Свобода і неволя у творі В. Дрозда «Білий кінь Шептало». Аналіз твору, українська література

Свобода і неволя у творі В. Дрозда «Білий кінь Шептало». Аналіз твору, українська література

В невеличкому оповіданні відомого українського письменника В. Дрозда «Білий кінь шептало» було порушено важливі для кожної особистості проблеми, вирішення яких необхідне для самовираження і самоусвідомлення будь-якої людини. Алегоричний образ головного героя оповідання — білого коня за ім’ям Шептало, став символом людини, яка виділяється з натовпу і відрізняється від оточуючих.
Дуже швидко стає зрозумілим, що роздуми, які спадають на думку коневі, — це, насправді, роздуми особливої, неординарної людини. Таку людину у суспільстві часто називають «білою вороною». Мабуть, і біла масть коня не випадкова, бо він може бути натяком на цей вислів.
Шептало добре розумів свою незвичайність, він часто згадував матір, яка працювала у цирку, пригадував розповіді про норовистих білих коней — своїх предків. Але, незважаючи на свою неординарність, Шептало змушений був зливатися з табуном, щоб не впасти в око Степанові і уникнути його батога.
Однак, це бажання не було прагненням стати частиною колективу, а зовсім навпаки. Шептала гнітила принизлива і одноманітна робота колгоспних коней, йому було огидне перебування у табуні, був огидним водопій біля колодязного корита, а не на річці. Цим коритом письменник підкреслює обмеженість світу, що визначав життя білого коня. Автор ніби звертається до головного героя оповідання з питаннями про те, чи зможе він так прожити усе життя, чи зможе увесь час ходити за конюхом, увесь час знаходитися серед спітнілих кінських тіл, які й думки не мають про волю?
І Шептало відповідає на ці запитання: він показує свій норов і тікає в луки. Він переживає неповторні відчуття, відчуття волі і свободи, добре знайомі його предкам. Змивши з себе увесь бруд у річці, Шептало розуміє, чому конюх дозволяв собі бити гордого білого коня: він настільки забруднився, що став сірим, схожим на усіх інших.
Усвідомлення своєї неординарності дозволило білому коню пробачити Степана. Шептало навіть засумував за ним і, врешті-решт, вирішив повернутися до конюшні. Перед тим, як знову опинитися у табуні, білий кінь знову вивалявся у багнюці і став схожим на інших коней. Але тепер у його серці жила впевненість, що він особливий і його нікому не вдасться зломити, адже він самовизначився хоча б для себе. На жаль, Шептало вирішив, що для того, щоб його не били і не цькували, він повинен залишатися сірим і непомітним.

Так само і люди, які відрізняються від натовпу, які не бажають йти одним шляхом з цим натовпом, отримують дуже багато стусанів. І тільки сильним особистостям вдається відстояти своє «я», а більшість з них знов «обмазуються багнюкою» і стають такими, як і усі інші.

Твір на тему: Свобода і неволя у творі В. Дрозда «Білий кінь Шептало». Аналіз твору, українська література

Повернутися на сторінку Українська література

Повернутись на сторінку Володимир Дрозд

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *