Дмитро Григорович Білоус. Презентація книги ”Пернате царство”. Українська література, шкільна програма
Хід заняття Дмитро Григорович Білоус. Презентація книги ”Пернате царство”. Українська література, шкільна програма
Учитель.
О скільки є істот живих
І уявити важко.
Але співають з-поміж них
Лише людина й пташка.
— Ці слова відомого українського письменника Д. Г. Білоуса є епіграфом нашого уроку, як ви їх розумієте?
Учитель. Земле наша рідна, ти завжди прекрасна! І в біло-рожевому вінку з весняних квітів, і в смарагдовій накидці з зелених шат, і в золотому багрянці щедрої осені, і в сріблі сніжної зими.
Рідна земле, наша рідна Україно, наш рідний краю!
Привабливі галявини, пахощі чебрецю, нагрітого сонцем, сонячні зайчики на покручених лісових стежках, а ще — птахи. Спинімося на узліссі і послухаймо пташих пісень. Кожна пташка славить день, і кожна — по-своєму. Узлісся, луки, болото аж гудуть від радісних пісень. Все це сповнює душу людини невимовною гордістю за Батьківщину.
Сьогодні ми поринемо в звуки пернатого царства української землі, виплекані відомим українським письменником Дмитром Білоусом. Його книга „Пернате царство” розповість нам про життя володарів степів, бездоганних мисливців, лицарів піднебесся, представників гордого племені — орлів, птахів, „материнської відданості і самопожертви” — чайок, крилатих захисників наших лісів, садів і парків.
(Клас ділиться на творчі групи: біографи, літературознавці, читці, біологи, актори, фольклористи)
1. „БІОГРАФИ”
ОСВІТА
Харківська школа
Харківський університет
Київський державний університет імені Т.Г.Шевченка
Аспірантура
Академія педагогічних наук України
ТВОРЧІСТЬ
1935 рік — перший надрукований вірш „Весняні акорди”
1988 рік — збірка „Диво калинове”
1996 рік — збірка „Чари барвінкові”
2005 рік — збірка „Мандрівка в Країну Чеснот”
2006 рік — збірка „Сокровенне”
НЕПЕРЕСІЧНІСТЬ ОСОБИСТОСТІ
— письменник
— літературознавець
— фольклорист
— перекладач
— педагог
НАГОРОДИ
Лауреат Національної премії імені Т. Г. Шевченка,
Лауреат премії імені Л. Українки, Олени Пчілки, Максима Рильського, Олександра Копиленка.
Ордени Вітчизняної війни І ступеня та Дружби народів, Ярослава Мудрого V ступеня, „За мужність” ІІІ ступеня; болгарськими орденами Кирила і Мефодія І ступеня, „Мадарський вершник” І ступеня.
Учитель. Поетична творчість письменника багатогранна і неповторна. Є вірші про частини мови, про рідну українську мову, про фразеологізми, які звучать просто й природно, бо вони — це життя поета з його пережитими хвилюваннями, спостереженнями, любов’ю до всього живого. Пернаті співці — його друзі, яких письменник майстерно змальовує у збірці „Пернате царство”.
2. „ЛІТЕРАТУРОЗНАВЦІ”
Пернатий — той, що вкритий пір’ям.
Царство — держава, країна;
3. „ЧИТЦІ”
Добридень, казко!
Як добре, що край нашого села
тече під сонцем голуба Сула,
де свіжий вітер дме в обличчя смалко,
де любо нам було пастушить змалку.
Весною все буяє тут навкруг,
вбирається в новий зелений одяг.
Лелека опускається на луг —
здається, що в червоних він чоботях.
А на розливі тарілки латать.
А як тут люблять ластівки літать!
Мартини в небі виснуть гострокрилі,
мчать низом, ледь торкаючися хвилі.
І хай дорога край боліт грузька
й важкому колесу в грязюці в’язко,
це Божий рай для чаплі й для бузька,
й радіє дітвора: — Добридень, казко!
Нам на радість
Ген лелека, красень милий,
в небі синьому снує.
Чорнокрилий, але білий,
а ще — чорний красень є.
Хоч одної подобизни,
навіть роду одного,
чорний — ніби хто навмисне
в сажу вимазав його.
Білий селиться на хатах,
а напарник, чорний птах, —
у глухих старих лісах,
на Поліссі і в Карпатах.
Хоч до нас і ближчий білий
і милує нас весь час,
чорний же якийсь несмілий
і віддалений від нас,
та чи може бути сумнів,
що б там хто не говорив,
що обох таких красунів
Бог на радість нам створив.
Нічний мисливець
Вам не траплявся птах цей хижий:
Велика кругла голова.
Сам сіро-бурий, майже рижий.
Ви здогадались? Це — сова.
Ідеш повз неї — просто диво!
На стовбуринні в деннім сні
Її помітить неможливо —
Неначе наріст на сосні.
А придивись: великі очі.
Короткий гачкуватий дзьоб.
Сова полює серед ночі:
Прицілиться та мишу хоп!
А слух! Почує кожен шерех
В нічній чи присмерковій млі
Гніздиться в дуплах і печерах,
В щілинах мурів, на землі.
Скрізь почувається, як дома,
Сова, звичайний скромний птах.
А всьому світові відома,
на всіх земних материках!
Фазан
Глянь! Фазан під осокою!
Пильне око ледь примружив.
Полонить тебе красою,
золотистим сяйвом кружев.
Так немов зібравсь на сцену —
дивна розкіш туалету.
Голову підвів зелену
з темним зблиском фіолету.
Аж сліпить наряд барвистий…
Ось прямує між дерева…
Довгий хвіст аж золотистий —
наче мантія царева…
Звідки ж він з’явився в світі,
став на всю Європу знаним?
З річки Фазіс у Колхіді —
тим-то й зветься він фазаном.
Дрохва
Ми у класиків читали —
ці картини перед нами:
дрохви хмарами літали
і ходили табунами.
А тепер часи настали —
попливло це за вітрами:
дрохви рідкісними стали,
збіднені зелені хмари.
Знав я цю велику птаху,
як помалу та потиху
од важкого крил розмаху
піднімалася з розбігу…
Нині цю красу-бідаху
занесли в Червону книгу.
Танець журавлів
Прямо диво це, та й годі,
я від захвату, аж млів,
коли бачив на болоті
танець сірих журавлів.
Стали в коло. Йде цибатий
на середину один,
став із притюпцем стрибати,
розпочавши танцю плин.
Далі — й інші (мов на гулях
парубота на селі),
йдуть у танець на ходулях
довгоногі журавлі.
Йдуть граційно, ноги згинці,
йдуть навприсядки, кружка,
витинаючи колінця,
наче шкварять гопака.
Інші всі „мистецтва бранці”,
як буває й між людьми,
їм у такт за гарні танці
радо плескають крильми.
Чом під деревом червоний сніг
Спершу я збагнуть ніяк не міг:
чом під деревом червоний сніг?
Хто це так збирав тут горобину,
що порозкидав поза торбину?
От уже і справді: й сам не гам…
Хай би ягоди були птахам!
Але гульк на дерево угору,
а на горобині серед двору
де взялись чубаті хазяї,
обліпили і скубуть її.
Придивляюсь — зграя ця завзята,
з ягід вибираючи зернята,
налягає на плоди чим дуж,
розкидає надовкіл м’якуш.
Я не знав, що птиця отака є,
я кричу на неї — не тікає.
Потім я читав уже в книжках
про такого дивного пташка.
З півночі цей птах рожево-сірий
прилітає: в нас для нього — вирій.
І до нас прибув, і на весь двір
залунало радісне: свір, свір!
А найбільше птаство це веселе
полюбля насіння із омели.
Ці птахи відомі з давнини,
Й звуться омелюхами вони.
У прохідній заводу
Птахи довірливі і безборонні:
у прохідній заводу у Ромні —
невисоко на ламповім патроні
гніздечко ластів’яче на стіні.
Всі опікають: є вже пташенята!
Сімейку люблять говірку, цвірку.
До світа стали двері відчиняти
і зачиняти десь аж на смерку.
Ростіть, летіть, куди вам заманеться!
І вартовий ніколи не бурчить.
