Поетичний синтаксис. Українська література, Довідник з підготовки до зовнішнього незалежного оцінювання
ІНВЕРСІЯ (від. лат. inversio — перестановка) — одна з фігур поетичної мови, порушення традиційного порядку слів у реченні з метою виділення найзначущого слова. Наприклад: «Врятував людей, що їх збирались саме вішать фашисти» (П. Тичина). Підмет фашисти поставлено в кінець речення, щоб підкреслити злочинність їхніх дій.
ТАВТОЛОГІЯ (від гр. tauto — те саме, logos — слово) — повторення тотожних за значенням слів з метою посилення емоційності і ритмічності мови. Часто зустрічається в народній поезії.
Іде багач, іде дукач — п’ян валяється,
Із нашої голотоньки насміхається.
Котилися вози з гори, а в долині стали,
Любилися, кохалися та й вже перестали.
Інколи повторюються однокореневі слова: долом-долиною, рано-пораненьку та ін.
АНТИТЕЗА (від гр. antithesis — протиставлення) — стилістична фігура, у якій протиставляються життєві явища, думки, образи з метою розкриття їх сутності.
У щастя людського два рівних є крила:
Троянди й виноград, красиве і корисне.
(М. Рильський)
Принцип антитези широко використовується в художній літературі. Так, Т. Шевченко протиставляє «райській» сільській природі тяжке життя людей в поезії «Якби ви знали, паничі».
АНАФОРА (від гр. anaphora — винесення нагору, вверх) — єдинопочаток, фігура поетичної мови, коли на початку речень або рядків повторюються однакові слова чи синтаксичні конструкції, а також речення на початку строф.
Кожна птиця має свій голос, кожне поле має свій колос, кожна справа — свої почини, кожна казка — свої причини.
(Л. Костенко)
РИТОРИЧНЕ ЗАПИТАННЯ — фігура поетичної мови, що посилює експресивність висловлювання: мовний зворот, сформульований у формі запитання, яке не потребує відповіді.
Так де ж наша зброя?
Де військо в рядах?
Чиєю ж се крів’ю
Политий нам шлях?
(Леся Українка)
РИТОРИЧНЕ ЗВЕРТАННЯ — фігура поетичної мови: зворот мови, сформульований у формі звертання до читача, уявного слухача, предмета чи абстрактного поняття.
Мріє, не зрадь!
Я так довго до тебе тужила…
(Леся Українка)
АЛІТЕРАЦІЯ (від лат. ad — до і littera — буква) — фонетичний засіб: повторення приголосних для посилення інтонаційної і смислової виразності. Широко застосовується в поезії.
Наступ потвор.
Впертість убивць.
Тупіт чобіт.
Ближчає.
Дужчає.
Глибшає.
Тяжчає.
(М. Бажан)
Повторенням приголосних ті, лі, б, ж, ш тут створюється виразний звуковий образ зловісного маршу фашистського війська.
АСОНАНС (від лат. assonare — співзвучати) — 1) Повторення однакових голосних звуків у вірші з метою надання йому милозвучності.
І день іде, і ніч іде.
(Т. Шевченко)
2) Неточна рима, в основі якої співзвучність наголошених голосних звуків.
Отак живу: як мавпа серед мавп. Чолом програшним із тавром зажури все б’юся об тверді камінні мури, як їхній раб, як раб, як ниций раб.
(В. Стус)
ФІГУРИ ПОЕТИЧНОЇ МОВИ (від лат. figura — зовнішній вигляд, образ) — синтаксичні засоби художньої виразності. Функція їх полягає у використанні можливостей синтаксису для посилення виразності й емоційності художньої мови. Найпоширеніші фігури — повторення, градація, риторичні запитання, інверсія, антитеза, безсполучниковість, багатосполучниковість тощо.
Поетичний синтаксис. Українська література, Довідник з підготовки до зовнішнього незалежного оцінювання
Повернутися на сторінку Українська література, Довідник з підготовки до зовнішнього незалежного оцінювання