Поезії у прозі Дніпрової Чайки: авторський стиль, українська література
Літературний процес кінця ХІХ — початку ХХ століття постає новаторським та синкретичним, оскільки формувався в непростий ситуації зміни суспільних формацій та світоглядних орієнтацій. Як зазначає І. Денисюк, література цього періоду «характеризується підвищеним інтересом до внутрішнього, духовного світу людини, тяжінням більшості письменників до синтезу реалізму та романтизму, причому помітну роль в поетиці їх творів відігравало інакомовлення, алегорія, романтична образна система» [1, c. 190]. Автори у цей період розробляли нові художні засоби, модифікували попередні форми, шліфували стилі. Завдяки цьому відбувалося взаємопроникнення видів мистецтва та родів літератури.
Поезія у прозі є синкретичним жанром, тому в його межах можна виокремити риси, притаманні власне поезії та власне прозі. Так, прозовими особливостями є: сюжетність, чітка композиційна будова, ліричні відступи, наявність авторська оцінка. Поетичні риси проявляються через посилену метафоричність, суб’єктивність оповіді, паузи, елементи внутрішнього римування, принцип повторюваності образів. Отже, цей жанр за формою представлення тяжіє до прози, однак за мелодикою, підвищеною емоційністю, ліричним сюжетом з елементами спорадичного римування — до поезії.
У загальних рисах окреслимо структурну реальність цього жанру: поперше, має місце гібридність — своєрідний синтез, схрещення елементів ліричної поезії з викладовою формою прози, по-друге, відбувається інтенсифікація образності, по-третє, загальна стратегія підпорядковується «поетичному пафосові», по-четверте, характерним є своєрідний «верлібризм» — свобода форми вислову, що стає формою експресії думок і почуттів зі значною перевагою чуттєвого начала [4, с. 72].
Дослідниця Н. Шумило вказує, що «найтиповішою жанровою формою, на якій позначається процес «ліризації» в українській літературі кінця ХІХ — початку ХХ ст., постає фрагментарна проза, зокрема лірична мініатюра» [5, с. 267].
До найдавніших форм фрагментарної прози належить так звана поезія в прозі. Дослідники вбачають її початки у біблійних псалмах, в апокаліптичних видіннях, а на слов’янському ґрунті була вперше зустрічається у «Слові о полку Ігоревім».
І. Денисюк визначає причиною утворення жанру реакцію на канони віршування, «ілюзорним виявом поетичної свободи», бо, визволившись з-під «залізних сплітів» вірша, рими, автор попадав під інші правила організації художнього тексту, дещо аналогічні верліброві. Таким чином, за спостереженнями науковця, «тенденція до деструкції зустрілася тут з супротивною течією — організацією, мобілізацією поетичних засобів для виразу спонтанності почуттів: інтенсифікацією образності, підвищеним емоційним, патетичним, «романтичним» тонусом поетичного стилю, загальним настроєм, «кліматом» витонченості, гармонійності, ритмічністю та мелодійністю іншого, ніж у віршах, «вільнішого», спонтаннішого характеру» [1, с. 189].
До жанру поезій у прозі часто зверталися й українські письменники кін. ХІХ — поч. ХХ ст. Поезії у прозі писали М. Коцюбинський, В. Стефаник, О. Кобилянська та ін.
Поезії в прозі посідають вагоме місце у художньому доробку Дніпрової Чайки. Вершиною творчості письменниці називають «Морські малюнки» — найвідоміший цикл поезій у прозі. До нього входять такі твори: «Дівчина-чайки» (1892), «Суперечка» (1893), «Скеля» (1893), «Буревісник» (1900) та ін. Н. Шумило визначає актуальність цих текстів: ««Морські малюнки» легко асоціюються з сучасними процесами, філософськими роздумами про долю народу, особисте і громадське, гармонійне і дисгармонійне, роль митця в суспільстві» [5, с. 268].
Більшість поезій у прозі відтворюють дисонанси в душі та поведінці людини, в міжлюдських стосунках, і водночас пошуки гармонії. Такі поезії у прозі споріднює між собою прийом метаморфози, властивий жанрам казки, легенди та балади. Наприклад, людина може перетворитися на птаха («Дівчина-чайка», «Буревісник»), на медузу («Морське серце»), на камінь («Скеля») і т. д. Традиція вживання цього прийому, яка йде від фольклору, романтиків і творчості Т. Шевченка, покликана показувати у символічній формі стосунки людини з природою.
