«Лісова пісня» — шедевр нової української драматургії. Фольклорно-міфологічна основа сюжету драми-феєрії. Проблематика твору та система образів «Лісової пісні». Протиставлення вільного, красивого, духовно-багатого життя людини буденному прагматизму дріб’язковості, бездуховності», українська література
Хід уроку «Лісова пісня» — шедевр нової української драматургії. Фольклорно-міфологічна основа сюжету драми-феєрії. Проблематика твору та система образів «Лісової пісні». Протиставлення вільного, красивого, духовно-багатого життя людини буденному прагматизму дріб’язковості, бездуховності», українська література
2. Ознайомлення з темою та навчальними цілями заняття
- Драматургічна спадщина письменниці (“Камінний господар”, “Лісова пісня”, “Бояриня”). Біблійні, міфологічні, історичні, літературні джерела сюжетів.
- Драма-феєрія “Лісова пісня”. Конфлікт між буденністю і високими пориваннями душі, дійсністю і мрією. Ідея єдності людини і природи. Кохання Мавки і Лукаша як розквіт творчих сил людини.
- Теорія літератури. Жанр драматичної поеми, драми-феєрії.
3. Мотивація навчання: наводяться дані, спрямовані на формування позитивної мотивації, пізнавального інтересу до теми, що вивчається.
4. Актуалізація опорних знань:
Драма-феєрія – драматичний твір чи вистава, побудовані на фантастично-науковому сюжеті.
Особливості драми (як ліричного ряду)
1. зображення людини через її вчинки, поведінку, висловлювання;
2. відтворення події, як живого процесу, що протікає в даний момент;
3. наявність ремарок;
4. поділ тексту на дії, картини, яви (останні часом відсутні);
5. призначення твору для вистави на сцені:
«Драма живе лише на сцені: без неї вона як душа без тіла»
(М. Гоголь)
Особливості драми, як жанру
1. драматичний конфлікт;
2. художнє відтворення подій повсякденного громадського й побутового життя (переважно сучасного письменникові);
3. зображення людського горя і страждань без трагедійного загострення;
4. викриття і засудження негативних суспільних та побутових явищ і недоліків у характеристиці персонажів, без комедійного загострення;
5. закінчення твору благополучне або нещасливе для головного героя;
6. діалогічний спосіб викладу художнього матеріалу;
7. прозова форма.
5. Формування вмінь і навичок
Виступи із доповідями про творчість Лесі Українки.
6. Закріплення знань – робота з драмою «Лісова пісня».
Леся Українка прожила життя, сповнене невимовних страждань і гіркоти. Але її творчість звучить оптимістично, в ній на повний голос пролунали життєрадісні мотиви сповнені віри в невичерпні сили народні. Поетеса живе серед нас, вона не вмерла, а тільки зробила крок у безсмертя:
Ні! Я жива, я буду вічно жити,
Я в серці маю те, що не вмирає.
Епоху модернізму в українській драматургії репрезентують і останні п’єси корифеїв, і міфопоетичні поеми Лесі Українки, і експериментально-психологічна драматургія В. Винниченка, і символістські етюди О. Олеся, і неоромантизм С. Черкасенка, і соціальна драма Г. Хоткевича, і історична драма Л. Старицької-Черняхівської, і перші спроби майбутнього авангарду 20-х років — І. Кочерги, Я. Мамонтова. Всі ці різнобарвні явища об’єднує потяг до театрального новаторства, до театралізації дійсності засобами драматургії.
У спадщині поетеси є і драматичні поеми з давньої історії, зокрема й на неохристиянські теми, і драми на «екзотичні» сюжети, і міфологічна казка. Це такі твори, як «Одержима», «Кассандра», «Іоганна, жінка Хусова», «На полі крові», «На руїнах», «У пущі», «Руфін і Прісціла», «Адвокат Мартіян», «Оргія», «Камінний господар», «Лісова пісня». Усі ці твори об’єднує специфічний міфологізований принцип відображення дійсності, спроби осмислити художньо реальність як міф, виділити в ній глобальні питання людської екзистенції. В цьому Леся Українка не мала попередників. Відомо, що поетеса цікавилася європейським символізмом, наприклад, високо цінувала та перекладала драми Метерлінка. Але у власній драматургічній практиці вона не пішла за Матерлінком, залишивши тільки одну спробу — «Осінню казку», де символістська поетика застосовується досить непослідовно й подекуди нагадує традиційну алегорію.
