Прислів'я та приказки про природу та її явища, народні прислів'я та приказки українців

Прислів’я та приказки про природу та її явища, народні прислів’я та приказки українців

Аби болото, а жаби будуть.
Аби болото, а чорти найдуться.
Аби вода, а жаби будуть.
Аби дубки, а берізки будуть.
Аби на мене місяць світив, а зорі будуть.
Аби на мене місяць світив, а зорі як схочуть.
Багато грому — мало дощу.
Багато диму — малий вогонь.
Багато диму — мало тепла.
Багато снігу в році — багато хліба в тоці.
Бачить лиска, відкіль блиска, хвостом має, хмари не розмає.
Без вогню пече.
Без підпалу і дрова не горять.
Без хмари дощ не приходить.
Бистра вода надійде та й перейде, а тиха мулить та й мулить.
Біля сухого дерева й сире горить.
Блискавка блисне — й камінь трісне.
Блисне сонце і в наше віконце.
Буде погода, як не потече зверху вода.
Буде погода: насподі болото, а зверху вода.
Буря в склянці води.
Буря і дуба звалить.
В болото влізти легко, а назад хоч воли впрягай.
В вогонь за ним пішов би.
В глибокій воді — велика риба.
В зимовий холод кожний молод.
В ліс не з’їздиш, то й на печі замерзнеш.
В морі тому води багато, що її ніхто не п’є.
В ноги пече, а з носа тече.
В ополонці вогонь не страшний.
В осінній час сім погод у нас: сіє, віє, крутить, мутить, припікає й поливає.
В осінній час сім погод у нас: сіє, віє, туманіє, шумить, гуде, мете і зверху йде.
В сіні вогню не сховаєш.
В тихому болоті чорти водяться.
В холодну погоду добрий господар і собаку на вулицю не вижене.
В часи погоди бійся великої води.
Валиться з ніг від самого вітру.
Велике дерево поволі росте.
Верба, що лугова трава: її викосиш, а вона знову виросте.
Верхове галуззя вітри ломлять.
Весною відро води — ложка болота, восени ложка води — відро болота.
Весняне сонце, як дівчини серце.
Взимку сонце крізь плач сміється.
Високі гори мають глибокі доли.
Витягни біду з болота, а вона тобі на голову сяде.
Від великої води надійся шкоди.
Від вогню і камінь трісне.
Від дощу — не у воду, від вогню — не в полум’я.
Від дощу втік, а під ринву сховався.
Від дощу під борону не сховаєшся.
Від одного удару дерево не падає.
Від своєї тіні не сховаєшся.
Вітер віє, хоч не знає, що погоду він міняє.
Вітер добрий при стозі, а злий при морозі.
Вітер ламає найбільше дерево.
Вітер надворі — радість і горе.
Вітер не дме, то й очерет не шумить.
Вітер не піймаєш, дим не заховаєш.
Вітер подме — і сліди замете.
Вітер у голові.
Вітер у кишенях свище.
Вітра в полі доганяти.
Вміє поміж дощ ходити.
Вогню в полі далеко не занесеш.
Вогню в шапці не гасять.
Вогонь — біда, і вода — біда, а без вогню і без води ще більша біда.
Вогонь — більший ворог, як вода.
Вогонь — добрий слуга, але поганий хазяїн.
Вогонь — то брат води.
Вогонь — цар, а водиця — цариця.
Вогонь вогнем не загасиш.
Вогонь все спалить, а вода від одного бере, а другому дає.
