Рецепція творчості Докії Гуменної. Біографія, шкільні твори, розробки уроків, контрольні роботи, українська література. Докія Гуменна, шкільна програма

Рецепція творчості Докії Гуменної. Біографія, шкільні твори, розробки уроків, контрольні роботи, українська література. Докія Гуменна, шкільна програма

Історія літератури української діаспори бере початок від 1483 року, коли в Римі була надрукована перша книга написана українцем, але латинською мовою — «Прогностична оцінка поточного 1483 року» Юрія Дрогобича. Проте найбільше українська діаспора поповнилась іменами видатних митців за часів УРСР. Материкова та еміграційна українська література мали різні шляхи розвитку й довгий час сприймались поокремо. Зі здобуттям Україною незалежності розпочалась інтеграція діаспорної літератури в загальноукраїнський літературний процес. Відкриваються заборонені раніше імена, відчитуються нові тексти, досліджується і популяризується творчість несправедливо забутих постатей.
Однією з таких постатей є Докія Кузьмівна Гуменна. Виявилось, що інформації про письменницю, яка майже весь свій літературний шлях пройшла поза межами України, в США, але присвятила свою роботу Батьківщині, не так багато. Доводиться скурпульозно збирати воєдино відомості про людину, що вважала «найвищою любов’ю — любов до красного письменства».
Перші книги, що потраплять до рук читача, який починає вивчати творчість Докії Гуменної, це — перше видання, здійснене в 1994 році, в рік 90-ліття письменниці, й друге видання, що надруковане в 2001 році, «Українського слова: хрестоматії української літератури та літературної критики ХХ століття» та «Енциклопедія українознавства», а саме, другий том, що побачив світ в Парижі та Нью-Йорку протягом 1954-1957 років. Ці книги — поширені й легко доступні, лаконічно подають загальну інформацію про Д. Гуменну, яка за словами Т. Садівської, «варта уваги як особистість, науковець, як оригінальна письменниця».
Опрацювавши довідки про прозаїка в цих книгах, можу зробити таке узагальнення. Найповніше розкриває життєвий і творчий шлях українки стаття Анатолія Погрібного «Повернення Докії Гуменної», вміщена до першого видання «Українського слова», в другому, зміненому й доповненому виданні хрестоматії передрукована коротка довідка, яку А. Лейтес і М. Яшек подали в першому томі біобібліографічного видання «Десять років української літератури (1917-1921)». На превеликий жаль в обох виданнях допущена прикра помилка — неправильно вказана дата смерті, Д. Гуменна «похована» в 1993 році, коли ще активно вела літературну діяльність. М. Мушинка вказує, що в цей час вона ще писала і готувала до друку щоденник, а в 1994 році упорядкувала й видала збірник рецензій на свої твори в чотирьох томах.
Стисла біографічна довідка надрукована в «Енциклопедії українознавства»: «Гуменна Докія (1904), письменниця родом з Київщини; почала друкуватися в 1924, належала до спілки «Плуг». На поч. 30-их рр. зазнала гострої критики за «неспівзвучність з сов. дійсністю». Нині на еміграції в ЗДА [ЗДА — це Злучені Держави Америки. — Н.М.]. Написала чимало оповідань, зокрема зб. «Куркульська вілія» (1946), великий роман «Діти Чумацького шляху» (I-IV, 1948-1951), де на широко поданому побутовому тлі сов. України 20—30-их рр.. зображена доля кількох сел. родин, психологічну повість «Мана» (1952), повість «Велике Цабе» (1952), в якій белетризує археологічні дані про трипільську добу, зб. Нарисів «Багато неба» та ін.».
У книзі «Українська діаспора: літературні постаті, твори, біографічні відомості» подана така інформація: «Гуменна Докія Кузьмівна (1904-1996) — українська письменниця. Народ. 10 березня [23 березня за старим стилем] 1904 р. побл. м. Жашкова Уманської округи на Київщині у селянській родині, закінчила педагогічну школу (Ставищі), навчалася у Київському інституті народної освіти. Почала друкуватися з 1924 року, стає членом спілки селянських письменників «Плуг». За критику українофобських висловлювань Ф. Гладкова була піддана гострій критиці. У роки війни емігрувала на Захід: спочатку перебувала у м. Граці, потім у Зальцбурзі в Австрії. У 1950 р. емігрувала до США, поселилася в Нью-Йорку, працювала на фабриці. Була ініціатором створення Об’єднання українських письменників «Слово», видавала свої твори на власні кошти. Померла 4 квітня 1996 р. у Нью-Йорку (США).»

