В. Винниченко — письменник-новатор. «Малорос-європеєць», українська література
Хід уроку В. Винниченко — письменник-новатор. «Малорос-європеєць», українська література
3. Викладання нового матеріалу.
3.1.Тема заняття:
Життєвий шлях митця. Громадська і політична діяльність. “Щоденник” Винниченка як джерело до вивчення його біографії. Іван Франко, Леся Українка про В.Винниченка.
3.2. Мотивація вивчення теми: наводяться дані, спрямовані на формування позитивної мотивації, пізнавального інтересу до теми, що вивчається
Тестові завдання
1.У оповіданні В.Винниченка “Кумедія з Костем” четверо хлопців пасли худобу на лугу: Данилко, Семенець, Микита… А як звали четвертого хлопчика?
а) Кирило;
б) Кость;
в) Федько.
2.Маленький герой В.Винниченка помер від застуди, тримаючи в руках:
а) іграшку;
б) шматок хліба;
в) недокурок.
3. Збірка “Намисто” В.Винниченка присвячена зображенню:
а) митців;
б) дітей;
в) селян.
4. Микита Іванович Сліпченко, Гликерія Хведоровна, Микола Петрович Білянкевич, Подкопаєв є дійовими особами драми В.Винниченка:
а) “Між двох сил”;
б) “Молода кров”;
в) “Чорна Пантера і Білий Ведмідь”.
5.Темою драми В.Винниченка “Між двох сил” є відображення:
а) першої світової війни;
б) української національної революції;
в) робітничого страйку.
6. “Йти за віком і бути цілим чоловіком”, — цей вислів був девізом поета:
а) Богдана Лепкого;
б) Олександра Олеся;
в) Миколи Вороного.
7.Перша збірка творів М.Вороного “Ліричні поезії” вийшла у:
а) 1909 р.;
б) 1911 р.;
в) 1913 р.
8.“Високих дум святі скрижалі, всі наші радощі і жалі, всі ті боління, і надії, і чарівливі гарні мрії” – ці мотиви визначають сенс лірики й ліро-епосу:
а) В.Сосюри;
б) Г.Чупринки;
в) М.Вороного.
9. Тонкий ліризм, філігранна відточеність форми, драматичне поєднання чуття з глибоким ідейним звучанням притаманні поезії:
а) Є.Плужника;
б) М.Вороного;
в) М.Зерова.
10. Цикли творів М.Вороного “За брамою раю” і “Разок намиста” мають основу:
а) автобіографічну;
б) історичну;
в) фольклорну.
11. В основу сюжету поеми М.Вороного “Євшан-зілля” покладено:
а) легенду з літопису;
б) історичний факт;
в) реальну подію.
12. Поезії М.Вороного “На скелі”, “Ні!”, “Нічого, нічого…”, “Ти не любиш мене…”, “Ні, не забув…”, “Finale” об`єднує образ:
а) коханої жінки;
б) батьківщини;
в) втраченого друга.
3.3. План вивчення нового матеріалу:
· Життя та творчість Володимира Винниченка
· Критика щодо твору «Малорос-європеєць»
· Робота з текстом твору, складання плану
4. Виклад нового матеріалу.
Життя і творчість Володимира Винниченко
(26 липня 1880 — 6 березня 1951)
28 липня 1880 р.
Володимир Кирилович Винниченко народився 28 липня 1880 р. в Єлисаветграді Херсонської губернії (тепер Кіровоградська область) в робітничо-селянській родині. Від першого шлюбу мати В. Винниченка мала трьох дітей: Андрія, Марію й Василя. Від шлюбу з Кирилом Винниченком народився лише Володимир. У народній школі Володимир звернув на себе увагу неабиякими здібностями, і через те вчителька переконала батьків, щоб продовжували освіту дитини. Незважаючи на тяжке матеріальне становище родини, по закінченні школи хлопця віддано до Єлисаветградської гімназії, але він не закінчив її, бо треба було добувати якісь кошти на прожиття. До того ж у старших класах гімназії він був членом революційної організації, писав революційну поему, за яку одержав тиждень «карцеру», і зрештою його виключили з гімназії.
У 1900 р.
