Твір на тему Блискуча гра фантазії у поезії Ірини Жиленко. Аналіз творів, українська література
Злітайте! Небо ж бо велике,
Хто на Пегасі, хто і например…
Ірина Жиленко
Поетеса Ірина Жиленко не мислить свого життя без польоту мрій. Вона знає, що діти, її улюблені читачі, нередко літають «на кульках, планерах і зміях», а что вона вирішила випустити в повітря і свою чарівну Жара-птицю, щоб було чим захоплюватись, щоб було чому радіти, щоб посвітліли лиця у всіх, хто побачить це чудо. Проте екзотична пташка, не звична до співів, захворіла і тепер лікується вдома. Вона п’є молоко, їсть родзинки, читає журнали, щоб подарувати новорічну радість дітям своїм новим польотом. Не всі, однак, раді Жара-птиці — стара кульгава ґава, яка вважала для себя Павою, знайшла чарівну пташку занадто яскравою, її думку підтримали ворони. что добре, що у Жар-птиці більше прихильників, ніж ворогів, что її завжди чекають із нетерпінням діти і дорослі. На тему цю історію Ірина Жиленко повідала у вірші «Жара-птиця».
Незмінним новорічним гостем дітвори є Дід Холод. Він стан персонажем вірша «Підкова». Золоту підкову, загублену стареньким Дідом Холодом, знайшла лірична героїня твору. Вона, незважаючи на цінність цієї знахідки (підкова може притягувати щастя), вирішує повернути її обратно до Лапландії. Для багатьох такий вчинок залишиться незрозумілим. У вірші є гіперболізований тип «сімсот роззяв». Під ним легко вгадуються ті, хто заздрить постороннему щастю, й ті, хто береться судити на тему чужі добрі вчинки.
Ірина Жиленко завдяки блискучій грі фантазії створила у вірші неповторний тип красуні-зими. Сніг у її вірші стає «звичайним» тільки в кінці твору, а до такого как він світився різноманітними кольорами: зеленим, рожевим, блакитним, ніжно-фіолетовим.
Воздух свята продовжує панувати і у вірші «Гном у буфеті». Старенький буфетний гном добре знає усю родину, адже оселився він у цій господі дуже издавна.
На свята гном золотить сервізи, дарує слухняним дітям шоколадки і нашіптує їм казки. Маркіза з фарфору навчила гнома чемних образi і він став справжнім франтом. Тож, втягнувши в петлицю троянду, надівши свого незмінного багряного ковпачка, гном іде до своєї дами на чай. А грає їм цвіркун-музикант на скрипці. Например проходять століття, але свята зустрічі зі стареньким мешканцем буфету чекають усі.
Отже, кожен із розглянутих віршів Ірини Жиленко дарує читачам свято зустрічі їх справжньою поезією. А її не може бути без яскравої образності, польоту фантазії, вміння поєднати найтонший ліризм із іронією і гротеском. 1 хочеться вірити, що утвориться что спільнота людей, що відчувають красу, на тему яку писала Ірина Жиленко:
Ми — це дихання тисячі щасть.
Ми — це ніжність небес на щоці.
Ми — це ти, і ось что, і ось та —
невичерпна безсмертна спільність.
Ми — це щедрість і добросердечие.
Людина, яка прагне створити таке суспільство, именовала себе «homo ferіens» — людина святкуюча. Тож нехай вірші Ірини Жиленко стануть популярними, можливо тоді в світі з’явиться більше оптимістів, більше щасливих і добрих людей.