Твір на тему:
Звітуючи перед вічністю (за романом Павла Загребельного «Диво»). Аналіз твору
Шкільні твори, статті, розробки уроків, контрольні роботи, українська література. Павло Загребельний, шкільна програма

Твір на тему: Звітуючи перед вічністю (за романом Павла Загребельного «Диво»). Аналіз твору. Шкільні твори, статті, розробки уроків, контрольні роботи, українська література. Павло Загребельний, шкільна програма

Увага багатьох поколінь дослідників була звернена до історії Київської Русі. Образ цієї великої держави створив Павло Загребельний у романі «Диво». Звичайно, творів про ті часи було написано дуже багато, але нікому раніше не вдавалося так широко розкрити суперечності давньої доби і разом з тим створити такі яскраві художні образи. Це розповідь про справжнє диво архітектурного мистецтва наших предків — Софію Київську, про її складну долю та місце в історії нашого народу. І чому появу шедеврів в історії завжди пов’язують з іменем правителя? А де ж справжній, нікому не відомий творець? Чому не увічнено його ім’я? Відповіді на ці питання хотів дати Павло Загребельний у своєму романі «Диво».
Собор святої Софії у Києві, наче жива істота, є одним з головних героїв роману. Цей мистецький витвір змальовано як незвичайне диво, що «ніколи не кінчається й не переводиться». Читачі роману стають свідками створення цього дива, знайомлячись з будівником Софії Київської — Сивооком. Цей талановитий древлянин багато блукав по Русі, був ченцем у болгарському монастирі, потрапивши до Візантії, працював у константинопольського майстра як будівельник і оздоблювач храмів. Згодом, дозрілий у своєму таланті й розумінні життя, він повернувся до Києва, на рідну землю. Повернувся не лише тому, що кликала його рідна земля, але щоб створити Софію, собор, в якому використав традиції предків та досвід, який він здобував по всіх світах. Один із героїв твору роздумує: «А з чого починається мистецтво? Чи не з протесту? Проти природи. Проти власного безсилля. Проти нікчемності». Саме таким протестом була побудова шедевру світової архітектури.
Сивоок — чудовий талант, майстер своєї справи, якій віддав себе до останку. Він розумів, що просто красивий, але звичайний собор не може здивувати світ, а тому задумує щось величне і неповторне. Перед тим, як втілити свій задум, митець вимріював його усе життя: ….. він хотів упіймати в барві й показати людям усе на світі: дівочий спів, пташиний політ, блимання зірок з чистого неба і сонце». Все це він хотів подарувати людям, бо будував собор більш для людей, ніж для Бога. І Сивоокові це вдалося. «Цей собор вже з першого дня існування, певно, мало хто вважав за житло Бога — він сприймався як надійний притулок людського духу, тут відразу почувався дух громадянства і мудрості тих, хто вибудовував державність Київської Русі… Диво!»
Ще одним важливим персонажем твору постає князь Ярослав Мудрий, образ якого дуже складний і суперечливий, але повністю відповідає його часу. Прогресивний розбудовувач Київської держави, він привабливий у деяких рисах і водночас жорстокий виразник інтересів свого класу, далекий від турбот про життя простого народу. Це освічена, закохана в книги людина. Ярослав задумав спорудити собор на зразок величних візантійських храмів. Цим собором він хотів здивувати світ. Йому сподобався задум Сивоока, бо ця ідея поєднувала нове, чуже, зі старим своїм. Ярослав Мудрий згодом зробить відкриття: Сивоок схожий на свою землю. Порівняння, звичайно, несподіване, але справедливе. Він спорудив собор, який став символом єднання поколінь, і це вміло відобразив автор, змалювавши події в різні часи.