Філософська концепція останнього шедевру Лесі Українки — «Лісової пісні» (1912) — не вичерпується ні протиставленням людини та природи, людини суспільної та людини природної, ні уславленням безсмертної любові, ні проблемою взаємозв’язків мистецтва та життя. Увесь цей комплекс ідей перебуває на поверхні міфологізованого сюжету про сенс та зміст людської екзистенції. А людина в п’єсі — Лукаш. Його постать немов би закривається поетичнішим та трагічнішим образом Мавки. Але складний філософський час цього міфу, де поєднується час буття та пори року, — це ж4 час життя Лукаша. Перед нами — всуціль «життя людини»: від пробудження свідомого почуття до смерті під білим снігом. Ця коловерть — важкий шлях пізнання істини через зраду самого себе, через усвідомлення свого місця в світі. «Смутно, що не можеш ти своїм життям до себе дорівнятись»,— каже Мавка Лукашеві. Трагічна єдність двох засад людського буття («своє життя» та «до себе», творчого, духовного) ставить саме Лукаша в центр драматичної дії. Образ Мавки втрачає самодостатність і отримує додаткове філософське значення як необхідну частку людського буття, відмова від якої загрожує духовною загибеллю. Мавка — це людська душа, без якої людина перетворюється на вовкулаку. Повернення до себе самого, до музики — це один із проявів того міфопоетичного принципу циклічності, на якому ґрунтується п’єса-феєрія. Цикли дня та ночі, пори року, цикл людського життя — та цикл пізнання самого себе, знаходження себе в смерті, початок — у кінці. Це і є третій цикл п’єси.
«Лісова пісня» — є завершенням власне жанрової трилогії «Кассандра» — «Камінний господар» — «Лісова пісня». Тобто це міфологізована трагедія. Трагедія порожньої душі, яка зреклася творчих засад життя. Це трагедія розплати за зречення та знайдення справжньої людської сутності ціною смерті. У ширшому аспекті — це трагедія поколінь епохи світових катаклізмів і катастроф. Висловити це можна було тільки в формі сучасного міфу, екзистенціального й синкретичного. Синкретизм «Лісової пісні» є її найважливішою структурною особливістю. В ній поєднується поезія, живопис та музика. Музична гармонія в п’єсі лежить в основі головної симетрії дії (повернення музики в смерті).
1. Джерела та історія створення драми «Лісова пісня»
У «лісову пісню» (1911) Леся Українка вклала «цвіт душі» і вилила з свого серця «те, що не вмирає».
«Лісову пісню» породила туга за рідним краєм (ліси Волинського Полісся). Тут образи рідної природи, легенди пралісу, мелодії почутих тоді пісень.
Вперше про Мавку Леся почула в селі Жаборинці. Рідну природу поетеса відчула дуже глибоко. Волинь вона любила палко, говорила, що в неї навіть вдача волинська і лісова душа.
Леся Українка часто бувала в сільських хатах, на сільських весіллях слухала дзвінкі пісні дівчат. Волинсько-поліський фольклор, міфологію поетеса знала досконало. Узнавала їх від дівчат – Білінької, Олександри; від дядька Лева з Нечемного (герой драми). У нього жили 3 доби.
«Лісову пісню» Леся написала за 10-12 днів. Перші струмочки драми беруть початок в лісах Звягельщини. Та основне джерело цього твору б’є в хащах та озерах Ковельщини. У 1882р. Косачі переїжджають з Луцька до села Колодязного під Ковелем.
«Лісову пісню» Леся Українка написала дуже швидко. Та задум тривав роками. Вперше драма надрукована 1912р. в журналі «Літературно-науковий вісник».
2. Тема та ідея
Тема – зображено духовне багатство, великі творчі можливості народу, показано перемогу добра і краси над злом.
Ідея – змагання за щасливе, вільне життя, за високу мрію, красу та вірність проти буденщини і тупості, міщанської обмеженості.