Поєднання реалістичного, романтичного, імпресіоністичного та символістського бачення людської душі та довколишньої дійсності формують авторський стиль.
Втілення стилю прослідковується в тому, що традиційні сюжети у творах Дніпрової Чайки відсутні, замість них існує суб’єктивний сценарій з елементами думи, притчі, легенди. Чарівних речей, притаманних традиційній чарівній казці, письменниця не вводить, натомість є містичні обставини, чарівність пов’язана з ірреальним світом. Фольклорні сюжети стають сюжетами про містичний досвід особистості, де відображається також одвічна боротьба добра і зла, світлого і темного начал. Для поезій у прозі Дніпрової Чайки характерне широке використання морського пейзажу та персоніфікованих символічних образів.
Письменниця використовує інтонаційне різноманіття української мови, вдаючись до різних синтаксичних структур, риторичних запитань, звертань, повторень окремих слів і зворотів, вигуків, окличних речень. Як слушно зазначає І. Денисюк, «граціозною ритмізованою мовою володіла Дніпрова Чайка, автор циклу «Морські малюнки». Ритмізована мова сприяла створенню ілюзії руху, настрою захопленості героїчним» [1, с. 193].
У творах зустрічаються афоризми, створені відповідними лексико-фразеологічними засобами: «Під захистом грізної сили рядком притулились і ластівка щастя, і горе — гіркая зозуля» [2, с. 5], «Кохання, як квітка, сьогодні цвіте, а на завтра зів’яла» [2, с. 21].
Серед художньо-стилістичних засобів основними є: морфологічні явища
мовлення, тропи та поетичний синтаксис.
1) Морфологічні явища яскраво представлені у творчості Дніпрової Чайки, а саме:
— Синонімічні дієслова та контекстуальні дієслівні синоніми:
шумлять — гомонять, грають — хвилюють, співають — ридають, носив — преносив,
— Використання повної нестягненої форми прикметників:
буйнеє море, кримськеє сонце, меншії сестри, чистеє небо,
— Синонімічні іменники:
козаки — юнаки, сльозою — росою,
— Синонімічні прикметники та прислівники:
веселі — щасливі, ласкаво — влесливо, солодко — смачно, тихо — сумирно,
— Індивідуально авторські неологізми:
зеленокриштальная хвиля, ріка бистрохвильна,
— Прикладки:
колодязь — брат, дівчата — лебідки, відрадниця — нічка, сон — чарівник.
2) Тропи:
— Епітети:
сади кучеряві, села веселі, брови оксамитні, ніжнії личка, красуня лукава, гризет золотий,
— Повтори:
«не збудить її (птицю) ні вітер веселий, ні сонце, ні хвиля» [2, с. 5], «і знов зашуміла Алма і Салгір, і знов зарясніли садки» [2, с. 5],
— Порівняння:
прості «море, як лялечка, тихе» [2, с. 8]
та ускладнені: «струнка та висока, як той кипарис, як ранок рожевий, хороша, а очі, ті чорні очі — як блискавка грізна з-під чорної хмари, блищали з-під брів оксамитних» [2, с. 15],
— Градації:
«Кохання коханки рабів. Так на нього зміняли і царство, і матір, і рідну країну, негідні сини?» [2, с. 19]. Весь твір «Образ великого» до моменту кульмінації є висхідною градацією: від «враз на крайнебі з’явилася хмарка» — до «а море лютує! а море клекоче! Недурно ж збудили, недурно розгнівали вільне!» — і знову тихо: «Усіх вколисала відрадниця-нічка, усе заніміло, заснуло» [2, с. 58—61].
— Метафори:
«Море палкіше галеру вітає, що далі усе голосніше співає, убралося хвилями рясно, вквітчалось в перлистую піну» [2, с. 8]
— Антитеза відображена, наприклад, у пошуку царятами «волі та долі» (внутрішнього духовного багатства) — у протилежність до пропозиції матері:
«царство, і щастя, і слава» (відображення лише зовнішнього благополуччя) [2, с. 19].