І сам директор тільки усміхнеться,
коли над вухом ластівка промчить.
Незвичайна рукавичка
Йшов якось я над рікою,
Бризкала ріденька мжичка.
Йду, аж гульк, над шелюгою
На галузці рукавичка.
Та кого ж одна привабить?
Тут якась пригода, мабуть.
Хтось одну згубив між зілля,
Несучи ребальське жердя.
А тоді вже й цю на гілля
Геть зашпурив спересердя.
Шелестить лоза червона,
Миють коси дві вербички.
Мовчазна сидить ворона,
Жваві цінькають синички:
— Чи не ти згубила, гаво?
Цік — цікаво! Цік — цікаво!
Та сказати їй несила,
Хоч би й справді загубила:
Чи зізнатись може гава,
Що вона така роззява?
Я ж дивлюсь: а чи не фляжка?
Ні, таки ж бо рукавичка!
Коли пурх із неї пташка —
Як горобчик, як синичка!
Це ж так ремез рудуватий
Любить гнізда будувати.
Учитель. Часто Д. Білоуса запитували, чому він пише про птахів. Він відповідав: „А хіба можна бути байдужим до краси птахів, до їхньої барвистості, різноманітності! З самого малечку я знав і шпака, й зозулю, і одуда, і соворакшу, бо вони лупилися в наших берегах. Я полюбив птахів та їхнв співи”. Спостережливість письменника, вміння бачити красу допомагали йому майстерно писати вірші.
„ЧИТЦІ”
Терпець
Але якщо ти сплюха, лежень,
Не буде в тебе спостережень.
(Із записника)
Ви думаєте — просто
птахів спостерігать?
Чвалав я попід мостом
І вбрід, і через гать.
Я плутався в галуззі,
Лежав серед ярка,
щоб вистежить у лузі
хоча б гніздо чирка.
Гедзило встиг упнутись
і кров із мене ссе —
не можу ворухнутись,
бо спурхне птах — і все.
Гайок, простий на вигляд,
канавка в бур’яні.
Щодня там бачу щигля
в колючий гущині.
Акацію розлогу
назнав із кропиви.
Підліз — гніздо із моху,
з пір’їнок і трави.
І п’ять зеленуватих
дрібних яєчок там
в розводах рудуватих
і фіалкових плям.
Зліз — на ногах не встою,
стомивсь — немає слів.
Та вислідив гніздо я
і не злякав щиглів…
Я знаю, де тут, що тут,
я все тут дослідив.
А скільки мене одуд
за носа поводив!
Я всі облазив злеглі
колоди, всі ходи.
Лупився ж він між цегли —
попробуй віднайди!
Хотів був плюнють к бісу:
замучив хитрунець.
А птах якийсь із лісу:
„Тер-пець! Тер-пець!
Тер-пець!”
Солов’їні трелі
Поміж рястом росянистим
Серед гаю навесні
Соловей дрібним намистом
Сипле розсипи рясні.
Та народ наш примічає…
Колос викине ячмінь —
Соловейко замовкає,
Наступає безгомінь.
Обсіда турботу пташку:
У годину й під дощем
Черв’ячка неси, комашку
У гніздечко під кущем.
Поки в пір’я вб’ються діти
Завмирає в горлі трель.
Потім — в Африку летіти
Їм за тридев’ять земель.
А як ранком росянистим
Знов прилинуть навесні —
Знов розсипляться намистом
Трелі розсипи рясні.
Горихвістка
Яка краса — на волі птах!
І спів його — в лісах, в садах.
Ліс, парк — найкращий прихисток
Для співунів горихвісток.
У нас вони є майже скрізь —
Серед освітлених узлісь
З деревами дуплистими,
З дзвінкими пересвистами.
І в горах між брилястих скель,
Але й біля людських осель.
Аж он десь між деревами,
Кущами чагаревими,
Кричить пташок: ф’юіть-тік-тік!
А чується: ловіть — я — втік!
А я йому: дурненький, цить!
Нащо мені тебе ловить!
