Скарбниця спогадів про власне дитинство («Федько-халамидник»). Аналіз твору, українська література
Оповідання «Федько-халамидник» В. Винниченко написав десь у 30-літньому віці. Але назавжди залишив у своїх спогадах ті чарівні роки. Мав добру пам’ять, рано навчився читати, — сталося це непомітно для його рідних. Можливо, що першим «букварем» для цього були принесені братом Андрієм (робітником друкарні) афіші, з яких він, гравсь, вирізав літери, клеїв їх на стінку, питаючи у дорослих, що то за буква. Мити почав, ще будучи дитиною. Надзвичайно любив волю, рух, був гордим, незалежним у вчинках і рішеннях, правдолюбцем. Такий опис великою мірою збігається з рисами головного героя його оповідання «Федько-халамидник», для якого «спокій був його ворогом». Федько тримає своїх ровесників «трохи в терорі», то відбере в них паперового змія, щоб подражнити, то спокушає ризикованими забавами ніжного й смирного Толю, то б’єтся з кимось. Деякі подробиці, що стосуються Федькових звичок, трапляються і в снопі про Володимира Винниченка, — тим самим підтверджується їх достовірність! Федько сидить у себе на воротях, як «Соловей-Розбійник на дереві, і дивиться він усе любить або по кришах лазити, або на воротях сидіти…»
Малий Володимир теж грав у Солов’я-Розбійника, наводячи «лад» на своїй вулиці. І автор оповідання, і його герой Федько приваблюють своєю гордою вдачею, великодушністю, готовністю в скрутну хвилину махнути рукою на себе заради товаришів, яких він «не любить видавати». Або згадаймо, з якою гідністю приймає він тяжку батькову кару за свої «гріхи» у його характері й справді є щось неординарне. Читачів вражає його відчайдушність, зухвалий виклик загальноприйняті звичкам і звичаям. Може, за цими екстравагантними вчинками криється зворушлива людяність самого автора та його улюбленого героя — Федька-халамидника.
У багатьох казках, байках, оповіданнях розповідалось про протиставлення добра злу. Але В. Винниченко в оповіданні «Федько-халамидник» показав це на прикладі двох хлопців так яскраво, що вже не вважаєш Федька розбишакою, відчуваєш симпатію, повагу до нього, як до особистості. Федько спочатку постає задерикуватим хлопчиком, який робить шкоду сусідам, своїм одноліткам не дає гратися. Але читаючи далі про дружбу Федька з Толіком, розумієш, що Федько — чесна і порядна людина. Він, нічого не приховуючи, розповідає батькам про те, чому на нього усі гніваються. Він ніколи ні за кого не ховався, як його друг Толік, та і другом його назвати можна лише умовно. Який же це друг, котрий не захистив товариша, не розповів правди, бо боявся, що буде покараний.
Толік — зла, хитра людина. А випадок із чижом показує, що він усе життя буде хитрим, боягузливим, брехливим. Навіть смерть друга не вплинула на цього хлопця. Толік — це хлопчик слабкий не тільки фізично, але й духовно.
Бешкетування можна пробачити Федькові, бо в нього добре серце і багато гарних рис. Хоча б те, що він намагався врятувати Толіка, розуміючи, що може загинути сам.
Мені б дуже хотілось, щоб у мене, та й в усіх були такі друзі, як Федько, — добрі, чесні, на яких можна покладатися. І якомога менше таких, як Толік, — брехливих, злих, що рятують тільки себе, зраджуючи друзів.