Твір на тему Павло Загребельний і його Роксолана (за романом Павла Загребельного «Роксолана»). Характеристика образу, українська література
Заглиблююсь у тисячолітню історію… а переді мною лежить художній літопис часів Османської імперії — історичний роман П. Загребельного «Роксолана», який дає можливість познайомитися з особистістю, що увійшла в українську і турецьку історію незабутнім своїм яскравим життям.
Настя Лісовська мала в своїй крові «батькову несамовитість і материн легкий норов». У дитинстві батькова улюблениця отримала ґрунтовні знання. Величаючи доньку «королівною», батько намагався забезпечити її усім найкращим, не жаліючи грошей;
Зоставшись без матері під час татарської навали, вона відчула, що щось наче обірвалося в душі: «темнощі поселилися у Настасиній душі від того дня, і хоч сміх знову пробивався назовні згодом, але вже був не такий безжурний і безтурботний». Але життя продовжувалося, загартована долею Настя знов поринула у зелений, великий, прекрасний світ. Зло відступало, треба було жити й кохати.
Пройшов деякий час, і не встигла вона озирнутися, як потрапила до рук нападників — татар, які жорстоко розправилися з її батьками. Як то кажуть, від долі не втечеш. І молода дівчина потрапила на невольничий ринок у Кафі. Маючи велику витримку і силу волі, Настя не втрачає здорового глузду, думає про майбутнє. Іскра життя і віри на краще у цьому невольничому вже житті знов запалала вогнем життєлюбства. Вона усвідомлювала, що потрапила у світ приниження людського, але в найглибших глибинах душі відчувала, що живе, що треба зараз жити, що житиме й далі. І лише дзвінкий сміх підтримував її у цьому важкому стані, надихав на продовження життя.
Сумувала Настя за Батьківщиною, але все переносила гідно, лише пісні і сміх лунали замість скарг і нарікань. І за це її прозвали Хуррем (розвеселена). З дитинства пережила вона особисту трагедію — втрату батьків, а тепер, залишившись сама-самісінька серед чужинців, змогла зібратися із силами й досягти успіхів — стала султаншею. Не було такого за історію Османської імперії, щоб керувала жінка, яка нещодавно була бранкою. Своїм розумом, мужністю й обдарованістю душі вразила в саме серце Сулеймана. Врода української дівчини затьмарювала всіх навкруги, перед нею схиляли чоло вельможі й посли. Навіть досягнувши таких висот, Роксолану (так Настю прозвали в імперії) ніколи не залишали думки про Україну, про милий її серцю Рогатин. Дізнавшись про те, що тепер Рогатин лежить у руїнах, замислилася султанша над своїм теперішнім життям: чи варте воно чогось зараз, коли її рідний край знищено, коли нема того, про що можна було згадати…
Туга і відчай охопили Роксолану. Вона розуміє, що має зараз безмежну владу і багатство. Думка, мов блискавка, промайнула у цій прекрасній жіночій голові: саме те, що має, може використати на благо Батьківщини…
І вже відбудовувалися рогатинські церкви… Світової слави набула ця дівчина з Рогатину. Мудра і гарна жінка на ім’я Роксолана залишила по собі добру пам’ять.