Під час Великої Вітчизняної війни, коли над народом нависла жахлива загроза бути рабами фашистської Німеччини, на захист святині підіймається Гордій Отава. Ми знову спостерігаємо двобій між двома ідеологіями. Грабіжницькій силі, що намагається знищити духовність народу, щоб забув, хто він є, протистоїть дух нескореності, що вбирає в себе все краще з минулого. Син Гордія зберігає пам’ять про батька і продовжує наукову роботу про встановлення імені творця Софії Київської. Таким чином, у шістдесяті роки двадцятого століття собор стає виміром патріотизму, започаткований Сивооком. Саме в цьому аспекті можна провести паралель між «Дивом» Павла Загребельного та відомим твором Олеся Гончара «Собор», де струменить заклик берегти собори людських душ, творити вічне в ім’я народу, його добробуту та щастя.
Протягом століть різні завойовники намагалися знищити собор та, незважаючи на те, він «стояв уперто, несхитно, вічно, так, ніби не будований був, а виріс із щедрот київської землі».
Талановитий письменник П. Загребельний у романі «Диво» створив урочистий гімн безсмертю тих, хто в єдності з народом творить дива — символи духовності нації, одним з яких стала Софія Київська.
Час — категорія плинна. Минають над нашою маленькою й такою дорогою Землею роки, століття, тисячоліття. Одне покоління людей приходить на зміну іншому й несе нові проблеми, мрії, надії, а іноді — жах війни, біди, страждання, сльози. І від того, що залишається у спадок нащадкам, залежить рівень духовності народу.
Золотом переливаються бані церков, соборів, сягаючи далеко в чисте блакитне небо, закликаючи людей до відродження доброти1, людяності, справедливості. Бо саме ці цінності полинуть у Вічність,’ залишаться в пам’яті прийдешніх поколінь, як і краса витвору рук людських — архітектурних пам’ятників. Саме на цьому хотів наголосити, працюючи над романом «Диво», відомий український письменник П. Загребельний, який мав на меті «показати нерозривність часів, показати, що великий культурний спадок, залишений нам історією, існує не самодостатньо».
Отже, в центрі роману — Софія Київська. Цей архітектурний пам’ятник змальовано як незвичайне диво, що «ніколи не кінчається й не переводиться», як символ духовного надбання українського народу. Багато невирішених питань постає перед Сивооком, хлопчиком, якому довелося пізніше стати зодчим, вимріяти й подарувати людям диво дивнеє — Софію Київську. Понад тридцять років герой йшов гірким шляхом пізнання істини й майстерності. Вони для Сивоока нерозривні, й незадовго до загибелі він відкриває для себе найголовніше: «Бо що є мистецтво? Це могутній голос народу, що лунає з уст вибраних умільців. Я — сопілка в устах мого народу, і тільки йому підвладні пісні, що пролунають, народившись в мені».
А пісні лунали з фресок собору різноманітністю барв. У процесі пізнання, ще з дитячих років, кольори — природні і створені язичником дідом Родимом, Звениславою, майстрами церков — навально входили в єство Сивоока, щоб потім забуяти в його задумах і малюнках.
Приступаючи до спорудження собору в Києві, Сивоок задумує щось велике й незвичайне, бо малість не може здивувати світ. У його уяві собор стояв як образ його землі, який народився з давніх спогадів і зустрічі з Дніпром і пущами, це був «… образ пролітаючий, мов зітхання вітру в осінньому листі…» І церкву Сивоок вимріював не як пристанище Бога, а як символ краси рідної Вітчизни. І він, перемігши посередність Міщила й обережність Ярослава Мудрого, «заганяє» всього себе у собор. В Оранті передає тихе зітхання матері й сполохані очі Ісси, її постать, що приречена на загибель. У процесі творіння Сивоок наче самознищувався, вбираючи розмаїття світу, щоб потім спливти ним у фарбах, — це і є та формула таємниці художника, яку відкрив П. Загребельний у Сивоокові. «На кожну барву життя, — думає герой, — повинна бути своя — неодмінно точна — барва мистецтва». І було споруджено собор, якого не знала навіть Візантія.
Безумовно, собор — це виквіт душі народної. І які б чужинці не намагалися знищити його, «зітерти його з земної поверхні», їм цього не вдавалося, бо це був людський дух, дух громадянства і мудрості, «… собор стояв уперто, несхитно, вічно, так, ніби не будований був, а виріс із щедрої Київської землі, став її продовженням, гучним її криком, її співом, мелодією, барвою. Диво!»
П. Загребельний у романі зумів показати історію України, об’єднавши три її шари: давнину, Велику Вітчизняну війну й сьогоднішній день. А головний об’єднуючий центр — це образ Софії Київської. Есесівець Шнурре під час другої світової війни за наказом хоче вирізати найкращі фрески для музею в гітлерівському Лінці. Учений Гордій Отава ціною власного життя зберіг творіння прадавнього генія, «… вбитий був у самому соборі, загинув самотнім, нікому не відомим бійцем. … діяв відверто, сміливо, може наївно, та інакше не міг…»