у Златополі Володимир екстерном склав іспити за середню школу. Незважаючи на виразне небажання вчителів видати учневі атестат зрілості, під натиском директора гімназії здібний юнак його одержав. Наступного року він вступив на юридичний факультет Київського університету, де створив таємну студентську революційну організацію «Студентська громада». Був ув’язнений як член місцевої організації Революційної Української Партії (РУП). Через кілька місяців Винниченка випустили «на поруки» за браком офіційних доказів у «злочині», але виключили з університету й виселили з Києва без права жити по великих містах. Цього ж року письменник відправив своє перше оповідання «Народний діяч» до «Літературно-наукового вісника» в Галичині. Але тоді твір не надрукували (це сталось значно пізніше — 1906 p.).
У 1902 р.
Винниченко заявив про себе як літератор: опублікував твір «Сила і краса» (згодом відомий під назвою «Краса і сила»). Восени, через виключення з числа студентів, Володимира Винниченка позбавлено права на відстрочення військової служби й забрано в солдати. Проте військової служби він фактично не відбував, бо влада, боячись революційного впливу на товаришів-військових, тримала Володимира під арештом, в канцелярії. Але він, переодягаючись вночі в цивільне, тікав з казарми й віддавав свій час роботі серед київського пролетаріату. Цю діяльність було викрито, Володимир мав бути заарештований. Довідавшись від військових товаришів з канцелярії роти про те, що готується арешт, Володимир Винниченко скинув солдатську форму й емігрував до Галичини. Там він працював у закордонних партійних організаціях і час від часу нелегально виїздив до України. У Львові Винниченко брав участь у виданні партійних газет «Праця», «Селянин», писав брошури й книги на революційні теми.
У 1903 р.
при перевозі нелегальної літератури з Галичини до Києва на кордоні Винниченка знов арештовано. Як дезертир і революціонер він був посаджений у військову в’язницю — київську фортецю. За пропаганду серед війська та за дезертирство його мали засудити до військової каторги, а за суто політичне «злочинство» — провіз нелегальної літератури — він мав бути суджений окремо. Після півторарічного перебування у фортеці його звільнила перша російська революція 1905 року (Винниченка звільнено з фортеці через проголошену амністію). Під час ув’язнення він написав низку літературних творів. Повість «Голота» навіть одержала першу премію «Кіевской Старины».
У 1905 р.
Винниченко повернувся під чужим прізвищем в Україну, провадив революційну агітацію серед селян і заробітчан Причорномор’я, наступного року мандрував Україною, написав низку оповідань: «На пристані», «Раб краси», «Уміркований та щирий», «Голод», «Малорос-європеєць», «Ланцюг» та інші. З’явилась друком перша збірка оповідань «Краса і сила» — і як реакція відгук І. Франка: «І відкіля ти такий узявся? Серед млявої» тонко артистичної та малосилої або ординарно шаблонової та безталанної генерації сучасних українських письменників виринуло щось таке дуже, рішуче, мускулисте і повне темпераменту, щось таке, що не лізе в кишеню за словом, а сипле його потоками, що не сіє крізь сито, а валить валом як саме життя, в суміш українське, московське, калічене й чисте, як срібло, що не має меж своїй обсервації і границь своїй пластичній творчості».
У 1907 р.
Винниченко був знову заарештований у Кисві й посаджений в знамениту Лук’янівку (тюрма в Києві, де перебували майже всі видатні члени РУП). Через вісім місяців Винниченка випущено. Довідавшись про те, що має бути засуджений за свою політичну діяльність на каторгу, Винниченко ще раз емігрував. У цей період він написав багато творів на соціальні та етичні теми: «Дисгармонія», «Щаблі життя», «Контрасти».
У 1908 р.
він перебував у Швейцарії, Італії, Франції, наступного року — у Швейцарії, Франції (Парижі).
Протягом 1910—1913 pp.
письменник жив у країнах Європи (Франція, Німеччина, Росія, Галичина, Буковина). В цей час у російському перекладі виходить твір «Чесноти з собою».
У 1914 р.
В. Винниченко повернувся в Україну, перебував на нелегальному становищі. Александринський театр у Петрограді прийняв до постановки п’єсу «Брехня» («Ложь»).
У 1916 р.
він перебував у Москві, Петрограді. Видавав журнал «Промінь», переїхав у 1917р. в Україну, став одним з організаторів і керівників Центральної Ради, згодом головою першого українського уряду — Генерального Секретаріату. Після повалення гетьмана П. Скоропадського Винниченко був одним з керівників Директорії — нового уряду Української Народної Республіки.
У 1918 р.
був арештований гетьманськими офіцерами. Звільнений від арешту через протест української громадськості.
Болісні роздуми Винниченка про роз’єднаність українців відбились у драмі «Між двох сил» (1919р.). Він розійшовся в поглядах з більшістю Директорії й уряду, виїхав за кордон.