4. „БІОЛОГИ”
1. На землі живе близько 9 тисяч видів птахів. У міських парках і на вулицях живуть горобці, голуби і ворони. У лісі можна зустріти одуда і дрімлюгу. Є птахи, які живуть біля води — водоплавні: качки, лебеді; боло- тяні: чапля, журавлі. Хижі птахи — орли, яструби, шуліки, сови.
2. Спостерігаючи за життям пернатих друзів, ми розуміємо, що живемо із фантастичним світом, у якому править природа. Зараз ви познайомитесь з чудовими земними істотами — птахами, які обрали своїм місцем проживання наш край.
3. Яке ж українське село без лелек і лелечих гнізд? Український народ наділив лелек рисами священного птаха. Лелеки мають довгий прямий дзьоб, загострений на кінці. Голосові зв’язки у них відсутні, тому вони не мають голосу. Маса тіла — близько 3,5 — 4 кг, довжина крил — 60 сантиметрів. Гніздяться поблизу вологих лук, боліт, стоячих водойм. У кладці — від 1 до семи яєць. Іноді батьки викидають одне пташеня з гнізда, найчастіше хворе, вражене паразитами.
4. А чи знаєте ви „зірку” пташиного співу? Коли тихої травневої ночі чуєш його голос, просто не віриться, що його власник — маленька пташка, соловей. Маса його — до 28 г, довжина тіла — 16 см.
Стрункий, на високих тонких ніжках. Колір оперіння рудувато-коричневий, знизу — трохи світліший. Гніздечко розміщує на землі, де знаходить їжу — комах, черв’яків, павуків, слимаків. Співає він переважно від вечора до ранку. Спів соловейка лунає, доки не виведуться пташенята. А тоді сімейні турботи не залищать жодної вільної хвилини.
5. До родини Мухоловкові належить горихвістка, дуже красива пташка з червоним хвостом, грудочками та животом. Живе в лісах, садах, парках. Як багато інших птахів, живиться комахами. Її широкий дзьоб допомагає ловити комах у польоті.
6. До Червоної книги занесено багато птахів, бо перебувають під загрозою зникнення. Їх знищують мисливці, збирачі яєць. Це такі птахи: пелікани рожевий та кучерявий, жовта чапля, гоголь, скопа, рудий шуліка, могильник, орлан білохвіст, чорний гриф, змієїд, глухарі, журавель сірий, дрохва, пугач звичайний, сивуха звичайна, сорокопуди червоноголовий та сірий.
Учитель. У віршах Д.Білоуса „На все свій час”, „Яка була пташина” звучить не тільки любов до птахів, а й заклик допомагати їм узимку, оберігати від недругів.
„ЧИТЦІ”
На все свій час
Заледве паморозь осіння
Приб’є квіток небесну синь,
Я сиплю в баночки насіння,
Зернята кавунів і динь.
Кріпню ті банки на соснині
Під спільний диктовий дашок
(функціонує і понині
моя їдальня для пташок).
Я їх запрошую ласкаво
(у хаті грубка гоготить),
я жду птахів, і так цікаво:
А хто ж них перший прилетить?
Майнуло! Сойка всюдисуща
Й горобчик перший претендент.
А гава, вже на що тямуща,
А от прогавила момент!
А взимку стало біло-біло,
І в ці морозно-хвижні дні
Життя ще дужче закипіло
В їдальні на старій сосні.
Наринули до годівниці,
Метаються на морозці
Сороки, дятли і синиці,
І повзики, і горобці.
А закандзюбиться на весну,
Ще де та літня благодать,
А вже компанію чудесну
Одразу просто не впізнать.
Маршрути інші — ближні й дальні,
Гаїв роздолля і садків.
У них тепер своїх їдальні,
Меню з пузявок та жучків.
Полюють на мошву синиці,
І мухоловки і шпачки,
І ціле літо в годівниці
Господарюють павучки.
Яка була пташина
Йшов Толя до кринички
(в руках — на воду пляшка).
А з-під куща, з травички
Пурх сперед носа пташка!
Він потай до гніздечка,
А там у моховинці
Манюсінькі яєчка,
Як нігтик на мізинці.
І вмить — відтіль хлопчина, —
Чіпати їх негоже,
Бо від гнізда пташина
Відкинутися може.
