Творчість П. Гулака-Артемовського в аспекті національної ментальності (О. І. Борзенко). Шкільні твори, розробки уроків, контрольні роботи, українська література. Петро Гулак-Артемовський, шкільна програма

    Творчість П. Гулака-Артемовського в аспекті національної ментальності (О. І. Борзенко). Шкільні твори, розробки уроків, контрольні роботи, українська література. Петро Гулак-Артемовський, шкільна програма

    Вивчення творчої діяльності П. Гулака-Артемовського в аспекті національної ментальності є важливим не лише з огляду на специфіку становлення нового українського письменства, а ще й у зв’язку з перспективною в науковому плані міждисциплінарною проблемою формування модерної української нації.
    Основний інтерес науковців до творчості письменника припав на перші десятиліття минулого століття — саме тоді побачили світ праці І. Айзенштока, М. Зерова, І. Пільгука; пізніше з’явилися публікації Б. Деркача, П. Федченка та ін. У більшості випадків дослідники зверталися до вивчення жанрової специфіки та проблематики творів П. Гулака-Артемовського, нерідко застосовували порівняльно-історичний підхід, однак питання національної ментальності у творах письменника залишилось поза увагою вчених.
    Завданням пропонованої розвідки є розкриття специфіки творчого доробку П. Гулака-Артемовського з огляду на відображення в ньому певних психоемоційних проявів українського етносу, які в свою чергу суттєво позначились на процесі становлення нового українського письменства.
    Як підкреслив Д. Чижевський, «безумовною рисою психічного складу українця є-емоціоналізм і сентименталізм, чутливість та ліризм; найяскравіше виявляються ці риси в естетизмі українського народнього життя і обрядовости». На думку вченого, з емоціоналізмом тісно пов’язаний «своєрідний український гумор», який належить до найбільш глибоких виявів «артистизму» української вдачі». Саме з огляду на такі ментальні прикмети, як емоціоналізм, або питомий український сентименталізм, естетизм та та пов’язаний з ним «артистизм» і розглянемо творчість П. Гулака-Артемовського.
    Попередньо слід зауважити, що літературну діяльність письменника умовно прийнято поділяти на два етапи. Виступивши наприкінці 10-х років XIX ст. як український поет і прозаїк, П. Гулак-Артемовський згодом зосередив основні зусилля на влаштуванні кар’єри і вже з початку 30-х років практично припинив співробітництво з друкованими виданнями. Отже, початок 30-х років є саме тією межею, яка відділяє різні етапи його творчого самовияву.
    Перший етап літературної діяльності П. Гулака-Артемовського відчутно позначений пошуком та експериментаторством у засвоєнні жанрів байки та балади; також досить важливу роль для нього відігравала в цей час праця над переробками поезій Горація.
    Інтерес до байки виник у письменника після знайомства з байками відомого польського автора І. Красіцького. Тематично всі байки П. Гулака-Артемовського співвідносяться з творами польського байкаря. Звертаючись до байок І. Красіцького, він експериментує, що виявляється у спробах трансформувати жанровий різновид стислої байки-приказки, на основі якої постає врешті розгорнута байка, або так звана байка-казка.