Вогонь з водою ніколи не погодиш.
Вогонь і вода добре служать, але лихо панують.
Вогонь і вода добрі служити, але лихі панувати.
Вогонь кочерги не боїться.
Вогонь палить, вода студить.
Вода в одного бере, а другому дає.
Вода в решеті не встоїться.
Вода з вогнем не товариші.
Водою воду не загатиш.
Всі ріки до моря ведуть.
Вчорашньої води не доженеш.
Гарно і при місяцю, коли сонця немає.
Гаси вогонь, поки не розгорівся.
Глибока вода не каламутиться.
Глибока вода тихо пливе.
Глибока річка, як думка, йде спокійно.
Головня мала, а диму повна хата.
Гора з горою не сходиться.
Гора народила мишу.
Град аж стогне в хмарі.
Гріло б ясне сонце, а місяць як хоче.
Грім б’є у високе дерево.
Грім гучний, а дощик малий.
Грім такий, що хоч тури гони, то не почують.
Дай полю гною — дасть хліба вволю.
Дарма верба, що груш нема, аби зеленіла.
Де верба, там і вода.
Де високі гори, там глибокі доли.
Де вогню нема, там не куриться.
Де вода, там і біда.
Де грім гуде, там мокне хтось.
Де дим, там і вогонь.
Де дуби, там і гриби.
Де коріння, там і дерево.
Де один грибок, там цілий вінок.
Де руки гріть, там треба і вогню.
Де тепло, там і добро.
Дерево замолоду нагинай — будеш мати в саду рай.
Дерево криве, та яблука солодкі.
Дерево падає, куди хилиться.
До завірюхи треба кожуха.
До першого грому земля не розмерзається.
Добре річці з потоками.
Доки грім не гримне, баба не перехреститься.
Доки сонце зійде, роса очі виїсть.
Досить одного сонця на небі.
Дощ вимочить, сонечко висушить, а буйні вітри голову розчешуть.
Дощ і сніг на небі не згниють, але на землю прийдуть.
Дощ іде — гриби будуть.
Дощ іде не там, де ждуть, а там, де жнуть, не там, де просять, а там, де косять.
Дощ ллє як з бочки, мабуть, десь бог чопок загубив та й нічим заткнуть.
Дощ у жнива — як п’яте колесо до воза.
Дощ упору — золото.
Дрижаків наївся.
Дуб — дерево хороше, та плоди його свиням годяться.
Дуб ламається, а лозина нагинається.
Жди з моря погоди, то роса очі виїсть.
Жди, грибе, може, тебе хтось здибле.
З брудної води іще ніхто чистим не вийшов.
З великої хмари малий дощ.
З вітром прийшло, за вітром і пішло.
З вогнем не жартуй, воді не вір і з вітром не дружи.
З вогнем не жартуй.
З вогню та в полум’я.
З водою та вогнем не грайся.
З гори вскач, а на гору хоч плач.
З гори не треба пхати — само піде.
З неба зорі хвата, а під носом не бачить.
З одного поліна вогню не розломиш.
З сухого дерева добре вогонь класти.
За одним разом дуба не зрубаєш.
За рідною землею і в небі скучно.
Засвітить сонце і в наше віконце.
Заступи природу дверима, то вона тобі вікном ввійде.
Звідки не візьми — грім серед ясного неба.
Зимове сонце, як мачушине серце: світить, та не гріє.
Зимове сонце, як удовине серце.
Зимове тепло, як мачушине добро.
Зібралися тучки в кучки.
Зо світу до ночі сонце не стуляє очі.
Зорі з неба здіймає.

