Багатоплановість образу Мадонни в поемі Івана Драча «Чорнобильська мадонна», українська література
Як ти, совісте, вмієш боліти!
Чом не чуєш, як просять: «Полиш…»
Чом так гірко — мов ноги в каліки —
Ти болиш?!
В. Коротич
Поема «Чорнобильська мадонна» стала для поета як прозріння, здобуте дорогою ціною:
За безладу безмір, за кар’єри і премії,
Немов на війні, знову вихід один:
За мудрість всесвітню дурних академій
Платим безсмертям — життям молодим…
Оригінальність побудови поеми Івана Драча «Чорнобильська мадонна» випливає із багатоплановості образу Мадонни, в якому зливається ціла галерея жіночих образів: Мати Божа, заступниця людська, жінка-мати (у тому числі й майбутня мати); Мати-Батьківщина. Усі ці іпостасі становлять певну цілісність, єдність, але й розчленовуються на окремі виявлення образу. Цей образ розщеплений, мов атом, мов скалки розбитого дзеркала, в якому кожен може побачити своє справжнє обличчя.
Так само різноманітний і пафос твору, його емоційна тональність — від сатири до трагізму. І це багатоманіття утворює новий жанр поеми-мозаїки, у якій кожен кольоровий камінчик — «скалочок» одного великого болю.
Пишучи свою поему, Іван Драч створює, як мені здається, ілюзію багатоголосся, цілого людського хору, поєднання безлічі голосів, кожен з яких звинувачує, стверджує, мучиться, страждає, розповідає. Тому він використовує цитати з різних авторів, немов даючи і їм висловитися. Ось голос С. Йовенко: «Баба Христина, звісно, не має рації, рветься у зону, що ти їй не кажи!». А ось промовляє В. Яворівський, автор роману «Марія з полином у кінці століття»: «…Мавра поривається напитися води з річки, але Марія тримає її за роги».
І вже кілька голосів зливається в уривку із «сучасного фольклору», як говорить автор:
На горі горить реактор —
Під горою оре трактор…
Ця простенька цитата, побудована на поєднанні двох протирічних речей, вражає своєю глибиною. У творі вона відіграє роль епіграфа до розділу «Трактористка» — розповіді про жінку-трактористку, що працює в зоні:
Розумієте, трактористка я, трактористка.
Чорнобильська трактористка.
Мені ще треба родити…
Твір складається з безлічі вражаючих своєю життєвою і жахливою правдивістю сцен. Ось бабуся, загорнена в целофан, випасає недалеко від реактора свою взуту в чоботи корову, намагаючись таким чином захиститися від радіації:
— Чого це Ви, бабо, корову узули?
— А що радіація, Ви, мабуть, не чули?! —
В синових чоботах взута корова —
Нехай же пасеться і буде здорова…
Ось старенька мати в чорнобильській зоні збирається помирати, спить і прокидається від появи «христопродавців»:
Онук її. Син генерала!
Навів, бач, «христопродавців» —
Хати вони чистять повсюди.
Схопилася баба за серце —
Схопила онука за груди.
А ось сатиричний портрет «складної людини», ницої, бо не поважає матері своєї — найсвятішого, що може бути в житті:
Він Матір згадує лиш матом,
Він виїхав, а не утік,
Як сам він в мікрофон прорік,
Щоб перспективи вищі мати.
А ось ще один фрагмент страшної мозаїки — «Чорнобиль поміланськи»:
Дипломатам роботи по зав’язку —
Щодня викидати з подвір’я
За чорні стрілчасті ґрати
Дебелу капусту, як сизі ядра.
Демонстранти приносять її щодня
І завчено кидають, як спортсмени,
У подвір’я нашого консульства,
Щоб знала «імперія зла».
Радіація вразила все навколо: душі людей, природу, повітря, тварин, воду. Вона скрізь, вона непомітна, але смертельна…
І найстрашнішим кадром цієї стрічки з окремих сюжетів стає розділ «Хрещатицька мадонна», справді апокаліптична, жахаюча:
Ти — збожеволіла. З лахміття ляльку ти
Несеш — куди? Хіба в психіатричку?!
Тебе — знайти, од пекла вберегти!
А ти втекла, як в пекло, в електричку…
З мозаїки сюжетів постає в поемі багатопланова структура, в якій алегорія поєднується з прямою мовою, саркастичні й трагічні ноти — зі сповідальними, і в ній постає естетично пережита життєва правда.
Отже, поема «Чорнобильська мадонна» — це поема-мозаїка, складена з окремих, нібито незалежних, сюжетно не пов’язаних епізодів, об’єднаних спільною ідеєю, а саме ідеєю покути за страшний гріх перед своїми дітьми та матерями, своїм народом, своєю землею. Можливо, ця фрагментарність — найбільш відповідна до змісту форма, через яку автор тільки і міг видобути із зболеного серця слова.