    Письменник нерідко супроводжував свої байки прозовими посланнями-коментарями, такими собі «писульками». У зв’язку з цим П. Федченко справедливо зауважив, що «писульки Гулака-Артемовського (як і пізніша «Супліка до пана іздателя» Г. Квітки-Основ’яненка) характерні для процесу формування літератури, коли критичний, тлумачний елемент ще не відривався від самих художніх творів» [6:10]. Ховаючись за маскою оповідача, автор «писульок» віддзеркалює актуальні в українській провінції того часу інтелігентські настрої, в основі яких — обстоювання національно-культурної автономії краю. Визнання гуманітарної цінності звичайної, пересічної особистості, а значить її етнічних, культурних, мовних, побутових прикмет і атрибутів на противагу уніфікацій-ним централістичним тенденціям — така загальна ідеологія стояла за літературними виступами харківського письменника. Найчастіше ці виступи були витримані в сентиментально-гумористичному тоні — імітували спонтанну емоційну реакцію дивака-провінціала, який у наївній простоті, іноді ніби ненароком, обережно проголошував свою «окрему», насправді дуже важливу для певного читацького кола думку.
    Помітним кроком у літературних пошуках П. Гулака-Артемовського стало його звернення до жанру балади. Він є автором двох творів у цьому жанрі, фактично переробок, написаних за мотивами поезій А. Міцкевича та И. В. Гете.
    У баладі «Твардовський» український письменник досить вільно поводиться з оригіналом: ідучи за канвою А. Міцкевича, він найбільше зважає на дотримання національної специфіки свого твору та дбає про достовірне відображення побутово-етнографічного тла. Український емоціоналізм яскраво виявився в баладі П. Гулака-Артемовського «Рибалка», написаній на основі твору И. В. Гете. Взагалі подібні вільні переклади, або переробки, є важливим атрибутом етапу становлення національної літератури. Завдяки порівнянню вони дозволяють виділити питоме й самобутнє у ході своєрідного міжетнічного діалогу.
    Найбільш відчутно національна специфіка виявляється в переробках із Горація. Працюючи над ними, П. Гулак-Артемовський не лише демонструє намір наблизити латинський оригінал до конкретних обставин та побутових реалій української провінційної щоденності, але й наголошує на духовній спорідненості цієї щоденності з гораціанською філософією приватного життя людини. Не випадково одну зі своїх переробок він супроводив такою приміткою: «Кто с чувством беспристрастия вникнет в дух некоторых од Горация, равно как и в настоящую, тот сознается, что его философия немногим чем различествует с философией наших малороссийских Пархомов…».
    У переспівах із Горація П. Гулак-Артемовський прагне передати смак щоденних побутових принад такого емоційно близького йому українського світу. Гораціанська філософія виступає тут також авторитетним ідеологічним забезпеченням, засобом одивнення щоденності, підкреслення її особливого, привілейованого становища в системі життєвих пріоритетів. На перший план виходить якраз увага до «малого» і «наближеного» — власне, сентиментальна прикмета. Оповідач у переспівах ніби навмисне виділяє спеціальний простір, що співвідноситься зі сферою дозвілля мешканця української провінції. У змалюванні цього простору підкреслюється його стилізований, декоративно-старосвітський характер. Стилізація виступає тут як важливий психологічний момент: внутрішнє знаходить