Роздуми над творами Марка Вовчка. Аналіз творів, українська література
У розвитку художньої літератури, літературної мови й суспільної думки в Україні українська проза Марка Вовчка відіграла величезну роль. Не буде перебільшенням, коли скажемо, що всі наступні українські прозаїки другої половини XIX — початку XX століття так чи інакше зверталися до творчості Марка Вовчка як до видатного надбання вітчизняної літератури, вчилися на ній реалізму й народності, мали її за класичний зразок високомистецького використання письменником невичерпних джерел народної поезії і живої народної мови.
Для передових українських письменників — Ю. Федьковича, І Нечуя-Левицького, Панаса Мирного «Народні оповідання» Марка Вовчка були натхненим прикладом того, як треба служити художнім словом народним інтересам.
Українські твори Марка Вовчка — це новаторські твори. Глибокі вони змістом, прекрасні формою і мовою. В них ожила душа нації і голосно запротестувала проти неправди, неволі, приниження людської і національної гідності. Ці твори, як добре відомо, теж стали причиною пробудження українців, як нації, знищення кріпацтва в тюремній царській Росії. Так, Марко Вовчок назавжди залишилась гідною «донею» свого «хрещеного батька» Т. Г. Шевченка.
Найбільшу любов до уярмленого народу письменниця виявила в жагучому прагненні бачити його вільним, заможним, щасливим. У своїх кращих творах «Інститутка», «Ледащиця», «Маша», «Кармелюк» Марко Вовчок змалювала не тільки нестерпне життя кріпаків під владою жорстоких панів, а й показала їх боротьбу проти гнобителів. Усе життя Марко Вовчок, як і Т. Г. Шевченко й передові російські письменники, боролася за владу народу, мріяла про нове життя. «Я вірю в світле майбутнє!» — не раз говорила письменниця.
«Такі її (Марка Вовчка) герої і героїні, — писала Ольга Кобилянська, — як Горпина, хоч давно відійшли в минуле, але ще й досі живі. Її твори відзначаються реалістичною правдою, простим глибоко захоплюючим способом зображення, силою почуття і мистецькою красою форми і мови: вони з повним правом стали в ряд з найкращими творами світової літератури про селянство»
Поряд з характерами, в яких уособлено народний ідеал доброчесності і благородства, Марко Вовчок створила ряд образів з негативними рисами. Аморальне, потворне, злочинне в житті своїх героїв-селян вона пояснювала переважно не особистими, біологічними якостями їх характерів, а соціальними обставинами їх буття, відсталістю, темнотою селянського оточення, на яке згубно впливали предковічні консервативні звичаї й різні заборони.
Такі протилежні за своїми моральними критеріями образи уяскравлюють зміст творів, роблять їх більш глибокими. Так, наприклад, на тлі розбещеної панночки-інститутки образ Устини набуває більшої рельєфності й глибини. Вона постає втіленням ідеалу жіночого характеру, істотою, наскрізь просякнутою любов’ю до людей, почуттям доброти і вдячності тим, хто перебуває поряд з нею. Злість панночки ніби подвоюється на тлі всепрощення Устини, яка не може відчувати ненависті навіть до тих, хто заподіює їй зло.
У своїй творчості М. Вовчок піднімає найактуальніші й найгостріші проблеми народного життя, ті проблеми, які стосуються самих основ людського існування. Зокрема, в оповіданнях «Горпина», «Козачка», повісті «Інститутка» та інших творах висвітлюються найлюдяніші почуття — любов матері до дитини, кохання тощо — і руйнування єдності двох найближчих істот під тиском жорстокої реальності. Під час вивчення цих творів ми звертаємо увагу саме на це: ставлення матері до дитини, горе після її смерті, втрата коханої людини. Розгляд цих моментів у творах письменниці має важливе значення для виховання поваги до батьків, розуміння справжніх цінностей людського життя.
Читаючи твори М. Вовчка, ми по-новому осмислюємо й своє життя, учимося інакше сприймати його, цінувати те, що нам даровано від самого народження. Адже ми народилися вільними у вільній державі, ми самі можемо обирати собі шлях у житті і тому маємо цінувати ці можливості. Героїні творів письменниці не мали такої можливості бути самими собою, кохати тих, кого їм хочеться кохати, бути разом зі своїми дітьми й близькими людьми. Але письменниця мріяла, що колись настануть такі часи, коли людина не буде рабою іншої людини, коли кожен стане вільним.
Мрії Марка Вовчка про вільне, щасливе життя збулися:
Марусе Маркович, устань, подивися
На землю Вкраїни, на синє роздолля :
Усі твої мрії найкращі збулися,
І вільна селянка стоїть серед поля. —
писала Л. Забашта.
Воля — це найважливіша цінність людського життя, і це починаєш розуміти й відчувати гостріше, прочитавши твори відомої української письменниці.