Іван Багряний. Публіцистика. Стаття-памфлет «Чому я не хочу вертатися до СРСР?» — політична декларація прав людини. Українська література, шкільна програма
Я хочу бути тільки людиною, яких так мало на світі, я хочу бути тільки нею.
І. Багряний, передмова до Ave Maria.
Хід заняття Іван Багряний. Публіцистика. Стаття-памфлет «Чому я не хочу вертатися до СРСР?» — політична декларація прав людини. Українська література, шкільна програма
II. Актуалізація опорних знань
Рольова гра.
Учитель. Як жилося І.Багряному в еміграції? Яким був насправді письменник? Відповіді на ці та інші питання ми спробуємо дізнатися з інтерв’ю з його сином Нестором.
Саме цьому Несторику в епістолярній спадщині батька залишилися найніжніші, найцікавіші листи.
«26 листопада 1958р.
Галю і Несторику!
І ось я пливу вже цілий день великим кораблем. Дивлюсь тут на цілу армію різних дітлахів і думаю, що добре би було, якби ми всі отак мандрували. Корабель дуже комфортабельний, тобто вигідний і розкішний. І здоровенний, як величезний будинок. Народу тут їде з пару тисяч. Море увесь час спокійне і якесь ліниве…
Несторику! Як будеш чемний і хороший, як будеш добре вчитися, добре слухати маму, добре їсти, добре і вчасно робити рахунки й інші «ауфгабе», добре спати — словом, як будеш кругом добрий і бравий хлопчик, то конче поїдемо наступного літа на такім інтереснім пароплаві. Тут навіть у волейбол можна грати. Уяви собі — море кругом, пароплав пливе, як скажений, сяє сонце, віє вітрище, а ми граємо у волейбол!.. От я не знаю тільки, якщо впаде раптом м’яч у воду, то як його діставати, бо згори до води так далеко, приблизно, як з монстеру до площі, де гуляють пішки голуби…
Привіт!
Пригортаю обох!»
(Учень в ролі журналіста)
— Пане Несторе, ви були дитиною, коли батько пішов із життя. Яким він вам запам’ятався?
(Учень в ролі Нестора Багряного)
— Коли пригадую батька, то бачу його за письмовим столом. Він сидить у своїй маленькій кімнатці спиною до дверей і щось пише. Завжди задуманий, але він був дотепний. Багато гуляв зі мною і, пам’ятаю, завжди намагався якомога вичерпніше відповісти на всі мої дитячі запитання. Батько був на всі руки майстер. Знав, як цвяха у стіну забити, як гайку закрутити, міг навіть радіо полагодити. У нас удома ніколи не рипіли двері, не було поламаних речей, бо все — від черевиків до меблів — батько ремонтував сам. Він казав, що навчився всьому в засланні, бо треба було вижити.
Взагалі ж удома батько бував рідко. Він дуже хворів на туберкульоз і цукровий діабет, тому дуже багато часу перебував у лікарнях або санаторіях. Навіть коли народилася моя сестра, йому лікарі не дозволили бути вдома. То я бігав до батька і кожний день розповідав, яка Роксолана гарненька, які в неї маленькі і тендітні ручки, ніжки. Мені тоді було 10 років. А ще через три роки батько помер.
— Він розповідав вам про своє життя в Україні чи вважав, що ви замалий для тих розповідей?
— Я був замалий. Але потім багато розказувала мама. Чимало я дізнався з батьківських творів. Єдине, що татко з мамою довгий час боронили від нас — це правду про його першу сім’ю, що залишилася в Україні. Усе життя від мене приховували, що в мене є ще брат і сестра. Мабуть, батьки боялися, що я не так зрозумію цей факт. А потім мама, певно, не хотіла цією правдою скривдити образ тата, який склався у моїй пам’яті. Багато років я вважав, що Багряний — то наше справжнє прізвище, навіть не здогадувався, що ми Лозов’ягіни.
— Роман «Тигролови», що побачив світ в еміграції, був дуже популярний на Заході. Його перекладали німецькою, англійською мовами. А чи принесла літературна діяльність батька благополуччя та добробут вашій сім’ї?