відображення у зовнішньому, театрально-ігровому. У переспівах П. Гулака-Артемовського людину поставлено в обрамлення узагальнено-стереотипної, майже алегоричної атрибутики, що використовується як засіб філософського дистанціювання від «серйозності» життєвих проблем, порушених у творах римського письменника. В ролі універсальних регулятивних чинників тут фігурують доля і смерть, але й вони включені в контекст театральності: смерть — «кирпата свашка», на яку до часу можна махнути рукою й перебути скруту в шинку «за поставцем горілки»; доля неминуча й невблаганна, але й до неї можна призвичаїтись («за долею, куди попхне, хились»), прийнявши з вдячністю все, що вона дає. Бравада й самозаспокоєння доходять нерідко до юродства, а складне ніби навмисно провокативно спрощується: «Чи будеш жить? Чи вмреш? Пар-хоме, не журись!.. Журись об тім, чи є горілка?..» [2:75]. Десь далеко, у великому світі щось відбувається, панує інший життєвий ритм, а в господі провінціала закони історичного часу послаблені, над усім панує приватний плин часу. Це життя збоку, на узбіччі історії, ніби поза історією. Це занурення у «природний» плин старосвітської щоденності. Мовляв, призначення українця — спостерігати збоку за тим, що відбувається у «великому світі». З такої перспективи навіть належне до «великого» здрібнюється, трансформується і, сказати б, травестується, стає певною мірою «малим» і «наближеним».
    У переспівах П. Гулака-Артемовського досить виразним постає узагальнений, ніби для провінційного салону декорований, образ свого «рідного кутка», в якому життя виразно стилізується простонародною атрибутикою.
    То персонаж гуляє в шинку , де «нарізують… цимбали, кобзи і сопілки», то він уже хропе п’яним «під тином», а невдовзі «лізе додому рачки», то влаштовує побутову родинну сварку із застосуванням макогона, то вже десь товчеться навкулачки. Він знає, що всі земні добра («стіжки й скирти»!) та ласощі («паслін, цибулю»!) після його смерті прибере до рук («загарбає»!) вже хтось інший, тож краще «вкорочать свій вік» у розвагах та «в шинку над бочкою горілки». Немає великих проблем, окрім хіба що побутових, у цьому маріонетковому, ляльковому, стилізовано вертепному світі, одне непокоїть, що ось, мовляв, на біду, таки «внесли маленьку чарку». Серйозне дійство винесено на інший ярус вертепної скриньки, а тут людське життя, мов інтермедія, нагадує вільну імпровізацію на гораціанські мотиви, локалізовану в ігровому полі українського старосвітського побуту.
    Характерно, що підкреслено простакуватий образ української дійсності, що його пропонують переспіви П. Гулака-Артемов-ського, не лише взаємодіє, але й водночас фактично протиставляється тому офіційно-парадному світові імперії, який представлений на верхньому ярусі «вертепної скриньки», світові, де панують культ казарми та чину, де все гранично регламентовано й де людина втрачає себе як приватна особистість. Гораціанські мотиви у зв’язку з цим, звичайно, дуже імпонують авторові, вони надають йому авторитетну підтримку у визначенні власного погляду, підказаного досвідом, -мовляв, не марнуй свого віку лише в гонитві за чином, грішми та іншими добрами, а поживи хоча б трохи «малим» і «наближеним», відчуй справжній смак життя в його щоденних дрібницях і подробицях.