А будуть пташенята-
Сімейку цю чудову
Попросить тата зняти
На плівку кольорову.
А буде фото в Толі,
Тоді уже не важко
Дізнатися у школі,
Яка була то пташка.
Набравсь терпіння виждать,
Дав підрости пташатам.
Та ось ідуть за тиждень
І до гніздечка з татом.
Підходять так несміло —
Ой леле — пусто й голо:
Щось пташеняток з’їло, —
Лиш пір’ячко навколо.
5. „АКТОРИ”
(Інсценізація вірша „Ніжні слова”)
Автор. Зайшов я до дітей у клас:
Учитель.
— Ану згадаймо з вам
Птахів, котрі зовуться в нас
Пестливими словами.
Автор.
Збудились жваві дітлахи,
Підскочив Юрій Мицик:
Юрій.
Є в нас такі птахи —
Наприклад, пташка Грицик!
Наталочка.
А ще є голуба рибалочка!
Автор.
А Владислав Толочко
Владислав.
А ще — волове очко!
Милочка.
Стривайте, є ще пташок кобилочка.
Автор.
А Морозенко Алла
Ще повзика назвала.
Учитель.
Гаразд, але цікаво
Чом звуть їх так ласкаво —
Ану, хто скаже з вас?
Автор.
Та знизують плечима,
Замовкши мимохідь.
Учитель.
Ну що ж — у чім причина, —
Сам мушу пояснить:
Цим, товариство миле,
Підказує народ,
Щоб знали ми й любили
Чудесних цих істот.
Лісова гульвіса
Учитель
Ішов я з дітьми по Засуллю,
Спитав їх у лужку:
А що ми знаєм про зозулю,
Окрім її ку-ку?
Уля.
Я чула, що бабуся часто,
На курку каже: зозуляста —
Мабуть така й зозуля?
Віра.
Напевне, схожа.
Коля.
Зозуля — бурувато-сіра,
Іржависто-руда!
Неля.
Птахам у гнізда
Яєчка підкида;
Єдина пташка без оселі,
Без власного гнізда.
Ната.
Який корисний цей перелітний гість:
З’їдає гусінь волохату,
Яку ніхто не ість.
Стривай! Це що летить з-за лісу?
Чий крик, зі сміхом схожий?
Сполохав лісову гульвісу
Мандрівець перехожий!
Зозуля.
Ку-ку!
Учитель.
Всіх нас зачарували
І звуки й тихий лет.
Так ми тоді й намалювали
Гуртом її „портрет”.
6. „ФОЛЬКЛОРИСТИ”
(Учні виконують вінок українських народних пісень, у яких зустрічаються птахи)
1. Налетіли гуси з далекого краю,
Збили, сколотили воду на Дунаю.
2. Ой ремезе, ремезочку,
Не мости гнізда
Не мости гнізда над Десною,
Десна-весна — вода прибуває,
Вона твоїх діток витопляє.
3. Ой у вишневому садочку
Там соловеско щебетав:
Віть-віть-віть,
Тьох-тьох-тьох,
Ай — я-я,
Ох-ох-ох,
Там соловейко щебетав.
4. Ой налетіли голуби,
Ой налетіли голуби.
Та до бідної дівчини.
Та сіли-впали голуби,
Та сіли-впали голуби
Та у дівчини у дворі.
5. Закувала та сива зозуля
Вранці-рано на зорі;
Ой заплакали хлопці-молодці,
Гей, гей та на чужині…
6. Ой журавко, журавко,
Ой журавко, журавко
Да чого плачеш так жалко?
7. Ще треті півні не співали,
Ніхто ніде не гомонів.
Сичі в гаю перекликались,
Та ясен раз у раз скрипів.
8. Дивлюсь я на небо та й думку гадаю:
Чому я не сокіл? Чому не літаю?
9. Ой літа орел, літа сивий
Попід небесами;
Гуля Максим, гуля батько
Степами, ярами.
10. Закувала зозуленька
В зеленому гаї,
Заплакала дівчинонька
Дружини немає.
11. Закувала сива зозуленька
В лісі над водою;
Плаче-тужить жовняр молоденький
На конику вороному.