Основні питання:
- добро і зло;
- вірність і зрада;
- поетичне покликання і приватновласницькі інстинкти.
3. Сюжет і композиція
1. Пролог – заспів – вводить у казковий світ – пролог майбутніх конфліктів
2. І дія – «весняна» — дія зародження, розвитку і розквіту кохання: Мавка+Лукаш.
3. ІІ дія – «пізнього літа» — зав’язка конфлікту і перипетії їхнього кохання: в’яне поезія в душі Лукаша і його любов до Мавка. Любовний трикутник Килина – Лукаш – Мавка тимчасово перемагають сили буденщини.
4. ІІІ дія – «пізньої осені» — найглибша боротьба пристрастей. Тут людина стає звіром і знову людиною, тут Мавку заклинає у вербу Килина, але кохання перемагає смерть, а чистий вогонь палить усе дрібне, брудне, нікчемне. Це вогонь очищення, він очищає людину, звільнює її від пут буденщини, дрібновласницької облуди.
Розв’язка оптимістична: прекрасне не вмирає, воно переможе.
Драма закінчується ремаркою – епілогом: спалах весняної краси, переможний спів кохання, усміх щастя серед зимового сніговію.
4. Образотворчі характеристики
Образ Мавки
- любов до природи і музики
- воля — невід’ємна умова життя
- ніжна любов Мавки до Лукаша
- трагедія її кохання
- «Ні! Я жива! Я буду вічно жити!
Лукаш
Чому ж би ні?.. Що ж, ти зовсім така,
як дівчина… ба ні, хутчій як панна,
бо й руки білі, і сама тоненька,
і якось так убрана не по-наськи…
А чом же в тебе очі не зелені?
(Придивляється).
Та ні, тепер зелені… а були,
як небо, сині… О! тепер вже сиві,
як тая хмара… ні, здається, чорні
чи, може, карі… ти таки дивна!
Мати
Ну, то хоч раз послухай — не завадить.
(Прикро дивиться на Мавку).
Чого ти все розпатлана така?
Нема, щоб зачесатись чепурненько —
усе як відьма ходить. Нечепурно.
І що се за манаття на тобі?
Воно ж і невигідне при роботі.
Я маю дещо там з дочки-небіжки,
піди вберися — там на жердці висить.
А се, як хоч, у скриню поклади.
Мавка
(підводить голову)
Кого я зрадила?
Лісовик
Саму себе.
Покинула високе верховіття
і низько на дрібні стежки спустилась.
До кого ти подібна? До служебки,
зарібниці, що працею гіркою
окрайчик щастя хтіла заробити
і не змогла, та ще останній сором
їй не дає жебрачкою зробитись.
Згадай, якою ти була в ту ніч,
коли твоє кохання розцвілося:
була ти наче лісова царівна
у зорянім вінку на темних косах, —
тоді жадібно руки простягало
до тебе щастя і несло дари !
Мавка
Так що ж мені робить, коли всі зорі
погасли і в вінку, і в серці в мене?
Образ Лукаша
- багатство душі
- любов до Мавки
- краса людської праці в образі Лукаша
- дрібновласницькі інтереси
- віра в світле майбутнє
Килина
А хто ж велів
до мене засилатися? Таж мали
отут якусь задрипанку, — було вам
прийняти та прибрати хорошенько,
от і була б невісточка до мислі!
Мати
А що ж — гадаєш, ні? Таки й була б!
Дурний Лукаш, що проміняв на тебе;
бо то було таке покірне, добре,
хоч прикладай до рани… Узиваєш
її задрипанкою, а сама
її зелену сукню перешила
та й досі соваєш — немає встиду!
Мавка
Ні, милий,
ти душу дав мені, як гострий ніж
дає вербовій тихій гілці голос.
Лукаш
Я душу дав тобі? А тіло збавив!
Бо що ж тепера з тебе? Тінь! Мара!
Дядько Лев
- доброта
- волелюбність
- повага до природи
Лев
То як для кого. Я, небоже, знаю,
як з чим і коло чого обійтися:
де хрест покласти, де осику вбити,
де просто тричі плюнути, та й годі.
Посієм коло хижки мак-відюк,
терлич посадимо коло порога, —
та й не приступиться ніяка сила…
Ну, я піду, а ти собі як хочеш.