    Цікаво, що у своїй індивідуальній біографії П. Гулак-Артемовський демонстрував поєднання дуже різних стилів соціальної поведінки. Кар’єрист і водночас український поет, він загалом добре, навіть органічно погоджував у своїй особі пієтет до чинів і нагород, одержаних на російській службі, з яскраво вираженим «малоросійським гораціанством», причому ці дві, умовно кажучи, стильові прикмети асоціювалися, з одного боку, із регламентом та нормою, а з другого, — з театрально-ігровим розвінчанням тієї ж таки норми.
    Зосередивши основні зусилля на влаштуванні кар’єри, П. Гулак-Артемовський вже з початку 30-х років практично припинив співробітництво з періодичними виданнями. Очевидно, публічний статус літератора з огляду на кар’єрні амбіції вже вичерпав свій ресурс та й, врешті, помітно змінилася загальна суспільна атмосфера. Відійшов у минуле відносно ліберальний період правління Олександра І, посилювалось адміністрування у всіх ділянках суспільного життя, особливо після невдалої спроби дворянського заколоту в 1825 р. та розгрому польського повстання 1831 р. За таких умов захоплення літературою у сфері інтересів кар’єриста П. Гулака-Артемовського не лише мусило редукуватись і стати проявом переважно приватного життя — це захоплення у свою чергу зазнало відчутного впливу того офіціозу, що був, можна сказати, знаком доби. Офіційне все більше проникало у приватну сферу; граничним, гротесковим проявом цієї «казенності» є промовиста деталь, про яку згадували сучасники, — орден на домашньому халаті П. Гулака-Артемовського. Це незвичайне, пародійно-еклектичне поєднання казенного і приватного (орден на халаті) суттєво відбилось і на творах письменника. Низка поезій П. Гулака-Артемовського несе на собі віддзеркалення загального, поширеного в суспільних настроях «духу казарми» і водночас виявляє, можливо, неусвідомлений намір якщо не розвінчання цього казенного духу, то принаймні спрощення, своєрідного «одомашнення» офіціозу.
    Така настанова стає виразною й починає переважати вже у творах початку 30-х років. Поезія відіграє для П. Гулака-Артемовського частіше допоміжну роль: нерідко вірш використовується для здобуття підтримки поважної особи, здатної вплинути на поліпшення кар’єрного становища. Український письменник службові питання ставить вище за літературні, власне, він не розглядає поезію в повній мірі як самодостатню й самоцінну справу. Тут, звичайно, слід врахувати специфіку функціонування літературного твору в українському культурному просторі перших десятиліть XIX ст., зокрема, важливо взяти до уваги той факт, що на етапі становлення нового українського письменства словесна творчість ще зберігала тісні зв’язки з побутовою сферою. Щоденний побут освіченого українського провінціала, породжував і, сказати б, генерував численні (не лише словесні) естетично виражені тексти. Це поважна поза та ефектний жест; це товариська бесіда на дозвіллі, до якої майстерно включено дотепний «малоросійський анекдот» чи смішну бувальщину; це промова, фраза, чи гостре українське слівце; це приятельський лист, до якого з певною стилістичною метою залучено український вірш; це віршоване запрошення на іменинну чи танцювальну вечірку або поезія — подарунок на свято; це також міг бути вірш, який супроводжував якусь побутову подію. Одним словом, літературні форми ніби стихійно виростали як питома естетична потреба щоденного побуту української провінції. Як правило, літературний твір не функціонував автономно: він виступав органічною складовою певної побутової ситуації й відповідно адресувався до конкретного привілейованого читача. Наступна його емансипація від побутового середовища, перетворення, власне, на факт літературної історії — це вже значною мірою наслідок дії зворотнього зв’язку, так би мовити, вторинний процес, пов’язаний з активним втручанням ширшого кола українських читачів. Можна сказати, що становлення нового українського письменства відбувалося в рамках моделі «літератури для домашнього вжитку», що локалізується в культурному просторі української провінції. Значною мірою ця література постала ще й як результат стихійного руху, спрямованого на пошук адекватних форм національно-культурного самовираження української людини початку XIX ст.
    Поезію П. Гулака-Артемовського якраз правомірно розглядати в аспекті цього стихійного руху, в якому питання літературної школи, зокрема жанру і стилю, хоч і важливі, та все ж не цілком визначальні. Тут швидше на перший план виходить самовираження особистості та етнічного колективу, з яким вона, ця особистість, себе ототожнює; відповідно набувають більшої ваги ментальні прикмети, що в певному сенсі «перекривають» вимоги поетичної школи, адаптуючи ці вимоги до умов української провінційної щоденності. Відтак урочиста ода неминуче наближається до дружнього послання, «шинельний», «орденський» вірш стає справжньою ліричною драмою, поетичний відгук на нашумілу історичну подію нагадує віршований анекдот, навіть витриманий у високому тоні переспів псалма несе на собі відбиток релігійних переживань саме української людини.