3) Інтонаційно-синтаксичні ряди, ритміка та римування:
— Спорадичне римування, ритмічне оформлення:
«Втомилося море, об берег не б’є, не співає,
На мокрому сивому камені птиця якась незнайома дрімає» [2, с. 5],
( Розбиття на строфи наше — О. Р.).
«Сон-чарівник на веселчастих крилах пролинув
І зразу змінилась картина» [2, с. 5],
«І хвиля співала,
І хвиля зітхала,
Од щастя не бачила краю
Веселому раю» [2, с. 24].
— Риторичні запитання, звертання, вигуки:
«Брати-товариство! Не доки ж терпіти нам кляту неволю, не доки-ж нам пасти дурненьку надію, що визволять нас земляки! Забули за нас наші кревні і доля од нас одступилась, ніхто не поможе, аж поки самі, набравшись відваги, собі не поможем. Ну-ж, стрепеніться, орли-козаки! Невже вашу силу до краплі виссала ханськая праця? Невже вашу душу юнацьку каміння тяжке задавило?» [2, с. 7]. Звертання: «Сини ж мої, рідні діти мої» [2, с. 16], «Мамо-царице» [2, с. 16].
— Чергування довгих ускладнених та складних речень з короткими простими:
«І сміливо він погляда навкруги, і тішиться честю тією, неначе не лом і лопату в руках він тримає, а пишні гетьманські клейноди; немов не кайдани він носить, а красні гетьманськії шати. Весна розцвілася» [2, с. 7], «Вразила усмішка ся милого: кинувся він і почав дорікати коханій, що, мабуть, не любить його, коли вже на лемент, на сльози його не вважає. Земля все мовчить» [2, с. 12].
— Інверсії:
«І всім їм: і горам, і степові, і людям — була господинею кримська цариця» [2, с. 15].
Отже, основними стилістичними засобами поезій у прозі Дніпрової Чайки є градації, нашарування символічних значень, епітети, однорідні речення, у яких втілюються повтори, які оновлюють образ, порівняння, метафори, антитези, ритмізація, фігури та інші засоби художнього увиразнення.
Проведений аналіз свідчить, що поетиці циклу творів «Морські малюнки» Дніпрової Чайки властива своя індивідуальна барвиста мова, яка є і простою, і водночас вишуканою. Відчувається авторське прагнення, щоб кожне вживане слово відповідало ідеї та стилю твору, відображаючи єдність форми та змісту.
З-поміж усіх творів для аналізу обрані саме «Морські малюнки» з двох причин: по-перше, цьому сприяла новизна тематики, по-друге, жанрово-стильовий синкретизм сприяв суттєвій модифікації жанру. Поезії у прозі Дніпрової Чайки містять синтезовані ознаки легенди, притчі, казки, думи та власне поезії в прозі. Взаємодія характерної для епічних творів логіко-аналітичної основи та емоційності як родової ознаки лірики сформувала художній феномен творчості письменниці. Індивідуальний стиль виявляється в особливостях авторської манери, у використанні народнорозмовної лексики, у специфіці образних висловів та синтаксичної будови речень.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИ Х ДЖЕРЕЛ
1. Денисюк І. О. Розвиток української малої прози ХІХ — початку ХХ століття: [монографія] / І. 2. Денисюк. — К.: Вища школа, 1981. — 214 с.
3. Дніпрова Чайка. Твори («Буревісник» і инші поезії в прозі) / Дніпрова Чайка. — К.: Дзвін, 1919. — Кн 1. — 128 с.
4. Мойсієнко А. К. Мова як світ світів. Поетика текстових структур; [монографія] / А. К. Мойсієнко. — Умань, 2008. — 208 с.
5. Сивкова І. Поезія у прозі як жанр української літератури кінця ХІХ — початку ХХ століття (Штрихи до проблеми) // Вісник Черкас. ун-ту. — Серія: Філологічні науки. — Вип. 28. — Черкаси: ЧДУ ім. Б. Хмельницького, 2001. — 176 с. (с. 71—76).
6. Шумило Н. М. Під знаком національної самобутності: [монографія] / Н. М. Шумило. — К.: Задруга, 2003. — 354 с.
Рибась О.