Представником нового покоління вчених у романі виступає син Гордія Отави Борис, який продовжував справу батька, бо його кличе до цього обов’язок перед пам’яттю батька, містом та наукою. Софія
Київська для нього така ж святиня, символ надбання українського народу, як і для попередніх поколінь. Архітектурний пам’ятник зв’язував покоління, і одночасно із «Собором» Олеся Гончара роман П. Загребельного «Диво» закликав сучасників «берегти собори людських душ», будувати майбутнє свого народу, його добробут і щастя. Створений майстром образ Софії Київської проступає крізь товщу століть і втілює невмирущість духовності народу.
Нехай же над Землею спочивають старі та піднімаються нові золотоверхі бані соборів, дивуючи світ, звітуючи перед Вічністю про нашу високу духовність, талановитість українських митців.
Кожна людина, котра вважає себе інтелігентною, не може, живучи в сучасному світі, не тримати в пам’яті водночас історичний та культурний досвід свого народу, навіть цілого людства. Адже без цього багажу вона порожня і її годі назвати людиною мислячою. Давня істина: сьогоднішній день — похідне вчорашнього, а завтрашній — похідне сьогоднішнього. Наша ж історія культури — це своєрідний храм, який цінний не тільки працею, що в нього вклали будівники, а й працею всіх прийдешніх поколінь, без якої той храм давно перетворився б на руїни.
Коли ж я думаю про історію культури народу, то перші асоціації, які постають в уяві, — це Київ, а в ньому — Софія Київська. Київ — це те місто, звідки тягнуться і куди стягуються всі нитки нашого культурного буття, а Софія — його образ. Так сталося, що наше мистецтво, наша історія розвивалися пульсаційно: часи розквіту й часи занепаду. Зводилася будівля духу, але й падала під ударами всіляких завойовників, умирала в руїнах, а потім знову відбудовувалася.
Я усвідомлюю, що древом пам’яті для нас повинні стати книги, які б відкривали читачеві і сиві віки, і боротьбу наших пращурів за свободу й незалежність. Саме таким твором є роман П. Загребельного «Диво». Цей твір — розповідь про чудо архітектурного мистецтва наших предків — Софію Київську, про її долю та місце в нашій духовній історії.
Софія Київська — мистецький витвір, змальований автором як незвичайне диво, що «ніколи не кінчається й не переводиться». Кожен, хто торкнеться сторінок роману, стає свідком створення цього дива, знайомиться з будівничим Софії Київської — СивОоком. Його доля — це доля талановитого раба з древлянських земель. Він багато блукав по Русі, був ченцем у болгарському монастирі, згодом потрапив до Візантії, де працював у константинопольського майстра як будівник і оздоблювач храмів. Дозрілий у своєму таланті й розумінні життя, він повернувся до Києва, у рідну землю. Повернувся, щоб створити Софію, собор, в спорудженні якого використав традиції батьків та досвід, набутий по всіх світах. Сивоок — чудовий талант, котрому віддав себе до останку. «Мистецтво знаєш?» — допитувався князь Ярослав. «Все роблю», — сказав Сивоок. Приступаючи до спорудження собору в Києві, майстер задумує щось велике і незвичайне, бо малість не може здивувати світ. Словом, в його уяві собор стояв як образ рідної землі, а уява народилася з давніх спогадів і нової зустрічі з Дніпром і пущами, це був «образ пролітаючий, мов зітхання вітру в осінньому листі…». Велична споруда стала символом краси рідної Вітчизни.
У процесі творення собору Сивоок наче самознищувався: «Тепер зародилося в ньому щось ніби рослинне… мов рослини — з квітками і листями, він тепер жив і промовляв до людей тільки барвами…»
Художник народу створив справжнє диво.
Цей собор уже з першого дня його існування, певно, мало хто вважав за житло для Бога — він сприймався як надійний притулок людського духу, тут відразу задомовився дух громадянства і мудрості тих, хто відбудовував державність Київської Русі…
Диво! Диво з див — Софійський собор — виквіт душі народної.
Об’єднавши три шари історії України: давнину, другу світову війну й день сьогоднішній, П. Загребельний концентрує увагу на образі Софії Київської — вузлової ланки різних часових вимірів. У розділі роману, де розповідається про окупований фашистами Київ, а також про мирне життя героїв у шістдесяті роки, всі персонажі пов’язані з собором. У роки Великої Вітчизняної війни есесівець Шнурре хоче вирізати найкращі фрески для музею в гітлерівському Лінці. Гордій Отава відстояв ідею самостійності первісної культури слов’ян і ціною власного життя зберіг від розкрадання твори прадавнього генія. Син Гордія — Борис — закоханий у собор, є талановитим і сумлінним продовжувачем справи своїх предків.
Собор зв’язує покоління, говорить з нами про минуле, закликає сучасників не забувати історію, бо пам’ять — це святиня народного духу, велич, доблесть і міць держави, надійний гарант єдності, наступності і спадкоємності поколінь, запорука щасливої долі.