    Такі питомі українські ментальні прикмети, як емоціоналізм і артистизм, надзвичайно яскраво виражені в поезіях П. Гулака-Артемовського. Характерно, що при цьому в тематичному плані самі ці поезії не становлять собою якогось більш-менш значного інтересу. Це або так звані «кар’єрні» та «орденські» вірші, пов’язані зі службовою діяльністю письменника та з очікуванням нагороди, або поезії, тематично співвіднесені з сімейним і приятельським колом, — послання до членів родини, віршовані іменинні привітання, запрошення на вечірки тощо. Кілька творів П. Гулака-Артемовського є відгуком на Кримську війну- подію, що схвилювала провінційну публіку й досить жваво обговорювалась. Зовнішня, сказати б, подія виступила в даному випадку швидше як виграшна тематична нагода, своєрідний подразник для поета та його аудиторії. Одним словом, емоціоналізм і артистизм — і при цьому дефіцит тем, які б виходили поза межі побутової сфери, тематична здрібнілість, зосередженість на темі «малого» й «наближеного», коли навіть «велике» й «віддалене» неодмінно спрощується, емоційно адаптуючись до вимірів простого й затишного рідного кутка. Це справді ще таки «література для домашнього вжитку», яка не створює ширшого ідейного та громадського горизонту, не пропонує перспективних, зокрема й національних, проектів, однак при цьому є надзвичайно яскравою й виразною у стихійному обстоюванні етнічної української окремішності та самобутності перш за все на духовному й ментальному рівні.
    Саме артистизм і театральність за умов вимушеної локалізації та провінціалізації українського життя починають переважати в літературному самовираженні письменника й частково компенсують тематичну бідність: пріоритет віддається ігровому моментові, пошукові пози й маски; водночас значної ваги набуває експериментаторство, високо цінується мовна вправність, посилюється замилування у фразі і слові. У зв’язку з цим літературна діяльність П. Гулака-Артемовського досить показова: він майже постійно експериментує, погоджуючи, скажімо, інтерес до просвітницької байки та романтичної балади, він звертається до оди й дружнього послання, переспівує вірші Горація і псалми. При цьому різнобічність захоплень поєднується з недостатньою глибиною зацікавленості в можливостях того чи іншого жанру. Взагалі не можна сказати, що письменник має якісь чіткі, добре ним усвідомлені і продумані ідейно-естетичні орієнтири. Певно, не випадково значна частина поезій П. Гулака-Артемовського — це вільні переклади, переспіви, варіації на теми чужих творів. Чужий твір дає йому тему, сказати б, тематичний привід для реалізації власного артистичного потенціалу. Письменникові взагалі властиві легкість у прийнятті й апробації чужих тем і жанрових форм і така сама легкість у відмові від них. Випробувавши байку, він переходить до балади, переспівує оди Горація, а згодом усе-таки обирає для себе, як найбільш прийнятні, жанри дружнього послання та поезії «на нагоду» — найменше пов’язані з умовностями літературної школи. Артистична легкість у відмові від випробуваних жанрів зумовлена тим, що все це експериментаторство письменника — значною мірою лише «зміна масок», формальне штукарство, часто не підкріплене тематично та ідейно.
    Водночас слід зауважити, що тематичну бідність творів П. Гулака-Артемовського правомірно розглядати також як відображення своєрідної життєвої філософії, що передбачає прийняття наявного порядку речей як певної даності. Мовляв, важливо не змінювати світ, не впливати на нього, а знайти в ньому своє місце, прийняти цей світ як даність і до нього призвичаїтись. Поетичне слово виконує тут ще й важливу психологічно-адаптаційну функцію: головний персонаж поезій П. Гулака-Артемовського — це простак і дивак, герой маленького, майже лялькового, маріонеткового світу, який володіє здатністю спростити складне, емоційно його засвоївши, іронічно дезавуювати офіційне й парадне, надати побутовим принадам провінційної щоденності філософського сенсу й потім так само легко, з посмішкою розвінчати своє наївне філософствування. Емоціоналізм і артистизм у творах П. Гулака-Артемовського набувають певної самодостатності й виступають як своєрідна самоатестація української людини перших десятиліть XIX ст. — людини, яка, приймаючи світ як даність, прагне водночас зберегти себе як приватну особистість, занурившись у театрально-ігровий простір старосвітського побуту.
    Подальше дослідження творчості П. Гулака-Артемовського може бути досить перспективним з огляду на визначення її ролі в процесі формування нового українського письменства та його ментальної проекції.