Мавка
А де ж я маю бути?
Лев
Як на мене,
то не тісна була б з тобою хата…
Коли ж сестра таку натуру має,
що з нею й не зговориш. Я вже брався
і так, і інако… Якби то я
був тут господарем, то й не питався б;
та вже ж я їм віддав сей грунт і хату,
то воля не моя. Я сам піду
на зиму до села, до свеї доми…
Якби ти на селі могла сидіти,
то я б тебе прийняв.
Мати раціоналізм
Мати
А чи не годі вже того грання?
Все грай та грай, а ти, робото, стій!
Килина господиня – прагматик
Килина
Дядька Лева
нема на світі, — що з його закляття?
Хіба ж то ти заклявся або я?
Та я б і цілий ліс продати рада
або протеребити, — був би грунт,
як у людей, не ся чортівська пуща.
Таж тут, як вечір, — виткнутися страшно!
І що нам з того лісу за добро?
Стикаємось по нім, як вовкулаки,
ще й справді вовкулаками завиєм!
Серед всієї літеpатуpної спадщини Лесі Укpаїнки яскpавою зіpкою виділяється її чудова дpама-феєpія «Лісова пісня», яка є визначним набутком укpаїнської і світової дpаматуpгії, яка не схожа на жодну іншу п’єсу поетеси. В ній втілилася любов поетеси до pідної Волині, її pоздуми пpо невмиpущість духовної кpаси, пpо сенс людського життя.
Ідейно-естетичне спpямування п’єси «Лісова пісня» — мpія пpо вільне й пpиpодне життя, утвеpдження людської гідності, пpотидія усьому потвоpному.
Саме духовну кpасу, яка, на думку поетеси, є сенсом людського життя, якій немає ціни, оспівує в своєму твоpі Леся Укpаїнка. Втілення цієї кpаси є насампеpед Мавка, головна геpоїня дpами-феєpії. Вона від початку і до кінця твоpу, незважаючи ні на які злигодні, втілює в собі все чистосеpдечне, щиpе, віpне, волелюбне.Письменниця особливо наголошує на останній pисі геpоїні, надаючи цьому великого значення, явно підносячи її обpаз над іншими обpазами лісових пеpсонажів.
Обpаз Мавки найповніше визначається її взаєминами з Лукашем. Кохання Мавки віpне, щиpе і самовіддане. Вона готова боpотися за гідність доpогої їй людини, за її щастя, кpасу. Вона не здатна до помсти.
Вpажає її безпосеpедність і чистота кохання до Лукаша:
Ти сам для мене світ, миліший, кpащий,
ніж той, що досі знала я.
Мавка вчить нас бути безкоpисливими, pобити добpо навіть тим, хто чинить зло… Пpойде час, і ті, хто чинив це зло, зpозуміють своє падіння й стануть добpішими… Саме так сталося з матіp’ю Лукаша і самим Лукашем.
Лукаш демонстpує нам свою духовну кpасу лише на початку твоpу. Потяг до мистецтва, до пpиpоди, pозуміння їх кpаси — хіба це не духовність? Але, на жаль, буденність pуйнує в Лукашеві цю кpасу.
Людяне, твоpче, світле не може бути назавжди подолане в людині, яка свідома своїх можливостей.
Отже в «Лісовій пісні» звучить мотив сенсу людського життя, який полягає в красі душі. Дpама-феєpія актуальна і в наш час. Вона будить у нас людину, вселяє віру в те, що правда, краса, благородство здобудуть перемогу над усім лукавим, потворним, нелюдським…
9. Підсумок заняття
Дати визначення поняттям:
- Драматичний твір як основа сценічного мистецтва.
- Соціально-побутова драма.
- Драма-феєрія.
- Монолог.
- Діалог.
- Картина.
- Ява.
- Ремарка.
«Лісова пісня» — шедевр нової української драматургії. Фольклорно-міфологічна основа сюжету драми-феєрії. Проблематика твору та система образів «Лісової пісні». Протиставлення вільного, красивого, духовно-багатого життя людини буденному прагматизму дріб’язковості, бездуховності», українська література
Повернутися на сторінку Українська література