Варто зупинитись безпосередньо на змісті текстів, на інформації, що перемандровує з одних текстів в інші. А. Погрібний пише про літературну діяльність авторки в «Плузі», окреслює причини жорстокої критики письменниці владою, аналізує статті, що з’ясовують її становище в літературі 30-х років, прослідковує шлях її еміграції до Австрії та врешті до Нью-Йорка, насамкінець дає огляд одинадцяти творів. У другому виданні «Українського слова» на відміну від першого згадується нарис «Кампанія» — ще один твір, за який письменниця була піддана ідеологічному цькуванню, стаття Д. Косарика про «Плуг» і приниження Гуменної «землячками» у 8-му томі «Литературной энциклопедии» (1934), подається список з 18 книг, написаних і виданих на її власний кошт в еміграції, також текст інформує про останнє видання — двотомні спогади «Дар Евдотеї». Довідка, вміщена в «Енциклопедію українознавства» попри свої розміри, повідомляє про досі не згадану збірку оповідань «Куркульська вілія». У книзі «Українська діаспора: літературні постаті, твори, біографічні відомості» названо 16 творів й подано бібліографічний опис багатьох творів письменниці та літературно-критичних статей про її творчість.
Також інформацію містять такі книги, як: «Азбуковник: енциклопедія української літератури», «Письменники України» (довідник)», «Енциклопедія української діаспори», але мені вони недоступні, тому не вдалось дізнатись, яка саме інформація про письменницю розміщена в цих книгах. Варто зазначити, що в деяких виданнях, де мала б бути інформація про письменницю, відомостей про неї немає. Л. Хворост в статті «Діалог через океани» пише: «Імені Докії Гуменної не знайти в «Українській літературній енциклопедії»: перший її том, у якому мала б значитись інформація про письменницю, вийшов ще за часів Радянського Союзу, коли публікації про помітних діячів еміграції могли бути або упередженими, або відхилені цензорами».
Варто згадати «Історію української літератури ХХ століття» за редакцією В. Дончика, в якій вміщена стаття, де Докія Гуменна та її тетралогія «Діти Чумацького шляху» поставлені в контекст з «Тигроловами», «Садом Гетсиманським» Івана Багряного й дилогією «Юність Василя Шеремети», трилогією «Ост» Уласа Самчука, ці твори, написані майже одночасно в 40-50 роках, названі міцною своєрідною гілкою нашої літератури.