    Література

    1. Л. Айзеншток, П. Гулак-Артемовський. Матеріали до біографії та історично-літературної оцінки. — Харків, 1927.
    2. Гулак-Артемовський П. П. Поезії. — К, 1989.
    3. Деркач Б. А., П. П. Гулак-Артемовський — байкар// Рад. літературознавство. — 1974. — №2. — С. 56-69.
    4. 3еров М. Нове українське письменство. Історичний нарис — К., 1924.
    5. Б. Пільгук. Вплив фольклору на літературну баладу 20-30-х років XIX ст. // Літературна критика. — 1937. — №5. — С. 52-73.
    6. Федченко Т. М., Петро Гулак-Артемовський. Євген Гребінка// Гулак-Артемовський П. Поетичні твори; Гребінка Є. Поетичні твори. Повісті та оповідання. — К, 1984. — С. 5-29.
    7. Чижевський Д. Нариси з історії філософії на Україні. — К, 1992.

    О. І. Борзенко

    Творчість П. Гулака-Артемовського в аспекті національної ментальності (О. І. Борзенко). Шкільні твори, розробки уроків, контрольні роботи, українська література. Петро Гулак-Артемовський, шкільна програма

    Повернутися на сторінку Українська література

    Повернутись на сторінку Гулак-Артемовський

    Вас можуть зацікавити:

    1. Два кріпаки (за байкою «Пан та Собака» П. Гулака-Артемовського). Аналіз твору

    2. Осуд гноблення у кріпосницькому суспільстві (за байкою «Пан та Собака» П. Гулака-Артемовського). Аналіз твору

    3. Осуд кріпосницького суспільства (за байкою «Пан та Собака» П. Гулака-Артемовського)

    4. Засудження жорстокості і свавілля поміщиків у кріпосницькому суспільстві (за байкою «Пан та Собака»). Аналіз твору

    5. Сатиричний осуд суспільних відносин у кріпосному суспільстві (за байкою «Пан та Собака» П. Гулака-Артемовського). Анааліз твору

    6. Тема кріпацтва у творі П. Гулака-Артемовського «Пан та Собака». Аналіз твору

    7. Аналіз балади «Рибалка» Гулак-Артемовського

    8. Балади Петра Гулака-Артемовського. Аналіз творів

    9. Творчість П. Гулака-Артемовського

    10. Зразок реалістичної байки Гулака-Артемовського «Пан та Собака»

    11. «Пан та Собака» П. Гулака-Артемовського — класичний зразок сатиричної байки в новій українській літературі. Аналіз твору

    12. Тема крiпацтва у творi П. Гулака-Артемовського «Пан та Собака». Аналіз твору

    13. Художня самобутність байки «Пан та собака»

    14. Засудження деспотизму в байці «Пан та Собака» П. Гулака-Артемовського. Аналіз твору

    15. Мораль у байках П. Гулака-Артемовського. Аналіз творів

    16. Майстерність створення алегоричних образів у байках П. Гулака-Артемовського. Аналіз творів

    17. Осуд сваволю в байці П. Гулака Артемовського «Пан та собака». Аналіз твору

    18. Балада «Твардовський» П. Гулака Артемовського. Аналіз твору

    19. Балада «Рибалка» П. Гулака Артемовського. Аналіз твору

    20. Гуманний зміст і мораль у байках П. Гулака-Артемовського. Аналіз творів

    21. Майстерність творення алегоричних образів у байках П. Гулака-Артемовського. Аналіз творів

    22. Осуд кріпосницької сваволі в байці П. Гулака Артемовського «Пан та собака». Аналіз твору

    23. Гуманний зміст і мораль у байках П. Гулака-Артемовського

    24. Художня самобутність байки «Пан та собака». Аналіз твору

    25. «Пан та Собака» Гулака-Артемовського — зразок реалістичної байки. Аналіз твору

    26. Тема уроку: П. Гулак-Артемовський. Байка «Пан та Собака». Сюжет твору

    27. Тема уроку: Література українського романтизму. Поети-романтики П. Гулак–Артемовський «Рибалка», Є. Гребінка «Українська мелодія», М. Костомаров «Соловейко»

    28. Тема уроку: Петро Гулак-Артемовський — активний учасник літературного руху свого часу. «Пан та Собака» — перший класичний зразок сатиричної байки в новій українській літературі. Байка як жанр епічного твору. Поняття про сатиру

    29. Тема уроку: Література українського романтизму. П. Гулак-артемовський «Рибалка», Є. Гребінка «Українська мелодія», М. Костомаров «Соловейко»

    30. Тема уроку: Література українського романтизму. Поети-романтики П. Гулак-Артемовський, М. Костомаров

     

    Комментарии закрыты.