У 1920 р.
Винниченко приїхав в Україну, але незабаром востаннє залишив її, відмовившись від співробітництва в уряді радянської України.
Протягом 1924—1928 pp.
«Рух» видав «Зібрання творів» В. Винниченка в 23 томах.
У 1930—1932 pp.
«Книгоспілка» підготувала до друку «Зібрання творів» письменника в 28 томах, багато оповідань і повістей українською та російською мовами вийшли в Києві, Харкові, Москві, Ленінграді.
У вересні 1933 р.
В. Винниченко написав відкритого листа до Політбюро КП (б) У, в якому звинуватив Сталіна та Постишева в голодоморі й масових репресіях проти українського народу. Цей лист викликав різке заперечення на пленумі. ЦК КП (б) У 1933 року, і з того часу творчість В. Винниченка була піддана гонінням: книжки вилучені з бібліотек і знищені, творчість перестала досліджуватися літературознавцями й вивчатися в школі, ім’я письменника або замовчувалося, або при згадках обливалося брудом і трактувалось не інакше як під тавром «буржуазного націоналіста».
8 березня 1951 р.
Роки війни підірвали вже ослаблене здоров’я Винниченка. 8 березня 1951 р. письменник помер, похований на цвинтарі Мужена поблизу Канн у Франції.
5. Закріплення нового матеріалу: робота з текстом «Малорос-європеєць»
Викриття фальшивого народолюбства лібералів в оповіданні В. Винниченка «Малорос-європеєць»
Заробляючи свого часу на прожиття репетиторством у панських маєтках, Винниченко набачився і наслухався різних панків, їхніх дітей та лакеїв, які й стали персонажами цього та інших оповідань. Уже з першої сторінки читач під магічним впливом письменницького слова переймається повною довірою до оповідача-репетитора й на все дивиться його очима: і коли їде в Бідненьке, і коли перебуває в панському будинку, в господарстві панка Коростенка. Позиція письменника в оповіданні однозначна: святій справі національного відродження, плеканню таких високих почуттів, як національна гордість, честь, завжди завдають найбільшої шкоди ті підлі, мізерні люди, що задоволення потреб власного черева намагаються видати за невтомну патріотичну діяльність. Чи не тому й прізвище для свого героя Винниченко добирає з відвертою прямолінійністю. Панок Коростенко ладен зі шкури вилізти, аби тільки співрозмовник повірив у його прогресивність. Водночас він час від часу короткими фразами перемовляється з довіреним лакеєм Грегуаром: «Нічого з села не чути?», «У випадку чого-небудь… дать мені звістку». На подіях у селі зосереджується вся внутрішня увага дволикого балакуна та його оточення, тому ніяких вагань у сприйманні весільної юрби ні в кого з них не виникає. Замість «гілля з червоними хустками і стьожками» побачено «флаги», крики й помахи рук збуджених селян підтверджують нав’язливу думку, що увесь час крутиться в голові панка: «Збираються громить мене дядьки… І приходиться буть насторожі». Умить спадає з господарів маска добродійності, і вони ігнорують поради свого гостя не вдаватися до зброї. Плаче в нестямі панич, непритомніє пані, а кулемет в руках господаря не змовкає і після того, як перелякані люди порозбігалися в різні боки. Оповідач-учитель відчуває страшну огиду до «малороса-європейця», перекреслює сі свої сподівання на заробіток і, так і не відпочивши з дороги, того ж дня їде з маєтку геть. Таку саму огиду відчуває й читач. А як лицемірно-фальшиво Коростенко виголошував гасла: «крестьянина треба піддержувать, треба помагать йому, перш усього — як людині…», «Я сам поділяю погляди тої партії, яка вимагає землі селянам». З усіх сил цей «малорос» намагається показати і свою любов до української мови, хоч з його вуст невтомно ллється потворний суржик, а в спілкуванні членами своєї сім’ї він не вживає жодного українського слова. Читаючи твори Володимира Винниченка, ми заглиблюємося не так у минуле, к в загальнолюдське, а отже, і в сучасне. Слушно зауважив щодо цього автор передмови до збірки оповідань письменника Степан Крижанівський: «…Коли тепер ставиш питання: що найбільше застаріло в оповіданнях Винниченка, що назавжди відійшло в минуле, з подивом переконуєшся, що сам побут…»
В. Винниченко — письменник-новатор. «Малорос-європеєць», українська література
Повернутися на сторінку Українська література