— Не дуже. Роман «Тигролови» видавався в Німеччині тричі, але тато отримав гонорар усього раз, тому що авторські права залишилися у видавця. Переклад книги німецькою мені здається не дуже вдалим, як і англійською. У США та Англії, роман скоротили і дещо змінили сюжетну лінію. У Німеччині книга вийшла навіть під іншою назвою — «Закон тайги». Мені здається, що в іншомовному варіанті роман багато втратив. Оригінал кращий.
Нашу сім’ю годувала не літературна праця батька, а журналістська. Він багато писав статей для «Українських вістей», інших україномовних видань. Але гонорари були невеликі. Жили дуже скрутно. У нас була невеличка квартира із трьох кімнат — у двох мешкали ми з мамою і сестрою. А третя, ще менша, була помешканням хворого батька.
— Відомо, що Іван Багряний закінчив Київський художній інститут. Лише диплом не встиг захистити. А чи малював він у Німеччині?
— Ні, олійними фарбами ніколи не малював, тільки іноді брав до рук олівця та робив невеличкі малюночки на полях своїх рукописів. До речі, батько ілюстрував дитячу книжку «Телефон» Корнія Чуковського, яка вийшла українською ще на початку 50-х років у Німеччині.
— Як склалася доля вашої сім’ї після смерті батька?
— Ми зазнали великої матеріальної скрути. Я навчався в інтернаті. Добрі люди оплатили моє перебування і навчання там. Ще підлітком дуже комплексував від того, що не мав своїх кишенькових грошей. Поруч вчилися діти заможних батьків (лікарів, юристів, а я був бідним). Тому з юнацьких років не соромився фізичної роботи: паркани фарбував, машини мив, на бензозаправці працював і в крамниці був продавцем. Потім я захопився музикою, грав на гітарі в ансамблі. Ми виступали здебільшого на вечірках американських солдатів, які непогано платили. Потім, коли мені виповнилося 20 років, я влаштувався звукооператором на радіо «Свобода». Працював з поляками, чехами, американцями (допоки радіо не переїхало з Німеччини до Чехії). Довгий час був безробітним, тому що якщо десь і з’являлася вакансія, то перевагу надавали молодому кандидату на посаду…
У мене є доросла донька Лариса, хоча дружина була німкенею, вона не заперечувала проти цього імені, — продовжує Нестор Багряний. — Сестра студіювала славістику в університеті, закінчила магістратуру. Але в Німеччині важко знайти роботу за таким екзотичним фахом. Тож її життя теж зовсім не просте.
Мати після смерті батька відразу пішла працювати в дитячий будинок. Там перебували діти тих німців, предки яких ще за часи царизму опинилися на території Росії. У них усіх були німецькі прізвища Мюллер, Майер, але німецької мови вони не знали. Пенсія за віком у мами була мізерна — оскільки невеликий стаж роботи…
— Який твір Івана Багряного є вашим найулюбленішим?
— Це, безумовно, «Тигролови». Вважаю його найкращим пригодницьким твором, який стоїть в одному ряду з творами Майн Ріда і Джека Лондона. А от «Сад Гетсиманський» мені дуже важко читати, бо знаю, що тяжкі випробування, які в ньому описані, пережив мій батько. Я пишаюся його мужністю і водночас дуже шкодую, що життя цієї талановитої, одержимої любов’ю до України людини було знівечене комуністичною владою.
— Щиро дякую Вам за це інтерв’ю, за відверті відповіді.
ІІІ. Мотивація навчальної діяльності учнів:
Учитель. Чому, незважаючи на палку любов до Батьківщини, І. Багряний не хотів повертатися додому?
Відповіддю на це питання був памфлет «Чому я не хочу вертатися до СРСР?»
IV. Сприйняття й засвоєння учнями навчального матеріалу.
Учитель. Який твір називають памфлетом? Про які памфлети ви чули?
(Памфлети М.Хвильового «Камо грядеши», «Думки проти течії»)
Словник
Памфлет (від англ. pamphlet) — художньо-публіцистичний твір, що в гостросатиричній формі викриває злободенні явища суспільного життя. Памфлет за структурою ближчий до публіцистичної статті й відрізняється від фейлетону більшою ідеологічною різкістю.
Ознаки памфлету: афористичність, ораторський стиль, експресивність, іронія, сарказм.
