Твір на тему Роксолана — легендарна дочка українського народу (за романом Павло Загребельного «Роксолана»). Характеристика образу, українська літератураа
Роксолана — легендарна дочка українського народу. П’ятнадцятирічною сиротою потрапила вона до Туреччини і там зуміла зробити те, що не вдавалося жодній жінці. Вона стала улюбленою дружиною султана Сулеймана, який прислухався до її порад навіть у політичних питаннях, і 40 років полегшувала долю України, оберігаючи її від турецьких нападів. Тому автор багатьох історичних романів П. Загребельний просто не міг не звернути увагу на постать цієї дивовижної жінки.
У романі образ Роксолани надзвичайно привабливий. Вона з дитинства глибоко любила Україну, рідне містечко Рогатин і пронесла цю любов через усе життя. Про це свідчать її спогади, в яких постають яскраві образи батьків і земляків Роксолани. Навіть досягти висот влади, ця жінка не забуває рідну землю, цікавиться її долею і виділяє кошти на відбудову Рогатина. Більше того, все життя вона стримувала султана від походів на землі України. Вже тільки за це Роксолана гідна пошани й поваги. А скільки ще було в неї чеснот!
Настя Лісовська була не просто веселою, гарною, привітною жінкою, яка в найтяжчих умовах не втрачала своєї безжурності, за що її прозвали Хуррем (розвеселена). Вона вміла не тільки співати й танцювати, а ще й мислити, і мислити глибоко. Автор характеризує цю жінку так: «Звичайна нібито лицем, з дитячим, ледь задертим носиком, така зграбна вся…, але мужня, зухвала, повна незбагненної чарівності й неймовірного розуму». Цей розум Роксолани і став чи не головною причиною її успіху, надзвичайної влади над султаном. З дитинства вона вчилася, ще вдома отримала непогану освіту. У султанському гаремі Настя постійно вдосконалювала свої знання, вивчила кілька мов, стала однією з найосвіченіших жінок свого часу, порадницею султана. Тому сам Сулейман цінив у Роксолані «істоту мислячу, людину, яка дорівнювала йому гостротою розуму й жадобою знань, а волею й характером, мужністю й обдарованістю душі значно перевершувала». Тому всі іноземці, які бували в Османській імперії, дивувалися мудрості султанші й розносили про неї славу по всьому світу.
І не дивно. Адже Роксолана до того ж знала всі тонкощі етикету, вміла поводитись із будь-якими державними особами, була стриманою і сильною. Як би тяжко вона не страждала, ця жінка вміла не виявляти свої переживання, залишаючись завжди величною і привітною водночас. Прекрасний приклад цього її вміння — опис прийому польського посла, який розповів Роксолані про загибель її рідного містечка: «Роксолана сиділа впродовж усього прийому на троні Османа поруч із Сулейманом мовчки, з сухими очима, сановно всміхалася панові Яну, котрий вдоволено стовбурчив свої котячі вуса, а в самої в душі лунали такі ридання, що від них міг би здригнутися цілий світ».
Дивовижна витримка, особливо якщо згадати, що П. Загребельний говорить про характер Насті: «Мала в своїй крові батькову несамовитість і материн легкий норов. Кублилося усе те в її душі в такому безладді, що навіть суворий її учитель Єронім Скароський… не зміг навести в тій душі бодай найменшого ладу…» Це ж яку силу волі треба було мати Роксолані, щоб стримувати таку свою буйну натуру! Яка мудрість і жадоба життя були їй притаманні, якщо вона змогла не впасти у відчай, зберегти свою особистість у рабстві, щасливо оминути в гаремі інтриги численних ворогів і стати улюбленою дружиною султана! Так, це була справді непересічна особистість. Тому й не диво, що заради неї змінювалися навіть звичаї Османської імперії. Наприклад, Роксолана першою всупереч усім правилам стала приймати іноземних послів із султаном і навіть сама. Але ж хіба не всупереч правилам сміялась вона рабинею, коли її продавали на ринку? І хіба не всупереч правилам, ставши султаншею, Роксолана не стала мститися всім за своє приниження, а побудувала на місці цього самого ринку мечеть, притулок для вбогих і лікарню?
Тож образ Роксолани в однойменному романі П. Загребельного і справді дивовижний. До того ж, автор при написанні твору користувався тільки історичними документами, тому образ Роксолани ще й історично правдивий, що додає йому привабливості. Тому можна з усією впевненістю стверджувати, що пам’ять про цю надзвичайну, мудру, розумну, добру, далекоглядну і прекрасну дочку України житиме в віках.