«Сонячна машина» В. Винниченка в контексті еволюції ідей автора
«Сонячна машина» В.Винниченка — роман особливий не тільки для української літератури, а і для творчості самого його автора. Причому мова йде не про його повсякчас афішовану утопічність, небачену в українському письменстві, а про те що він став свідченням початку нового етапу в творчому житті автора, у якого відбувається поступова переоцінка пережитого досвіду, підбиття підсумків революційної боротьби, творення нової ідеології.
Неоднозначність «Сонячної машини» як перехідного етапу у творчості відбилася на оцінці та трактуванні твору. Одні літературознавці вважали його утопією [3, с. 435—457], Г.Сиваченко охрестила його антиутопією [6, с. 42—47], інші ж взагалі заперечували його утопічність [1, с. 32].
Відзначимо, що елементи соціальної критики в романі присутні (до перемоги Сонячної машини і відразу після неї), але їх не слід ототожнювати з антиутопізмом і тим більше переоцінювати їхнє значення, чим грішить Г.Сиваченко. Проте автор не формулює і свого позитивного суспільного ідеалу, зупинивши дію на моменті його досягнення. Певно свій ідеал В.Винниченко виразив в чомусь іншому.
Були спроби пояснити основну ідею письменника як віру у вирішальне значення техніки для прогресу людства [5, с. 556]. При цьому Сонячна машина розглядається як символ науково-технічного прогресу. Але ж не сам винахід привів до щасливого завершення історії. Це засвідчує картина розкладу суспільства відразу по його перемозі. І лише коли людство оновилося морально, воно зробило позитивним і апарат. Тобто не винахід робить людство кращим, а навпаки: лише людина здатна облагородити його. Саме ірраціональний порив, що охопив людство, його цілеспрямоване прагнення діяти, працювати призвело до створення нового суспільного ладу. Тобто свідомість визначила буття. І це писав колишній марксист!
Марксистський соціалізм у винниченківській редакції був утопією. Очевидно поступово він перестав його задовольняти. І тоді В.Винниченко почав створювати нову універсальну теорію. Цього разу морально-етичну (увага до подібних проблем у нього помічається ще з п’єс 1910-х років). У «Сонячній машині» вона проявилася в способі оновлення суспільства через моральне удосконалення людей. Згодом ці ідеї вилилися в утопічне вчення про конкордизм, положення якого намагався дотримуватися сам автор в особистому житті.
Отже, «Сонячна машина» — це все ж таки утопія, але утопічною ідеєю тут є вже не соціалізм (як це було у раннього Винниченка), а зародок нового етико-морального вчення, яке, певно, і було створене, щоб замінити останній після розчарування у ньому. Не дарма І.Лисяк-Рудницький говорив, що В.Винниченко належав до людей, які не можуть жити без утопії [4, с. 108].
Білецький О. «Сонячна машина» В.Винниченка // Критика.— 1928.— №2.— С. 31—43.
Винниченко В. Сонячна машина.— К.: Дніпро, 1989.
Зеров М. «Сонячна машина» як літературний твір // Зеров М. Твори в двох томах.— К.: Дніпро, 1990.— Т. 2.— С. 435—457.
Лисяк-Рудницький І. Суспільно-політичний світогляд Володимира Винниченка // Лисяк-Рудницький І. Історичні есе.— К.: Основи, 1994.— Т. 2.— С. 95—112.
Сеник Л. Перший український утопійний роман // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність.— Вип. 5.— Львів, 1998.— С. 549—559.
Сиваченко Г. «Сонячна машина» В.Винниченка і роман-антиутопія ХХ сторіччя // Слово і час.— 1994.— №1.— С. 42—47.