Твір на тему: Звітуючи перед вічністю (за романом Павла Загребельного «Диво»). Аналіз твору. Шкільні твори, статті, розробки уроків, контрольні роботи, українська література. Павло Загребельний, шкільна програма

Повернутися на сторінку Українська література

Повернутись на сторінку Павло Загребельний

Вас можуть зацікавити:

1. Роксолана — моя улюблена героїня. Характеристика образу (за романом П. Загребельного «Роксолана»)

2. Образ Софії Київської — символ духовного надбання українського народу. Аналіз твору (за романом П. Загребельного «Диво»)

3. Композиційна різноманітність роману Павла Загребельного «Диво». Аналіз твору

4. Історична правда й художній вимисел у романі Павла Загребельного «Диво». Аналіз твору

5. Історія людської душі в історичний романістиці П. Загребельного. Аналіз творів

6. Світ героїні роману Павла Загребельного «Роксолана». Характеристика образу

7. «І нема кращої землі, ніж наша земля…» (за творчістю П. Загребельного). Аналіз творів

8. Наближення далекої історії (за романом Павла Загребельного «Роксолана»). Аналіз твору

9. Моя улюблена книга (роман П. А. Загребельного «Роксолана»). Аналіз твору

10. Образ Софії Київської — символ духовного надбання українського народу у романі Павла Загребельного «Диво»

11. Зв’язок релігії та естетики в романі Павла Загребельного «Диво». Аналіз твору

12. Історична романістика Павла Загребельного як історія людської душі

13. Яскрава особистість митця Сивоока, будівничого Софії Київської (за романом Павла Загребельного «Диво»). Аналіз твору

14. Під небом чужим, безжальним і блідим… (за романом «Роксолана» Павла Загребельного). Аналіз твору

15. Найкращі риси українського народу в образі Роксолани (за романом «Роксолана» Павла Загребельного). Характеристика образу

16. «І нема кращої землі, ніж наша земля…» (за творчістю Павла Загребельного). Аналіз творів

17. Історія на сторінках романів Павла Загребельного. Аналіз творів

18. Історична основа роману Павла Загребельного «Роксолана». Аналіз твору

19. Роздуми над долею Роксолани (за романом Павла Загребельного «Роксолана»). Характеристика образу

20. Мої роздуми над долею Роксолани Павла Загребельного (за романом «Роксолана»). Характеристика образу

21. Символ духовного надбання українського народу в образі Софії Київської (за романом Павла Загребельного «Диво»). Аналіз твору

22. Образ Софії Київської як історичної пам’ятки та художнього символу (за романом Павла Загребельного «Диво»). Аналіз твору

23. Особливості художнього конфлікту в романі Павла Загребельного «Диво». Аналіз твору

24. Поетичний образ Роксолани (за романом Павла Загребельного «Роксолана»). Характеристика образу

