Чи можна вважати вчинок Івана Карналюка подвигом? (за оповіданням О. Довженка «Воля до життя»). Характеристика образу, українська література
Усе далі й далі відносить нас час від грізних і величних подій Другої світової війни, коли зійшлися у непримиренному, страшному двобої чорні сили фашизму із силами миру. Але не меркне слава героїв, які, не шкодуючи свого життя, відстояли мир, честь і незалежність Батьківщини.
Роки війни стали тяжкими випробуваннями для нашої країни, усіх її громадян. Крізь цю страшну світову бурю пройшов і відомий письменник О. Довженко, який разом із іншими бійцями ділив на фронті хліб і сіль на відпочинках, біль і горе втрат, радість перемог. Письменник відчував атмосферу війни, народного героя, бачив горе й сльози, сам пережив усе. «Обов’язок художника, — говорив О. Довженко, — віддати свої здібності оспівуванню безсмертного подвигу рідного народу».
Оповідання «Воля до життя» Олександр Петрович написав у 1942 році. Побудовано воно на реальному випадку з практики військового хірурга М. Дудки — чоловіка сестри О. Довженка. Твір переносить нас у суворі роки війни, коли у смертельному поєдинку з фашизмом у всій повноті проявився нескорений дух нашого народу.
Іван Карналюк — герой оповідання — був звичайним рядовим бійцем, яких було сотні тисяч на цій жорстокій, кривавій війні. Ніяких особливих геройств за ним не числилось, але воював він сміливо, хоробро. В одному з боїв його тяжко поранило. Перемагаючи жорстокий біль, інколи втрачаючи свідомість, він усе одно продовжував пробиватися до розташування своєї частини. Іван потрапляє у шпиталь. Після поранення у нього почалася газова гангрена. Ні ампутація руки, ні інші спроби лікарів урятувати хлопця не допомогли. І вони відступили перед всесильною смертю. Та не відступив Іван. Не вмерти, а помститися ворогам хотілося Карналюкові, жити. «Прокляті, о прокляті! Ні, понесу помсту на вашу голову хоч в одній руці… Понесу!» — каже він.
Життя — це найдорожчий для людини скарб. І за нього треба боротися, боротися всіма можливими засобами, а головне — вірити в перемогу над ворогом, над смертю, бо без віри, надії життя неможливе, перемагають лише сильні духом люди. Саме таким і був Іван Карналюк. «Ви виграли генеральну битву майже без усяких засобів до перемоги», — сказав йому хірург.
Чи можна назвати цей його вчинок подвигом? Звичайно, можна! Бо Іван Карналюк не тільки чесно виконував свій обов’язок солдата, сміливо й відважно воював, захищаючи Батьківщину, а й боровся до кінця, перемагаючи біль, смерть. Його сміливо можна віднести до когорти справжніх людей, людей-борців, бо без боротьби немає життя, немає прогресу. Люди, які борються й перемагають, завжди викликають у нас повагу й шану. Його з повною впевненістю можна віднести до героїв світової літератури, які до останньої хвилини боролися за життя і перемагати, таких, як герої Джека Лондона з «Волі до життя», Жуля Верна з «П’ятнадцятирічного капітана», Б. Полевого з «Повісті про справжню людину», В. Каверіна з «Двох капітанів» та інші. Велика сила духу, сила волі до життя, безперечно, викликають у нас симпатію до героя твору.
Оповідання О. Довженка «Воля до життя» стало ніби поетичним гімном героїзмові наших людей у роки Другої світової війни, утвердженням незламної стійкості людини в боротьбі за свою батьківщину.