З-під ринви та на дощ.
З’явилися опеньки — літо закінчилося.
І в погоду часом грім ударить.
І в попелі іскра буває.
І великий дуб від малої сокири падає.
І гриба знайти треба мати щастя.
І за горами люди живуть.
І лід дасть іскру, як дуже потерти.
І на сонці є плями.
І найменша іскорка зродить найбільший вогонь.
І найменший волос свою тінь кидає.
І сонце не всі гори освічує, хоч високо ходить.
Із малої іскри великий вогонь буває.
Із стріх не капає, коли дощ не падає.
Казала баба: «Я на марець виставлю палець»,— та й у березні замерзла.
Кого не пече, той не відсувається.
Кого не пече, той не відсувається.
Кого не пече, тому не гаряче.
Кого не пече, тому не гаряче.
Кожна жаба своє болото хвалить.
Кожний вітер по-своєму дме.
Кожний дубок хвалить свій чубок.
Кожух лежить, а дурень дрижить.
Коли вогонь розгориться, то спалює і мокре, і сухе.
Коли грибно, то і хлібно.
Коли дрова горять, тоді й кашу вари.
Кому болото, а кому злото.
Кому місяць світить, тому і зорі всміхаються.
Коробом сонце, ситом дощ.
Краще почервоніти, як посиніти.
Криве дерево горить так, як пряме.
Криве дерево, але рівно горить.
Куди вітер, туди й він.
Куди хилить вітер, туди й гілля гнеться.
Ліпше своє болото, як чуже золото.
Ліс великий, а путнього дерева не знайдеш.
Ліс сам себе чистить.
Ложкою моря не вичерпаєш.
Люди дякують дощеві, а подорожній лає.
Мала вода — великий шум.
Мала крапля великий камінь продовбає.
Мені все вітер в очі — як вдень, так і вночі.
Мерзлякуватому й на печі холодно.
Місяць — батько, звізда — мати, сонце — їх дитятко.
Місяць — козацьке сонце.
Мокрого поліна вогонь не лиже.
Молодий місяць не всю ніч світить.
Море — рибальське поле.
Море перепливти — не поле перейти.
Мороз — не свій брат.
Мороз і залізо рве та на льоту птицю б’є.
Мороз не велик, та стоять не велить.
Мороз пішов поза шкірою.
Мороз, аж іскри сиплються.
На вогонь дров не наберешся, а на піт — сорочок.
На воді млин стоїть, та од води погибає.
На дощі змокнеш і в плащі.
На кожусі лежав, від холоду дрижав.
На небо не скочиш, а в землю не закопаєшся.
На старому вогнищі добре вогонь розкладати.
Навесні корець дощу ложку болота дає, восени ложка дощу — корець болота.
Назвався грибом — лізь у кошик.
Натягай вітрила, поки вітер віє.
Не в кожній воді мило розпуститься.
Не вибереш дубинки без кривинки.
Не все дощ іде, як гримить.
Не все ж і хмуриться, колись і виясниться.
Не всякі сліди вітер піском заносить.
Не горить, а тліє.
Не зігнешся до землі, то й гриба не знайдеш.
Не кидай іскри в солому: і сама згорить, і село спалить.
Не кожна хмара приносить дощ.
Не маю ні від сонця, ні від місяця.
Не можна на небо злізти та через голову штанів скинути.
Не море топить кораблі, а вітер.
Не привик ліс до наших коліс.
Не скрізь там вода, куди хилиться верба.
Не тепер по гриби ходити, але восени, як будуть родити.
Не той сніг, що мете, а той, що зверху йде.
Не треба дощ просити, він прийде, як будем косити.
Нема гори без долини.
Нема диму без вогню.
Нема снігу — нема сліду.
Нема такого дерева, щоб на нього птиця не сідала.
Нема тієї драбини, щоб до неба дістала.
Нема тіні без світла.
Нехай іде дощ, наловим риби — буде борщ.
Ні від сонця тепла, ні від місяця світла.
Ні вогню, ні полум’я — тільки дим.
Ні холодно, ні душно, як на святках у сіряках.
Ночвами моря не переплисти.
Обмок, як вовк, обкис, як лис, обмерз, як пес,— та все задурно.
Одна головня і в печі гасне, а дві і в полі горять.
Одно дерево — то ще не ліс.
Осика груш не родить.
Осика сама собі дме, сама горить, сама собі й воду носить.
Оце дощ глухий: не йде, де просять, а йде, де косять, не йде, де чорно, а йде, де вчора.
Пар костей не ломить.
Південний вітер — бідний батько.
Під лісом живе, а соломою топить.
Під попелом жару не знати.
Пізнати дерево по його плоду.
Після дощу буває ясна погода.
Після дощу і сонце засяє.
Після дощу сонце засяє.
По бурі приходить гарна погода.
По морі плавав, а води не бачив.
Погода — всім вигода, а сльота — всім гризота.
Погода робить сіно, а час — гроші.
Погода: один день блисне, а сім день кисне.
Поле бачить, а ліс чує.