25. Роксолана — донька України (за романом Павла Загребельного «Роксолана»). Характеристика образу

26. Роксолана — султанша-українка (за романом Павла Загребельного «Роксолана»). Характеристика образу

27. Роман «Диво» — перший історичний роман Павла Загребельного. Аналіз твору

28. Романи Павла Загребельного: про жінок, про розлуку з рідною землею. Аналіз творів

29. Уславлення любові до рідної землі у творчості Павла Загребельного. Аналіз творів

30. Аналіз твору «Диво» Павла Загребельного

31. Конфлікт влади й мистецтва у творі «Диво». Аналіз твору

32. Характеристика образу Ярослава Мудрого у творі «Диво» Павла Загребельного. Подання проблеми влади й людини через образ Ярослава Мудрого

33. Аналіз образу Сивоока у творі «Диво» Павла Загребельного. Характеристика образу

34. Аналіз твору «Диво» Павла Загребельного

35. Символ духовності нації у романі Павла Загребельного «Диво». Аналіз твору

36. Звітуючи перед вічністю (за романом Павла Загребельного «Диво»). Аналіз твору

37. Храм для прийдешніх поколінь (за романом Павла Загребельного «Диво»). Аналіз твору

38. Мої враження від роману «Диво» Павла Загребельного

39. Ідейно-художнє значення часової двоплановості в романі Павла Загребельного «Диво». Аналіз твору

40. Образ Сивоока в романі Павла Загребельного «Диво». Характеристика образу

41. Образ Софiï Киïвськоï — символ духовного надбання украïнського народу (за романом Павла Загребельного «Диво»). Аналіз твору

42. Павло Загребельний. Роман «Диво». Образ Сивоока .

43. Роксолана — легендарна дочка українського народу (за романом Павло Загребельного «Роксолана»). Характеристика образу

44. Характеристика образу Роксолани Павла Загребельного

45. Павло Загребельний і його Роксолана (за романом Павла Загребельного «Роксолана»). Характеристика образу

46. Звітуючи перед вічністю (за романом Павла Загребельного «Диво»). Аналіз твору

47. Образ Софії Київської — символ духовного надбання українського народу (за романом Павла Загребельного «Диво»)

48. Суперечливий образ Ярослава Мудрого, героя роману Павла Загребельного «Диво». Характеристика образу

49. Образ князя Ярослава Мудрого (за романом Павла Загребельного «Диво»). Характеристика образу. Аналіз твору

50. Образ Сивоока в романі П. Загребельного «Диво». Характеристика образу

51. Історична основа та художній вимисел у романі Загребельного «Диво»

52. Тестові завдання. П. Загребельний. «Роксолана»

53. Діалог-вікторина. Павло Загребельний. «Роксолана». (розділ «Рогатин»)

54. Питання та відповіді до твору «Диво» Павла Загребельного

55. Павло Загребельний. Роман «Диво». Історична основа й художній вимисел у творі. Софія Київська як історична пам’ятка та художній символ

56. П. Загребельний. Загальний огляд творчості

57. Павло Загребельний. Історичний роман «Диво»

58. Історична основа й художній вимисел у романі «Диво» Павла Загребельного. Аналіз образів

59. Методична розробка відкритого заняття: Павло Загребельний. Загальний огляд творчості. Історичний роман «Диво»: Історична основа й художній вимисел у романі «Диво»; глибокий філософський підтекст епіграфа

60. П. Загребельний. Роман «Диво». Історична основа й художній вимисел у творі. Софія Київська як історична політика й художній вимисел

61. Один з давнього роду Загребельних або людина одержима працею. Диво від Загребельного (за романом «Диво»)

62. Вечір пам’яті Павла Загребельного «Біль непоправної втрати»

63. Літературний диктант для 11 класу. «Диво» П. Загребельний

64. Павло Загребельний. Творчість. Роман «Диво». Літературний диктант. 1 варіант

65. Павло Загребельний. Творчість. Роман «Диво». Літературний диктант. 2 варіант

66. Тестові завдання «Так — ні». Павло Загребельний. Життя і творчість.

67. Концепція особистості в романі П. Загребельного «Я, Богдан»

Комментарии закрыты.