Тематика творчості С. Васильченка. Українська література
Звичайно, творчій зрілості передували літературно-мистецькі впливи, що їх зазнав молодий Васильченко. Йдеться не про примітивні учнівські наслідування і запозичення, а про органічне засвоєння певної естетичної системи, певного художнього методу. Саме такий характер мав вплив на Васильченка народної пісні, творів Шевченка і Гоголя, тобто вплив фольклору, української та російської літератури — вплив, якому сам письменник надавав вирішального значення.
У творчості Васильченка виразно відчувається її співзвучність з народнопісенною поетикою. Ця співзвучність виявилась у мові і стилі, у принципах побудови художніх образів. Уся його творчість наскрізь перейнята мотивами народних казок, пісень, народнопоетичною фантастикою.
Матеріалом Васильченкової творчості була сучасна йому дійсність; народна пісня «озвучувала» роздуми його героїв, створювала У читача настрій, який відповідав ідеї твору.
Народнопоетичні традиції в творчості Васильченка органічно поєднувалися з традиціями української і російської літератури. Не випадково саме ті письменники, які близько стояли до народнопоетичних джерел (Кольцов, Гоголь, Нечуй-Левицький, Короленко і особливо Шевченко) справили на молодого літератора найсильніше враження.
Першорядне значення у творчому зростанні Васильченка мав Т. Шевченко, який, по суті, визначив його літературно-естетичний ідеал і став провідною зіркою на всьому літературному шляху письменника.
Творчість велетня поетичної думки, сповнена мотивів рішучого соціального протесту, була для С. Васильченка високим взірцем, коли він обстоював ідеї громадянського звучання і в своїх літературно-критичних висловлюваннях, і в художній творчій практиці. Органічно увійшовши в свідомість Васильченка, у світ його художніх образів, «Кобзар» створив, так би мовити, імунітет проти впливу на нього естетичних принципів різних занепадницьких течій.
Працюючи в школах, Васильченко зібрав багатий матеріал про життя сільської інтелігенції, зокрема вчителів. Його серце обкипало кров’ю, коли він бачив, як учитель поневіряється, але замість протесту іноді ламає шапку перед начальством, згинається в три погибелі перед попом та жандармом, запобігає ласки в багатіїв, пристосовується до підлоти. Таким вивів письменник героя оповідання «Вова».
Жанрові домінанти
Основні жанри Васильченка — оповідання, гуморески, повість, хоч є у нього і казки, і нариси та публіцистика.
«Засвiтилася над убогою стрiхою мужицькою божа iскра» (Степана Васильченка «Талант»)
«Талант мужностi i талант спiвчуття, без яких не буває справжньо го письменника, вищою мiрою був притаманний цiй людинi», — керувався пристрасним прагненням послужити рiдному народовi, обравши його героєм неперевершених новел. Саме життя пiдказувало йому теми й сюжети, а простi трудiвники, що жили поруч iз ним, ставали героями новел, повiстей i драматичних творiв. В основi всiх цих творчих доробок лежить зазвичай психологiчний конфлiкт. Але вони вiдзнача ються яскравою особливiстю: напруженi подiї змальовано оптимiстично, без розпачу й зневiри, залишаючи сподiвання на краще.
У такiм контрастi дiйсностi i людської надiї подано образ Тетяни з повiстi «Талант», що стала живим втiленням позицiї письменника: пiднiмаючись над болями i сумом, стверджувати радiсть життя.
«Талант» знайомить нас iз трагiчною долею молодої сiльської спiвачки, яку довели до самогубства надзвичайно складнi обставини життя в умовах самодержавства, буржуазно-помiщицького ладу. Письменник з глибокою повагою i симпатiєю малює образ вродливої, розумної i обдарованої вiд природи чарiвним голосом дiвчини. Мене зворушує її чистота помислiв i серйознiсть у ставленнi до свого таланту. Саме слово «талант» вiдкрило їй стiльки радостi, гарячих надiй i гордих сподiвань: «Дано менi малiсiньку iскорку святую… Малiсiньку-малiсiньку… I освiтила вона моє життя бiднеє, щастям нагрiла моє серце… Та хай погасне краща iскра в менi свята i хай буде марне моє життя й темної темнiше ночi, коли оддам її в наругу чи в болото втопчу!»
Та жорстока до селянських дiтей дiйснiсть нищить високi пориви. I ось — перший удар долi: стара помiщиця розiгнала театр через бруднi обмови, що камiнням летять у дiвчину. Талант Тетяни збезчещений, мрiя вбита, душа розтоптана. I тодi для зневiреної молодої спiвачки, що дiлилась з усiма найбiльшим своїм скарбом — пiснею, спротивився бiлий свiт; вона вчиняє самогубство. Задумавшись над цим, я дiйшов висновку, що в цiй розв’язцi закладено глибший смисл: не тiльки життя Тетяни згубила жорстока дiйснiсть, але й ту чисту i величну своєю красою пiсню, що завжди символiзувала душу української нацiї. Неспроста всiх «…опалило, як огнем», коли селяни збагнули, що трапилося: загинула не просто «чужа, бачте, дитина, та ще й сирота» — замовкла пiсня, що розтопила людям серця, воскресила їх. Ми бачимо вибух народного гнiву пiд час похорону дiвчини: юрба рвалася ламати дверi на поповiм дворi. Селян об’єднало єдине велике почуття протистояння злу, палкий осуд несправедливостi. I над цiєю народною єднiстю прозвучали правдивi й пристраснi слова учителя Андрiя Марковича про те, як серед темної ночi в оцьому покинутому i забутому закутковi пiд убогою мужицькою стрiхою засвiтилася «божа iскра». Ця сцена, сповнена оптимiзму, розкриває iдею повiстi: незламнiсть невичерпних духовних сил обездоленого народу, що виступає заступником прекрасного у боротьбi iз соцiальним злом.
Iдея єдностi проти зла i сьогоднi є актуальною для нашого суспiльства, бо, на жаль, вади сьогодення значною мiрою впливають на громадськi й духовнi позицiї українцiв. Це — моя точка зору. I я вважаю, що тiльки об’єднавшись у своїх поглядах i прагненнях, ми зможемо досягти для своєї України щасливого майбуття.