Поле має вуха, а ліс очі.
Поля, що й курці лапкою нема де ступити.
Пора до двора: сходить місяць і зоря.
Посієш вітер — пожнеш бурю.
Прийшло з води, пішло з водою.
Природа одному мати, другому — мачуха.
Про гриб не згиб.
Проти вогню і камінь лютує.
Рада б зірка зійти — чорна хмара заступає.
Рада б мати до дітей небо прихилити та зорями вкрити.
Ранній дощ, що вдовиний плач: довго не триває.
Роздайся, море, тріска пливе.
Сади деревину — будеш їсти садовину.
Світить місяць, та не гріє, тільки в бога хліб їсть.
Світить, та не гріє.
Сильна вода греблю рве.
Сім літ морячив і моря не бачив.
Сім погод надворі: сіє, віє, мутить, крутить, рве, зверху ллє, знизу мете.
Скільки сніг не лежатиме, а розтавати буде.
Скільки сніг не лежатиме, а розтанути мусить.
Скільки хмара не стоятиме, а зсунеться.
Слухай, діброво, що ліс говорить.
Смола до дуба не пристане.
Сніг сипле мов з рукава.
Сніг, завірюха, бо вже зима коло вуха.
Снігу надме — хліба прибуде, вода розіллється — сіна набереться.
Сонечко в дорозі не спіткнеться.
Сонце — батько, місяць — вітчим.
Сонце — Бог, небо — не Бог.
Сонце блисне — мочар висхне.
Сонце блищить, а мороз тріщить.
Сонце гріє, сонце сяє — вся природа воскресає.
Сонце іде на літо, а зима на мороз.
Сонце на всіх однаково світить.
Сонце світить на добрих і злих.
Сонця в мішок не зловиш.
Сонця решетом не вхопиш.
Стояча вода — калюжа.
Так тепло, як циганові під ятером.
Так холодно, що якби не вмів дрижати, то замерз би.
Така благодать, що й світа божого не видать.
Така погода, що хто вмер, той каятиметься.
Там такі дощі перуть, що аж клекотить.
Там того поля на заячий скік.
Темно в хаті, як у горобину ніч.
Темно, хоч очі виколи.
Темно, хоч падай.
Темно, хоч татарву веди.
Тепер уже не тим вітром повіяло.
Тепло, як у вусі.
Тиха вода людей топить, а швидка тільки лякає.
Тиха погода, хоч мак сій.
Тихо, хоч мак сій.
Тікав від диму та впав у вогонь.
Тільки зірок з неба не знімає.
Трапляється і такий год, що на день по сім погод.
Тяжко плисти проти води.
У вогні залізо сталиться.
Уночі тріщить, а вдень плющить.
Хвали море, а держися землі.
Холод — не брат.
Холод не терпить голоду.
Холодно в хаті, хоч вовків ганяй.
Холодно, хоч собак ганяй.
Хоч мороз і припікає, зате комарів немає.
Хоч річка і невеличка, а береги ламає.
Хто бореться з морозом, у того завжди вуха мерзлі.
Хто в темряву дивиться, той од світла кривиться.
Хто вітрові служить, тому димом платять.
Хто змок, той води не боїться.
Хто на морозі не бував, той і лнха не видав.
Хто обкидає болотом інших, у того руки брудні.
Хто переплив море, той знає горе.
Хто по морю плавав, тому калюжа не страшна.
Хто полю годить, тому жито родить.
Це не те, що мете, а те, що віє.
Чим більша буря, тим скоріш проходить.
Чим вище світло стоїть, тим далі його видно.
Чим темніша ніч, тим ясніші зорі.
Чисте небо не боїться ні блискавки, ні грому.
Чоловік — не глина, а дощ — не дубина, не розмочить і не поб’є.
Шукай вітра в полі.
Ще і в мишачу нірку навіє снігу.
Що в лісі родиться, то в дворі згодиться.
Що горить, то не мерзне.
Що за холод, як козак молод.
Що має згоріти, то не потоне.
Що не горить, того не треба гасити.
Як випадуть у маю три дощі добрих, то дадуть хліба на три годи.
Як вітер не дме, то й листя не шелестить.
Як листя жовтіє, то поле смутніє.
Як небесна височина, так морська глибина.
Як приходить сніг з дощем, то йдуть до шевця з плачем.
Як сіно косять, то дощів не просять — самі йдуть.
Як сніг упаде, то пастух пропаде, а як розтане, то й пастух устане.
Як у лісі гукнеш, так і одгукнеться.
Якби не було хмар, то ми б не знали ціни сонцю.

Прислів’я та приказки про природу та її явища, народні прислів’я та приказки українців, українська література, шкільна програма, твори з української літератури, прислів’я та приказки

Повернутися на сторінку Українська література, шкільна програма

Повернутися на сторінку Усна народна творчість, шкільна програма

Повернутися на сторінку Усна народна творчість, шкільні твори, твір на тему…

Повернутися на сторінку Твори з української літератури скорочено, шкільна програма