шукає відповіді на питання: «Хто щасливий? Той, хто дає багато, а бере найменше. На чиїх слідах виростають найкращі квіти, хто по своїй дорозі розкидає для вжитку всіх самоцвіття.
Як? Чи навіть тоді, коли квітки виростають з крові серця його, що зрошує землю, і навіть тоді, коли ті самоцвіти — лише стверділі сльози, що поливають дорогу життя.
І навіть тоді…
Хто ж той щасливий? Хто ж той бідний багач? Поет».
Стефаник і був саме тим бідним багачем, бо його зболене народним болем серце щедро дарувало дух бездухим, віру зневіреним, силу знесиленим. А його камінні слова зорями сяють на всю Україну. І ніколи не згаснуть.
Новела «Камінний хрест» — художнє відтворення трагедії переселення галицьких селян до Канади. Типовість обставин та характерів. Образ Івана Дідуха, українська література
Повернутися на сторінку Українська література