Природа і людина М. Вінграновського (за поезією «Грім» та оповіданням «Первінка»). Аналіз творів. Українська література
Душа нашого українського народу наділена лагідністю, природним тактом, тонким розумом, поетичним світовідчуттям, здатністю жартувати. Саме маючи на увазі ці особливості національного характеру, і створив Степан Васильченко образи людей, яким властиве почуття гумору («Свекор»), змалював життєві комічні ситуації («Басурмен»).
Оповідання «Свекор» знайомить нас з малим Васильком, який «завжди викликав усмішку в дорослих» через його сердите «старування». У сім’ї вже звиклися з цією вадою малого сина і тому ставляться до неї з іронією. Ми неначе потрапляємо у лагідно-мудру атмосферу родини, сповнену і піклування, і любові, і незлого кепкування над Васильковою «старечою» розсудливістю. Батьки розуміють, що осудом та гриманням тут не зарадиш, тому жартівливими хитрощами доводять «свекра» до розуміння та признання через сльози: «Я ма-а-лий ще!»
Не можна без сміху читати оповідання «Басурмен». І хоч описано у ньому незначний епізод сварки малого Семена із заклопотаною матір’ю, але стільки лагідного гумору, родинного тепла і народної мудрості в кожному рядку! Ми розуміємо, що мати, хоч і лається на «басурмена» (бо той не хоче молитися), але серцем намагається дати йому розуму. Вона залякує пеклом сина, цю «хрещену тварюку», і тут же «лагідним, тихим голосом» застерігає свою дитину від пекельних мук і стає зрозумілим, що і материні сердиті слова, і лупцювання за цигарку, і виганяння з хати «до басурменів» — це все викликано хвилюванням за рідного сина, за його душу, його майбутнє. Тому щасливим сподіванням озиваються у нашому серці «могучі дрібні передзвони радісного нового паламаря», яким стає у власній уяві бешкетник Семен.