«Студент» — хвилююча розповідь про драматичний епізод часів революції 1905 року. Аналіз твору, Українська література
Володимир Винниченко не залишався осторонь складних революційних подій 1905 року — сам писав листівки, видавав брошури, намагаючись розбудити національну і класову свідомість селян. Не раз він з товаришами вирушав у села для роз’яснювальної роботи на місцях.
В оповіданні «Студент» розповідається про те, як у селі трапилася пожежа. Нещасні люди збирають рештки пожитків і не знають, що робити далі. Їм хочеться знайти хоч ворога-палія і зігнати на ньому злість. Несподівано кимось висловлюється здогад, що підпал учинили студенти. Натовп наелектризований відчаєм настільки, що вірить кожному слову і готовий розтерзати винуватця. У цей момент з’являється студент, розділяє біль знедолених, і тут його вистежують жандарми, які, власне, і пустили чутку про студентів-паліїв. Свою непричетність до пожежі хлопець доводить пострілом у скроню.
Цей студент-агітатор знав, що за ним стежать, але коли трапилося лихо, то зрозумів, що не може бути осторонь людського горя, а зобов’язаний розділити його. Яка висота морального обов’язку народного заступника розкривається перед нами, коли читаємо про те, як студент підходить до погорільців: «…і молоде, худе та бліде лице його наливалось чимось похожим на крик і плач погорілих людей, і дедалі йшов він, то все менше озирався назад і частіше зупинявся, розпитував і болючими великими очима дивився на дрижачих дітей, на виючих собак, на шматки погорілих розкиданих дощок».
Жахливість, трагічність подій, які описує Володимир Винниченко, відтворені також з допомогою вражаючих контрастів. Вони роблять розвиток подій ще більш напруженим, тонко передають не тільки настрої селян, сприйняття ними студента, вираз його обличчя, а й картини відчаю погорільців із торжества весни у природі, жахливого буяння пожежі та її кволих останніх подихів уранці: «А з того боку , де згоріла половина села, сходило сонце, веселее і радісне.
Наплювать йому на недогорілі балки, на сірі, чорні обличчя, на дику тугу, на повислі руки маленьких людей. Воно собі умите, веселе, сміючись плило з того боку, звідки нісся всю ніч вітер, звідки тікали і хмарки, і місяць».