У книзі названо 17 творів авторки, але зупинився Г. Штонь, автор статті про письменницю в навчальному посібнику, лише на книгах роману «Діти Чумацького шляху», епічній хроніці «Хрещатий яр» та історіософічному «Золотому плузі». На це він вказує такі причини: твори дають епічну картину українського суспільства протягом першої половини ХХ століття, написані в одному жанрі, але різноманітні в сюжетно-композиційному та стильовому пошуках, що дає привід до роздумів про традиції та модифікації реалізму в українській прозі повоєнного часу, яка не була політично заангажованою та розвивалась органічно. Врешті, Докія Гуменна названа неординарною особистістю, яка посідає гідне місце в українській прозі ХХ століття. Вдалось переконатись, що є кілька перевидань книги за редакцією В. Дончика, та найповнішою є стаття в першому виданні, здійсненому у 1994 році.
Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського (НБУВ) — найбільша за обсягом фонду бібліотека України, але на запит «Докія Гуменна» електронний каталог НБУВ подає лише шість позицій. Це роман «Діти Чумацького шляху»: в Мюнхені була надрукована третя книга в 1948 року, четверта в 1951 року й в Нью-Йорку, третя і четверта книги-частини опубліковані 1983 року. Також це — бібліографічний покажчик серії «Діячі української діаспори», листок-сигнал серії «Письменники української діаспори» й фундаментальна праця Петра Сороки «Докія Гуменна. Літературний портрет: до 100-ліття з дня народження письменниці», що були видані в Україні.
Понад 40 років Докія Гуменна листувалась з українським літературознавцем, письменником, що провів життя в австралійській еміграції, Дмитром Нитченком. Саме з ним вона ділилась сокровенним — від нарікань на побутові умови до ностальгії за рідним краєм і болі, що її твори в Україні ніхто не друкує. Відомо, що 1994 року в Києві надруковано твір «Благослови, Мати!: Казка-есей», 2001 року в Києві вийшов друком роман «Хрещатий яр», а в 2004 році — перша книга спогадів «Дар Евдотеї: Іспит пам’яті», які стали нині єдиними художніми творами авторки, що побачили світ окремими книгами на теренах її Батьківщини. Решта творів письменниці, які ми можемо побачити в бібліотеках країни, це твори надруковані за кордоном, переважно її коштом. Про це свідчить список художніх творів авторства Докії Гуменної, який пропонує Рівненська державна обласна бібліотека, всі вони надруковані в Нью-Йорку. Те, що письменниця надсилала власні твори з Нью-Йорка в Україну засвідчує Анатолій Погрібний. Листи Д. Гуменної до Д. Нитченка дають змогу дізнатись, що вона продавала книги, покладаючись на підтримку друзів і знайомих, пересилала твори в інші куточки Америки, Австралію, Європу. Сама вона пише: «…Не можу ніколи досягти високого розповсюдження, тільки одна втіха, що зробила так, як хотіла, й що вже є книжка, і що нікому не кланялася та не годила».
Доречно згадати, що в перше видання хрестоматії української літератури і літературної критики ХХ століття «Українське слово», вміщено чотири оповідання — із книги «Внуки столітнього запорожця» — «Наші діти», «Повернений лист» й зі збірки «Прогулянки алеями мільйоноліть» — «Ярило», «Волос і його рідня». В другому виданні надруковано розділи з роману «Діти Чумацького шляху» й оповідання «Барбос п’ятий».
Вдалося з’ясувати, в часописі «Сучасність», що видавався в Мюнхені й США, а з 1992 року — в Україні, друкувались твори Докії Гуменної такі, як: «Григорій Косяченко» з книги «Іспит пам’яті», оповідання «Щілинка — провалля… безодня?», «Песик і океан», сторінки з книги «Мрія, що зветься Київ» — «Непокірне пасмо волосся», сторінки з книги «Мрія, що зветься література» — «Магія косинчиного слова», з книги «Іспит пам’яті» — «Діти очима сусідів» та лист письменниці до редакції журналу «Хіба це справедливо».
Безперечно, книги — це те, що існуватиме вічно, але XXI століття та науковий прогрес диктують свої правила, приходить час електронної книги. Інтернет-ресурси відкривають творчість Д. Гуменної більш широко, а саме демонструють нашій увазі 18 оцифрованих художніх книг. Це чимало, адже Г. Штонь, зазначає, що вона має двадцять три книги прози — романів, повістей, новел, нарисів. І А. Погрібний пише, що авторка прислала бібліотеці Спілки письменників, книжки написані нею на чужині — більше двадцяти томів. Все ж Микола Мушинка стверджує, що в рукописах залишилось ще чотири томи автобіографічних спогадів «Дар Евдотеї», але дослідник не вказує архів, тому не маємо змоги це перевірити.
За часів незалежної України зацікавленість літературним доробком і постаттю Докії Гуменної пожвавилася й все частіше в періодиці друкуються розвідки про прозаїка, дослідники пишуть наукові роботи та навіть книги.

