Про Кирика і жадного попа, народні казки українців. Стислий виклад твору

Про Кирика і жадного попа, народні казки українців. Стислий виклад твору

…Біжить річка невеличка
А на тій річці стоїть капличка;
Недалечке од каплички божа церковка,
Святая, старая, благостивая;
А при тій церкві піп з попадею:
У попа борода велика й сивая,
А попадя молода ще та гладкая.
Жив був Кирик, бідний чоловічок,
Була в його бідна жінка,
Були й діти невеличкі.
От прийшов час, жнивова година,
Померла у бідного Кирика маленька дитина.
Пішов бідний Кирик до попа:
«Добродію, добродію, чи не могли б меї дитини
сховати?
Що ви схочете за похорони взяти?»
Піп радий-радесенький,
Трясе бородою, розмахує рукою:
«Що ж — каже — твою дитину можна поховати,
Але не багато з бідних людей дбати,
А десять карбованців таки треба взяти!
Що треба, то треба, не мов мені ні слова,
Бо в мене з тобою короткая мова!»
Кирик каже: «Добродію, добродію,
Я не можу стільки дати,
Де вже мені, бідному Кирику, стільки взяти?»
Піп як тупнув ногою,
Як мотнув головою,
Як потряс бородою,
Як закричить,
Як заверещить:
«Ще таких людей не було і не буде,
Коли б випропадали такі бідні люди!»
Заплакав бідний Кирик та й пішов до пана,
Та й скаржиться пану:
«Не хоче піп моєї дитини ховати,
Хоче з мене, з бідного Кирика, десять рублів
взяти».
Пан йому і каже:
«Я тобі в тім, Кириче, бідний чоловіче, не пораджу.
Я тобі ось що скажу:
Іди ти до села, достань заступа й лопату
Та іди сам на свою дитину яму копати».
Послухався бідний Кирик пана,
Пішов він додому,
Став на коліна, помолився богу.
Аж прийшов до його божий старець:
«Кириче, бідний чоловіче, іди ти до села,
Достань заступа й лопати
Та іди сам на свою дитину яму копати,
Та не копай на низу, а копай на горбу.
Нехай багатшії люди копають на низу».
Взяв Кирик заступа й лопати
Та став сам на свою дитину яму копати.
Та не копає на низу, а копає на верху,
Як казав йому божий старець.
Став бідний Кирик на горбу копати,
Став до його котел з грошима виринати.
Набрав бідний Кирик гроші до кармана,
Пішов назад до пана, а од пана до попа:
«Добродію, добродію, чи не могли б меї дитини
сховати?
Що ви схочете за похорони взяти?»
Піп радий-радесенький:
«Що ж — каже — небагато з бідних людей дбати,
А десять карбованців треба взяти».
Бідний Кирик довго не возився.
Дав десять карбованців та й зовсім розплатився.
Піп гроші забрав і старосту зазвав,
Казав на дзвіниці на збір подзвонити,
З радістю, з веселістю Кирикову дитину
похоронити.

Зазвав бідний Кирик попа до хати
Став його добре частувати,
Став мед і вино давати.
Дивується піп: «Як се так сталося?
У бідного чоловіка стільки грошей набралося?»
А попадя навіть очі витріщила,
Все до попа пристає, покою не дає:
«Добродію, добродію, чи не могли б ви бідного
Кирика до сповіді прийняти
Та на духу його добре розпитати

Про Кирика і жадного попа, народні казки українців, стислий виклад твору Про Кирика і жадного попа, Про Кирика і жадного попа скорочено, українська література, шкільна програма, твори з української літератури скорочено, стислий виклад творів з української літератури, народна казка Про Кирика і жадного попа

Повернутися на сторінку Українська література, шкільна програма

Повернутися на сторінку Усна народна творчість, шкільна програма

Повернутися на сторінку Усна народна творчість, шкільні твори, твір на тему…

Повернутися на сторінку Твори з української літератури скорочено, шкільна програма