Репатріація — (з латинської) — повернення емігрантів на батьківщину з відновленням у громадянських правах; повернення на батьківщину військовополонених, цивільних осіб, що опинилися за межами своєї країни внаслідок війни.
Репатріант — особа, що повертається на батьківщину внаслідок репатріації.
1.Читання й обговорення статті (на кожній парті по одному екземпляру).
1 учень. Читає статтю від початку до слів: «Це знищення провадилося в грандіозних масштабах, як личить режимові, опанованому манією великості».
Запитання до учнів.
1. Яке завдання отримали репатріаційні комісії і чому письменник тікав від них?
2. Чому європейці не розуміли тих емігрантів, які уникали повернення на «родіну»?
2 учень. Читає статтю від слів: «В 1929—32 роках…» до слів: «Ось чому я ненавиджу більшовизм і не хочу вертатись на «родіну»
Запитання до учнів.
1.Чим більшовики виправдовували винищення українського селянства?
2.Чому під час голодомору 1932—1933 рр. Сталін не прийняв допомогу Західної України, яку організував митрополит Шептицький?
3 учень. Читає статтю до кінця.
Запитання до учнів.
1.Чому радянська влада так нещадно знищувала українську інтелігенцію?
2.За що постраждав сам Іван Багряний?
3.Чому в СРСР можна було беззаконно покарати практично кожну людину?
4.Яких елементарних прав була позбавлена людина?
5.Чи справдилися сподівання І.Багряного повернутися на батьківщину?
2. Повідомлення учня.
Іван Багряний написав свій памфлет у 1946 році. Закінчилася найстрашніша в історії людства війна, яка розлучила сім’ї , розкидала людей по всіх усюдах. Французи й англійці, американці й африканці, німці й євреї йшли до свого дому, до місць, де народилися, де в когось ще залишилися рідні. Життя поступово налагоджувалося, відбудовувалися міста й села.
По всій Європі роз’їжджали спеціальні комісії, які відправляли репатріантів на батьківщину. І європейці страшенно дивувалися з того, що багато людей не хотіли повертатися в СРСР. Така відмова наводила на думку, що ці емігранти — страшні злочинці, які бояться правосуддя і тому ховаються від нього в Європі. Цивілізована людина не могла повірити, що в СРСР можна ув’язнити за анекдот, пісню, зайве слово.
Памфлет «Чому я не хочу вертатися до СРСР?» з’явився у відповідь на облудні заклики радянської пропаганди і на безсоромні дії західних урядів, котрі сприяли насильницькій репатріації біженців у СРСР, де вони потрапляли прямо до концтаборів. Це був і гіркий докір західній громадськості, яка здебільшого не помічала трагедії мільйонів жертв більшовизму.
Полум’яний памфлет І.Багряного — пристрасна розповідь про страждання українських робітників, селян, інтелігенції у більшовицькому «раю» та про свої власні поневіряння — став у 40-х роках одним із тих документів, які змінили ставлення західної громадськості до проблем «переміщених осіб». А водночас це був і початок розвінчання сталінського режиму.
Учитель.
1956 року, якраз на десятиріччя памфлету «Чому я не хочу вертатися в СРСР?», радянська влада підготувала «подарунок» Івану Багряному. Спецрейсом до Москви доставили солдата строкової служби Бориса Зосимова. Після кількох репетицій перед мікрофоном, комсомолець, відмінник бойової і політичної підготовки, виголосив вирок батькові-ворогові народу. Відповідь не забарилася і вона теж була публічною: «Якщо ти — Остап, ми з тобою знайдемо спільну мову, а якщо Андрій, то нема чого говорити». Їм так і не судилося зустрітися, щоб дізнатися, хто кого зрадив у цьому житті.
Як бачимо, романтик І.Багряний мріяв, щоб його земляки були вільними від будь-якого пресингу. У цьому письменник вбачав запоруку щасливого майбутнього українського народу.
V. Узагальнення знань учнів:.
Творча робота. «Прочитавши памфлет І.Багряного, я подумав (ла) …, зрозумів (ла) …, відчув (ла) …
VІ. Оцінювання.
VІІ. Домашнє завдання
Прочитати роман «Тигролови», підготуватись до характеристики Григорія Многогрішного.