Більшість з дослідників зупиняються на біографії, цькуванні молодої письменниці в радянські часи, огляді найкращих творів, та все ж дещо про «Ману» вдалось віднайти.
В списку епохальних творів, які породив МУР Юрій Шерех називає «Ману» Гуменної. В посібнику В. Дончика згадується, що Ю. Шерех також високо оцінює психологічну повість, називаючи зразком камерної прози, а авторку такою, що свідомо цурається зовнішніх ефектів і зосереджується лише на плані інтимних, суто особистих почувань героїв. Г. Штонь пише, що критика закидала письменниці відсутність тут «простору і часу», адже в повісті, справді, фігурують лише щоденникові записи та листи п’ятьох осіб без будь-якого авторського втручання. Дослідник робить висновок, що «Мана» засвідчує — Д. Гуменна досить добре володіє різними жанровими формами.
Тамара Садівська зачисляє «Ману» до творів Докії Гуменної, на які найчастіше звертають увагу. Та все ж джерел для дослідження не так багато, або вони важко доступні. Згадується повість, власне, Т. Садівською, А. Погрібним в двох статтях, М. Мушинкою, С. Карабанським. Аналізуючи найкращі здобутки літературного доробку прозаїка побіжно охарактеризовує повість «Ману», називаючи перлиною творчості авторки, Наталія Іщук-Пазуняк в статті «Постать, доля і праця Докії Гуменної», Люцина Хворост зауважує, що «Мана» розкриває психологічну сторону під радянської інтелігенції. Познайомить з цією роботою Д. Гуменної і листок-сигнал серії «Письменники української діаспори». Більш детально аналізує психологічну повість Петро Сорока в статтях до 100-річчя письменниці «На сторожі правди і любові» й «Світлий дар Евдотеї», науковець пише про композицію та сюжет твору, підкреслює уміння Д. Гуменної заінтригувати читача, що яскраво втілилось в «Мані», проте аналіз повісті в обох статтях практично ідентичний.
Єдина праця, що її мені вдалось знайти, що від початку до кінця присвячена епістолярній повісті «Мана», це невелика за обсягом стаття Володимира Даниленка «Ідеалізм і авторитарний тип особистості». Його погляд і мій дуже різнились. Якщо мене вразила «Мана», тому що попри камерність і статичність, твір все ж викликає вир емоцій, зацікавили любовні історії і зображення внутрішнього світу митця у творі. То дослідник змусив подивитись на повість по-іншому. Він вважає, що ці любовні сюжети банальні, а цінність твору — це матеріал для дослідження характерів сталінської доби. В. Даниленко простежує характерологію Сергія Михайловича, довівши, що це авторитарний тип особистості, називаючи його невиразним і пом’якшеним варіантом Сталіна. А Юлію Отаву, кволу на вдачу, одержиму мазохістською нероздільною любов’ю, — ідеалісткою, що звикла бачити не живих людей, а ілюзії, ідеї, мрії й доводить, що вона уособлення маси готової до послуху, яка стає ідеальним підґрунтям для появи авторитаризму.
Також мала можливість прочитати роботи Олени Коломієць, але на її висновки про «Ману» помітний вплив мала стаття В. Даниленка. Осягнути текст сповна допомогла праця Катерини Грушевської «З примітивної культури» 1924 року, в ній детально виписано поняття мани в усіх його значеннях.
Щодо «Хрещатого яру», то цей текст знаний і часто називається літературознавцями, проте у літературознавчих дослідженнях переважають побіжні згадки, які показують, що він ще погано прочитаний і потребує осмислення. В деяких джерелах можна знайти невеликий коментар, більш детальна інформація про роман у книзі «Історії української літератури ХХ століття» за редакцією В. Дончика, у статтях 2004 року «На сторожі правди і любові» й «Світлий дар Евдотеї» Петра Сороки, знаного дослідника життя і творчості Докії Гуменної, а також у статті Осипа Тарнавського «Літературний шлях Докії Гуменної: До 60-ліття письменниці». «Хрещатий яр» зінтерпретовано в дисертаційних дослідженнях Ю. Мариненка та О. Коломієць. Ю. Мариненко зупиняється на питанні втрати національної ідентичності українців, деформації їх ментальності, в час, коли Україна опиняється між двох вогнів: радянщини і фашизму, що виписано в романі «Хрещатий яр» Д. Гуменною по свіжих слідах. О. Коломієць аналізує образи символи, зокрема безодні, прірви, Хрещато яру. А також звертається до наскрізних проблем роману — долі України, спроби відновити втрачену державність, визначення місця і ролі українського народу між двома тоталітарними системами. Одна з останніх літературознавчих розвідок, об’єктом якої є «Хрещатий яр» — стаття Захарчук Ірини «Від травми до сповіді: культурологічні проекції українського наративу війни». Дослідник не бере до уваги мистецького виміру в тексті, «Хрещатий яр» представлений як візія війни, цінний матеріал для усвідомлення мілітарного досвіду.

Опрацювавши літературу про життєвий та творчий шлях Докії Гуменної, дійшли висновку, що відомості у багатьох джерелах однотипні й поверхневі, зазвичай інформація перемандровує з однієї довідки в іншу. Сповна оцінивши можливості українського читача ознайомитись з її доробком, радимо користуватись оцифрованими книгами, які легко віднайти в мережі «Інтернет». Незважаючи на те, що тема митця є однією з центральних в творчій спадщині письменниці, аналіз літературно-критичних напрацювань літературознавців показав, що досі цієї площини дослідники не брали до уваги.

Рецепція творчості Докії Гуменної. Біографія, шкільні твори, розробки уроків, контрольні роботи, українська література. Докія Гуменна, шкільна програма

Повернутися на сторінку Українська література

Повернутись на сторінку Докія Гуменна

Вас можуть зацікавити:

1. Докія Гуменна. Життя та творчість

2. Рецепція творчості Докії Гуменної

3. Мистецтво і почуття (за повістю «Мана»)

4. Митець і влада (за романом-хронікою «Хрещатий яр»)

5. Урок на тему: Проза У. Самчука, т. Осьмачки, Д. Гуменної, Наталени королевої. Основні віхи життя й творчості І. Багряного. Українська література. 11 клас.

6. Урок на тему: Література рідного краю. Докія Гуменна “Дар Евдотеї“. Українська література, 11 клас

 

Комментарии закрыты.